Виховний потенціал навчального процесу

 

Умовою повноцінного становлення особистості виступає до-цільно організований навчальний процес. Виховання і навчан-ня є двома взаємопов’язаними сторонами єдиного педагогічно-го процесу, які доповнюють одна одну. Виховання як діяльність спрямоване, передусім, на формування мотиваційно-ціннісної сфери особистості, має узгоджуватися з навчанням як процесом збагачення пізнавальних можливостей особистості. Єдність ви-ховання і навчання обумовлена спрямованістю обох процесів на формування соціальної зрілості особистості, реалізацію її твор-чих здібностей.

 

Освітній процес організовується таким чином, щоб питома вага навчальної інформації про навколишній світ гармонійно поєднувалася з інформацію, пов’язаною з особистісним станов-ленням, з процесом удосконалення моральної свідомості й по-ведінки дітей та учнівської молоді.

 

Доцільно організоване за змістом і формою навчання містить у собі потужний виховний потенціал: вводить особистість у світ світоглядних ідей, формує соціальні настанови та ціннісні орієн-тації, розвиває гуманістичну спрямованість особистості, її ду-ховні та матеріальні потреби, знайомить із зразками моральної поведінки, з формами спільної діяльності та спілкування особис-тості з колективом.

 

Доцільно організований і гуманістично спрямований вихов-ний процес сприяє реалізації навчальних завдань — формуванню цілісної картини світу, збагаченню морального досвіду дитини,

 

299

уявлень про зв’язок навколишнього світу і внутрішнього життя особистості.

 

Центральним механізмом формування конструктивної та гуманістично спрямованої педагогічної взаємодії виступає осо-бистісне спілкування вихователя з вихованцем. Воно спрямо-вується на організацію продуктивної спільної діяльності, збли-ження ціннісно-смислових позицій учасників діалогу.

 

Моральний розвиток особистості в процесі навчання, насам-перед, пов’язується з оптимальним використанням навчального змісту. При цьому зміст навчальних курсів виступає як проек-ція духовної культури, а не як розчленовані на гуманітарний і природничо-науковий цикли предметів з виявленням міри мо-рально розвивальних можливостей кожного.

 

Ідею навчального змісту як засобу морального розвитку уч-нів доцільно реалізовувати через створення особистісної форми

 

у контексті організації навчальної діяльності розвиненої особис-тості.

 

За особистісної форми навчального предмета він подається як історія розвитку інтелектуальних і особистісних надбань творців певних культурних цінностей. При цьому ті чи інші ідеї, законо-мірності, поняття пропонуються не у формально-абстрактному вигляді, а через життя особистостей – творців цих культурних здобутків. Учень, вступаючи у спілкування з конкретною істо-ричною постаттю, за відповідного педагогічного керівництва ово-лодіває, поряд із науковими знаннями та вміннями, системою морально-духовних цінностей.

 

Педагог, як розвинена особистість, постійно здійснюючи ви-ховуючий діалог засобами морально збагаченого знання, культи-вує міжособистісну навчальну взаємодію з учнями, ставиться до них справедливо, поважає особистість кожного, незалежно від навчальних невдач чи вчинкових прорахунків; виявляє по-чуття любові до них, поступово виховує відповідне емоційне переживання щодо тієї чи іншої особи. У процесі особистісно-комунікативної взаємодії вихователь і вихованець спільно розв’язують моральні задачі, мета яких – свідоме прийняття зростаючою особистістю певних морально-духовних цінностей, її самовдосконалення.

 

Високим виховним потенціалом володіє колектив однолітків. Унікальні виховні можливості такого колективу виявляються

 

у блокуванні агресивних проявів вихованців, в емоційному за-хисті особистості, у створенні вихованцю простору для саморе-алізації, у сприянні особистісній ідентичності, у презентації себе іншим. Педагог, враховуючи цей фактор, інтенсивно впроваджує

 

300

різні варіанти спільної навчальної діяльності однолітків: від пос-тановки спільних завдань і знаходження способів їх розв’язання до взаємодопомоги у закріпленні способів дій, взаємоконтролю і взаємооцінки.

 

Дієвим засобом виховання особистості у навчальному процесі виступає цілеспрямоване створення ситуацій, за яких в учнів ви-никає стійка орієнтація на продуктивні діяльнісні чи поведін-кові взаємини. Вони виникають за умови глибокого і різнобічного пізнання учнем однолітка як особистості з усією різноманітніс-тю й індивідуальністю його схильностей, очікувань, почуттів та інтересів. Пізнання цих складових внутрішнього світу дитини відбувається у контексті її навчальної діяльності. Систематичне вправляння учнів у такому підході до пізнання й оцінювання один одного та в особистісній взаємодопомозі призводить до виникнен-ня у них спрямованості на іншу людину як значущу особистість.

 

Діяльність учасників навчального процесу, що так організо-ваний, спрямовується на забезпечення сприятливих умов різ-нобічного та гармонійного розвитку особистості, її соціально-педагогічної підтримки, зміцнення фізичного й психологічного здоров’я, реалізації творчого потенціалу, формування ціннісного ставлення до світу та до самої себе.

 

Зміст виховання

 

Сучасний зміст виховання в Україні складає науково обґрун-тована система загальнокультурних і національних цінностей та відповідна сукупність соціально значущих якостей особистості, що характеризують її ставлення до суспільства і держави, інших людей, самої себе, праці, природи, мистецтва. Система цінностей і якостей особистості розвивається і виявляється через її власні ставлення. Цей процес передбачає поєднання інтересів особис-тості – вільного саморозвитку і збереження своєї індивідуаль-ності; суспільства – саморозвиток особистості має здійснюватися на моральній основі; держави, нації – діти мають зростати націо-нально свідомими громадянами, патріотами, здатними забезпе-чити країні гідне місце у цивілізованому світі.

 

Ціннісне ставлення особистості до суспільства і держави ви-являється у таких якостях, як патріотизм, національна самосві-домість, правосвідомість, політична культура та культура міжет-нічних стосунків.

 

Патріотизм є проявом особистістю любові до свого народу,поваги до українських традицій, відчуття своєї належності до України, усвідомлення спільності власної долі з долею Батьків-щини, досконале володіння українською мовою.

 

301

Національна самосвідомість включає особисту ідентифікаціюіз своєю нацією, віру в її духовні сили та майбутнє; волю до праці на користь народу; вміння осмислювати моральні та культурні цінності, історію, звичаї, обряди, символіку; систему вчинків, які мотивуються любов’ю, вірою, волею, осмисленням відпові-дальності перед своєю нацією.

 

Розвинена правосвідомість виявляється в усвідомленні осо-бистістю своїх прав, свобод, обов’язків, свідомому ставленні до законів та державної влади.

 

Політична культура включає формування політичної компе-тентності, лояльного й, водночас, вимогливого ставлення грома-дян до держави, її установ, органів влади; здатність брати актив-ну участь у політичному житті України.

 

Культура міжетнічних відносин передбачає наявність у дітейта учнівської молоді полікультурної компетентності, поваги до прав людини; інтересу до представників інших народів; толеран-тне ставлення до їх цінностей, традицій, мови, вірувань; вміння йти на компроміси з різними етнічним та релігійними групами заради соціального миру.

 

Реалізація мети і завдань виховання ціннісного ставлення до суспільства й держави передбачає орієнтацію на особистість як прогресивну систему ціннісних стосунків.

 

У дошкільному та молодшому шкільному віці важливо фор-мувати здатність дитини пізнавати себе як члена сім’ї, родини, дитячого угрупування; як учня, жителя міста чи села; вихову-вати у неї любов до рідного дому, школи, вулиці, своєї країни, її природи, рідного слова, побуту, традицій.

 

У підлітковому віці виховується духовно осмислений, рефлек-сивний патріотизм, який поєднує любов до свого народу, нації, Батьківщини з почуттям поваги до інших народів, своїх і чужих прав та свобод.

 

У старшому шкільному віці пріоритетними рисами ціннісно-го ставлення до Батьківщини є відповідальність і дієвість. Стар-шокласники не лише ідентифікують себе з українським народом, але й прагнуть жити в Україні, пов’язати з нею свою долю, служити Вітчизні на шляху її становлення як суверенної і незалежної, де-мократичної, правової і соціальної держави; працювати на її благо, захищати її; поважати Конституцію України і виконувати норми Законів; бережно ставитися до етно-етичної культури народу Ук-раїни; володіти рідною та державною мовою; визнавати пріоритети прав людини, поважати свободу, демократію, справедливість.

 

Ціннісне ставлення до людей виявляється у моральній актив-ності особистості, прояві чуйності, чесності, правдивості, праце-

 

302

любності, справедливості, гідності, милосердя, толерантності, совісті, миролюбності, доброзичливості, готовності допомогти ін-шим, обов’язковості, добросовісності, ввічливості, делікатності, тактовності; вмінні працювати з іншими; здатності прощати

 

і просити пробачення, протистояти проявам несправедливості, жорстокості. Показником моральної вихованості особистості виступає єдність моральної свідомості та поведінки, єдність сло-ва і діла, наявність активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції.

 

Характер ставлення особистості до соціального довкілля змі-нюється з віком. У старшому дошкільному та молодшому шкіль-ному віці дитина оволодіває елементарним умінням та навичкамипідтримки, збереження міжособистісної злагоди, попередження

 

і мирного розв’язування конфліктів; здатністю брати до уваги думку товаришів і опонентів; орієнтацією на дорослого як носія суспільних еталонів та морального арбітра.

 

У підлітковому віці зростає цінність дружби з однолітками,відбуваються емансипація від безпосереднього впливу дорослих, розширюється сфера соціального спілкування, засвоюються со-ціальні цінності, формуються соціальні мотиви поведінки, вини-кає критичне ставлення як регулятор поведінки.

 

В юнацькому віці збільшується кількість виконуваних стар-шокласником соціальних ролей, зростають вимоги до відпові-дальності за дії та вчинки, формуються мотиви самовизначення, вдосконалюється вміння керуватися свідомо поставленою метою, зростає роль самостійних форм діяльності; формуються ціннісні орієнтації на суспільну активність.

 

Ціннісне ставлення до себе виступає важливою умовою сформо-ваності у дітей та учнівської молоді активної життєвої позиції і пе-редбачає сформованість у зростаючої особистості вміння цінувати себе як носія фізичних, духовно-душевних та соціальних сил.

 

Ціннісне ставлення до свого фізичного «Я» характеризує вмін-ня особистості позитивно оцінювати свою зовнішність, тілобудо-ву, поставу, розвиток рухових здібностей, фізичну витривалість, високу працездатність, функціональну спроможність, швидке відновлення сил після фізичного навантаження, статеву належ-ність, гігієнічні навички, корисні звички, стан свого здоров’я, турботу про безпеку власної життєдіяльності, здоровий спосіб життя, активний відпочинок, вольові риси особистості.

 

Процес формування ціннісного ставлення до власного здоров’я та здорового способу життя передбачає врахування вікових особ-ливостей вихованців. Основним завданням виховання дошкільни-ків та молодших учнів є формування у них уявлень про здоров’я,

 

303

здоровий спосіб життя, руховий режим, корисні звички, особисту гігієну, правильну поставу, загартування, регулярні заняття фі-зичними вправами, фізичні навантаження, розвиток фізичних якостей.

 

Основними завданнями виховання учнів середнього шкільно-го віку є формування свідомого ставлення до власного здоров’ята здорового способу життя, розвиток зібраності, фізичної готов-ності до навчання, володіння рухами, задоволення особистою фі-зичною підготовленістю, вміння цікаво проводити вільний час; формування високої рухової активності, позитивних звичок.

 

Основним завданням фізичного виховання учнів старшого шкільного віку є формування умінь і навичок зміцнення власно-го здоров’я, вміння вести здоровий спосіб життя, розвивати свої фізичні якості, попереджувати шкідливі звички, дотримуватися оптимального рухового режиму, повноцінно відпочивати, само-стійно займатися фізичними вправами.

 

Ціннісне ставлення до свого психічного «Я» передбачає вихо-вання у дітей та учнівської молоді культури пізнання власного внутрішнього світу — думок, переживань, станів, намірів, праг-нень, цілей, життєвих перспектив, ідеалів, цінностей, ставлень. Важливо навчити зростаючу особистість приймати себе такою, якою вона є, орієнтуватися у своїх позитивних і негативних якостях, сприяти формуванню у неї реалістичної Я-концепції, готовності та здатності до самовдосконалення, конструктивної самокритичності. У дошкільному та молодшому шкільному віці

 

основним завданням є виховання у дітей інтересу до свого внут-рішнього життя, здатності концентрувати на ньому свою увагу;

 

у підлітковому віці в учнів виховується вміння спостерігати засобою, аналізувати перебіг своїх думок і переживань, зіставляти з ними свої вчинки; у старшому шкільному віці актуалізується виховання самоповаги, звички адекватно оцінювати власні ста-ни, настрої, мрії, плани, стратегії, вміння регулювати їх.

 

Виховуючи зростаючу особистість, педагог бере до уваги, що її ціннісне ставлення до свого соціального «Я» виявляється

 

у здатності орієнтуватися у нових умовах життя, пристосовува-тися і конструктивно на них впливати; у визначенні свого статусу в соціальній групі, налагодженні спільної праці з дорослими та однолітками, вмінні попереджувати конфлікти, виходити із них з найменшими втратами; справедливому і людяному поводженні стосовно партнерів у спілкуванні.

 

Характер ціннісного ставлення особистості до свого соціально-го «Я» суттєво змінюється з віком. У дошкільному віці актуаль-ними завданнями соціального розвитку є гармонізація процесів

 

304

адаптації та первинної соціалізації, формування комунікатив-них навичок, виховання елементарних форм відповідальної по-ведінки особистості. Організуючи процес виховання, педагог враховує, що у молодшому шкільному віці розвивається рефлек-сія, формується вміння оцінювати себе як предмет змін. У під-літковому віці інтенсивно розвивається прагнення до самоствер-дження, з’являється хворобливе переживання неуспіху, зростає роль самооцінки в регуляції поведінки. В юнацькому віці акту-алізується потреба у самовизначенні (у тому числі й професій-ному), оцінці своїх здібностей і можливостей; виникає свідоме ставлення до визначення смислу життя та свого місця у ньому. У процесі виховання педагог бере до уваги вікові особливості со-ціального розвитку особистості.

 

Ціннісне ставлення до природи формується у процесі еколо-гічного виховання і виявляється у таких ознаках: усвідомлення цінності природи в житті людини, самоцінності природи; почут-тя особистої причетності до збереження природних багатств, від-повідальності за них; здатність особистості гармонійно співісну-вати з природою, поводитися компетентно, екологічно безпечно; критична оцінка споживацько-утилітарного ставлення до при-роди, яке призводить до порушення природної рівноваги, загос-трення екологічної кризи; вміння протистояти проявам такого ставлення доступними способами; активна участь у практичних природоохоронних заходах; здійснення природоохоронної діяль-ності з власної ініціативи; посильне екологічне просвітництво. Ціннісне ставлення до природи і сформована на його основі еко-логічна культура є обов’язковою умовою сталого розвитку сус-пільства, узгодження економічних, екологічних і соціальних чинників розвитку.

 

У виховному процесі слід врахувати, що ставлення вихован-ців до природи має специфічні вікові особливості.

 

Для дошкільного віку характерне прагматичне ставлення до природи, обумовлене бажанням привласнити об’єкти природи, які, водночас, сприймаються як суб’єкти, наділені власним внут-рішнім світом. Учням початкової школи властиве непрагматичне ставлення до природи. Природні об’єкти сприймаються ними як «значущі інші», вони прагнуть до спілкування з ними. Ставлення до природи учнів основної школи характеризується суперечливіс-тю. У молодшому і середньому підлітковому віці природа розгля-дається як об’єкт охорони, а не користі; ступінь психологічної близькості з об’єктами природи вищий, ніж з усіма «значущими іншими». У старшому підлітковому віці з’являється установка користі, однак прагматичні установки нерідко поєднуються з при-

 

305

родоохоронними мотивами. Старшокласникам властиве спри-йняття природи як об’єкта; ставлення до неї обумовлене більше естетичними мотивами, аніж настановами користі. У цьому віці остаточно складається структура ставлення до природи, власти-ва дорослим. Під впливом виховання у старшокласників природа займає вищі позиції в ієрархії цінностей, ніж у дорослих.

 

Важливою складовою змісту виховання особистості є розви-ток ціннісного ставлення до праці, яке передбачає усвідомлен-ня дітьми та учнівською молоддю соціальної значущості праці, розвинену потребу в трудовій активності, ініціативність, схиль-ність до підприємництва; розуміння економічних законів і про-блем суспільства, шляхів їх розв’язання, готовність до творчої діяльності, конкурентоспроможності й самореалізації в умовах ринкових відносин, сформованість працелюбності й мобільності як базових якостей особистості.

 

Трудове виховання є системою виховних впливів, мета яких полягає у морально-психологічній підготовці учнів до майбутньої професійної діяльності. Високий рівень її розвитку передбачає оволодіння особистістю загальними основами наукової організа-ції праці, умінням визначати мету, розробляти реальний план її досягнення, організовувати своє робоче місце, раціонально роз-поділяти сили і засоби з метою досягнення бажаного результату з мінімальними затратами, аналізувати процес і результат власних трудових зусиль, вносити необхідні корективи.

 

Завданнями трудового виховання дошкільника є формуван-ня елементарних форм цілепокладання, вміння планувати свої дії, долати труднощі на шляху до мети, діяти самостійно та цілеспрямовано, радіти результатам індивідуальної та спільної з іншими діяльності, виявляти працелюбність як базову якість особистості. До основних виховних завдань початкової школи відносяться: формування в учнів уявлення про важливість праці для суспільства і для них самих, ознайомлення з різними вида-ми праці, світом професій та якостями особистості, необхідними сучасному працівнику; культивування ставлення до навчання як до серйозної праці, що вимагає значних зусиль; оволодіння ос-новами самообслуговування, ручної та художньої праці, навич-ками роботи на пришкільній ділянці, з благоустрою території класної кімнати, школи, вулиці тощо. Трудове виховання учнів основної школи спрямовується на розвиток свідомого ставленнядо праці, знайомство з працею людини у різних галузях еконо-міки; формування вміння працювати у колективі, становлення професійних інтересів, формування реального образу «Я». Одним із результатів трудового виховання і професійної орієнтації на

 

306

цьому етапі є вибір учнем напряму майбутньої трудової діяль-ності та профілю навчання у старшій школі. У підлітковому віці формується свідоме ставлення до власних інтересів, здібностей, суспільних цінностей, пов’язаних з вибором професії та свого міс-ця у суспільстві; виховується ставлення до майбутньої професій-ної діяльності як засобу апробації власних сил, розкриття своїх можливостей, самореалізації, формування адекватного образу «Я»; систематизуються знання щодо сучасних професій та потреб суспільства. Головними завданнями навчально-виховної роботи із старшокласниками є формування у них здатності до усвідом-леного вибору майбутньої професії, розвиток загальнотрудових і професійно важливих якостей особистості.

 

Специфічними формами трудового виховання є взаємодія за-гальноосвітніх і вищих навчальних закладів, спрямована на підготовку випускників шкіл до набуття професій, які вимага-ють вищої освіти; залучення до педагогічно доцільної та суспіль-но корисної продуктивної праці (участь у трудових об’єднаннях, шкільних малих підприємствах та кооперативах, самообслуго-вуванні тощо).

 

Ціннісне ставлення до мистецтва формується у процесі есте-тичного виховання і виявляється у відповідній ерудиції, широ-кому спектрі естетичних почуттів, діях і вчинках, пов’язаних із мистецтвом. Особистість, якій властиве таке ставлення, володіє системою елементарних мистецьких знань, адекватно сприй-має художні твори, здатна збагнути і виразити власне ставлен-ня до мистецтва, прагне та вміє здійснювати творчу діяльність у мистецькій сфері.

 

Естетичне виховання спрямовується на розвиток у зростаю-чої особистості здатності збагнути та виразити власне ставлення до мистецтва. Важливим є сприймання довкілля як естетичної цін-ності; ерудиція у галузі мистецтва (володіння системою елементар-них мистецьких знань, понять, термінів, адекватне сприйняття ху-дожніх творів, творча діяльність в мистецькій сфері), власний погляд на світ, здатність радіти — як ознаки духовної зрілості.

 

Використовуючи мистецтво як основний чинник естетично-го виховання, педагог враховує вікові особливості дітей: інтерес дошкільників до різних видів мистецтва, вміння передавати своїжиттєві враження художніми образами, диференціювати твори за їх характером; відкритість учнів початкової школи до сприй-мання художніх творів, їхню емоційну мобільність та готовність з насолодою виконувати творчі завдання; концентрацію підліт-ків на пізнанні свого внутрішнього світу, а отже, використаннімистецтва як засобу духовного становлення, що проходить шлях

 

307

від почуттєвого сприймання до осмислених естетичний дій; усві-домлення старшокласниками того факту, що мистецтво безпосе-редньо пов’язано з життям народу, з його культурою.