Виховання у територіальній громаді

 

Виховна робота у територіальній громаді спрямовується на профілактику соціального сирітства, основною причиною і умо-вою поширення якого є нестабільна і недієздатна у соціальному і психолого-педагогічному аспектах сім’я.

 

Педагогічна неспроможність певної частини сімей виявляєть-ся у низькому рівні культури, втраті традицій, послабленні або відсутності зв’язків поколінь, бездоглядності дітей, порушенні їхніх прав та жорстокому поводженні з ними. Індиферентне став-

 

319

лення громади до таких явищ значною мірою зумовлено пору-шенням функції соціального контролю, процесами урбанізації й глобалізації, фактичною відсутністю системи виховної роботи за місцем проживання.

 

Технології виховної роботи у територіальній громаді передба-чають: профілактику правопорушень і злочинності у дитячому і молодіжному середовищах; корекцію і реабілітацію педагогіч-но занедбаних, безпритульних дітей, жертв різних видів насил-ля; соціально-педагогічну роботу з неблагополучними сім’ями та молоддю; соціальну підтримку дітей-сиріт та учнівської молоді з особливими потребами; розширення і зміцнення інституту при-йомних сімей і будинків сімейного типу; соціально-педагогічний супровід обдарованих дітей, багатодітних сімей; соціально-педа-гогічний патронат молодих сімей; соціальну адаптацію і соціаль-ну реабілітацію особистості, формування її життєвої компетент-ності, ресоціалізацію неповнолітніх, які повернулися з місць позбавлення волі.

 

Процес ресоціалізації передбачає формування законослух-няної поведінки, становлення активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції, відновлення і розвиток соціально-корисних якостей і відносин, гармонізацію процесу соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених з пенітенціарних установ, попередження рецидивної злочинності.

 

Активізація виховної роботи у територіальній громаді під-німає престиж соціальних педагогів, соціальних психологів, соціальних працівників і посилює відповідальність за її ре-зультати. Для забезпечення різних напрямків виховної роботи у територіальній громаді створюються спеціальні програми, в яких чітко окреслено цілі, завдання, зміст і форми.

 

Потребують поширення перевірені практикою ефективні форми виховної роботи у територіальній громаді, зокрема: цен-три соціальних служб для молоді; служби соціального супроводу неповнолітніх та молоді, які повернулися з місць позбавлення волі; служби соціальної підтримки сімей «Родинний дім», інші ро-динні клуби; школи молодих батьків; консультативні пункти; служби психологічної допомоги, у тому числі «Телефон довіри»; кризові й реабілітаційні центри; школи правових знань; громад-ські приймальні; культурно-розважальні заходи, які пропагують духовні цінності і здоровий спосіб життя.

 

Організація такої роботи потребує глибокого вивчення сім’ї та її проблем, а також молодіжного середовища, його субкультури; застосування інтерактивних методів виховної роботи; реалізації комплексного підходу. Спеціально організована виховна робота

 

320

у територіальній громаді охоплює не лише батьків і дітей, але й спрямовується на підвищення фахового рівня спеціалістів. Їх навчання здійснюється за спеціальними тренінговими програ-мами в майстер-класах фахівців з проблем виховання, на семіна-рах, конференціях, «круглих столах».

 

До створення й реалізації виховних програм у територіальній громаді залучаються:

 

• органи державної влади на регіональному і місцевому рів-нях;

• управління освіти, керівники загальноосвітніх і позашкіль-них навчальних закладів;

• управління у справах захисту населення;

• органи місцевого самоврядування;

• служби у справах неповнолітніх;

• управління охорони здоров’я та Червоного Хреста;

• засоби масової інформації;

• диспансери (наркологічний, психоневрологічний, венероло-гічний);

• громадські організації;

• благодійні фонди;

• підприємства, розміщені на території громади;

• інші зацікавлені юридичні та фізичні особи.

Основна мета виховної роботи у територіальній громаді – ство-

 

рення цілісного виховуючого середовища, підвищення його ви-ховного потенціалу, активізація процесу виховання особистості як суб’єкта життєтворчості.