Творче мислення та особистість



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Творче мислення та особистість



Психологів з давніх давен цікавила проблема творчого мислення. На думку Дж.Гілфорда, творче мислення є оригінальним - людина шукає власне розв'язання проблем; гнучким - людина вміє при потребі змінити свою попередню думку, по-новому підійти до розв'язання наболілих питань; глибоким - людина вміє бачити нові, приховані від сприйняття проблеми задачі.

Дослідженням проблеми займалося чимало психологів. Інтерес до цього феномена пояснюється тим, що саме мислення допомагає людині орієнтуватися у величезному потоці інформації. Рівень мислення творчої особистості характеризується: самостійністю, гнучкістю, аналітичністю, розсудливістю, винахідливістю, глибиною думки, дотепністю, кмітливістю.

Самостійність - вміння побачити і сформулювати нову проблему без сторонньої допомоги; осмислити і використати суспільний досвід, при цьому бути незалежним у своїх поглядах, сміливо висловлювати думку. Особистість, якій притаманна самостійність мислення, не боїться поразок, над нею не тяжіють попередні невдачі, вона вірить у себе. На превеликий жаль, люди хочуть бути такими, як усі, їм властива конформність, тобто такий стан, при якому людина відмовляється від власної думки, поглядів, а приймає думку більшості.

Гнучкість - вміння змінити шлях рішення проблеми, якщо він не задовольняє умову. Людина з гнучким розумом уміє розглядати всі, навіть суперечливі точки зору, зважувати їх істинність. Вона - толерантна, схильна до міркувань, смілива, незалежна, рішуча у змінах і спростуванні, їй притаманне почуття новизни. Уміння радикально змінити свої погляди є дуже важливим, оскільки стереотип, зашкарублість думки не сприяють прогресу, творчості. Догматичність і непоступливість є протилежними гнучкості .

Аполітичність, логічність думок - уміння виділяти істотне й узагальнювати, послідовно та чітко приймати рішення, доречно висловлюватися. Наскільки важливо вдумливо підходити до проблеми розв'язання задач, висловлювати свої думки, свідчить народне прислів'я: "Мудрий не все каже, що знає, а дурний не все знає, що каже".

Розсудливість - вміння оцінити ситуацію, відповідно до цього будувати свою поведінку. Французький філософ Ф.Ларошфуко казав: "Якщо ви хочете мати ворогів, дайте друзям відчути вашу перевагу над ними, а якщо ви хочете мати друзів, дайте їм можливість відчути їхню перевагу над вами".

Винахідливість - уміння знайти вихід з будь-якої ситуації, розв'язати будь-яку проблему. Один з прихильників М.Твена вирішив написати йому листа, але не знав адреси, тому підписав конверт так: "Марку Твену. Бог знає куди". Лист відшукав знаменитого Марка Твена. Прихильник отримав відповідь: "Бог знав. Дякую. Марк Твен".

Глибина думки - здатність детально аналізувати, порівнювати та знаходити істотне, здійснювати різносторонній підхід до розв'язання проблеми, аргументувати її рішення і не обмежуватися вузьким колом ідей.

Дотепність - мистецтво з гумором розв'язувати ті чи інші проблеми, влучно висловлюватися. Академік Ландау мав не дуже привабливу зовнішність, але вмів дотепно знайомитися з прекрасною половиною. Підходив до жінки, поплескував її по плечі й запитував:

"Чи можна з вами познайомитися?". Особа оглядалася й обурювалася: "Ви що, дурень?" "Ні, я академік Ландау", - лунало у відповідь. Це мало, як ви розумієте, грандіозний ефект.

Кмітливість - природний дар, який дає змогу зрозуміти, розпізнати недоступні іншим речі, можливість наблизитись до істини. Одного невиправного злодія засудили до кари смерті. Перед стратою він просив дозволу у Фрідріха II - короля прусського - самому вибрати вид покарання. Король погодився. Тоді засуджений сказав, що хоче вмерти від глибокої старості. Фрідріх II розсміявся і дарував йому життя.

Якось Б.Шоу отримав листа такого змісту: "Я – найкрасивіша жінка Англії. Ви - наймудріший чоловік. Нам варто було б народити дитину". Б.Шоу не хотів образити жінку, а тому відповів: "Я боюся, що дитина успадкує мою красу і ваш розум".

Ми по-різному оволодіваємо розумовою діяльністю: одні - репродуктивним шляхом (шляхом відтворення наявного), інші ж - творчим (оригінальним, своєрідним). Будь-яке мислення - це завжди мислення особистості у всьому її багатстві стосунків з природою, суспільством та іншими людьми.

Розлади мислення

Мислення - психiчний процес цiлеспрямованого,опосередкованого та узагальненого пiзнання iстотних зв'язкiвта властивостей предметiв i явищ. Мислення - найвища форма активного відображення реальності. Б.В.Зейгарник (1986), підкреслюючи складність класифiкацiї розладiв мислення, пропонує виділяти розлади операцiональної сторони, динаміки та особистісного компоненту мислення. Традицiйним для психопатології є виділення розладів: динаміки, форми та змісту мислення.

Розлади динамiки мислення полягають у порушеннях темпу, ритму та довільного характеру мислення.

Прискорене мислення (тахiфренiя) характеризується полегшеним виникненням асоцiацiй, супроводжується прискоренням мови. При легкому прискоренні мислення, яке виникає при гiпоманiакальних станах, може спостерігатись підвищення інтелектуальної продуктивностi. Надалі прискорення темпу призводить до зниження якостi розумової дiяльностi, при виникненнi так званої скачки iдей мислення стає некерованим.

Прискорення мислення входить до структури маніакального синдрому, спостерiгається при станах психомоторного збудження рiзного генезу.

Уповiльнене мислення (брадiфренiя) полягає у зменшенні загальної кiлькостi iдей, ускладненим формуванням асоцiацiй. Це виявляється у значних паузах мiж питанням та вiдповiддю, вiдповiдi стають односкладними. Загальмованiсть асоціативного процесу є симптомом депресiї, спостерiгається уповільнення мислення також при органiчних ураженнях мозку.

Iнертнiсть (тугорухомiсть) мислення полягає в ускладненні переходу вiд однієї думки або теми до iншої; це вiдбувається внаслiдок тривалої фiксацiї попереднiх асоцiацiй. Застосовують також термiни торпiднiсть, в'язкiсть мислення, якi є синонiмами. Спостерiгається цей симптом при епiлепсiї, органiчних ураженнях мозку.

Лабiльнiсть мислення - явище, протилежне його iнертностi, полягає у нестiйкостi способу виконання завдань. У хворих з вiдносно збереженою здатнiстю до узагальнення лабільність мислення може стати причиною значного зниження інтелектуальної продуктивностi. Спостерiгається цей розлад при астенічних станах, при легкому ступенi органiчного ураження мозку.

Закоркування мислення (шперунг) - блокада розумової дiяльностi, яка виникає епiзодично. Суб'єктивно хворі вiдчувають пустку в головi, перерву у думках. Свiдомiсть при цьому не втрачається, оскiльки зберiгаються спогади про такi стани. Спостерiгаються шперунги при шизофренiї, їх вважають високо специфiчними для цього захворювання.

Ментизм (мантизм) - мимовiльне виникнення нецiлеспрямованого потоку думок, спогадiв, уявлень, змiст яких, як правило, погано запам'ятовується. Астенiчний ментизм може виникати у здорових людей напередоднi iспитiв, у його виникненнi провiдна роль належить втомi та хвилюванню. Поза бажанням студента у його свiдомостi безладно вiдтворюються фрагменти пiдручника та конспектiв. Ментизм може спостерiгатись також при шизофренiї, тодi вiн супроводжується переживанням вiдчуження власних психiчних актiв, маячними iдеями психiчного (гiпнотичного або телепатичного) впливу.

До цієї ж групи розладiв мислення належать персеверацiї та стереотипiї. Персеверацiї - повторення фрагменту мислення, який має певний сенс. Стереотипiї - вiдтворення позбавлених сенсу фрагментiв мислення. Персеверацiї найчастiше спостерiгаються при органiчних ураженнях мозку рiзного генезу, стереотипії - при вираженому слабоумствi, при станах психомоторного збудження, якi виникають у хворих на шизофренiю.

Розлади форми мислення полягають у порушеннях його зв'язностi, логiчностi, у втратi здатностi використовувати операцiї узагальнення та абстрагування. До цiєї групи належать численнi варiанти розладiв мислення, виявлення яких має надзвичайно важливе значення для правильної діагностики психiчних захворювань.

Незв'язане (iнкогерентне) мислення виявляється одночасним розпадом логiчної структури та граматичних зв'язкiв мови. Хворий вимовляє окремi, не пов'язанi мiж собою, слова, iнодi - уривки речень:

"Нi, нi... Наташа, хто... Так, уже нi...Наташа..."

Цей симптом спостерiгається при аментивному розладi свiдомостi, який виникає при тяжкому соматичному станi хворих.

Розiрване мислення характеризується втратою логічних зв'язкiв при збереженостi зв'язкiв граматичних. Наприклад, хвора каже: "Дестольгiя, або славне слово слався, розповсюджене взимку, влiтку, навеснi та восени в полях, лісах i мiстах". Поряд з феноменом розiрваностi цей приклад містить неологiзм - нове слово, яке має особливе значення для хворої.

У виникненнi розiрваностi мислення значна роль належить феномену зiсковзування думки - переходу вiд одного уявлення до iншого поза природними логiчними зв'язками. Асоціації виникають за слабкими, або латентними, ознаками. Окремi зiсковзування важко помiтити у спонтанних висловлюваннях хворих, але вони легко виявляються за допомогою завдань патопсихологiчного дослiдження. Наприклад, виконуючи завдання на виключення зайвого предмету з групи подiбних, хвора об'єднує наперсток, катушку з нитками та газету, виключає ножицi. Своє рiшення вона обгрунтовує таким чином: "На наперстку близько один до одного розташованi заглиблення для голки. Витки нитки щiльно укладенi на катушцi, так само щільно надрукованi у газетi дрiбнi лiтери. Отже, цi предмети можна об'єднати за принципом наявностi ознаки компактного розташування структурних елементiв, цiєї ознаки не мають ножицi". I зiсковзування, i розiрванiсть мислення специфічні для шизофренiї.

Формальне мислення полягає у переважнiй спрямованостi уваги, iнтелектуальних установок не на соцiально-змiстовнi, а на формальнi аспекти дiяльностi. Наприклад, на питання, як вiн потрапив до лiкарнi, хворий вiдповiдає: "Привезла машина швидкої допомоги, а потiм - через приймальне вiддiлення". Лiкар, вбачивши у вiдповiдi сарказм, просить вiдповiсти на питання бiльш докладно. Хворий старанно виконує iнструкцiю:

"Подзвонили у дверi моєї квартири, зайшли два чоловiки, одному рокiв 30, другому - 35, обидва у бiлих халатах. Сiли до столу, один говорив зi мною, другий писав щось. Потiм ми зiйшли сходами, сiли в машину, приїхали у вiддiлення. Там було дві жiнки рокiв 40, обидвi щось писали. Потiм менi дали цей одяг i привели до вiддiлення". Ця формально правильна вiдповiдь мiстить опис зовнiшньої сторони подiї, змiст ситуацiї не розкривається. Для людей, у яких немає формальностi мислення, питання, поставлене лiкарем, без сумнiву означає "Чому, з якої причини ви потрапили до лiкарнi?". Формальне мислення спостерiгається у хворих на шизофренiю.

Паралогiчне мислення характеризується хибнiстю посилок, доказiв чи висновкiв. Спосiб аргументацiї, до якого вдаються хворi, суперечить законам формальної логiки, при цьому хворі охоче викладають порядок своїх умовиводiв, пропонують "математично довести" свою правоту. Приклад такого доказу свого царського походження: "По-перше, дiвоче прiзвище моєї бабусi - Королькова, очевидно, вiд слова король. По-друге, мiй дiдусь народився в мiстi Орел, орел - символ царської династiї, сiм'ї Романових. Отже, я також - особа царського походження". Найбiльш яскравi приклади паралогiзмiв зустрiчаються у хворих на шизофренiю, однак паралогiчне мислення може спостерiгатись також у психопатичних особистостей, у хворих на неврози та реактивнi психози. У цьому разi порушення формальних законiв логiки менш очевиднi, на перший план виступає однобока спрямованiсть мислення, внаслiдок якої до уваги беруться лише окремi факти. Порушення логiчних законiв зумовленi у цьому разi кататимнiстю мислення, яка полягає у змiненостi мислення пiд впливом сильних емоцiй [24, с. 80].

Символiчне мислення полягає у тому, що хворий оперує символами, якi зрозумiлi тiльки йому, вбачає символічне значення у таких предметах та явищах дiйсностi, якi для інших людей такого значення не мають. Символи, якими користуються здоровi люди, є для них умовними знаками; символи, якими оперують хворi, мають для них самостiйне перебільшене значення. Незважаючи на те, що патологiчнi символи мають iндивiдуальне значення, можна описати деякi спiльнi риси такої символiки при шизофренiї. Патологiчними символами можуть стати кiлькiсть предметiв або їхнiй колiр, часто такi iндивiдуальнi символи спрiймаються як натяки якоїсь сторонньої сили, за допомогою яких вiддаються накази, надаються попередження. Так, хвора була певна, що група осiб, якi спостерiгають за нею щомитi, залишає для неї спецiальнi повiдомлення. Вона працює швачкою, i коли якогось дня вона шиє червонi сукнi, це означає, що вона має йти до червоного корпусу унiверситету iм. Тараса Шевченка; коли вона шиє блакитнi з бiлим оздобленням сукнi, вiд неї чекають, що вона пiде до стадiону "Динамо", оскiльки блакитний та бiлий - кольори футбольної команди "Динамо".

Резонерське мислення вiдрiзняється прагненням до безцiльного мудрування, схильнiстю до банальних загальних мiркувань. Висловлювання хворого мають вiдтiнок повчальностi, вони багатословнi, пишномовнi. Наприклад, на питання про вiдносини з дружиною хворий вiдповiдає: "Я вважаю, що подружнi стосунки мусять будуватися на основi обопiльної любовi та поваги. Лише такi стосунки можуть задовольняти потреби сучасної людини, якi прогресивно розвиваються разом з прогресом усього суспiльства". Як видно, наведенi патетичнi висловлювання не iнформативнi. Резонерське мислення спостерiгається у хворих на епiлепсiю, шизофренiю, iнодi – у психопатичних особистостей.

Аутистичне мислення, на вiдмiну вiд реального, не вiдображує дiйснiсть, а вiдривається вiд неї. Е.Блейлер вважав, що аутистичне мислення керується не законами логiки, а "афективними потребами" - прагненням до насолоди та уникненням неприємних переживань [23, с.27]. Ця форма мислення характерна для хворих на шизофренiю, шизоїдних психопатiв. Е.Блейлер зауважував, що аутистичне мислення може спостерiгатися i у здорових осiб в певнi перiоди життя. Патологiчна обстiйнiсть мислення полягає у надмiрнiй деталiзацiї при описi явищ та подiй, у нездатностi розрiзнити головне вiд другорядного. Патологiчна остійність супроводжується описаною вище iнертнiстю мислення. Цей розлад мислення характерний для осiб з органiчним ураженням мозку внаслiдок травми або iнфекцiї, для хворих на церебральний атеросклероз, епiлепсiю. Батько хворої на шизофренiю, у якого вираженi склеротичнi змiни психiки, вiдповiдає на питання, що сталось з його дочкою: "Я прийшов додому, подивився - у холодильнику м'ясо є, а на перше немає нiчого. А у нас завжди на обiд i перше, i друге. Я став варити суп: поставив воду, порiзав картоплю, морку порiзав. Аж чую - ключi шкрябають, це вона прийшла з роботи. Тут саме вода закипiла, я газ трошки прикрутив, капусти порiзав дрiбненько, цибулi, а вона не заходить. Я вийшов у коридор, а вона стоїть, пiдвела руки над головою, ворушить губами. Що я її питаю - не вiдповiдає нiчого". Цей приклад свiдчить про неможливiсть для цієї людини зосередити свою увагу на головному, розповiсти про подiю вiн може, лише описуючи кожну з своїх дiй.

Розлади форми мислення можуть бути виявленi шляхом бесiди, однак при незначнiй вираженостi порушень iснує потреба в створеннi спецiальної ситуацiї, яка актуалiзує тi чи інші особливостi мислення.

Iснуючi методики патопсихологiчного дослiдження дозволяють встановити, який рiвень узагальнень доступний для хворого. Низький рiвень узагальнень характерний для iнертного, патологiчно обстiйного мислення. При наявностi достатньо високого рiвня узагальнень, при збереженiй здатностi до абстрагування можливе викривлення процесу узагальнення.

Зниження та викривлення процесу узагальнення Б.В.Зейгарник вiдносить до розладiв операцiонального боку мислення. Рiзноплановiсть мислення розглядається нею як наслідок порушень особистiсного компоненту мислення. Це явище полягає у тому, що судження хворих про яке-небудь явище належать до рiзних площин, рiзних рiвнiв узагальнення. Викривлення процесу узагальнення та рiзноплановiсть мислення клiнiчно виявляються у формальностi, паралогiчностi, символiзмi мислення, у зiсковзуваннях та резонерствi.

Для вивчення особливостей мислення застосовують методики розумiння сюжетних картин, прихованого змiсту простих оповiдань, виключення зайвого предмету з групи подiбних, класифiкацiї, простих та складних аналогiй, зiставлення прислiв'їв з реченнями, визначення необхiдних ознак предметiв та явищ. Особливостi мислення можуть бути об'єктивiзованi за допомогою таких проективних методiв як метод Роршаха, методика пiктограм.

Всi перелiченi методики дають можливiсть якiсно оцiнити особливостi мислення. При цьому враховується не лише те, вірно чи невiрно виконане завдання. Аналiзується характер помилок, особлива увага приділяється тому, чи залежнiсть мiж складнiстю завдань i успiшнiстю їх виконання, а також тому, чи коригуються помилковi рiшення пiсля того, як до них привертається увага дослiджуваного. Для кiлькiсної оцінки успiшностi розумової дiяльностi застосовують тести iнтелекту, зокрема тест Векслера. Поряд з вербальними завданнями цей тест мiстить невербальнi, якi дозволяють оцiнити здатнiсть до просторового аналiзу та синтезу, до розв'язання арифметичних задач. Слiд пiдкреслити, що для дiагностики деяких психічних розладiв найважливiша вiдсутнiсть формальних розладiв мислення, що також має бути встановлене у патопсихологічному дослiдженнi.

Розлади змiсту мислення включають нав'язливi, надцiннi та маячнi iдеї.

Нав'язливi iдеї - уявлення та думки, якi мимоволi виникають у хворого, до яких зберiгається критичне ставлення i з якими хворий намагається боротися.

Розрiзняють нав'язливий рахунок, нав'язливi сумнiви, нав'язливе мудрування, нав'язливi думки контрастного змiсту. При нав'язливих сумнiвах, безпiдставнiсть яких усвiдомлюється самим хворим, здiйснюються багаторазовi перевiрки (найчастiше сумнiви стосуються того, чи залишились замкнутими дверi, чи вимкнув хворий свiтло, чи зробив необхiдний запис у службових паперах). Нав'язливе мудрування полягає в постiйних роздумах на тему, яка насправдi не є значимою чи цiкавою для iндивiда. Так, погляд на кожний предмет може покласти початок довгiй низцi уявлень рiзних стадiй процесу його виготовлення; деякi етапи нав'язливих роздумiв вимагають розрахункiв, якi здiйснюються подумки з напруженням; для iнших етапiв необхiднi спецiальнi знання, яких хворий не має, i це спричинює неприємнi емоцiї.

Нав'язливий рахунок полягає у нездоланнiй потребi рахувати певнi об'єкти, якi потрапляють до поля зору хворого. В інших випадках з необхiднiстю здiйснюються арифметичнi дiї, якi не мають жодної розумної мети. Хворий додає цифри на номерних знаках автомобiлiв, вiдзначає, чи є сума парним числом, вiдчуває занепокоєння, якщо навколо надто багато автомобiлiв, i вiн не встигає провести свої пiдрахунки. Контрастнi думки вiдрiзняються невiдповiднiстю до ситуацiї, контрастують з морально-етичними установками iндивiда. Об'єкт контрастних уявлень - як правило, рiднi люди, символи вiри, релiквiї. До контрастних думок близькi нав'язливi потяги. Скромна молода жiнка скаржиться на те, що в читальному залi бiблiотеки у її уявi раз у раз виникає така сцена: вона бiжить з голосним криком вздовж ряду стiльцiв, сильно ляпаючи кожного читача по потилицi. Такi нав'язливi потяги, як правило, нiколи не реалiзуються, але викликають вкрай неприємнi вiдчуття.

Нав'язливi думки спорiдненi до iнших нав'язливих феноменiв - нав'язливих страхiв (фобiй) та нав'язливих дiй. Серед нав'язливих страхiв розрiзняють агорафобiю - страх вiдкритого простору, клаустрофобiю - страх закритого примiщення, гiпсофобiю - страх висоти, оксiфобiю - страх гострих предметiв, нозофобiю - страх тяжко захворiти i так далi.

Нав'язливi дії здiйснюються як простий захист при фобіях певного змiсту - наприклад, постiйне миття рук при мiзофобiї - нав'язливому побоюваннi забруднення. Бiльш складнi нав'язливi дiї набирають характеру ритуалiв, вони спрямованi на те, щоб вiдвести неiснуючу загрозу вiд самого хворого та його рiдних.

Усi рiзновиди нав'язливих станiв досить часто спiвiснують у хворого, їх сукупнiсть складає обсесивний (вiд латинської obsessio - блокада) або ананкастичний (вiд грецької anankasma - примус) синдром.

Нав'язливi стани найчастiше зустрiчаються при неврозах, психастенiчнiй психопатiї, неврозоподiбнiй формi шизофренiї, в депресивнiй фазi манiакально-депресивного синдрому. Вони можуть також виникати при органiчних ураженнях головного мозку, соматогенних психiчних розладах. Клiнiчнi особливості нав'язливих станiв залежать вiд того, яке захворювання виявляється ними. Так, характернi особливостi нав'язливих станiв при шизофренiї - вiдсутнiсть психологiчної зрозумілості їх виникнення, недоладнiсть, химернiсть, символiчнiсть, одноманiтнiсть, поступове зникнення критичного ставлення та боротьби з нав'язливими феноменами.

Звичайно хворi, якi вирiшили звернутись по допомогу, одверто розповiдають про нав'язливi страхи, уявлення чи думки. Спецiальних методик патопсихологiчного дослiдження, спрямованих на їх виявлення, не iснує. Однак окремi пункти деяких особистiсних тестiв мають на метi виявлення обсесiй. Так, у методицi незавершених речень є початок такого твердження: "Розумiю, що це дурницi, але боюсь..."

Опитувальники MMPI та СМДО мiстять такi пункти: "Часом я вiдчуваю непереборну потребу завдати комусь шкоди або зробити що-небудь непристойне"; "Мене не тривожить небезпека заразитися яким-небудь захворюванням"; "Менi страшно дивитися вниз з висоти". Якщо дослiджуваний схильний до виникнення нав'язливих явищ, це вiдбивається у пiдвищеннi оцiнки за VII шкалою (шкала психастенiї або тривожностi). Пункти, якi вiдбивають наявнiсть обсесiй, входять також до опитувальника Шмiшека, методики визначення рiвня невротизацiї та психопатизацiї.

Надцiннi iдеї - такi, що посiдають центральне мiсце у психiцi внаслiдок надзвичайної особистiсної значимостi, особливої афективної насиченостi. Надцiннi iдеї однобоко вiдбивають реальнi обставини, заважають людинi бути об'єктивною в оцiнках. Як правило, надцiннi iдеї пов'язанi з перебiльшенням значущостi власної особистостi, хоча змiст можуть мати рiзноманiтний (надцiннi iдеї винахiдництва, ревнощiв, iпохондричнi). На вiдмiну вiд домiнуючих iдей, якi не є патологiчними, провiдна роль надцiнних iдей у свiдомостi хворих визначається не професiйними захопленнями, не об'єктивними iнтересами, а надмiрною претенцiознiстю. На вiдмiну вiд маячних, змiст надцiннi iдеї не бувають недоланими, до певної мiри вiрно вiдбивають реальнi факти, а також пiддаються корекцiї пiд впливом вагомих логiчних доказiв або змiни життєвих обставин.

До надцiнних iдей близькi надцiннi захоплення, якi спостерiгаються у пiдлiткiв (заняття фiлософiєю, фізичні вправи, незвичайнi види колекцiонування). Надцiннi ідеї виникають у психопатичних особистостей, особливо часто - у паранойяльних психопатiв, а також при психопатоподiбних станах рiзної етiологiї. До надцiнних належать також ідеї самозвинувачення, якi характернi для хворих на ендогенну депресiю. Незначний вчинок, здiйснений в минулому, переоцiнюється хворим, сприймається як злочин. Виявляють надцiннi iдеї шляхом бесiди, спецiальних патопсихологічних методик для цього не iснує.

Маячнi iдеї - хибнi думки, якi виникають на хворобливiй основi та не пiддаються логiчнiй корекцiї. Сукупнiсть маячних iдей називають маяченням. Патологiчна переконанiсть у справедливостi маячних тверджень, неможливiсть скоригувати маячення шляхом логiчних доказiв або навiюванням відрізняють маячення вiд надцiнних iдей, а також вiд помилок, властивих здоровим людям.

Враховуючи змiст, можна видiлити три групи маячних iдей: персекуторнi, експансивнi, депресивнi. До персекуторних iдей належать маячення ставлення, переслiдування, психiчного та фiзичного впливу, отруєння, обкрадування, ревнощiв. Наприклад, хворий з маячними iдеями ставлення та переслiдування переконаний, що знайомi та незнайомi люди особливим недоброзичливим чином ставляться до нього, впевнений, що за ним встановлено постiйне спостереження. Ідеї психiчного впливу полягають у тому, що хворий переконаний в iснуваннi стороннього контролю над своїми думками. Такi ідеї найчастiше поєднуються з iснуванням слухових псевдогалюцинацiй.

Змiст експансивних маячних iдей - переоцiнка власних можливостей, свого суспiльного стану, походження, здоров'я, зовнiшностi. Розрiзняють маячення величi, могутностi, безсмертя, багатства, винахiдництва, високого походження, реформаторства, еротичний (маячення кохання).

Навпаки, зміст депресивних маячних iдей - знижена оцінка хворим себе та власних можливостей. Таке маячення виникає на фонi зниженого настрою. До депресиних належать маячнi ідеї самозвинувачення, грiховностi, самоприниження, фiзичної вади (дисморфоманiя), iпохондричнi, при яких хворi переконанi в наявностi тяжкого невилiковного захворювання. Нігілістичне маячення - переконанiсть у вiдсутностi внутрiшнiх органiв.

Сензитивне маячення ставлення - хворий вважає, що оточуючі люди знають про їхнi реальнi або неiснуючi пороки, виражають засудження з цього приводу. Аналiз змiсту маячення має певне дiагностичне значення. Персекуторнi iдеї найбiльш характернi для шизофренiї, iдеї ревнощiв - для хронiчного алкоголiзму, самозвинувачення та грiховностi - для манiакально-депресивного психозу, обкрадання - для iнволюцiйного параноїду.

За клiнiчною структурою розрiзняють первинне та чуттєве (образне, вторинне) маячення. Первинне (iнтерпретативне) маячення характеризується переважним порушенням логічного пiзнання при збереженостi пiзнання чуттєвого. Чуттєве маячення розвивається в структурi складного синдрому в поєднаннi з розладами сприймання, афективної сфери. Афективним називають образне маячення, яке виникає внаслiдок депресiї або манiакального стану. В межах афективного розрiзняють кататимне та голотимне утворення маячних iдей. В основi кататимного маячення - iнтерпретацiя реальних подiй, чуттєво забарвленого комплексу переживань. Голотимне маячення виникає внаслiдок первинних порушень афективної сфери (наприклад, маячення самозвинувачення та грiховностi при депресiї хворого на манiакально-депресивний синдром).

Розрiзняють такi маячнi синдроми: параноїдний, паранойяльний (параноїчний), парафренний, галюцинаторно-параноїдний.

Параноїдний синдром - сукупнiсть явно неправдоподiбних, уривчастих маячних iдей, яка не спирається на логiчнi докази. Виникає параноїдне маячення як готове знання. Наявнiсть параноїдного синдрома значною мiрою порушує поведiнку хворого. Параноїдне маячення може поєднуватись з iснуванням галюцинацiй.

Паранойяльний синдром - сукупнiсть зовнi правдоподібних систематизованих iдей, якi виникають як iнтерпретацiя значної кiлькостi реальних фактiв, на користь яких хворий наводить логiчнi докази. Поведiнка хворих з паранойяльним синдромом лишається впорядкованою, розлади сприймання для цього синдрому не характернi.

Парафренний синдром - поєднання систематизованого або несистематизованого фантастичного маячення з вербальними галюцинацiями, явищами психiчного автоматизму, афективними змiнами, хибними спогадами (конфабуляцiями).

Галюцинаторно-параноїдний синдром характеризується поєднанням галюцинацiй та маячних iдей. Різновид галюцинаторно-параноїдного синдрому - синдром психічного автоматизму Кандинського-Клерамбо, при якому відчуження власних психiчних актiв поєднується з персекуторним маяченням i слуховими псевдогалюцинацiями.

Маячення - продуктивний психiчний симптом, характерний для рiзних за етiологiєю розладiв психотичного рiвня. Хворі часто намагаються приховати вiд оточуючих свої маячнi iдеї.

Для виявлення маячення лiкар має звертати увагу на непослiдовностi та недоречностi у вiдповвiдях хворого, незрозумiлi натяки, надання особливого значення незначущим деталям. Хоча спецiальних методик для виявлення маячення немає, iнтерпретацiї малюнкiв можуть вiдбивати змiст маячних переживань. Деякi тввердження хворих з маячними синдромами увiйшли до MMPI (СМДО): "Я гадаю, що проти мене iснує змова"; "Думаю, що за мною стежать"; "Люди говорять про мене зневажливi та вульгарнi речi". Наявнiсть маячення може вiдбиватись у пiдвищеннi оцiнки за VI шкалою - шкалою паранойi (ригiдностi), але iнодi маячнi iдеї не позначаються на профілі СМДО.

Методика визначення переважаючого типу запам’ятовування Методика “Определение типа памяти”

Цель: определение преобладающего типа памяти.

Оборудование: четыре ряда слов, записанных на отдельных карточках; секундомер.

Для запоминания на слух: машина, яблоко, карандаш, весна, лампа, лес, дождь, цветок, кастрюля, попугай.

Для запоминания при зрительном восприятии: самолет, груша, ручка, зима, свеча, поле, молния, орех, сковородка, утка.

Для запоминания при моторно-слуховом восприятии: пароход, слива, линейка, лето, абажур, река, гром, ягода, тарелка, гусь.

Для запоминания при комбинированном восприятии: поезд, вишня, тетрадь, осень, торшер, поляна, гроза, гриб, чашка, курица.

Порядок исследования.

Ученику сообщают, что ему будет прочитан ряд слов, которые он должен постараться запомнить и по команде экспериментатора записать.

Читается первый ряд слов. Интервал между словами при чтении - 3 секунды; записывать их ученик должен после 10-секундного перерыва после окончания чтения всего ряда; затем отдых 10 минут.

Предложите ученику про себя прочитать слова второго ряда, которые экспонируются в течении одной минуты, и записать те, которые он сумел запомнить. Отдых 10 минут.

Экспериментатор читает ученику слова третьего ряда, а испытуемый шепотом повторяет каждое из них и “записывает” в воздухе. Затем записывает на листке запомнившиеся слова. Отдых 10 минут.

Экспериментатор показывает ученику слова четвертого ряда, читает их ему. Испытуемый повторяет каждое слово шепотом, “записывает” в воздухе. Затем записывает на листке запомнившиеся слова. Отдых 10 минут.

Обработка и анализ результатов.

О преобладающем типе памяти испытуемого можно сделать вывод, подсчитав коэффициент типа памяти (С).

,

где а - количество правильно воспроизведенных слов. Тип памяти определяется по тому, в каком из рядов было большее воспроизведение слов. Чем ближе коэффициент типа памяти к единице, тем лучше развит у испытуемого данный тип памяти.

Вывод: ...

 

 

Визначення наявності логічного мислення на вербальному матеріалі.

Мислення виникає і розвивається разом з практичною діяльністю людини на основі безпосереднього чуттєвого пізнання. Завдяки мисленню відображаються істотні властивості і взаємозв'язки предметів і явищ дійсності в узагальненому і опосередкованому вигляді.

Залежно від ступеня участі в мисленні психічних і нейрофізіологічних підсистем воно може набувати наочно-дієву, наочно-образну або словесно-логічний форму.

Виділяються послідовні фази мислення. На першій фазі суб'єкт усвідомлює проблему, яка виникла, на другій - здійснює аналіз проблемної ситуації і на третій - продукує нову інформацію у вигляді гіпотез, методів, алгоритмів її рішення і т.п.

Розумовий акт завершується контролем, оцінкою та рефлексивною перевіркою передбачуваних причинно-слідчих зв'язків і способів вирішення проблеми.

В основі мислення лежать операції аналізу і синтезу, проте кожен акт мислення являє собою єдність знань, розумових дій і відношення людини до здійснюваної діяльності. При вивченні теми "Мислення" студентам пропонується ознайомитися з поняттям "установка" і досліджувати вплив установки на спосіб вирішення завдань.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.201.220 (0.021 с.)