Тривалість інноваційного процесу

Довгострокові (більше 3 років) Середньострокові (2-3 роки) Короткострокові (до 1 року) Оперативні (до півроку)

Продовження табл. 10.5

8 7 5 4 3

5 3 1

8 7 5 4

8 5 1

8 7 6 4 2

8 6 3 2

8 6 4 2

Таблиця 10.6 Співвідношення середнього класу інновацій і середньої премії за ризик, установленої для інновації певного класу

 

Середній клас інновації	Премія за ризик, %
	0,0
	0,5
	1,0
	2,0
	5,0
	10,0
	20,0
	50,0

Точка беззбитковості інноваційного проекту (Т_Б) у році t, що представляє со­бою гранично необхідний для покриття інвестиційних витрат обсяг реалізації продук­ції (Q_Б), визначається із співвідношення (10.21):

де Qб t - граничний обсяг реалізації продукції в році t; Ц_{ОД t} -фа одиниці продукції в році t;

С_ПОСТ t – величина умовно-постійних витрат у поточних витратах у році t; С_{ЗМ ОД} t - умовно-змінні витрати на одиницю продукції в році t

Слід зауважити, що у формулі (10.21) гранично необхідний для покриття інвес­тиційних витрат обсяг реалізації продукції приймається рівним обсягу виробництва. Визначення величини і складу умовно-змінних і умовно-постійних витрат здійснюєть­ся відповідно до галузевих нормативних документів з планування, обліку і калькуляції собівартості продукції.

Інноваційний проект вважається стійким, якщо значення точки беззбитковості було менше значень номінальних обсягів продажів (виробництва). Чим меншим є значення T_Б відносно до значень номінальних обсягів виробництва і продажів, тим стійкішим виявляється інноваційний проект.

Зазвичай проект вважається стійким, якщо рівень беззбитковості не перевищує значень 0,6-0,7 після освоєння проектних потужностей. Близькість рівня беззбитко­вості до 1, як правило, свідчить про недостатню стійкість проекту.

Перевірка на стійкість необхідна, але вона недостатня, оскільки не враховує ряд суттєвих факторів, що впливають на ефективність інновацій.

Метод варіації параметрів інноваційного проекту передбачає проведення пе­ревірки реалізованості й оцінки ефективності проекту в залежності від змін інвести­ційних витрат, обсягу виробництва, собівартості, параметрів зовнішнього економічно­го середовища, термінів здійснення проекту, інших параметрів.

Оцінка стійкості може здійснюватися також шляхом визначення граничних па­раметрів проекту, тобто значень, при яких інтегральний комерційний ефект дорівнює нулю. Таку оцінку рекомендується проводити для окремих технологічних інновацій з метою визначення нижньої межі технологічної ефективності при формуванні іннова­ційної стратегії підприємства на заданий період відповідно до сценарних умов розвит­ку підприємства.

Найбільш точним є метод формалізованого опису невизначеності.

Застосування цього методу передбачає:

- визначення можливих умов реалізації інноваційного заходу у формі сценаріїв чи у вигляді обмежень на значення основних техніко-технологічних, економічних та інших параметрів і розрахунок відповідно до них витрат, результатів і показників ефективності;

- перетворення вихідної інформації про фактори невизначеності в інформацію про ймовірність окремих умов реалізації і відповідні показники ефективності чи інтер­вали їхньої зміни;

- визначення показників очікуваної ефективності заходу (варіанта) з урахуван­ням невизначеності умов його реалізації (при визначенні ЧДД за кожним сценарієм норма дисконту приймається безризиковою);

- наступне порівняння інноваційного заходу щодо альтернатив і вибір найкра­щої з них за показниками очікуваного інтегрального ефекту (Е_ОЧ - для оцінки суспіль­ної ефективності, ЧДД_ОЧ - для оцінки комерційної ефективності).

Якщо ймовірності різних умов реалізації заходу відомі, очікуваний ефект (суспі­льний, комерційний) розраховується за формулою математичного очікування.

У випадку відсутності будь-якої інформації про ймовірність сценаріїв (відомо лише, що вони позитивні й у сумі дорівнюють одиниці) розрахунок очікуваного інтег­рального ефекту рекомендується здійснювати за формулою (10.22):

Е_ОЧ=Л.Е_MAX+(1-Л).E_MIN, (10.22)

де Е_MAX і Е_MIN - найбільше і найменше з математичних очікувань інтегрального ефекту за припустимим імовірнісним розподілом;

λ - спеціальний норматив для урахування невизначеності ефекту, встанов­люваний у залежності від типу інноваційного проекту і стадії його реалізації (0 < λ < 0,5). При визначенні очікуваного інтегрального економічного ефекту його рекомендується приймати на рівні 0,3.

Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що при оцінці економічної ефек­тивності інновацій незалежно від джерел їх фінансування, необхідно спиратися на загальні принципи оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів з ураху­ванням особливостей інноваційних процесів.

Проведений аналіз визначає такі особливості економічної оцінки інноваційних проектів:

по-перше, при економічній оцінці ефективності інноваційних проектів підприємс­тва використовуються здебільшого показники комерційної ефективності;

по-друге, оцінка економічної ефективності, як правило, здійснюється з ураху­ванням реалізації проекту на діючому підприємстві. У зв'язку з цим необхідно врахо­вувати порівняльні оцінки ефективності роботи підприємства «з упровадженням про­екту» і «без його впровадження». Формування останнього варіанта вимагає прогно­зування основних показників підприємства з урахуванням зміни виробничих характе­ристик;

по-третє, здійснення економічної оцінки ефективності інноваційного проекту необхідно проводити з урахуванням впливу реалізації проекту на значення інтегра­льних показників;

по-четверте, при оцінці інноваційних проектів необхідно враховувати специфі­чні науково-технічні і фінансові ризики.

Визначення економічної ефективності інновацій здійснюється з метою ухвален­ня рішення щодо впровадження перспективної інноваційної ідеї; вибору найкращого з можливих варіантів для включення у відповідні плани економічного розвитку підпри­ємства та його підрозділів; оцінки фактичної ефективності використання інновації; оцінки впливу здійснюваного інноваційного заходу на результати діяльності учасників інноваційного процесу і розробки системи їхнього матеріального стимулювання.

Звісно, оцінка ефективності інновацій­
них проектів ще не є запорукою успішної йо-
10 6 Напрямки під- \ го реалізації на конкретному підприємстві.

вищення ефектив- \ Будь-який інноваційних проект може назавж-
ності здійснення ін- \ ди залишитись лише вдалою альтернативою
новаційної діяльно- \ чинному перебігу бізнес-процесів. Але для

сті на підприємстві \ того щоб збільшити науковий потенціал під-

*~^ ' приємства будь-якої форми власності і галу­зевої приналежності, слід вживати наступні заходи:

- розширяти коло конструкторів і дослідників;

- підвищувати серед дослідників і конструкторів частку висококваліфікованих працівників;

- забезпечувати підтримку розвитку інновацій за рахунок бюджетного фінансу-вання НДДКР за вказаними пріоритетними напрямами, які мають стратегічне значен-ня для держави;

- забезпечувати високоякісне стажування за кордоном наукового потенціалу країни (студентів, аспірантів, докторантів, дослідників, конструкторів тощо);

- пропорційно й одночасно стимулювати розвиток фундаментальних і приклад-них досліджень;

- скорочувати за можливістю науково-виробничий цикл «інноваційна ідея – до-слідний зразок – виробництво»;

- прискорювати оновлення асортименту продукції на підприємстві;

- поліпшувати умови лабораторних досліджень на підприємстві;

- інтенсифікувати процеси оформлення патентів, заявок, ліцензій тощо;

- забезпечувати надання державної фінансової підтримки, відповідних гарантій та проведення високоякісної експертизи результатів інноваційної діяльності.

10.7. Особливості державного регу­лювання інновацій­ної діяльності

Наведені в попередньому параграфі напрямки стимулювання потребують більш детального пояснення, оскільки всі вони від-буваються не без державного втручання.

Так, відповідно до ст.328 Господарсько-го Кодексу України держава здійснює регу-

лювання інноваційної діяльності шляхом:

- визначення інноваційної діяльності як необхідної складової інвестиційної та струк-турно-галузевої політики;

- формування і забезпечення реалізації інноваційних програм та цільових про-ектів;

- створення економічних, правових та організаційних умов для забезпечення державного регулювання інноваційної діяльності;

- створення та сприяння розвитку інфраструктури інноваційної діяльності.
Держава також має здійснювати контроль за інноваційною діяльністю суб'єктів

господарювання та інших учасників господарських відносин, нагляд за її відповідніс-тю вимогам законодавства і державним інноваційним програмам. Законом можуть бути передбачені галузі чи об'єкти інноваційної діяльності, в яких обмежується чи за-бороняється використання іноземних інвестицій.

Сьогодні держава гарантує суб'єктам інноваційної діяльності:

- підтримку інноваційних програм і проектів, спрямованих на реалізацію еконо-мічної та соціальної політики держави;

- підтримку щодо створення та розвитку суб'єктів інфраструктури інноваційної діяльності;

- охорону та захист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності;

- вільний доступ до інформації про пріоритети державної економічної та соціа-льної політики, про інноваційні потреби та результати науково-технічної діяльності, крім випадків, передбачених законом;

- підтримку щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері здійснення інноваційної діяльності.

Інноваційні проекти, що інвестуються за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів, а також проекти, замовниками яких є органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, підлягають обов'язковій державній експертизі відповідно до законодавства. Інноваційні проекти, що інвестуються за рахунок інших джерел, підлягають обов'язковій державній експертизі з питань додержання екологі­чних, містобудівних та санітарно-гігієнічних вимог. У разі необхідності експертиза окремих інноваційних проектів, що мають важливе народногосподарське значення, може здійснюватися за рішенням Кабінету Міністрів України.

ОТ ВПРАВИ ДЛЯ РОЗПІЗНАННЯ ТЕРМІНІВ