Поняття, ознаки і види речових прав на чуже майно

 

Цивільне законодавство зазначає, що до речових прав на чуже майно належать:

• право володіння;

• право користування (сервітут);

• право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

• право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Зазначене майно може належати одночасно двом або більше особам.Володіння може

бути законним та незаконним. Законне володіння має спиратись на будь-яку правову підставу, і його наявність презюмується.

Право володіння припиняється у разі:

1) відмови володільця від володіння майном;

2) витребування майна від володільця власником майна або іншою особою;

3) знищення майна;

4) в інших випадках, встановлених законом.

Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду щодо земельної ділянки та інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб (особистий сервітут).

Земельний сервітут — це право власника чи землекористувача земельної ділянки на обмежене відплатне чи безвідплатне користування чужою земельною ділянкою. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут права володіння, користування та розпорядження нею.

Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду на велосипеді чи транспортному засобі через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації, можливості встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд тощо. Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку до іншої особи. Такий сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом фізичним чи юридичним особам особою, в інтересах якої встановлено сервітут.

Сервітут припиняється у разі:

1) поєднання в одній особі того, в інтересах кого встановлено сервітут і власника майна, обтяженого сервітутом;

2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлено сервітут;

3) спливу строку, на який було встановлено сервітут; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту;

4) невикористання сервітуту протягом трьох років поспіль;

5) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут;

6) рішення суду про скасування земельного сервітуту;

7) порушення власником умов користування сервітутом;

8) за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, що мають істотне значення.

Емфітевзис як право користування чужою земельною ділянкою полягає у тому, що воно виникає за договором між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі — землекористувач). Його може бути надано фізичним та юридичним особам на підставі відповідного рішення органів державної влади, які мають право надавати земельні ділянки у користування на умовах, визначених земельним законодавством. Зазначене право може бути відчужено і передано у порядку спадкування. Договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб укладається на визначений строк або безстроково.

Якщо договір про надання права користування чужою земельною ділянкою укладено на невизначений строк, кожна із сторін може відмовитися від договору, попередньо попередивши про це другу сторону не менше ніж за 1 рік.

 

Підстави виникнення і припинення права власності

Для виникнення суб'єктивного права власності потрібна наявність відповідного юридичного факту або сукупності певних фактів. підстави (способи) виникнення права власності прийнято поділяти на первинні та похідні. При розмежуванні первинних і похідних підстав виникнення права власності в одних випадках перевагу віддають критерію волі, в інших — правонаступництва.

Прихильники критерію волі до первинних зараховують такі підстави, за яких право власності виникає незалежно від волі попередніх власників, а до похідних — такі, за яких воно виникає внаслідок волевиявлення попереднього власника.

Ті, хто за основу розмежування бере критерій правонаступництва, первинними вважають підстави, за яких правонаступництво відсутнє, а похідними — способи, засновані на правонаступництві.

До первинних способів зараховують також набуття права власності на створену нову річ, перероблену чужу та створену нову річ з чужих матеріалів (специфікація). У цьому разі, хоча і йдеться про створення нового об'єкта, але стверджувати, що він виник з нічого, не можна.

 

33. Право спільної часткової та спільної сумісної власності(поняття та характеристика)

Розрізняють такі види права спільної власності: право спільної часткової власності та право спільної сумісної власності.

Право спільної часткової власності — право двох або більше осіб разом за спільною згодою володіти, користуватись та розпоряджатись єдиним майном, що належить їм на праві власності, з виділенням долі кожного з них.

Визначаючи частки у праві спільної часткової власності, слід вважати, що вони є рівними, якщо інше не визначено за домовленістю співвласників або законом.

Здійснення права спільної часткової власності відбувається за згодою співвласників, в тому числі шляхом укладення договору про порядок володіння та користування спільним майном.

При здійсненні спільної часткової власності співвласники наділені правами та обов'язками щодо спільного майна, так само як при праві особистої власності, однак у відповідній частині.

Окремо слід звернути увагу і на розпорядження спільним майном шляхом відчуження чи виділення.

Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом 1 місяця, а щодо рухомого майна — протягом 10 днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

Співвласник має також право на виділення йому частки із майна, що є у спільній частковій власності.

При поділі, на відміну від виділення, відносини спільної власності припиняються.

Право особи на частку в спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і її не може бути виділено в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї (ст. 365 ЦК).

Право спільної сумісної власності є правом двох або більше осіб разом за спільною згодою володіти, користуватись та розпоряджатись єдиним майном, що належить їм на праві власності, частки якого попередньо не визначено. На сьогодні законодавець відзначає дві підстави виникнення права спільної сумісної власності:

• набуття майна подружжям за час шлюбу;

• набуття майна в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї.

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності,

здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що його вчинено за згодою всіх співвласників.

Поділ майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за домовленістю між співвласниками цьоготмайна.

Окрім цього, за рішенням суду частку співвласника може бути збільшено або зменшено з урахуванням обставин, які мають істотне значення.