Низькі та високі значення показників тесту СКК



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Низькі та високі значення показників тесту СКК



СКН НН К ПСР УН ФН
значення низькі 0-2 0-8 0-3 0-9 0-5 0-6
високі 16-29 15-21 10-15 18-20 17-28 16-20

 

Також було проведено порівняння результатів студентів різних факультетів за Т-критерієм Стьюдента. Достовірно значимих відмінностей між показниками соціально-комунікативної компетентності студентів географічного та історичного факультетів не виявлено. Дещо вищою у студентів-істориків є соціально-комунікативна незграбність, а у студентів-географів – орієнтація на уникнення невдач.

Проведена внутрішня кореляція показників тесту показала що, в результатах істориків корелюють вісім з 15 показників, а у географів на два показники більше. Як бачимо, внутрішні взаємозв’язки показників тесту ССК не є досить тісними і можуть змінюватися залежно від особливостей групи досліджуваних.

За допомогою факторного аналізу було виділено два істотні фактори. До першого з них увійшли соціально-комунікативна незграбність, прагнення до конформності, орієнтація на уникнення невдач. Другий фактор об’єднав нетерпимість до невизначеності, прагнення до статусного зростання, фрустраційну нетолерантність.

Роботу над подальшим вдосконаленням тесту вбачають у тому, щоб показники тесту, які визначають негативні тенденції для соціально-комунікативної компетентності, перевести у позитивний знак. Адже тест повинен бути спрямований на визначення компетентності, як зазначено у його меті, а не на визначення некомпетентності, як закладено у запитаннях наявного варіанту опитувальника.

На початку XX століття російський дослідник проблем творчості П. К. Енгельмеєр зазначав: „Творчість – це життя, а життя – це творчість”. Дійсно, людина сама творить себе, робить своє життя унікальним і неповторним, вдосконалюючи своє вміння орієнтуватися у світі соціальних взаємодій і самій будувати цей світ.

 

Питання для контролю та самоконтролю:

  1. Поняття соціально-психологічної компетентності.
  2. З чого складається комунікативна компетенція?
  3. Що входить до комунікативної культури особистості?
  4. Методи діагностики і розвитку комунікативної компетентності.
  5. Аналіз методів дослідження комунікативної компетентності.
  6. У чому полягає сутність понять "емпатія" та "рефлексія"?
  7. У чому полягають психологічні поради: "Як правильно слухати?"

8. Визначить різницю між поняттями "слухати" та "чути". Наведіть приклади ефективного володіння механізмами слухання та говоріння.

  1. Охарактеризуйте стадії міжособистісного розуміння.
  2. Що сприяє адекватному розумінню поведінки інших людей.

Практичні завдання та психологічні ситуації:

1. Відомо, що у молодшому шкільному віці спілкування між дітьми часто визначають зовнішні чинники ( місце проживання дітей, сусідство за партою тощо). Спілкування у підлітковому віці характеризується значною інтенсивністю і вибірковістю. Це спілкування у межах певної групи, на грунті певних інтересів підлітків. У юнацькому віці коло суб’єктів спілкування звужується, спілкування стає довірливим, інтимним.

Що лежить в основі цієї закономірності? Чим зумовлена зміна змісту спілкування з віком?

2. За допомогою ручок, які приводили у рух стержень, групи з 6 досліджуваних мали спільними зусиллями, начебто на дотик, визначити, яка була "написана" на експериментальному стенді. Про правильність напрямку руху стержня сигналізували спалахи лампочки. Досліджувані могли спілкуватися: будувати гіпотези, пропонувати тактику їх перевірки. Проте далеко не всі групи впорались із цим завданням.

Що їм заважало? Які особливості спілкування досліджувались таким чином?

 

Практичне заняття №13

Тема: Дослідження лідерських якостей особистості та виявлення схильності до лідерства та керівництва. Дослідження впливу на оточуючих за методикою “Чи здатні Ви впливати на інших”. Методики на виявлення схильності до лідерства й керівництва. Тести “Оцінка лідерських якостей особистості”, “Професійно значущі якості лідера”. Методика оцінювання стилю керівництва В.П. Захарова.

Практичні навички:

- виявлення лідерських якостей особистості;

- дослідження схильності до лідерства та керівництва;

- діагностика впливу на оточуючих;

- дослідження стилю керівництва;

- аналіз проведених досліджень;

- розв’язування ситуаційних задач.

 

Дослідження лідерських якостей особистості та виявлення схильності до лідерства та керівництва.

Поняття лідерства та керівництва

Актуальність: Лідерство - дуже важливе питання сьогодення, яке достатньо розповсюджене в науковій роботі. Скрізь існує конкуренція та звичайний закон природи - виживає сильніший. Відповідно і люди діляться на групи з різним рівнем лідерських здібностей. Кожній особистості характерні свої особливості поведінки. Є люди - лідери у всьому, є такі, що мають свої переваги над іншими в певному виді діяльності, при чому в іншій діяльності вони можуть бути зовсім не лідерами. Кожна людина як особистість має важливе значення для суспільства, оскільки всі ми впливаємо на ту чи іншу подію. “Розумові та моральні почуття людини, що відіграє більш чи менш важливу роль в суспільному житті, її таланти, знання, рішучість чи нерішучість, хоробрість чи боягузтво і т.д. не можуть залишитися без дуже помітного впливу на хід і результат подій”[9]. Тому виявлення людей із природженими або із сформованими лідерськими якостями, і їх залучення для заняття керівних позицій надзвичайно актуально.

Соціально-психологічна структура групи завершується висуненням лідера.

Лідерство – це соціально-психологічний процес в колективі чи групі, побудований на випливі особистого авторитету людини на поведінку їх членів .

Лідерство – стосунки домінування і підпорядкування, впливу і прямування в системі міжособистісних стосунків у групі.

Лідерство (англ. leader — провідник, ведучий, керівник) виявляється у вмінні пробудити у співробітників мрію, до якої вони прагнутимуть наблизитися, «вдихнути» в них необхідну для цього енергію.

В основі даного процесу лежить здатність лідерів притягувати до себе людей, несвідомо викликати почуття захоплення і любові.

Невід’ємною властивістю лідера є наявність наслідувача.

Лідерство – це питання сили впливу, що залежить від співвідношення особистих якостей лідера з якостями тих, на кого він хоче вплинути.

 

Теорії лідерства:

1. Одним із механізмів, що пояснює виникнення лідерства у груповому процесі, є теорія "соціального обміну" Дж.Хоманса. Згідно теорії, соціальні відносини – це постійний процес обміну, в якому залучені не лише матеріальні цінності, речі, а й емоції, почуття. У процесах обміну людина схильна вести розрахунки, основною метою яких є своєрідне "очікування винагороди". Це очікування як мотив поведінки здатне видозмінюватися від ситуації, але не зникає, залишаючись завжди домінуючою орієнтацією людини.

Виникнення лідерства – це результат своєрідного психологічного обміну цінностями між учасниками взаємодії. Цінності представлені в вигляді значущих особистісних якостей, вмінь, знань, досвіду і реалізуються у міжособистісних взаємодіях з користю як для окремих індивідів, так і для групи в цілому. Тут основна складова обміну – ключові компоненти статусу, репрезентовані авторитетом і визнанням. Ці компоненти поряд із соціальним схваленням, грішми, повагою розглядаються як основні винагороди і цінності в сучасному суспільстві. Оцінка внеску індивіда відбувається не лише на діадному рівні взаємодії, але й охоплює загально-груповий рівень. Чим значуща цінність внеску індивіда в загальні результати, тим вищий його груповий статус (визнання лідерства), який виступає як своєрідна винагорода зі сторони групи.

2. Теорія людських ролей (Р.Бейлс) розглядає ролі "професіонала" лідера, орієнтованого на вирішення ділових проблем, і "соціально-емоційного фахівця", який вирішує проблеми людських стосунків.

3. Харизматична концепція – лідерство послане окремими видатними особами як деяка благодать ("харизма"). Приклади таких лідерств як – Наполеон, Лінкольт, Уінстон Черчель. Харизма – це наділення особистості властивостями, що викликають поклоніння перед нею і беззаперечну віру в її можливості. Ось деякі характеристики харизматичних особистостей: показна зовнішність, добрі риторичні здібності, незалежність характеру, гідна і впевнена манера триматися. У реальному житті харизматичність лідера викликає добровільне визнання його винятковості, що зумовлює безперечне підкорення, наслідування його дій і поведінки в цілому.

4. Прибічники інтерактивної теорії вважають, що лідером може стати будь-яка людина, яка займає відповідне місце в системі міжособистісних стосунків. Питання про те, хто конкретно візьме на себе лідерство, має вирішуватися з урахуванням індивідуальних особливостей кандидата в лідери, особистісних характеристик інших членів групи, наявної ситуації і виконуваного завдання.

5. Синтетична (або комплексна) теорія розглядає лідерство як процес організації міжособистісних стосунків у групі, а лідер як суб’єкт управління цим процесом, причому сам феномен лідерства розглядається в контексті спільної групової діяльності.

6. Ситуативна теорія. Цей підхід є загальновизнаним. Він визначає лідерство як продукт ситуації. Вимогли ситуації диктують вибір адекватних засобів і прийомів поведінки, відповідної комбінації особистісних рис, здатних максимально враховувати можливі зміни у її розвитку.

Психоаналітики виділили десять типів лідерства:

-“Соверен”.

-“Вожак”.

-“Тиран”.

-“Організатор”.

-“Спокусник”.

-“Герой”.

-“Дурний приклад”.

-“Кумир”.

-“Вигнанець”.

-“Козел відпущення”.

Загальне лідерство в групі складається із таких компонентів – емоційного, ділового і інформаційного. Лідер може бути керівником групи, а може ним і не бути.

Виділяють такі розбіжності між лідером і керівником:

-керівник звичайно призначається офіційно, а лідер висувається стихійно;

-керівникові надаються законом певні права й обов’язки, а лідер може їх не мати;

-керівник наділений певною системою офіційно встановлених санкцій, використовуючи які він може впливати на підлеглих, а лідеру ці санкції не надані;

-керівник представляє свою групу в зовнішній сфері стосунків, а лідер у сфері своєї активності обмежений в основному внутрішньо-груповими стосунками;

-керівник, на відміну від лідера, несе відповідальність перед законом за стан справ у групі;

-висунення лідера в більшій мірі залежить від настрою групи, в той час як керівництво – явище стабільне;

-сфері дій лідера – в основному мала група; поле діяльності керівника ширше, оскільки він представляє трудовий колектив в більш широкій соціальній системі.

У західній науці виокремлюють такі відмінні ознаки лідерів і керівників:

-керівник — високоосвічений спеціаліст з великим досвідом, постійно підвищує свій професійний і науковий рівень, а лідер здебільшого не намагається зберегти систему, меншою мірою, ніж керівник, спирається на загальноприйняті управлінські методи, може нехтувати правилами управлінської ієрархії;

-керівники добре розуміють особливості системи з її правилами і процедурами, які вони розробляють у будь-якій формі (формальній і неформальній) і забезпечують їх застосування в стандартній системі. Лідер вважає, що простота — головний принцип успіху. Якщо лідер навчає співробітників простих способів удосконалення своєї діяльності, то керівник — складних процедур і методів;

-керівники є прихильниками кількісних, а не якісних показників, їхня увага сконцентрована переважно на короткочасних досягненнях. Лідери часто не передбачувані, винахідливі;

-керівник шукає сумлінних виконавців, а лідер — однодумців;

-керівники не вибачають помилок ні собі, ні іншим, а лідери переважно визнають свої помилки і не бояться відкрито вживати необхідних заходів для їх виправлення;

-керівники вважають, що підлеглі навіть з високою компетенцією неспроможні виконувати роботу без контролю і вказівок зверху. В основі роботи лідера — принцип рівності;

-керівники намагаються створити собі позитивний імідж, хоча це не можливо через конфліктну природу відносин між керівником і підлеглими. Лідери цінують повагу колег, наділені репутацією людини з високою етикою, з повагою ставляться до працівників, захищають їх інтереси. Працівники вдячні лідерам і всіляко їх підтримують.

Типи лідерів (Л.І.Уманський):

-лідер-організатор;

-лідер-ініціатор;

-лідер-умілець;

-лідер-емоційного притягання.

Особистісні риси лідера:

-впевненість у собі;

-енергійність;

-творчий підхід до справ;

-здатність розуміти і впливати на людей;

-управлінські здібності;

-чесність;

-емоційна стійкість.

Виходячи із функціональних і психологічних відмінностей між керівником і лідером, у групі можуть виникнути такі ситуації, які накладають такий відбиток на гармонізацію життя і діяльності групи.

Лідер і керівник – різні особи, які не знаходять спільних точок взаємодії (не в одному "запрягу"). Ця ситуація не сприятиме успішній діяльності групи і гармонізації міжособистісних стосунків.

Лідер і керівник – різні особи, які на основі самоповаги і компромісів знаходять точки взаємодії. Така група може працювати успішно, і в ній пануватиме певний "дух" змагання і суперництва. Якщо група виконуватиме роль третьої сили, тобто буфера між лідером і керівником, то висловлюючись фігурально, "цей корабель не затоне, а плистиме вперед".

Лідер і керівник – одна і та сама особа. В цьому випадку група працюватиме як єдина команда, віддана своєму капітанові, тобто найефективніше з погляду діяльності і найбільш гармонійно з погляду людських стосунків.

-Керівнику, як і лідеру, необхідно знати і змогти реалізувати наступне:

-Формувати систему необхідно під конкретний задум (мету), наявний у лідера.

-Важливим елементом системи є апарат управління і регулювання потоків інформації.

-Кожен із елементів системи (відділів організації) представлений людьми, і вся різноманітність відносин в системі визначається взаємодією окремих людей.

-Всі люди різні, і ні одна людина не краща іншої. Питання полягає в тому, наскільки ефективно людині вдається використати свій потенціал, а лідеру – створити оптимальні умови для реалізації задатків неповторної своєрідності рис кожної людини.

-Для людини легше підібрати відповідне місце в системі, ніж намагатися змінити його особистісні особливості шляхом тиску і насилля.

-Коли відповідне місце в системі для людини знайдене, слід регулювати взаємовідносини як по горизонталі (між співробітниками), так і по вертикалі (керівник – підлеглий). До цих пір не відкритий спосіб управління, який не можна було би назвати або “кнутом” або “пряником”, тобто система заохочення і покарання – єдина система регулювання в руках лідера.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.80.6.131 (0.014 с.)