Особливості сучасної соціокультурної ситуації виховання дітей та учнівської молоді в Україні

 

Становлення української державності, побудова громадян-ського суспільства, інтеграція України в світове та європейське співтовариство передбачають орієнтацію на Людину, її духовну культуру і визначають основні напрями модернізації навчаль-но-виховного процесу. В основу національної системи виховання покладено національну ідею як консолідуючий чинник розвитку суспільства і нації в цілому. Форми і методи виховання спира-

 

290

ються на народні традиції, кращі надбання національної та сві-тової педагогіки і психології.

 

Ідеалом виховання виступає різнобічно та гармонійно розвине-на, національно свідома, високоосвічена, життєво компетентна, творча особистість, здатна до саморозвитку і самовдосконалення. У сучасній соціокультурній ситуації головною домінантою вихо-вання є формування в особистості ціннісного ставлення до навко-лишньої дійсності та самої себе, активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції.

 

Позитивні процеси, що відбуваються в Україні, пов’язані перш за все із стабілізацією суспільного життя, соціально-економіч-ного становища громадян, модернізацією освіти, гуманізацією навчального процесу, посиленням його виховного потенціалу. Суттєво зріс інтерес до проблем дітей та учнівської молоді, нав-чальні заклади стали відкритішими для батьків, громадських організацій; розширилося коло суб’єктів виховного впливу, набу-ли узгодженості їхні дії; проводяться масові заходи, спрямовані на активізацію моральної позиції дітей та учнівської молоді, ви-ховання в них активного творчого ставлення до життя.

 

В Україні створено передумови для оновлення змісту й тех-нологій виховання, формування гуманістичних цінностей та зразків громадянської позиції, виконання освітою своєї вихов-ної, культурологічної місії. Зживається погляд на виховання як процес подолання негативних тенденцій в розвитку особистості та засіб перевиховання, сприйняття вихованця лише як об’єкта виховних впливів. На зміну йому приходить розуміння вихован-ня як процесу залучення особистості до створеної людством сис-теми цінностей, окультурення її життя, сприяння становленню її сутнісних сил, творчої активності.

 

Сьогодні сформоване соціальне замовлення на ефективні ви-ховні системи й технології. Розвивається інфраструктура дитя-чого відпочинку. Зростає увага до виховання засобами музеїв, театральної педагогіки, дитячого та юнацького спорту. Підви-щується соціальний статус педагогічних працівників. Покра-щується оснащення навчальних закладів сучасними технічними засобами і знаряддями. Створюються реальні умови для прояву творчих здібностей молодих людей. Сучасні діти добре проінфор-мовані щодо процесів, які відбуваються в різних сферах науки, техніки, соціального життя; динамічно оволодівають сучасними комунікаційними технологіями.

 

Усе це створює сприятливі умови для розвитку виховання як пріоритетної сфери соціального життя країни, для підвищення її статусу та потенціалу, досягнення якісно нових результатів

 

291

у духовно-моральному, громадянському, трудовому, художньо-естетичному, екологічному вихованні дітей та учнівської молоді.

 

Водночас, соціальний фон виховання дітей та учнівської мо-лоді залишається недостатньо сприятливим, що обумовлено як негативними тенденціями розвитку цивілізації в цілому, так і станом українського соціуму.

 

Поглиблення кризи сім’ї знижує її виховний потенціал; ін-тенсивна інформатизація суспільства кардинально перебудовує простір дитинства, впливає на психологію взаємодії особистості з оточуючим світом. Глобальні екологічні проблеми, міжнаціо-нальні конфлікти, загострення протиріч на релігійному ґрун-ті, хвиля тероризму – все це посилює навантаження на психіку зростаючої особистості, деформує її духовну сферу, утруднює по-зитивну соціалізацію. Зростає кількість дітей, які зазнають фі-зичного насильства, у тому числі вдома; широко розповсюджені алкогольні традиції, авторитарний стиль спілкування в сім’ї. Недостатньою залишається педагогічна культура батьків, висо-кими — показники соціального сирітства. Усе більшого поши-рення у дитячому середовищі набувають жебрацтво, бродяж-ництво, проституція.

 

Зміни суспільного життя позначаються на умовах життєдіяль-ності людей, їх залучення у соціальні процеси, виховному по-тенціалі середовища, можливостях, способах і формах передачі соціального досвіду підростаючому поколінню. Вони негативно впливають на систему ціннісних орієнтацій, світогляд і життєві пріоритети громадян. Сім’я і школа, основні інститути соціалі-зації та виховання дитини, виявляються неспроможними узгод-жено відповісти на запитання про призначення людини в нових умовах життя. Це призводить до зниження авторитету батьків та педагогів в середовищі дітей і молоді. Соціальна стратифікація негативно позначилася на міцності сім’ї, засадах сімейного вихо-вання, можливостях здійснення соціального контролю за дити-ною з боку сім’ї та суспільних інститутів. Соціальний досвід су-часних дітей та учнівської молоді є недостатньо конструктивним, часто базується на культі сили, грошей, споживацькому ставлен-ні до життя. Такий досвід значною мірою формується під впли-вом проблемного поля, створеного засобами масової інформації.

 

Книжкова дитяча продукція виявляється недоступною для соціально незахищених верств населення. Зростає соціальна роль бібліотечної мережі, яка володіє фізично зношеним фондом. Втрачене культурне сприйняття театрального мистецтва, репер-туарна політика не сприяє гуманістичній спрямованості вихо-вання. Мистецтво все більш стає засобом релаксації. Основне

 

292

місце в дозвіллі учнівської молоді посідає комп’ютер. У цілому він позитивно впливає на академічну успішність учнів, проте не-збалансоване віртуальне спілкування з ним розвиває в особис-тості опосередковане сприйняття світу, руйнує інтуїцію, формує ситуацію відчуження від етнічного коріння. Надзвичайно низь-кою є кількість дитячих передач, на українському телебаченні домінують сцени насильства та еротики. Зруйновано систему кі-нопрокату, мережу дитячих кінотеатрів.

 

Незважаючи на зростання суспільної активності дітей і молоді, участь підлітків у соціально значущій діяльності залишається недостатньою. Навчальні заклади не повною мірою використову-ють нові форми реалізації виховного потенціалу дитячого і мо-лодіжного руху. Практично не знижується кількість правопору-шень неповнолітніх. Тривогу викликає зловживання учнівською молоддю алкоголем, наркотичними засобами, психотропними речовинами. Залишається незадовільним кадрове забезпечення виховного процесу. Введення до штатних розписів навчальних закладів посад психологів і соціальних педагогів відбувається повільно.

 

Сучасне виховання має відігравати випереджальну роль в демократичному процесі, ставати засобом відродження націо-нальної культури, припинення морально-духовної деградації, стимулом пробудження таких якостей, як совість, патріотизм, людяність, почуття власної гідності, творча ініціатива, підпри-ємливість тощо; гарантом громадянського миру і злагоди в сус-пільстві. З огляду на це діяльність всіх інститутів соціалізації мусить будуватися так, щоб сприяти ставленню особистості як творця і проектувальника власного життя, гармонізації та гу-манізації відносин між нею та довкіллям.

 

3. Понятійний апарат Програми Виховання — процес залучення особистості до засвоєння ви-

 

роблених людством цінностей, створення сприятливих умов для реалізації нею свого природного потенціалу та творчого ставлен-ня до життя, спрямований на утвердження суспільно значущих норм і правил поведінки особистості.

 

Вихованець — суб’єкт виховного процесу, який свідомо за-своює морально-духовні цінності, на їх основі плекає власні осо-бистісні надбання, приймає самостійні рішення, покладає на себе відповідальність, здійснює свідомий життєвий вибір.

 

Вихованість — результат виховання, який виявляється у со-ціально прийнятній поведінці особи, вмінні діяти справедливо, компетентно, на рівні вікових особливостей.

 

293

Вихователь — особа або організація, яка здійснює виховання

 

і несе відповідальність за соціальний розвиток та діяльність ви-хованців.

 

Виховний процес — створення базису формування особистіс-ної культури, системи ціннісних ставлень до світу та самого себе; забезпечення співробітництва вихователя і вихованця, спрямованого на засвоєння вироблених людством культурних цінностей.

 

Виховуюче навчання — організація процесу навчання, яказабезпечує органічний взаємозв’язок між життєво важливими знаннями, уміннями і навичками та досвідом морально-творчої діяльності особистості, емоційно-ціннісним ставленням до світу та самої себе.

 

Вчинок — основна особистісна форма й одиниця поведінки,акт моральнісного самовизначення, яким особистість виявляє

 

і формує свої ставлення до суспільства, людей, самої себе, приро-ди, діяльності, мистецтва.

 

Гуманізація виховного процесу — організація виховання назасадах людяності, визнання цінностей людської особистості, її права на вільний розвиток та реалізацію своїх здібностей.

 

Диспозиція — готовність особистості до певної соціальної по-ведінки, до дій у певній послідовності, тим чи іншим способом.

 

Духовні цінності — витвори людського духу, зафіксованіу здобутках культури, науки, моралі, мистецтва.

 

Життєва компетентність — здатність молодої людини ефек-тивно розв’язувати проблеми, що виникають в реальних життє-вих ситуаціях, діяти адекватно вимогам соціуму та у відповід-ності із власною природою.

 

Моральність — об’єктивована мораль, особливий вид прак-тичної діяльності особистості, який мотивується моральними ідеалами, переконаннями, принципами.

 

Морально-духовний розвиток: процес оволодівання особистіс-тю гуманістичними моральними цінностями, які становлять стрижень її духовної культури.

 

Норма особистісна — умовний культурно-історичний стан-дарт припустимої індивідуальної своєрідності вихованця, який передбачає певну форму його буття, стиль життя, міру саморе-алізації; визначається життєвою позицією, її рухом до осягання власної сутності, свого призначення.

 

Особистість — суспільна істота, яка вільно та відповідальновизначає свою позицію серед інших, здатна до свідомих соціаль-них дій; орієнтується у своїй життєдіяльності на прийняті сус-пільством цінності.

 

294

Позиція — система ставлень особистості до явищ, людей,об’єктів; їх оцінка, заснована на індивідуальному досвіді, мо-ральних принципах і переконаннях.

 

Професійне виховання — поєднання професійних знаньз професійною мораллю. Передбачає формування громадянської відповідальності майбутніх конкурентоспроможних робітників.

 

Розвиток особистості — послідовні кількісні зміни свідомостіта поведінки особистості від народження і до кінця життя, ста-новлення людини як суб’єкта культури і життєтворчості.

 

Самовиховання — активізація особистістю власних зусиль,спрямованих на зміну і вдосконалення моральної свідомості та поведінки.

 

Соціально-правовий захист дітей — система організацій-но-правових, фінансово-економічних, соціально-культурних, інформаційно-просвітницьких заходів органів державної вла-ди, громадських організацій, що спрямовані на забезпечення соціально-виховної опіки над дітьми-сиротами, на зменшення впливу на дитину негативних факторів соціального ризику, ство-рення для неї гарантованих, мінімально достатніх умов жит-тєдіяльності.

 

Соціалізація — процес соціального розвитку особистості,формування її соціальних якостей; результат виховання дітей та учнівської молоді, який здійснюється в ході їхньої діяльності та спілкування з іншими людьми.

 

Стиль життя — індивідуальний спосіб здійснення особистіс-тю обраного нею життєвого шляху; сукупність зразків поведін-ки, які фіксують стійкі риси, манери, звички, смаки, схильності і способи здійснення життя.

 

Цінність — опосередкований культурою еталон належногов досягненні актуальних потреб.

 

Ціннісна система — складно побудований регулятор особис-тості, який відображує у своїй структурі та змісті особливості її духовно-практичної діяльності.

 

Ціннісні орієнтації — спрямованість інтересів і потреб особис-тості на певну ієрархію життєвих цінностей; способи диференціа-ції нею об’єктів і явищ за їх значущістю для себе.

 

4. Мета, завдання та принципи виховання Метою виховання є становлення громадянина України, пат-

 

ріота своєї країни, готового самовіддано розбудовувати її як су-веренну, незалежну, демократичну, правову і соціальну держа-ву, здатного виявляти національну гідність, знати свої обов’язки і права, цивілізовано відстоювати їх, сприяти громадянському

 

295

миру і злагоді в суспільстві, поводитися компетентно, бути кон-курентоспроможним, успішно самореалізуватися в соціумі як громадянин, сім’янин, професіонал, носій культури.

Мета виховання конкретизується через систему таких вихов-

них завдань:

 

• забезпечення сприятливих умов для самореалізації особис-тості відповідно до її інтересів та суспільних вимог;

• реалізація індивідуального підходу до особистості, відмова від уніфікації в процесі виховання, від орієнтації на «усеред-неного» вихованця;

• сприяння набуттю дітьми та учнівської молоддю соціального досвіду, успадкуванню ними духовних надбань українського народу;

• виховання національної свідомості, любові до рідної землі, родини, свого народу, держави;

• формування мовної культури, оволодіння і вживання ук-раїнської мови як духовного коду нації;

• забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, старших за себе, турбота про молодших і хворих;

• виховання правової культури, поваги до Конституції Украї-ни, Законів України, державної символіки;

• культивування кращих рис української ментальності – пра-целюбності, свободи, зв’язку із природою, поваги до жінки, толерантності;

• формування почуття господаря: господарської відповідаль-ності, підприємливості, ініціативності, свідомого ставлення до життя в умовах ринкових відносин;

• охорона й зміцнення фізичного, психічного та духовного здоров’я;

• забезпечення базової культури, розвиток естетичних потреб і почуттів;

• формування екологічної культури, гармонізація відносин особистості з природою;

• спонукання зростаючої особистості до протидії проявам амо-ральності, правопорушенням, бездуховності, антигромад-ській діяльності.

Основними принципами виховання є:

• принцип національної спрямованості виховання, який перед-бачає формування у дітей та учнівської молоді національної са-мосвідомості, любові до рідної землі, свого народу, шанобливого ставлення до його культури; здатності зберігати свою національ-ну ідентичність, пишатися приналежністю до українського на-роду, брати участь у розбудові та захисті своєї держави;

 

296

• принцип культуровідповідності. Базуючись на набутомувпродовж історії морально-етичному досвіді людства, вихо-ванець і педагог стикаються з проблемами, розв’язання яких вимагає творчого підходу. Проблематизація моральної куль-тури є джерелом особистісного розвитку дитини, умовою привласнення нею загальнокультурних надбань. Виховання здійснюється як культуротворчий процес, спрямований на формування базової культури особистості;

• принцип гуманізації виховного процесу означає, що вихова-тель зосереджує увагу на дитині як вищій цінності, враховує

її вікові та індивідуальні особливості і можливості, не фор-сує її розвитку, спонукає до самостійності, задовольняє базові потреби дитини (у розумінні, визнанні, прийнятті, справед-ливому ставленні до неї); виробляє індивідуальну програму

 

її розвитку; стимулює свідоме ставлення до своєї поведінки, діяльності, життєвих виборів;

 

• принцип суб’єкт-суб’єктної взаємодії передбачає, що учас-ники виховного процесу виступають рівноправними парт-нерами у процесі спілкування, беруть до уваги точку зору один одного, визнають право на її відмінність від власної, узгоджують свої позиції. Вихователь уникає жорстких при-писів, не ставиться до вихованця як до пасивного об’єкта своїх впливів; рахується з його психічним станом, життєвим досвідом, системою звичок та цінностей; вдається до продук-тивних виховних дій; виявляє професійну творчість та ін-дивідуальність;

• принцип цілісності означає, що виховання організовуєтьсяяк системний педагогічний процес; спрямований на гармоній-ний та різнобічний розвиток особистості, на формування в неї цілісної картини світу; передбачає забезпечення наступності напрямів та етапів виховної роботи на різних освітніх рівнях; охоплює всі сфери життєдіяльності дітей та учнівської молоді; здійснюється в різних соціальних інститутах, у навчальній та позанавчальній діяльності;

• акмеологічний принцип вимагає від вихователя орієнтаціївиховного процесу на найвищі морально-духовні досягнен-ня й потенційні можливості вихованця; створення умов для досягнення життєвого успіху особистості, розвитку її індиві-дуальних здібностей. Напрями виховної роботи втілюються у відповідних результатах — міцно й органічно засвоєних за-гальнолюдських і національних цінностях, стратегії життя, яка передбачає постійний рух до здійснення нових, соціально значущих задумів;

 

297

• принцип особистісної орієнтації означає, що загальні законипсихічного розвитку проявляються у кожної дитини своєрід-но і неповторно. Педагог культивує у зростаючої особистості почуття самоцінності, впевненості у собі, визнає її право на вільний розвиток та реалізацію своїх здібностей; надає їй пра-во почуватися індивідуальністю; спрямовує зусилля на роз-виток світогляду, самосвідомості, культури потреб, емоційної сприйнятливості, відповідальної поведінки;

• принцип життєвої смислотворчої самодіяльності передбачаєстановлення особистості як творця і проектувальника свого життя, який уміє приймати самостійні рішення і нести за них відповідальність, повноцінно жити й активно діяти у дина-мічних життєвих умовах, постійно самовдосконалюватися, адекватно і гнучко реагувати на соціальні зміни;

• принцип полікультурності передбачає інтегрованість ук-раїнської культури у європейський та світовий простір, ство-рення для цього необхідних передумов: формування у дітей та учнівської молоді відкритості, толерантного ставлення до відмінних від національних ідей, цінностей, до культури, мистецтва, вірування інших народів; здатності диференцію-вати спільне й відмінне в різних культурах, сприймати ук-раїнську культуру як невід’ємну складову культури загаль-нолюдської;

• принцип технологізації передбачає послідовні науково-обґрун-товані дії педагога у виховному процесі та відповідно організо-вані ним дії вихованців, підпорядковані досягненню спеціаль-но спроектованої системи виховних цілей, що узгоджуються з психологічними механізмами розвитку особистості. Побудова-ний таким чином виховний процес має ознаки проективності і гарантує позитивну розвивальну динаміку;

• принцип соціальної відповідності обумовлює необхідність уз-годженості змісту і методів виховання реальній соціальній си-туації, в якій організовується виховний процес. Завдання ви-ховання зорієнтовані на реальні соціально-економічні умови

і передбачають формування у дітей готовності до ефективного розв’язання життєвих проблем. Умовами реалізації даного принципу є: взаємозв’язок виховних задач і задач соціально-го розвитку демократичного суспільства; координація взає-модії соціальних інститутів, які впливають на особистість; забезпечення комплексу соціально-педагогічної допомоги

 

і захисту дітей; орієнтація педагогічного процесу на реальні можливості соціуму, врахування його найрізноманітніших чинників;

 

298

• принцип превентивності вимагає, щоб виховні впливидержави, усіх виховних інститутів, враховуючи інтереси осо-бистості та суспільства, спрямовувалися на профілактику

 

негативних проявів поведінки дітей та учнівської молоді, на допомогу та їх захист, вироблення імунітету до негативних впливів соціального середовища. При цьому має забезпечува-тися система заходів економічного, правового, психолого-пе-дагогічного, соціально-медичного, інформаційно-освітнього характеру, спрямована на формування позитивних соціаль-них настанов, запобігання вживанню наркотичних речовин, різних проявів деструктивної поведінки, відвернення суї-цидів та формування навичок здорового способу життя, куль-тури статевих стосунків.

 

Указані принципи складають певну систему, вони є важли-вою складовою і взаємопов’язані з іншими. Їх органічне поєднан-ня виступає запорукою ефективності виховного процесу.