Исследование объема кратковременной памяти



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Исследование объема кратковременной памяти



Цель исследования: определить объем кратковременного запоминания по методике Джекобсона.

Материал и оборудование: бланк с четырьмя наборами рядов чисел, лист для записи, ручка и секундомер.

Процедура исследования

Исследование можно проводить с одним испытуемым и с группой из 8 – 16 человек. Оно состоит из четырех аналогичных серий. В каждой серии экспериментатор зачитывает испытуемому один из наборов следующих цифровых рядов.

Первый набор 5241 96023 254061 7842389 34682538 598374623 6723845207 Второй набор 7106 89934 856086 5201570 82744525 715843413 1524836897
Третий набор 1372 64805 725318 0759438 52186355 132697843 3844528716 Четвертый набор 7106 89934 856086 5201570 82744525 715843413 1524836897

 

Элементы ряда предъявляются с интервалом 1с. После прочтения каждого ряда через 2-3 с по команде "Пишите!" испытуемые на листе для записей воспроизводят элементы ряда в том же порядке, в каком они предъявлялись экспериментатором. В каждой серии независимо от результата читаются все семь рядов. Инструкция во всех сериях опыта одинаковая. Интервал между сериями не менее 6-7 мин.

Инструкция испытуемому: "Я назову Вам несколько цифр. Слушайте внимательно и запоминайте их. По окончании чтения по моей команде "Пишите!", запишите то, что запомнили, в том же порядке, в каком читались цифры. Внимание! Начинаем!"

Обработка результатов

В процессе обработки результатов исследования необходимо установить:

  • ряды, воспроизведенные полностью и в той же последовательности, с которой они предъявлялись экспериментатором. Для удобства их обозначают знаком "+";
  • наибольшую длину ряда, который испытуемый во всех сериях воспроизвел правильно;
  • количество правильно воспроизведенных рядов, больших чем тот, который воспроизведен испытуемым во всех сериях;
  • коэффициент объема памяти, который вычисляют по формуле:


Пк – обозначение объема кратковременной памяти,
А – наибольшая длина ряда, который испытуемый во всех опытах воспроизвел правильно;
С – количество правильно воспроизведенных рядов, больших чем А;
n число серий опыта, в данном случае – 4.

Анализ результатов

Для анализа результатов пользуются следующей оценкой уровней объема кратковременного запоминания:

Шкала оценки уровня кратковременного запоминания
Коэффициент объема памяти /Пк/ Уровень кратковременного запоминания
10 8-9 7 6-5 3-4 очень высокий высокий средний низкий очень низкий

Анализируя результаты исследования, важно обратить внимание на крайние варианты получаемых уровней запоминания. Запоминание, равное 10, как правило, является следствием использования испытуемым логических средств или специальных приемов мнемотехники. В редких случаях такое запоминание являет собой феномен.

Если получен очень низкий уровень запоминания, то исследование памяти испытуемого нужно повторить через несколько дней. В норме объем памяти 3-4 вызывается непринятием инструкции.

Низкий и средний уровень кратковременного запоминания может быть повышен благодаря систематической тренировке памяти по специальным программам мнемотехники.


Исследование опосредованного запоминания

Цель исследования: определить влияние системы вспомогательных средств на запоминание конкретных понятий.

Материал и оборудование: наборы слов теста для запоминания, протокол исследования, бумага для записи, ручка, секундомер.

Процедура исследования

Исследование состоит из двух опытов и проводится с одним испытуемым.

Опыт №1

Задача первого опыта: определить объем памяти испытуемого при запоминании словесного материала, не предусматривающего заранее заданной системы связей.

В опыте используется классический метод удержания членов ряда. Экспериментальный материал состоит из 20 не связанных между собой простых слов, состоящих из 4-6 букв. Перед испытуемым ставится задача запомнить предъявляемые слова и по команде воспроизвести их на бумаге для записей. Слова экспериментатор должен читать четко и быстро с паузами в 2 с. После окончания чтения через 10 с. испытуемому предлагается воспроизвести вслух или записать на бумаге запомнившиеся слова в любом порядке. Экспериментатор отмечает у себя в протоколе те слова, которые воспроизведены правильно. Ошибочно воспроизведенные слова фиксируются в примечании. Протокол исследования выглядит следующим образом.

 

Испытуемый: Экспериментатор: Дата: Время опыта:
Опыт 1
№/п слова Предъявлено Воспроизведено Примечание
1. 2. 3. ... ... ... 20.      
Словесный отчет испытуемого о запоминании и воспроизведении слов
Наблюдения экспериментатора

Инструкция испытуемому: "Я буду читать Вам ряд слов, слушайте меня внимательно и постарайтесь их запомнить. Когда я кончу читать слова и скажу "Говорите!", назовите те слова, которые Вы запомнили, в том порядке, в каком они Вам вспоминаются. Внимание! Начали!"

Слова для запоминания в опыте 1:

1. Рыба 6. Власть 11. Белка 16. Чулки
2. Фунт 7. Огонь 12. Песок 17. Волк
3. Бант 8. Кофта 13. Зубы 18. Завод
4. Нога 9. Хлеб 14. Окно 19. Лилия
5. Сено 10. Совок 15. Ручка 20. Пирог

По окончании опыта испытуемый дает словесный отчет о том, каким способом он старался запоминать слова. Этот отчет и наблюдения экспериментатора записывают в протокол.

Опыт №2

Задача второго опыта: определить объем памяти испытуемого при запоминании словесного материала с заранее заданной системой смысловых связей.

В опыте используют метод удержания пар слов. Так же, как и в первом опыте, слова состоят из 4-6 букв. Перед испытуемым ставится задача прослушать пары слов и запомнить вторые слова каждой пары. Интервал чтения экспериментатором пар слов – 2с. После окончания чтения экспериментатором нижеприведенных пар слов для запоминания, через 10 с. он снова читает первые слова каждой пары, а испытуемому предлагает вспомнить вторые слова этой же пары. В протоколе второго опыта отмечают правильно воспроизведенные слова, причем ошибочные – фиксируют в примечании.

Инструкция испытуемому: "Я назову Вам пары слов. Слушайте меня внимательно и постарайтесь запомнить вторые слова каждой пары. Когда я закончу чтение этих пар, то буду снова читать первые слова, а Вы в ответ на названное первое слово отвечайте запомнившимся вторым словом этой же пары. Внимание! Приготовились слушать и запоминать!"

Слова для запоминания в опыте 2:

1. Курица – яйцо 11. Перо – бумага
2. Кофе – чашка 12. Закон – декрет
3. Стол – стул 13. Грамм – мера
4. Земля – трава 14. Солнце – лето
5. Ложка – вилка 15. Дерево – лист
6. Ключ – замок 16. Очки – газета
7. Зима – снег 17. Туфли – обувь
8. Корова – молоко 18. Полка – книга
9. Вино – стакан 19. Голова – волосы
10. Печка – дрова 20. Голос – певец

По окончании опыта экспериментатор записывает в протокол словесный отчет испытуемого и свои наблюдения об особенностях запоминания слов.

Обработка результатов

По каждому из двух опытов подсчитывают количество правильно воспроизведенных слов и количество ошибочных воспроизведений. Данные заносят в сводную таблицу:

Слова, воспроизведенные Опыт 1 Опыт 2
правильно неправильно    


Анализ результатов

Анализируя результаты запоминания двух опытов и сравнивая количественные показатели, важно обратить внимание на словесные отчеты испытуемого и наблюдения экспериментатора.

Если запоминание в первом опыте было у испытуемого непосредственным, то его объем будет находиться в пределах 5-9 запомнившихся слов. Но если он запомнил более 9 слов, то использовал какие-то мнемотехнические приемы и успел за столь короткий интервал придумать некую систему связей, облегчающих воспроизведение.

Одним из моментов анализа может стать сравнение правильности воспроизведенного материала в зависимости от порядка предъявления слов в первом и втором опытах. Большинство испытуемых запоминают лучше начало, конец или середину ряда. Учитывая это, желательно составить рекомендации по улучшению памяти.

Если в исследовании приняло участие несколько человек, то после предупреждения о правилах соблюдения этики, можно предложить участникам поделиться теми приемами, которые были использованы ими для запоминания, выделив более и менее успешные из них. Среди таких приемов наиболее вероятны визуализация соответствующего предмета, представление ситуации образующих связи между словами, например: "фунт рыбы завязан бантом".

Эти приемы как раз и могут послужить началом составления рекомендаций и овладения мнемотехникой.

 

Питання для контролю та самоконтролю:

1. Охарактеризуйте найважливіші особливості пам'яті як пізнавального процесу.

2. Що є фізіологічною основою пам'яті?

3. Якою є природа асоціації?

4. Охарактеризуйте основні процеси пам'яті.

5. Що таке запам'ятовування і які його основні види?

6. Розкажіть про смислове і механічне запам'ятовування та їх місце і роль у засвоєнні знань.

7. Розкрийте основні умови успішного довільного запам'ятовування.

8. Що таке відтворення, його види та роль у процесі засвоєння знань?

9. Що таке забування, які його причини?

10. Як попереджувати забування важливого матеріалу?

11. За якими принципами пам'ять поділяють на різновиди?

12. Охарактеризуйте види пам'яті.

13. У чому полягає відмінність між короткочасною та оперативною пам'яттю?

14. Вкажіть, який вид пам'яті є провідним для медичної сестри?

15. Якими є головні умови продуктивного запам'ятовування?

16. Чи можна стверджувати, що ефективність запам'ятовування зростає з кількістю повторень?

Практичні завдання та психологічні ситуації:

1. Яке з наведених нижче визначень пам'яті є найбільш повним і правильним? Пам'ять - це:

а) збереження раніше набутих вражень;

б) основна умова набуття людського досвіду;

в) створення в голові людини образів раніше сприйнятого;

г) збереження, запам'ятовування і відтворення раніше сприйнятого.

2. В якому з рядків дано правильну класифікацію видів пам 'яті за характером психічної активності?

а) образна, рухова, словесно-логічна, короткочасна;

б) образна, зорова, рухова, словесно-логічна, короткочасна;

в) слухова, образна, словесно-логічна, емоційна, рухова, довільна;

г)дотикова, образна, словесно-логічна, рухова.

3. На які види поділяється запам'ятовування в залежності від участі мислення в його роботі:

а) словесно-логічне, механічне, образне;

б) образне, смислове; механічне;

в) механічне, смислове?

4. Назвіть вид памۥ яті, який виявляється при запам'ятовуванні змісту казки дитиною:

а) рухова;

б) емоційна;

в) словесно-логічна;

г) образна.

5. Вкажіть, які види пам'яті та процеси проявляються в описаних нижче прикладах:

а) студент ходить по кімнаті і вчить матеріал з психології. На завтра його треба знати для складання заліку;

б) студент, готуючись до практичного заняття, знайшов потрібний параграф, почав його читати і радісно скрикнув: "Я це :все знаю, викладач розказував на занятті". А наступного дня одержав "2", бо не зміг переказати навіть зміст параграфа.

6. Визначте вид пам'яті:

а) після зустрічі із старими знайомими він поринув у спогади про минуле, йшов, не зважаючи на зустрічних перехожих, на будинки, поряд з котрими він проходив, і непомітно для самого себе опинився біля воріт свого будинку;

б) одного роза актор повинен був несподівано для себе замінити іншого актора і протягом одного дня вивчив його роль: під час вистави актор знав її досконало, однак після вистави він цілковито забув увесь текст;

в) бесіда двох драматургів:

- Коли я пишу будь-яку сцену, я чую її. Чую голос кожної дійової особи.

- А я бачу сцену, герої ходять, щось роблять. Знаєте, де я подумки знаходжусь? В середині партеру.

г) викладач спитав студента:

Чи запам'ятали ви фразу, яку я говорив на попередній лекції?

Так, звичайно, - впевнено відповів студент. - Ви сказали: "Вчора тут сів літак".

Викладач заперечив: - Я передбачав, що ви можете щось забути, але ж ви змінили усі мої слова. Я просив вас запам'ятати фразу: "Напередодні тут приземлився аероплан".

7.Поясніть, в якій групі студенти краще запам'ятають матеріал і чому?

В двох групах студентів провели нове практичне заняття. В першій групі повідомили, що матеріал заняття буде перевірятися на екзамені в кінці сесії. В другій групі такого повідомлення не зробили. В обох групах перевірили матеріал через два тижні.

8. Поясніть, чому багато людей для кращого запам'ятовування вдаються до коротких записів. Чому такий спосіб сприяє кращому запам'ятовуванню матеріалу?

9.Чим пояснити, що студент, який вчить матеріал лише для того, щоб скласти екзамен з психології, швидко його забуває?

 

 

Практичне заняття №7

 

 

Тема: Дослідження пізнавальних психічних процесів. Методика визначення переважаючого типу запам’ятовування. Визначення наявності логічного мислення на вербальному матеріалі. Дослідження оцінки логічного мислення за методиками “Виділення суттєвих ознак”, “Складні аналогії”, методика дослідження рівня та перебігу процесу мислення.

Практичні навички:

- дослідження оцінки логічного мислення;

- дослідження рівня та перебігу процесу проведеного дослідження;

- розв’язування ситуаційних задач;

- інтерпретація проведених досліджень.

 

 

Пізнання навколишнього світу починається з відчуттів, сприймань і породжує людське мислення. Воно супроводжує усі розумові процеси людини. Саме мислення забезпечує нам можливість виходу за межі чуттєвого, розширює межі та глибину нашого пізнання, відображає суттєві зв'язки і відношення між предметами, через відоме веде нас до невідомого. За своєю природою ми розумні істоти, на цьому наголошував французький філософ Ж.Сартр: "Мої думки - це я сам. Ось чому я не можу спинитись! Я існую, бо я думаю, а не думати я не можу".

Мислення - необхідна умова щастя, воно дає нам велику насолоду, пробуджує смак до прекрасного та великого, позбавляє людину лінощів і нудьги. Г. Сковорода зазначав: "Пізнаєш істину - ввійде тоді у кров твою сонце". До розумової діяльності нас спонукають здебільшого проблемні ситуації, які є вихідним моментом мислення. Це ніби внутрішній конфлікт між знанням та незнанням. Причини виникнення проблемної ситуації - недостатність інформації, знань. Наявна проблема активізує людське мислення. Філософія трактує мислення як соціальне зумовлений процес, якість якого змінюється під час розвитку. Сенека передбачав: "Прийде час, коли нащадки наші будуть дивуватися, що ми не знали того, що так очевидно". Сьогодні це зрозуміло, адже інформаційний запас людства, набутий за час його існування завдяки мисленню, значно розширився.

Процес мислення вивчає не лише філософія, а й логіка, кібернетика, лінгвістика. Особливе місце серед цих наук посідає психологія. Вона не тільки констатує та описує, але й пояснює мислення індивіда: його природу та перебіг; за яких умов, як і чому з'являється думка, як вона розвивається і вдосконалюється; розкриває закономірності мислення та причини його перебігу.

Актуальність теми:

Мислення - це психічний процес пошуків та відкриттів нового, істинного, глибинного внаслідок аналізу та синтезу навколишньої дійсності. У процесі мислення ми пізнаємо світ узагальнено та опосередковано (через слово). При цьому для нас важливе значення мають зв'язки між предметами та явищами.

Мислення - це інтелектуальна й практична діяльність, оскільки поєднує в собі пізнання і творче перетворення образів і уявлень, зафіксованих у пам'яті. Це завжди активна зміна діяльності внаслідок розумової праці.

Мислення тісно пов'язане з чуттєвим пізнанням, яке є джерелом мислення, його основою. Через відчуття та сприймання мислення безпосередньо зв'язане з навколишнім світом і є його відображенням. Але в процесі мислення людина виходить за межі чуттєвого пізнання, розкриває такі явища, які не можна безпосередньо сприйняти. Геракліт стверджував, що думкам доступні глибинні пласти буття, доступне те, що відчуття сприйняти не можуть. Він зазначав, що логос (людське мислення) перебуває в постійному контакті з об'єктивним космічним логосом (світовим розумом). Сьогодні ця думка частково підтвердилася.

Людське мислення в будь-якій формі неможливе без мовлення. Мислення існує в матеріальній, словесній оболонці, що є однією з принципових відмінностей психіки людей та тварин. Завдяки слову думка не зникає. Л.Виготський зазначав, що слово не лише називає предмет, тобто є його ярликом, але й завжди характеризує цей предмет чи явище, тобто є одночасно актом мовлення і мислення.

Поняття мислення

Людство завжди цікавило питання: як саме ми мислимо? Про це на думку американського вченого Дж. Ройса, ми могли б дізнатися з мозкових коливань, які можна записати. Однак мозкові коливання можуть розповісти нам про те, як людина думає, але вони ніколи не розкриють того, про що вона думає.

Природу мислення вивчали починаючи з XVII ст. Вчені-фізіологи вважають, що завдяки нейротрансмітерам (хімічній речовині) ми здатні мислити, мріяти, пам'ятати.

 

За вченням І.Павлова, мислення "...нічого іншого не становить, як асоціації, спершу елементарні, що стоять у зв'язку зі зовнішніми предметами, а потім домінуючі”. В основі мислення лежать як першосигнальні так і другосигнальні зв'язки з домінуванням останніх. Саме другі сигнали, або "сигнали сигналів", забезпечують спеціально людське, вище мислення.

Аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку - основа людського мислення. Лауреат Нобелівської премії Дж. Екклс вважає мозок акцептором думки, а не її продуцентом. Він стверджує, що мозок лише приймає і обробляє чужі думки, а не продукує власні. Академік Н. Бехтерєва лише частково погоджується з цією думкою [20, с.78]. Якщо мова йде про щось складне - теорії, гіпотези, концепції, - то тут під впливом певних емоційних станів у мозку іноді з'являється розв'язання проблеми.

Вчені-психологи, зокрема Дж .Брунер та А. Сперлінг, дійшли висновку, що люди думають не лише за допомогою мозку, але й усього тіла [20, с.80]. Нервова система, без сумніву, відіграє основну роль у процесі мислення, тому що інтегрує усі інші частини організму, однак органи чуття м'язи, залози також виконують важливі функції у розумовому процесі.

Акт мислення - єдність знань, досвіду, інтелектуальних дій та власного ставлення до певної діяльності, бо мислить не просто мозок, а жива істота. На основі наявної інформації, здібностей, навичок і звичок людина асоціює, тобто встановлює зв'язки між предметами. Класифікацію асоціацій запропонував давньогрецький філософ Аристотель. Він вивів закони асоціацій за: схожістю, контрастом, суміжністю.

Експериментальне дослідження природи асоціацій здійснив німецький психолог Г.Еббінгаус. На його думку, дослідження будь-якого матеріалу на основі асоціацій займає менше часу. Такий шлях більш якісний, асоціації допомагають нам проникнути в глибину, природних явищ, ми шукаємо подібні якості предметів, завдяки чому розкриваємо їх суть, особливості:

Отже, у психології асоціації є суб'єктивним образом існуючих поза свідомістю людини зв'язків між явищами і предметами об'єктивно реального світу.

Процеси мислення

Основою процесу мислення завжди є аналіз і синтез.

Аналіз - це уявне відокремлення властивостей від об'єкта, виділення окремих його частин, елементів тощо. Аналіз - необхідна умова наукової інтерпретації фактів. Він вимагає повноти, глибини та точності. Це перший етап вивчення будь-якого явища. Наприклад, вивчаючи текст, ми поділяємо його на епізоди сюжету, фрагменти композиції і на менші сегменти (речення, слова, склади, фонеми); шукаємо різноманітні конструктивні зв'язки між ними, зовнішні відмінності та внутрішню єдність. Пізніше всі ці компоненти поєднуються між собою.

Поєднання окремих компонентів об'єкта в єдине ціле називається синтезом. Синтез, як процес мислення, може відбуватись на різних рівнях у діяльності людини, починаючи від простого механічного сполучення частин цілого до створення наукової теорії на основі узагальнення окремих фактів і матеріалів досліджень. Він може здійснюватися як на основі сприймання, так і на основі спогадів та уявлень.

Будучи протилежними за своєю суттю, операції аналізу та синтезу фактично тісно пов'язані між собою. Без аналізу немає синтезу, і навпаки. Вони беруть участь у кожному процесі мислення. Нерозривна єдність аналізу і синтезу реалізується в пізнавальному процесі порівняння.

Порівняння - уявне зіставлення двох або кількох об'єктів з метою виявлення спільних чи відмінних ознак. Це елементарний процес, з якого починається пізнання. К.Ушинський вважав, що порівняння є основою будь-якого розуміння та мислення, все в світі ми пізнаємо лише через порівняння: "Якщо б ми знайшли предмет, який не мали з чим порівняти, то ми не могли б про нього нічого сказати".

 

Порівнюючи предмети чи явища, ми виділяємо найбільш спільні їхні ознаки і на цій основі здійснюємо узагальнення. Узагальнення - уявне згрупування предметів за загальними та істотними ознаками. Наприклад, за загальними ознаками об'єднуємо в одну групу вишню, гвоздику, кров, сире м'ясо - за кольором, але це не істотна ознака. За істотними ознаками (за призначенням) об'єднуємо стіл, стілець, шафу, крісло - це меблі. Узагальнюючи предмети за їх властивостями, ми змушені абстрагувати властивості від предметів.

Абстрагування - уявне відокремлення істотних властивостей від неістотних та від предмета в цілому, визначення спільної ознаки, що характеризує певний клас предметів. Суть абстрагування як операції мислення полягає в тому, що сприймаючи певний предмет і виокремлюючи в ньому певну частину, розглядаємо виділену частину чи властивість незалежно від інших складових даного предмета. Ми абстрагуємось від інших ознак інформації, часто оперуємо такими абстрактними поняттями, як "число", "матерія", "сила", "величина", "колір" тощо. Однак при якісній характеристиці об'єктів ми переходимо від абстрактного до конкретного, тобто здійснюємо конкретизацію (п'ять яблук, червона квітка, високий юнак тощо).

Конкретизація - процес протилежний абстракції. У конкретних уявленнях ми не намагаємося виокремити різні ознаки чи властивості предмета, а, навпаки, намагаємось уявити ці предмети у всій їх різноманітності властивостей і ознак та взаємозв'язків.

Види та форми мислення

- за формою існування: конкретно-дійове, наочно-образне та абстрактне;

- за характером розумової діяльності: теоретичне та практичне;

- за ступенем оригінальності: репродуктивне та продуктивне.

Історично спочатку відбулося становлення практичної діяльності і лише пізніше з розвитком людського суспільства - теоретичної розумової діяльності. Однак, незважаючи на високий рівень розвитку суспільства, практичне мислення є підвалиною свідомої діяльності особистості. У людей робітничих професій, праця яких пов'язана з реальними предметами, переважає практичне, конкретно-дійове мислення. Завдання практичного мислення - розв'язання конкретних задач.

Конкретно-дійове, або наочно-дійове мислення, ґрунтується на безпосередньому сприйнятті предметів. Цей вид мислення є основним у ранньому віці. Дитина мислить в процесі діяльності, взаємодіючи з предметами. Це можна легко простежити на прикладі пізнання дитиною нового, незнайомого предмета, наприклад, подарований автомобільчик малюк розбирає на частини, щоб відшукати того, хто сидить всередині і приводить його в рух, і дуже дивується, коли нікого там не знаходить.

Конкретно-дійове мислення не супроводжується мовленням (дитина складає башточку, не пояснюючи своїх дій, не називаючи їх). Цей вид мислення властивий і тваринам (щоправда, він якісно інший).

Наочно-образне мислення наявне під час сприймання людиною навколишньої дійсності. В елементарній формі наочно-образне мислення властиве дошкільнятам. У них ще зберігається зв'язок мислення з діяльністю, однак не завжди виникає потреба у маніпулюванні предметами, але завжди є необхідність в уявленні об'єкта, предмета. Дошкільнята мислять наочними образами і ще не володіють поняттями у повному розумінні цього слова. Цей вид мислення іноді називають логічно-знаковим, тобто таким, у якому спираються на уявлення та образи. Образи містяться в короткочасній пам'яті.

Теоретичне образне мислення - оперування образами та уявленнями з метою розв'язання задач, найчастіше яскраво виявляється в діяльності письменників, художників, акторів. За Б. Тєпловим, "...діяльність теоретичного мислення спрямована здебільшого на відшукування загальних закономірностей".Образи для цього виду мислення продукує довготривала пам'ять.

Теоретичне мислення - це вирішення проблем на основі наявних знань у вигляді понять, суджень і логічних висновків. Усе це відбувається за допомогою внутрішнього мовлення, подумки.

На основі практичного та наочно-чуттєвого досвіду у дітей шкільного віку поступово формується абстрактне (понятійне) мислення , яке існує у вигляді абстрактних понять і суджень. Цей вид мислення супроводжується мовленням. Його ще іноді називають словесно-логічним. Певна логіка властива всім видам мислення.

В основі абстрактного мислення лежать логічні операції та поняття. Особливо високим рівнем відзначається цей вид мислення у науковців.

Мислення поєднує в собі репродуктивні та творчі елементи. Першими виділили деякі творчі елементи мислення філософи-раціоналісти Р.Декарт, Б.Спіноза, Г.Лейбніц (XVII ст.). Дж.Гілфорд найбільш вдало одним з перших охарактеризував творче мислення як оригінальне, не подібне на інше, гнучке, гостре, нетривіальне тощо. Постає питання: чому ми не всі і не завжди мислимо творчо, що стає на заваді такого мислення? На ці питання можемо знайти відповідь у працях Т.Ліндсея, К.Халла і Р.Томпсона:

- ми нерішучі - не хочемо виглядати смішними у своїх судженнях;

- прагнемо наслідувати поведінку більшості і бути таким, як усі (конформність);

- швидко сприймаємо критику, ввічливі, тактовні, коректні, але, як наслідок, не вміємо постояти за себе, відкрито висловитись, обгрунтувати думку, незважаючи на ставлення тих, хто нас оточує .

Неадекватно (невідповідно) оцінюємо свої ідеї і, як наслідок, вирішуємо не розкривати їх ні перед ким, залишити при собі.

Людина пізнає світ логічним шляхом, за допомогою органів чуття, свої знання формує у вигляді понять.

Поняття - форма мислення, що відображає істотні властивості, зв'язки, виражені словом чи групою слів. Поняття є загальні та часткові, конкретні та абстрактні, емпіричні й теоретичні.

Емпіричні поняття формуються на основі порівняння; теоретичні – на основі встановлення об'єктивних зв'язків між загальним та індивідуальним. Формування кожного нового поняття вимагає перевірки, уточнення, аналізу з метою встановлення його істинності.

У понятті загальне й спеціальне призначення предмета виражені в одному слові. Це не конкретний образ, на відміну від сприймання, а узагальнення, де в одному слові відображаються наші знання про предмет чи цілу групу предметів (наприклад, "книга", "суспільство" "Всесвіт").

У процесі діяльності, навчання ми поступово оволодіваємо цілою системою понять. Велику роль при цьому відіграє наочність. Різна кількість часу потрібна особистості для оволодіння тими чи іншими поняттями. Іноді все життя можна розкривати суть окремих понять.

Чимало досліджень проведено П.Гальперіним, В.Давидовим, Г. Костюком, О. Леонтьєвим, Н.Менчинською, Р.Натадзе, Д.Ельконіним та іншими для з'ясування закономірностей, послідовності, умов формування понять у процесі шкільного навчання. Для формування творчого мислення особистості важливо поставити студента в умови першовідкривача, дослідника доступних для нього понять. Зміст понять розкривається в судженнях.

Судження - форма мислення, яка відображає зв'язки між предметами та явищами, ствердження чи заперечення чогось.

Виділяють загальні, часткові та поодинокі судження. Судження є істинні та хибні. Істинні - це ті, що перевіряються часом, обставинами, практикою. Судження існує в слові. При конструюванні тих чи інших суджень велике значення мають як логіка, розум, так і почуття та емоції.

Людина - розумна істота, вона вміє мислити, однак, на думку О.Леонтьєва "окрема людина стає суб'єктом мислення, оволодівши мовою, поняттями, логікою".

Логічний висновок - це асоціація суджень, форма мислення, за якої на основі кількох суджень виводять нове.

Індуктивний висновок - логічний висновок, зроблений в процесі мислення від часткового до загального (виводимо загальне правило з окремих випадків), виражає можливість, а не впевненість.

Дедуктивний висновок- логічний висновок, зроблений в процесі мислення від загального до конкретного, часткового. Ще Аристотель сформулював силогізм - основний метод дедукції: якщо два судження є правильними, то висновок буде правильним.

Наприклад, перше судження: "Усі студенти І-го курсу відділення «Сестринська справа» вивчають психологію". Друге судження: "Олена Іваненко - "студентка І-го курсу відділення «Сестринська справа»". Логічний висновок: "Олена Іваненко вивчає психологію"

Так чи інакше ми постійно висловлюємо свої думки у різній формі: поняття, судження, логічні висновки. Думки людини створюють інформаційну та енергетичну систему, в якій існує велика кількість автономних програм, як позитивних, так і негативних. Чимало вчених світу сьогодні стверджують, що думка є матеріальною енергетично, це фізичний субстант. Вплив на людей зусиллям думки називається сугестією. Сьогодні, на жаль, ще неможливо експериментально довести, як саме думка матеріалізується, впливає на енергетичне поле іншої людини. Що інтенсивніша ваша думка, то швидше ваша енергія вплине на співрозмовника.

Важливо пам'ятати, що ми живемо в світі причинно-наслідкових зв'язків, тому завжди спрацьовує така закономірність: все, що ми думаємо і кажемо про інших, відбувається врешті-решт з нами. Духовний цілитель М.Денисов вважав, що думка, послана нами в простір, зберігається близько двох років. Залежно від того, які думки (позитивні чи негативні) переважатимуть на вашому життєвому шляху, виникне хаос чи гармонія, творіння чогось нового, величного чи катаклізми .

Сила думки значною мірою залежить від духовності чи рівня сили волі її власника. Позитивні думки про інших, відмова від обговорення чиїхось неприємностей чи проблем, цікаві бесіди про культуру, мистецтво, природу, літературу зумовлять зміну духовної свідомості, а звідси й поведінку. Важливо при цьому забезпечувати гармонію інтелекту, почуттів і поведінки, мати міру в усьому.

Біблійна легенда про те, що Господь карає окремих людей і цілі народи за їхні гріхи, які завжди починаються з думок, останнім часом підтверджується. Вчені дійшли висновку, що земні катастрофи (руйнівні землетруси та виверження вулканів) відбуваються саме там, де нагромаджується критична маса негативної психічної людської енергії. Так реагує ноосфера Землі на аномальні думки, явища суспільного життя людей і держави.

Розв`язання логічних задач

Життя людини - постійне подолання протиріч. Для розв'язання тієї чи іншої проблеми велике значення має її ідентифікація. Це перший етап розв'язання задачі. Англійський фізик Дж.Бернал стверджував, що проблему зазвичай важче сформулювати, ніж її вирішити. Існує думка, що чим більше у людини знань, тим більше вона бачить проблем.

Другим етапом розв'язання проблеми є побудова гіпотези, моделювання. Гіпотеза - наукове припущення, істинність якого не доведена і потребує експериментальної перевірки. Доведена гіпотеза стає істиною. Г. Сковорода наголошував: "Більше думай, а тоді вирішуй". Але, на жаль, часто вирішення тих чи інших проблем відбувається на найнижчому рівні - шляхом спроб і помилок. Людина при цьому не усвідомлює задачу повністю, не будує гіпотезу, тобто не роздумує над проблемою.

Чим більше висловлених думок щодо гіпотези, тим правильніше рішення. Для відшукування правильного рішення є цінними протилежні погляди. Гегель стверджував: "Протиріччя є критерієм істини, відсутність протиріч - критерій хибних думок".

Вміння вирішувати проблеми, приймати рішення - важлива якість кожної особистості, особливо політиків, урядовців, дипломатів, бізнесменів, оскільки їхні рішення іноді можуть впливати на життя мільйонів людей.

Доволі часто ми вирішуємо проблеми шляхом інсайту. Інсайт - це можливість подивитися по-новому на стару проблему, побачити її в новому ракурсі. Це моментальне "Еврика!" приходить з раптовим усвідомленням можливості розв'язання важкої проблеми, над якою ми довго, безрезультатно роздумували. В основі інтелектуального прозріння, інсайту часто лежить сильна емоція (торжество або сум). Інсайт є важливим елементом розв'язання задач, однак маловідомим. Психологи неспроможні дати пояснення: чому одні люди більш прозорливі, ніж інші; чому ми більш прозорливі до специфічних проблем, а не до усіх тощо. Окремі проблеми вирішуються шляхом інсайту, коли людина раптово перекомбіновує шлях сприйняття ситуації. Однак подекуди вони вимагають цілої стратегії (наприклад, гра в шахи - потрібно "бачити" різні комбінації аж до закінчення гри, моделювати кілька ситуацій). У цьому випадку існують дві головні стратегії вирішення проблеми: алгоритм та евристика.

Алгоритм - це процедура, в якій виконавець продумує усі важливі варіанти вирішення проблеми. Швидка та інтуїтивна чутливість розуму, що дає змогу прийняти рішення, називається евристикою. Цей термін започаткував ще Аристотель. Опис евристичної діяльності є у відомого французького математика А.Пуанкаре. Здебільшого евристична діяльність відбувається шляхом відшукування стереотипів - тобто типовості та очевидності, дійсної наявності фактів.

Іноді спостерігається таке явище, як запізніла очевидність: ми здогадуємося пізніше, виконавши певні дії, прийнявши рішення, здійснивши вчинок.

А. Пуанкаре вважав, що за допомогою логіки доводять, аргументують, а за допомогою інтуїції винаходять, відкривають. Інтуїція, очевидно, пов'язана з ймовірним прогнозуванням і ґрунтується на попередньому досвіді. Вона - привілей тих, хто вміє думати, спостерігати, аналізувати, людей ерудованих, кмітливих, працьовитих. Ось хоча б один з прикладів такої інтуїції, яка ґрунтувалася на багаторічному досвіді. Чимало талановитих скрипалів закінчили в Одесі музичну школу, яку очолював П. Столярський. Серед плеяди прекрасних митців, яких він виростив, відомі світові Д.Ойстрах, С.Фурер. Столярський володів безцінним даром: до нього приводили п'ятирічних хлопчиків, і він, прослухавши їхню гру, безпомилково визначав, з кого буде скрипаль, а з кого ні. При цьому сам він був пересічним музикантом, але умів розг



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.11.178 (0.028 с.)