Засоби забезпечення зобов’язань

 

1. Завдаток 2. Неустойка 3. Застава 4. Поручительство

 

Рис. 2. Засоби забезпечення зобов'язань

Неустойка (stipulatio poenalis) — визначена в договорі гро­шова сума, яку боржник зобов'язаний був виплатити кредитору в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Вона укладалась у формі стипуляції і мала характер акцесорно­го (додаткового) договору. Тому, якщо основний договір з будь-яких причин виявлявся недійсним, визнавалася недійсною і не­устойка.

У разі невиконання зобов'язання кредитор мав право вимагати або його виконання, або виплати неустойки. Вимога виконання зо­бов'язання і виплати неустойки допускалася лише у вигляді виня­тку (так звана кумулятивна неустойка).

Поручительство (порука) — ефективна форма забезпечення зобов'язання у формі стипуляції. Її суть викладається разом із стипуляцією.

Застава — право на чужу річ. Викладається у відповідному розділі (див. § 7 глави 9).

Дії боржника на шкоду кредитора. З тих чи інших причин бор­жник ухилявся від виконання зобов'язання — навмисно зменшу­вав своє майно, щоб уникнути звернення на нього стягнення. Адже цивільно-правова відповідальність боржника за невиконання або неналежне виконання зобов'язання зводиться до того, що креди­тор мав право свої вимоги задовольнити за рахунок іншого майна боржника. З метою уникнення звернення стягнення на це майно боржники інколи вдавалися до неправомірного його відчуження. Такі дії боржника визнавалися як дії на шкоду кредиторам.

Вже з давніх часів римське законодавство передбачало певні заходи проти таких дій боржників. Наприкінці І ст. до н. е. був прийнятий закон, за яким відчуження визнавалося таким, що не має сили. Проте рішучіше з цим явищем боровся претор. Він ви­знав за необхідне допустити поворот відчуження майна, яке на­стало з метою уникнути відповідальності за невиконання чи нена­лежне виконання зобов'язання, шляхом застосування реституції. Своїм декретом претор зобов'язував боржника і особу, на користь якої було здійснено відчуження майна, повернути сторони в таке становище, в якому вони були до відчуження.

Крім реституції, претором були розроблені й інші правові засо­би, зокрема спеціальні інтердикти, спрямовані на відновлення майнового становища боржника. Нарешті, претор відмовляв кре­диторам у позові, які уклали угоди з неплатоспроможним боржни­ком, котрий намагався навмисне зменшити своє майно, щоб уник­нути відповідальності. Проте зазначені засоби застосовувалися лише за наявності таких умов: а) завдання збитків кредиторам; б) відчуження було здійснено з метою завдати збитки кредиторам; в) особи, яким було відчужене майно, знали мету цього відчуження.

 

 

Припинення зобов'язання

Припинення зобов'язань могло статися різними способами, але найпоширенішим і по суті нормальним способом припинення зобо­в'язань було їхнє виконання. Воно полягало в здійсненні боржни­ком тих дій, які були передбачені зобов'язанням або, іншими словами, в задоволенні вимог кредитора. Отже, зобов'язання при­пинялося: виконанням, заміною виконання, прощенням боргу, но­вацією, заліком, злиттям (рис. 3). Окремі зобов'язання могли при­пинятися смертю однієї із сторін.

Заміна виконання. В житті часто трапляється ситуація, коли боржник не може виконати зобов'язання в натурі, наприклад, по­вернути позичені гроші. Але в нього є інше майно і він може за­мість грошей виконати зобов'язання наданням кредитору певної рівноцінної речі. Це й буде заміна виконання, але вона може мати місце лише зі згоди кредитора.

Гай з цього приводу писав: «Зобов'язання погашається переваж­но платежем заборгованого (боргу); ось чому питають, якщо хтось зі згоди кредитора заплатить борг не тим, чим було визначено першим договором, то чи припиняється зобов'язання саме собою, як вважають наші вчителі, чи боржник по праву залишається зо­бов'язаним, але може захищатися проти кредитора запереченням злого умислу, як це прийнято вчителями протилежної школи» (Гай, 3.168).

Вище зазначалося, що заміна виконання може мати місце лише зі згоди кредитора. Проте цивільний оборот зумовив необхідність допустити заміну виконання в окремих випадках і проти волі кре­дитора. Складне і заплутане законодавство про земельне кредиту­вання спричинило значне розорення землеволодільців. Вони часто не мали можливості погасити взяті ними кредити грошима, яких катастрофічно не вистачало. Тому Юстиніан змушений був при­йняти закон, в силу якого кредитор зобов'язаний був прийняти в уплату боргу нерухоме майно, насамперед, земельні наділи. З цьо­го зробили висновок: хто одержує в уплату річ замість грошей, той прирівнюється до покупця.

Прощення боргу. Припинення зобов'язання могло статися та­кож відмовою кредитора від своїх вимог. Римське право знало дві форми прощення боргу: а) сторони домовлялися про непред'явлення вимог; б) укладали мирову угоду. В першому випадку укла­дався пакт про непред'явлення вимог. Пакт, як відомо, не користу­вався позовним захистом, але давав можливість у судовому про­цесі висунути проти - позивача ексцепцію про домовленість не заявляти претензій один до одного.

Мирова угода (transactio) — це угода про взаємні уступки, до яких вдавалися, коли сторони мали труднощі в доведенні своїх ви­мог. Ульпіан стверджував: «Хто укладає мирову угоду, той всту­пає в угоду про сумнівну справу і про незакінчений спір, що знахо­диться у невизначеному стані» (Д. 2.15.1). Така невизначеність у спорі могла спричинити його затягуван­ня, що в умовах цивільного обороту було невигідно для обох сторін. Мирова угода в такому разі могла хоча б частково задовольнити вимоги кредитора.

Класичні юристи визнали мирову угору окремим джерелом ви­никнення зобов'язань.

Зобов'язання могло припинитися також поєднанням в одній особі кредитора і боржника (confusio). Найчастіше таке поєднання мало місце при спадкуванні, коли спадкоємець-боржник при­ймав спадщину кредитора. Іншим прикладом може бути, коли чу­жий раб або чужий підвладний син заподіяв комусь певну шкоду. В такому разі наставала відповідальність господаря раба або бать­ка підвладного за так званим ноксальним позовом. Припустимо, що підвладний син потрапив під батьківську владу потерпілого або раб, що вчинив шкоду, був придбаний потерпілим. Зрозуміло, що відповідальність у цьому разі не настає, оскільки потерпілий, з од­ного боку, і особа, яка мала відповідати за ноксальним позовом за раба чи підвладного, з другого, збіглися в одній особі.

 

 

ПІДСТАВИ ДЛЯ ПРИПИНЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

1. Виконання зобов’язань.

2. Залік.

3. Новація (уступка вимоги, заміна кредитора; переведення боргу, заміна боржника; цесія).

4. Звільнення від боргу.

5. Поєднання в одній особі боржника і кредитора.

6. Випадкова неможливість виконання (фізична; юридична).

7. Настання скасувальної умови в договорі.

8. Смерть однієї із сторін в особистих зобов’язаннях.

 

Рис. 3. Підстави для припинення зобов'язань

Зобов'язання припинялося ще за однією підставою — конкурен­цією підстав. Якщо кредитор за зобов'язанням мав право вимага­ти від боржника передачі йому певної речі, а одержував її на іншій підставі, то зобов'язання припинялося в силу права, оскільки виконання стає неможливим. Проте, якщо кредитор одержав цю річ за плату, то за ним залишається право вимагати від боржника відповідної компенсації. При конкуренції платного і безоплатного способів набуття речі зобов'язання не припинялося. Джерела щодо цього залишили нам цікаві міркування. Так, «якщо мені було від­мовлено за заповітом те, що народиться від рабині Памфіли, і я куплю Памфілу, і вона народить в мене, то була дана дуже розум­на відповідь, що дитина не вважається набутою мною за оплатною підставою і тому мені належить за заповітом витребувати те, що я заплатив» (Д. 31.73).

Зобов'язання припинялося внесенням його предмета на збері­гання іншій особі (depositio). Трапляються випадки, коли зобов'я­зання не може бути виконане з вини самого кредитора. Він з тих чи інших причин відмовлявся прийняти виконання через відсут­ність в місці виконання, або з інших причин виконання стає немож­ливим через кредитора. У такому разі відповідно до закону борж­ник міг свій платіж у грошовій сумі в присутності свідків покласти в конверт і передати для вручення кредитору (депонувати) в скарб­ницю. Наростання процентів у цьому разі припиняється, а зобов'я­зання вважається виконаним. Депонувати можна було і в касу храму.

Новація (novatio) — це договір, який відміняв дію раніше укла­деного договору і породжував нове зобов'язання. Новація погаша­ла дію раніше існуючого зобов'язання за умови, що:

а) укладалася саме з цією метою — погасити попереднє зобов'язання;

б) в зобо­в'язанні є новий елемент порівняно з попереднім. Цей новий еле­мент міг виразитися в зміні підстав (наприклад, борг із позики пе­ретворювався на борг із купівлі-продажу), змісту (замість переда­вання речі в найм вона вважалася переданою в позику) тощо. Якщо ж змінювалися сторони в зобов'язанні, то це вже була усту-пка вимоги або переведення боргу.

Залік (compensatio). У господарському житті інколи складалося так, що між одними і тими ж суб'єктами виникало кілька зобов'я­зань і при цьому деякі з них були зустрічними. Наприклад, Тицій продав Люцію земельну ділянку за 2 тис. динарій з відстрочкою платежу на рік. Протягом цього року у Тиція виникла гостра потре­ба в грошах. Вимагати від Люція сплати боргу він не міг, оскільки строк платежу ще не настав. Тицій попросив у Люція 1 тис. динарій в борг на півроку. Договір було укладено. Отже, між суб'єктами ви­никло два зобов'язання, обидва грошові, обидва «спілі» — строк платежу наставав за обома зобов'язаннями приблизно одночасно.

Обидва вони зустрічні, бо права вимоги, що випливають з них, вза­ємні — кредитор за першим зобов'язанням має право вимоги до бор­жника, а за другим боржник має право вимоги до кредитора.

При остаточному розрахунку за такими зобов'язаннями засто­совувався взаємний залік. Люцій заборгував Тицію 2 тис. динарій, але в свою чергу Тицій заборгував Люцію 1 тис. динарій. Тому не­має потреби провадити повні розрахунки за обома зобов'язаннями, можна скористатися заліком. Люцій сплачував Тицію тільки 1 тис. динарій, оскільки мав право вимагати сплати ще 2 тис, але з ура­хуванням і свого боргу. Таким чином, обидва зобов'язання погаша­лися одночасно і припинялися невиконанням.

Для застосування заліку необхідно дотримуватися встановле­них правил:

а) вимоги зустрічні;

б) дійсні;

в) однорідні (гроші на гроші, зерно на зерно тощо);

г) «спілі», тобто за обома зобов'язан­нями настав строк платежу;

д) безспірні.

За загальним правилом смерть однієї із сторін не припиняє зо­бов'язання, оскільки на спадкоємців переходять як права, так і борги. Проте у випадках, де особистість боржника має особливе значення (наприклад, аліментні зобов'язання), смерть аліментнозобов’язаної особи (аліментоправомочної) припиняє зобов'язання. Крім того, слід зауважити, що борги, які випливали з деліктів, також не переходили в спадщину. Проте, якщо внаслідок делікту спадкоємці збагатилися, збагачення підлягало вилученню, до скла­ду спадщини воно не повинно було входити. Хоча за сам делікт спадкоємці відповідальності не несли (Д. 3.6.5).

Зобов'язання також припинялося, крім виконання, якщо наста­вала випадкова неможливість виконання. Вона могла бути фізич­ною і юридичною. Фізична наставала в тих випадках, коли пред­мет зобов'язання випадково гинув, а юридична — коли предмет зобов'язання вилучався з обігу. Наприклад, укладено договір про продаж раба, але після його укладення раба викупили на волю. Наставала юридична неможливість виконання, оскільки проданий раб став вільним, а вільна людина не може бути предметом обігу.

Договори

Поняття та види договорів

Умови дійсності договорів

Зміст договору

Тлумачення договору