Банківський вклад та банківський рахунок

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зо­бов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі.
Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, вста­новленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської ді­яльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховува­ти на рахуігок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповід­них сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантую­чи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошо­вих коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Положення цієї глави застосовуються до інших фінансових установ при укла­денні ними договору банківського рахунка відповідно до наданої ліцензії, а також за­стосовуються до кореспондентських рахунків та інших рахунків банків, якщо інше не встановлено законом.

Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.
Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.
Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому лі­цензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуго­вування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами.

 

Договір факторингу.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою за­безпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
2. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк пла­тежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбут­ньому (майбутня вимога).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк пла­тежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбут­ньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права ви­моги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною по­дією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.
Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.
Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа — суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієн­том та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обме­ження.
У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження від­ступлення права грошової вимоги.

Боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимо­ги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає вико­нанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк до­казів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієн­тові на виконання свого обов'язку перед ним.
Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.

80. Загальні положення про розрахунки

Розрахунки за участю фізичних осіб, не пов'язані із здійсненням ними підпри­ємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді. Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в без­готівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готів­кою, якщо інше не встановлено законом.
При здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосу­ванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.
Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахун­ків на свій розсуд.
Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі — банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.
Порядок здійснення безготівкових розрахунків регулюється цим Кодексом, за­коном та банківськими правилами.

За платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за раху­нок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в ін­шому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо ін­ший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту. Положення цього параграфа застосовуються також до відносин, пов'язаних із перерахуванням грошових коштів через банк особою, яка не має рахунка у цьому банку, якщо іншетіе встановлено законом, банківськими правилами або не випливає із суті відносин.
Зміст і форма платіжного доручення та розрахункових документів, що подають­ся разом з ним, мають відповідати вимогам, встановленим законом і банківськими правилами.
Банк не має права робити виправлення у платіжному дорученні клієнта, якщо інше не встановлено законом або банківськими правилами.
Платіжне доручення платника приймається банком до виконання за умови, що сума платіжного доручення не перевищує суми грошових коштів на рахунку платни­ка, якщо інше не встановлено договором між платником і банком.

 

Договір простого товариства

За договором простого товариства сторони беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.
Договори простого товариства, як і всі інші договори про спільну діяльність, можуть бути дво- та багатосторонніми угодами. Вони також вважаються консенсуальними договорами, оскільки для їх укладення досить згоди сторін і не потрібен сам факт передачі вкладів та здійснення спільних дій. До характерних рис договору можна віднести: 1) це об'єднання двох або більше осіб (ба­гатостороння угода); 2) об'єднання не приводить до утворення юридичної особи; 3) об'єд­нання пов'язане з особистою участю кожного з товаришів у їхній спільній діяльності; 4) для спільної діяльності учасники вносять і поєднують свої внески; 5) об'єднання створюється для отримання прибутку чи досягнення іншої мети, яка не суперечить закону (спільне будів­ництво будинку, дороги і т. ін.). Договори простого товариства можна поділити на договори між українськими юридич­ними та фізичними особами і між ними та іноземними особами (зовнішньоекономічні до­говори про спільну діяльність). Отже, суб'єктами (сторонами або учасниками) договору простого товариства виступають громадяни і юридичні особи. Проте участь юридичної особи у цих договорах має відповідати цілям, передбаченим її статутом.