Правові наслідки порушення зобов'язань та відповідальність за порушення зобов'язань

Цивільно-правова відповідальність — це санкція, під якою розуміється встановлена законом міра майнових або інших правових невигідних для особи наслідків, які застосовуються в разі недодержання закону, невиконання прийнятих за договором зобов'язань, заподіяння шкоди або за наявності інших передбачених законом підстав. Відповідальність може бути договірною — у формі відшкодування збитків, сплати неустойки, втрати завдатку або позбавлення суб'єктивного права і позадоговірною — це відповідальність, що настає за вчинення протиправних дій однією особою до іншої за відсутності між ними договору або незалежно від наявних договірних відносин.

Якщо в цивільному зобов'язанні з боку боржника діють більше осіб, то відповідальність за порушення цих зобов'язань може бути частковою, солідарною чи субсидіарною (додатковою). До пред'явлення вимоги до особи, яка відповідно до закону, інших правових актів або умов зобов'язання несе відповідальність додатково до відповідальності іншої особи, що є основним боржником (субсидіарну відповідальність), кредитор повинен заявити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього у відповідний строк відповіді на заявлену вимогу, ця вимога в повному обсязі може бути заявлена до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

У разі спільного заподіяння шкоди настає часткова або солідарна відповідальність. Підвищена відповідальність настає за умов, передбачених законом.

Юридичні підстави цивільної відповідальності встановлені в законодавстві, а фактичною підставою є склад цивільного правопорушення. До умов, за яких настає відповідальність, належать:

• протиправна поведінка (дії чи бездіяльність) особи;

• шкідливий результат такої поведінки (шкоди);

• причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою;

• вина особи, що заподіла шкоду.

Протиправною вважається така поведінка особи, яка порушує приписи закону чи іншого нормативного акта або виявилась у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов'язання. Про-типравність поведінки боржника або кредитора полягає в порушенні Договірного зобов'язання. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є невиконання або виконання з порушенням Умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Простроченням боржника (ст. 612 ЦК України) є невиконання ним 3°бов'язання в обумовлений строк (термін).

Під шкодою розуміється зменшення або втрата (загибель) певно-110 особистого чи майнового блага. Залежно від об'єкта правопорушенмя розрізняють шкоду майнову та немайнову (моральну). Наприклад, порушення особистих і майнових прав може спричинити виникнення у потерпілої особи моральної (немайнової) шкоди. Право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням договірних зобов'язань, виникає лише у випадках, передбачених законом або договором, наприклад, при заподіянні моральної шкоди товаром неналежної якості, придбаним у роздрібній торговельнії! мережі (ст. 24 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Умова цивільної відповідальності полягає в наявності причинного зв'язку між протиправною поведінкою правопорушника і збитками потерпілої сторони.

Вина в цивільному праві розглядається як психічне стаалення особи до своєї протиправної поведінки та її наслідків. У цивільному праві діє припущення (презумпція) вини особи, яка вчинила правопорушення. Відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання. Особа вважається невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання. Особливість цивільної відповідальності полягає в тому, що вона може настати і без вини, якщо це передбачено законом або договором.

Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

 

Поняття, значення та класифікація договорів

Договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

класифікація договорів може проводитись за тими ж критеріями, що й класифікація угод (консенсуальні й реальні, оплатні й безоплатні, абстрактні й казуальні тощо).

За розподілом прав та обов'язків між сторонами у зобов'язанні розрізняють односторонні та двосторонні договори.

Односторонній договір - це коли одна сторона (особа) бере на себе обов'язок перед другою стороною (особою) вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Односторонніми є договори дарування, позики, безоплатного користування майном тощо.

Двосторонній договір - це договір за яким права та обов'язки покладено на обидві сторони зобов'язання, що виникло з цього договору. Права і обов'язки сторін у двосторонніх договорах завжди взаємопов'язані між собою.

Залежно від наявності вказівки на строк договори бувають строковими і безстроковими.

У безстрокових договорах не визначається ні момент вступу їх у дію, ні момент припинення. Така угода, як правило, негайно набирає чинності і припиняється на вимогу однієї із сторін (наприклад, договір майнового найму, укладений на невизначений термін).

Строковими є договори, у яких визначено момент виникнення у їх сторін прав і обов'язків, тривалість існування зобов'язання, момент припинення тощо.

Залежно від способу виникнення розрізняють реальні і консенсуальні договори.

Консенсуальні договори (від лат. консенсус - угода) - це такі, які виникають у момент намірів сторін, виражених словами або конклюдентними діями, тобто достатньо досягнення сторонами домовленості з усіх істотних умов. З моменту досягнення згоди договір вважається укладеним, у його сторін виникають відповідні права і обов'язки.

Для укладання реального договору необхідні не тільки узгодження волі сторін, а й передача речі - об'єкта договору. Поки передача речі не відбудеться, договір не вважається укладеним.

По підставах укладення усі договори діляться на вільні та обов'язкові. Вільні - це такі договори, укладення яких цілком залежить від розсуду сторін. Укладення же обов'язкових договорів, як це випливає із самої назви, є обов'язковим для однієї або обох сторін. Більшість договорів носить вільний характер. Вони укладаються за бажанням обох сторін, що цілком відповідає потребам ринкової економіки.

Залежно від наявності або відсутності обов'язку сторін надавати зустрічне матеріальне відшкодування договори поділяють на оплатні й безоплатні.

У безоплатних договорах обов'язок здійснити матеріальні витрати має лише одна із сторін. Інша сторона не обтяжена будь-якими обов'язками. Прикладом може бути договір дарування, в якому одна сторона безоплатно передає майно у власність іншій.

Оплатні договори характерні наявністю зустрічного еквівалентного надання матеріальних чи нематеріальних благ. Платність у договорі може виражатися у передачі грошей, речей, наданні зустрічних послуг. Наприклад, в договорі купівлі-продажу одна сторона передає майно, але замість нього отримує його вартість у грошах.

Більшість договорів носять оплатний характер, що відповідає природі суспільних відносин, регульованих цивільним правом.Оплатні договори поділяють на комутативні і алеаторні.Комутативні договори (від лат. commutare - змінювати, переміняти) - це договори, при укладанні яких сторонам заздалегідь відоме співвідношення та обсяг прав і обов'язків сторін. Більшість сторін у цивільному праві - комутативні. Так при укладанні договору купівлі-продажу, покупець передбачає, що за передачу продавцю конкретну суму грошей він набуде у власність передану договором річ. А продавець відповідно розуміє, що замість майна яке він втратить, він отримає певну суму грошей.