Соціальна адаптація учнів сучасного загальноосвітнього навчального закладу

 

Поняття «соціологія» з’явилося в американській та французь-кій науковій думці наприкінці ХІХ ст. і пов’язане з іменами вче-них-соціологів Ф. Геддінгса і Г. Тарда. Як наукова категорія, по-няття «соціологія» (в перекладі з латинської означає суспільний) активно використовується у педагогіці, психології, філософії, соціології, політології тощо.

 

Соціалізація — це набуття людиною соціального досвіду таціннісних орієнтацій, потрібних для виконання нею соціальних ролей.

Соціалізація пов’язана з адаптивними процесами.

 

У другій половині ХVІІІ ст. німецький фізіолог Ауберт впер-ше використав термін «адаптація» для характеристики явищ пристосування чутливості органів зору, слуху у відповідь на дію адекватного подразника.

 

Для адаптації людини характерна діалектико-суперечлива єдність трьох рівнів адаптивної поведінки: соціального, біологіч-ного та психологічного.

 

Вважаємо за необхідне повернутися до наукових досліджень доктора психологічних наук, завідувачки лабораторії Інституту психології АПН України Н. Ю. Максимової та розроблених нею технологій, які увійшли в практику роботи багатьох педагогіч-них колективів загальноосвітніх навчальних закладів України.

 

У методичних рекомендаціях «Виховна робота з соціально де-задаптованими школярами» Н. Ю. Максимова звертає увагу на те, що дитина (людський індивід) перетворюється в особистість у процесі самосоціалізації. Процес входження дитини до соціаль-ного середовища включає засвоєння нею мови, норм поведінки, моральних та культурних цінностей суспільства. Соціалізація включає виховання. Виховання, далі зазначає автор, — це процес входження дитини до соціального середовища під керівництвом дорослої людини. Передача дитині моральних цінностей та норм поведінки, що відповідають вимогам суспільства — основне за-вдання педагога. Педагог уособлює для дитини соціум в цілому.

 

У випадку, коли дитина погано засвоює позитивний соціальний досвід, не може адаптуватися до норм поведінки та вимогам вихо-вателя, тоді порушується процес соціалізації, а поведінка дитини стає соціально дезадаптованою. До терміну «соціально дезадап-тована поведінка учнів» часто вживаються такі синоніми: не-дисциплінованість, педагогічна та соціальна запущеність, важ-ковиховуваність, схильність до правопорушень тощо. Причому,

 

414

термін «важковиховуваність», на думку автора «Виховної роботи з соціально дезадаптованими школярами», є найбільш вдалим, оскільки семантика цього слова відбиває суть процесу соціаль-ної дезадаптації особистості. Як відомо, цей процес включає три складові: вихователь, дитина (учень) та їх взаємодія. Якщо учень чинить опір педагогічним впливам, то маємо всі підстави говори-ти про недостатній рівень засвоєння ним позитивного соціально-го досвіду.

 

Здорову психіку дитини можна і необхідно формувати в ат-мосфері любові, взаємоповаги, взаєморозуміння та підтримки. Постійне ж негативне ставлення до учня, нетактовна поведінка педагога може травмувати душу дитини, призвести до негатив-них емоційних переживань. У такій ситуації учень недостатньо оволодіває соціальними нормами і може взагалі відмовитися від діяльності, яка не приносить йому успіху. У цьому випадку на-стає емоційне благополуччя, але, з іншого боку, можуть припи-нитися спроби щодо дотримання норм поведінки.

 

Дітям властиве намагання отримувати позитивну оцінку оточуючих. Незадоволеність цією життєво важливою потребою викликає у дитини негативні емоційні переживання, штовхає її на пошук виходу з психотравмуючої ситуації. За умови відсут-ності кваліфікованого педагогічного керівництва, у дитини мо-жуть бути спотворені уявлення про реально існуючий стан речей та стосунки між нею і дорослими.

 

Думки про несправедливе ставлення педагога можуть викли-кати у дитини почуття образи, спровокувати агресивність. Зух-вала поведінка підлітка є виявом протесту проти такої оцінки зі сторони педагога. Упертість, конфлікти з учителями — наслідок невдалих спроб досягти становища «гарного учня».

 

Учень може все більше замкнутися в собі, протиставляю-чи вимогам дорослого неслухняність, непокірність, різкість та грубість. В такій ситуації педагогу не завжди вдається швидко вступити в контакт з учнем, завоювати його прихильність. На лагідність, турботу, доброту старших підліток може відповідати неадекватною поведінкою.

 

Схильність до такої поведінки включає в себе спадковість, особливості характеру дитини, соціальне оточення тощо.

 

Дослідження Н.Ю. Максимової показали, що не всі діти, які порушують норми поведінки, безвідповідально ставляться до навчання, конфліктують з однолітками та самими педагогами, є важковиховуваними.

 

Низький рівень моральних якостей, особливості розвит-ку вищої нервової системи, невдалі виховні дії педагогів, бать-

 

415

ків можуть стати причинами соціальної дезадаптації підлітків. Виділяють такі типи важковиховуваності учнів: педагогічна за-пущеність, хибна або ситуативна важковиховуваність та власне важковиховуваність.

 

Педагогічно запущених підлітків розпізнати вже можна із зовнішнього вигляду. Це діти неохайно одягнуті, в старому одязі, взутті, яким батьки мало приділяють уваги. Переважно це діти

з неповних та інших дисфункційних сімей.

 

У таких дітей не була сформована готовність до школи тому соціальна дезадаптація у них починається з невдач у навчальній діяльності, що може супроводжуватися негативними емоційни-ми переживаннями, агресією. Це може привести до напружених стосунків між вчителем та учнем, що згодом розповсюджувати-меться на всіх учителів та на школу взагалі. Учень також не зна-ходить задоволення у спілкуванні зі своїми однолітками.

 

Значна кількість конфліктів та інших відхилень у поведінці підлітків інколи може бути спровокована самими дорослими. Негативні прояви в даному випадку пов’язані не з відхиленнями в розвитку особистості, а з причинами, що не залежать від дити-ни. Тому саме дорослі (батьки, вчителі) повинні переглянути своє ставлення до дитини.

 

Порушення процесу соціалізації підлітка може бути обумовлено особливостями розвитку нервової системи (емоційна нестійкість, ім-пульсивність, аномалії характеру). Підлітки мають певні труднощі у спілкуванні та навчальній діяльності, хоча вони і складають гру-пу важковиховуваних учнів, та звертатись до психіатрів, психологів за допомогою не варто. Тут мова йде про цілком здорових дітей, а не про психопатологічні відхилення. Добирати методи психологічного впливу для таких дітей необхідно з особливою обережністю.

 

У період від 11 до 14 років в організмі дитини, його психіці відбуваються зміни. Психо-фізіологічна перебудова в організмі впливає на самопочуття підлітка. У цей «переломний», «важ-кий», «критичний» вік психіка стає нестійкою, спостерігають-ся агресивність, дратливість, підвищена уразливість. Підліток може бути грубим та брутальним з дорослими. Учителю варто брати до уваги цей фактор і не провокувати свого вихованця на емоційні спалахи, оскільки негативні прояви поведінки викли-кані психо-фізіологічним станом учня.

 

Батькам і педагогам необхідно брати до уваги, що спілкуван-ня з однолітками займає значне місце, і є надзвичайно важливою сферою в житті підлітка. Якщо ігнорувати такими особливостя-ми підліткового віку, то можуть виникати конфліктні ситуації, негативізм, недовіра до старших.

 

416

Почуття дорослості є центральним новоутворенням підліт-кового віку. У бажанні бути дорослим виражається життєва по-зиція підлітка. Для батьків, педагогів, та й для самого підлітка утвердження нової життєвої позиції супроводжується певними труднощами.

 

Н. Ю. Максимова застерігає, якщо дорослі будуть продовжу-вати регламентувати поведінку підлітка, стиль виховання буде авторитарним, то можуть виникати непоодинокі конфлікти, які неминуче ведуть до відчуженості в стосунках. Підліток все більше переконується у тому, що ніхто не може і не хоче зрозуміти його.

 

Допомогти дитині в налагодженні стосунків з оточуючими як першоумова соціальної адаптації, змінити сьогодні ситуацію на краще — невідкладне завдання педагогів і батьків.