Загальний порядок ліквідації підприємства

Відповідно до ст.60 ГКУ ліквідація здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником майна суб'єкта господарювання чи його представниками, або іншим органом, визначеним законом. Ліквідацію підприємства може бути також пок-ладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується.

Орган (особа), що прийняв рішення про ліквідацію повинен здійснити такі кроки:

- встановити порядок та визначити строки проведення ліквідації;

- визначити строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію.

Ліквідаційна комісія або інший орган, який здійснює ліквідацію підприємства, ро-зміщує в друкованих органах повідомлення про його ліквідацію та про порядок і стро-ки заяви кредиторами претензій, а наявних (відомих) кредиторів повідомляє персо-нально у письмовій формі у встановлені строки.

Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебі-торської заборгованості підприємства, яке ліквідується, та виявлення вимог кредито-рів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання.

Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно підприємства, яке ліквідується, і роз-раховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідацій-ного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку.

Претензії кредиторів до суб'єкта господарювання, що ліквідується, задовольня-ються з майна цього суб'єкта. Черговість та порядок задоволення вимог кредиторів визначаються відповідно до закону.

Вважаються погашеними такі претензії:

- претензії, що не задоволені через відсутність майна суб'єкта господарювання;

- претензії, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо їх заявники у місячний строк після одержання повідомлення про повне або часткове відхилення претензії не звернуться до суду з відповідним позовом;

- претензії, у задоволенні яких за рішенням суду кредитору було відмовлено.
Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використову-

ється за вказівкою власника.

Ґ ~ Ь / ^ При здійсненні будь-якого виду діяль-

V ST ності суб'єктом господарювання на ринку ве-

\ \ ликого значення набувають такі його ознаки,

\ 1.3. Види \ як форма власності, правовий статус і обра-

\ підприємств, \ на сфера господарювання, галузева прина-

\ їх характеристика \ лежність, розмір, а також мета і характер ді-

\ \ яльності з урахуванням територіальної ціліс -

СЬ ності.

ґ Ч~7 _________________ 7^^/ Залежно від форми власності згідно із

^^---------------------------------- TJr^A ст.63 ГКУ в Україні можуть діяти підприємст-

*^ ва таких видів:

- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи су­б'єкта господарювання (юридичної особи);

- підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колекти­вної власності);

- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіа­льної громади;

- державне підприємство, що діє на основі державної власності;

- підприємство, засноване на змішаній формі власності (на основі об'єднання майна різних форм власності).

В залежності від приналежності капіталу в статутному фонді підприємства класифікують наступним чином:

- якщо іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків (10%), воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями;

- якщо іноземна інвестиція становить сто відсотків (100%), воно вважається іноземним підприємством;

- якщо в статутному фонді відсутні іноземні інвестиції, таке підприємство вва­жається національним.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють такі підприємства:

- унітарні;

- корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні та комунальні підприємства, підприємства, засновані на власності об'єд­нань громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засно­вниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створю­ються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Кор­поративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі го­сподарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приват­ній власності двох або більше осіб.

Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік підприємства можуть бути віднесені до:

- малих;

- середніх;

- великих.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких се-редньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 (п'ятдесяти) осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 000 (п'ятистам тисячам) євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1 000 (одну тисячу) осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 000 000 (п'яти мільйонам) євро за середньорічним курсом Наці-онального банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

З урахуванням існування ступеня залежності від іншого підприємства виділя-

ють такі підприємства:

- головні;

- дочірні.

Залежно від галузевої приналежності виділяють:

- промислові;

- сільськогосподарські;

- будівельні;

- транспортні;

- торговельні;

- науково-дослідні;

- лізингові;

- банківські;

- страхові;

- туристичні;

- підприємства зв'язку;

- підприємства побутового обслуговування тощо.

Відповідно до правового статусу і форми господарювання розрізняють:

- одноосібні підприємства – є власністю однієї особи, що відповідає за свої зо-бов'язання усім майном;

- кооперативні підприємства – добровільні об'єднання громадян з метою спіль-ного здійснення господарської діяльності;

- орендні підприємства – засновані на договірних взаєминах щодо тимчасового володіння і користування майном;

- господарські товариства (партнерства) – підприємства або інші суб'єкти госпо-дарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать:

- акціонерні товариства;

- товариства з обмеженою відповідальністю;

- товариства з додатковою відповідальністю;

- повні товариства;

- командитні товариства.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний

фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства в межах вартості належних їм акцій.

Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими.

Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства мо-жуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства.

Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом пі-дписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що

має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими до-кументами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'я-заних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, ста-

тутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмі-рів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповіда-льність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені то-вариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товарист-ва усім своїм майном.

Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або кіль-

ка учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

Залежно від мети і характеру діяльності підприємства поділяються на:

- комерційні підприємства – мають за мету отримання прибутку;

- некомерційні – підприємства невиробничої сфери, метою яких не є отриман-ня прибутку (кредитні спілки, благодійні організації тощо).

Згідно з п.2 ст.130 ГКУ кредитною спілкою є юридична особа – неприбуткова організація, – заснована громадянами у встановленому законом порядку на засадах добровільного об'єднання грошових внесків з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні інших фінансових послуг.

Згідно з п.2 ст.131 благодійною визнається недержавна організація, утворена і діюча за територіальним принципом, яка здійснює доброчинну діяльність в інтересах суспільства або окремих категорій осіб без мети одержання прибутків від цієї діяль-ності. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також державні та комунальні підприємства, установи, організації, що повністю або частково фінансу-ються з бюджету, не можуть бути засновниками або членами благодійної організації.

1.4. Об'єднання підприємств

Як визначено в ст.70 ГКУ, підприємства мають право на добровільних засадах об'єд-нувати свою господарську діяльність (вироб-ничу, комерційну та інші види діяльності). Види об'єднань підприємств, їх загальний статус, а також основні вимоги щодо здійс-нення ними господарської діяльності визна-чаються також Господарським Кодексом України.

 

Згідно із ст.119 ГКУ під об'єднанням підприємств слід розуміти господарську ор-ганізацію, утворену в складі двох або більше підприємств з метою координації їх ви-

робничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціа-льних завдань.

Наведене визначення з юридичної точки зору означає, що господарське об'єд-нання – це один з видів суб'єктів господарського права. Як суб'єкт права об’єднання має свої економічні, організаційні та юридичні ознаки, які відрізняють його від підпри-ємства.

По-перше, підприємства консолідуються в групи – об'єднання на основі певних матеріальних інтересів. Це об'єднання виробничої, науково-технічної, комерційної діяльності з централізацією управлінських, координаційних функцій тощо. Матеріа-льні інтереси як основа об'єднання визначаються засновниками у статуті як мета, за-вдання та функції об'єднання.

По-друге, об'єднання як суб'єкт господарського права має майно, юридично від-особлене від майна його членів. Майном об'єднання є основні фонди і оборотні кош-ти, передані членами об'єднання на його баланс згідно з договором чи статутом; майно, набуте об'єднанням в результаті господарської діяльності; майно створених об'єднанням підприємств. Все це є колективною власністю. Майно членів об'єднання не входить до складу майна об'єднання. З урахуванням цього розмежовується відпо-відальність об'єднання і його членів як суб'єктів права: об'єднання не відповідає за зобов'язаннями своїх членів, а останні не відповідають за зобов'язаннями об'єднання і один одного. Після припинення діяльності об'єднання майно, яке залишилося після задоволення вимог кредиторів, розподіляється між його колишніми членами.

Третьою ознакою об'єднання є централізація функцій і повноважень його членів.

Четвертою ознакою об'єднання є особлива правосуб'єктність. Її особливість обумовлена організаційною структурою об'єднання. Членами об'єднання можуть бути лише підприємства-юридичні особи, кожне з яких при входженні до нього зберігає права юридичної особи і діє на підставі ГКУ. Цим об'єднання відрізняються від підп-риємств, які не можуть мати в своєму складі інших юридичних осіб. Тобто підприємс-тва як члени об'єднання залишаються самостійними суб'єктами господарського пра-ва. Разом з тим об'єднання підприємств також є самостійним суб'єктом права. Отже, з точки зору правосуб'єктності, об'єднання підприємств представляє собою сукуп-ність самостійних суб'єктів права, спільні майнові права та інтереси яких реалізує об'єднання. В теорії господарського права такі організаційні структури визначаються як господарські системи, в теорії цивільного та адміністративного права – як складні юридичні особи.

Отже, об'єднання підприємств можуть утворюватися:

- на добровільних засадах;

- за рішенням органів, які відповідно до ГКУ та інших законів мають право утворювати об'єднання підприємств.

До об'єднання можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав. Однак, підприємства України можуть входити до об'єднань підприємств, утворених на території інших держав.

Об'єднання підприємств утворюються на невизначений строк або тимчасово. Вони є юридичною особою.

Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств утворюються як:

- господарські об'єднання;

- державні чи комунальні господарські об'єднання.

Господарське об'єднання – об'єднання підприємств для спільного здійснення го-сподарської діяльності, яке утворюється на добровільних засадах за ініціативою під-приємств, незалежно від їх виду.

Державне (комунальне) господарське об'єднання – об'єднання підприємств,

утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Мініст-рів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів,

до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рі-шенням компетентних органів місцевого самоврядування.

Залежно від організаційно-правової форми господарські об'єднання утворюють-

ся як:

- асоціації;

- корпорації;

- консорціуми;

- концерни;

- інші об'єднання підприємств, передбачені законом.

Асоціація – договірне об'єднання, створене з метою постійної координації гос-подарської діяльності об'єднаних підприємств шляхом централізації однієї або кіль-кох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації вироб-ництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб його учасників. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність її підпри-ємств-учасників. За рішенням учасників вона може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Корпорацією є договірне об'єднання, створене на основі інтеграції виробничих, наукових і комерційних інтересів об'єднаних підприємств з делегуванням ними окре-мих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників ор-ганам управління корпорації.

Консорціум – тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науко-во-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими йо-го наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення поставленої мети консорціум припиняє свою діяльність.

Концерном є статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з центра-лізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансо-вої, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його ча-стиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відноси-нах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Державні і комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формі корпорації чи концерну, незалежно від його найменування (комбінат, трест тощо).

Трест – монополістичне об'єднання підприємств, які до процесу інтегрування належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьому об'єднані підприємства повністю втрачають свою юридичну і господарську са-мостійність, оскільки інтегруються усі напрямки і види їх діяльності.

Картель – договірне об'єднання підприємств переважно однієї галузі для здій-снення спільної комерційної діяльності – регулювання збуту виготовленої продукції.

Синдикат – організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що пе-редбачає реалізацію продукції учасників через створення спільного збутового органу або збутової мережі одного з учасників об'єднання. Така форма об'єднання підпри-ємств є характерною для галузей з масовим виробництвом однорідної продукції (об'-єднує однорідні підприємства, централізуючи збут і постачання продукції).

Підприємство може бути учасником промислово-фінансової групи (або трансна-ціональної промислово-фінансової групи, якщо до складу групи входять українські та

іноземні юридичні особи). Промислово-фінансова група є об'єднанням, яке створю-

ється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної пере-

будови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також з метою виробництва кінцевої продукції. До складу промислово-фінансової групи можуть входити промислові та інші підприємства, наукові і проектні установи, інші установи і організації усіх форм власності. У складі промислово-фінансової групи визначається головне підприємство, яке має виключне право діяти від імені промислово-фінансової групи як учасника господарських відносин. Таке об'­єднання не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як суб'єкт госпо-дарювання.

Асоційовані підприємства (господарські організації) – це група суб'єктів

господарювання-юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та/або управлінні.

Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішаль-ною. Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі, якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємс-твом, які повинні прийматися відповідно до закону та/або установчих документів цьо-го підприємства кваліфікованою більшістю голосів. Вирішальна залежність між асо-ційованими підприємствами виникає у разі, якщо між підприємствами встановлюють-ся відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючо-го підприємства в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним паке-том акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України.

Холдинговою компанією є суб'єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства. Між холдинговою компанією та її дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування. Якщо з вини контролюючого підприємства дочірнім підприємством було укладено і здійснено не-вигідні для нього угоди або операції, то контролююче підприємство повинно компен-сувати завдані дочірньому підприємству збитки. Якщо дочірнє підприємство з вини контролюючого підприємства опиниться у стані неплатоспроможності і буде визнано банкрутом, то субсидіарну відповідальність перед кредиторами дочірнього підприєм-ства нестиме контролююче підприємство.

Законом можуть визначатися й інші форми об'єднання інтересів підприємств, такі як союзи, спілки, асоціації підприємців тощо.

Статус підприємства-учасника об'єднання підприємств визначено ст.121 ГКУ.

Підприємства-учасники об'єднання підприємств зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об'єднання.

Підприємство-учасник господарського об'єднання має право:

- добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, визначених установ-чим договором про його утворення чи статутом господарського об'єднання;

- бути членом інших об'єднань підприємств, якщо законом, засновницьким до-говором чи статутом господарського об'єднання не встановлено інше;

- одержувати від господарського об'єднання в установленому порядку інфор-мацію, пов'язану з інтересами підприємства;

- одержувати частину прибутку від діяльності господарського об'єднання відпо-відно до його статуту.

Підприємство, яке входить до складу державного або комунального господарсь-кого об'єднання, не має права без згоди об'єднання виходити з його складу, а також об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб'єктами господа-рювання та приймати рішення про припинення своєї діяльності.

Рішення про утворення об'єднання підприємств (установчий договір) та статут об'єднання обов'язково узгоджуються з Антимонопольним комітетом України в по-рядку, встановленому законодавством.

Управління об'єднанням підприємств регламентується ст.122 ГКУ. Господарські об'єднання мають вищі органи управління (загальні збори учасни-ків) та утворюють виконавчі органи, передбачені його статутом. Вищий орган господарського об'єднання наділяється правами щодо:

- затвердження статуту господарського об'єднання та внесення змін до нього;

- вирішення питань про прийняття та виключення учасників з його складу;

- утворення виконавчого органу господарського об'єднання відповідно до ста-туту;

- вирішення фінансових та інших питань відповідно до установчих документів.
Виконавчий орган господарського об'єднання (колегіальний чи одноособовий)

вирішує питання поточної діяльності, які відповідно до статуту віднесені до його ком-петенції. Здійснення управління поточною діяльністю об'єднання підприємств може бути доручено адміністрації одного з підприємств (головного підприємства об'єднан-ня) на умовах, передбачених його установчими документами.

\ 1.5. Роль і місце під- \ приємств в струк- \ турованому ринко- \ вому середовищі

Активність підприємства в структурова-ному конкурентному ринковому середовищі можна відтворити графічно, взявши за осно-ву моделі кругообігу підприємств у відкрито-му ринковому середовищі, розглянуті найві-домішими зарубіжними теоретиками ринко-вих відносин, зокрема такими як К.Р.Маккон-нелл і С.Л.Брю, Е.Дж.Долан і Д.Ліндсей, та вітчизняними фахівцями, в інтерпретації, як це подано на рис. 1.3.

Споживачі, підприємства, держава (в особі якої втілені урядові установи, що мають юридичну і політичну владу для здійснення контролю над господарюючими суб'єктами та ринком для досягнення суспільно корисних цілей) щільно взаємодіють на товарному, ресурсному та фінансовому ринках, утворюючи взаємопов'язаний «по-тік» витрат і доходів. Підприємство за допомогою ресурсного ринку залучає необхідні ресурси (трудові, земельні, інвестиційні, інтелектуальні) на умовах платності згідно із сформованим попитом. Споживачі, отримавши дохід за надані ресурси, витрачають частку цих коштів на товари (послуги), в яких є нагальна потреба. А підприємства, постачаючи відповідні товари (послуги) на ринок, в свою чергу, сподіваються на отримання доходу у вигляді виручки від реалізації. Невитрачена частка доходів спо-живачів йде на придбання ресурсів для відтворювальних процесів, на реінвестування їх в розбудову власного виробництва чи прибуткових сфер діяльності, сплату подат-ків державі, і врешті решт, на заощадження. Крім того, на рух витрат і доходів суттєво впливає держава, до функцій якої входять закупівля певних товарів (послуг) у підп-риємств, справляння податків, надання субсидій, соціальний захист споживачів, здій-снення трансфертних платежів, контроль і упорядкування функціонування фінансо-вого, товарного, ресурсного та в міру своїх можливостей – зовнішнього – ринків. Ви-значення ролі підприємства при функціонуванні виключно у внутрішньому середови-щі потребує відповідних коригувань порівняно з наведеним у кейнсіанській теорії, що обґрунтовує необхідність його самоствердження і визнання спочатку на внутрішньому ринку, а вже потім обумовлює вихід з конкурентоспроможною продукцією в зовнішній ринковий простір.

Надання пріоритетного значення підприємствам підкріплюється особливостями сучасних трансформацій ринкових відносин та побудовою державної статистичної звітності, відповідно до якої всі підприємства розподіляються в чотири групи:

трансфертні платежі

труд, земля, капітал

податки

оплата

о І-----------------

/Г"-------- ^та----

 

і

 

податкові пільги, субсидії'

податки

оплата

ресурси, товари (роботи, послуги, інтелек­туальна влас­ність)

 

 

 

- за формою власності й відомчою підпорядкованістю;

- за галузевою приналежністю;

- за територіальною ознакою;

- за економіко-статистичними показниками.

Оскільки підприємства є і суб'єктами, і об'єктами ринкових відносин, надзвичай-но важливим є створення належних організаційно-економічних передумов їх діяльно-сті, зокрема таких як:

- економічна самостійність (вибір організаційної форми у вигляді концентрації, спеціалізації, інтеграції чи кооперування виробництва);

- забезпечення високої рентабельності виробництва, перспектив самофінансу-вання (дослідження економічних результатів);

- зацікавленість у високих результатах діяльності (дослідження мотивації);

- матеріальна відповідальність за результати діяльності (дослідження впливу регуляторних чинників на діяльність підприємств).

Визначення місця підприємства як панівної ланки економічної діяльності в рин-ковій системі та особливостей формування платоспроможного попиту як основи спо-живчих процесів дозволяє розглянути економічні підходи до упровадження і розвитку організаційно-економічного механізму його діяльності з метою підвищення загальної ефективності його господарювання за ієрархічною схемою, де складові і-ого рівня характеризують ефективність відповідного механізму в регіоні, складові j-ого рівня – в галузі, k-ого рівня – на конкретних підприємствах (рис. 1.4).

 

ЕEQUIL → const

A

T T T T

Е(sМ j)-max Е(sJS) -*max Е(sR) -max Е(sI) -max I--------------- ± ---------------- 1 |------------- A----------------- 1 |------------- ± ---------------- 1 |---------------- ± --------------- 1

Е(sМj)-max Е(sJSj) -max Е(sRj) -max Е(sIj) -max і--------------- ± ---------------- 1 і--------------- ± ---------------- 1 і--------------- ± ---------------- 1 і------------------ ± --------------- 1

Е(s МkWmax Е(sJSk) -max Е(sRk) ^max Е(sIk) -max і--------------- 4---------------- 1 і--------------- ^---------------- 1 і--------------- A---------------- 1 і------------------ ^--------------- 1

Е(sМi)-max Е(sJSi) -max Е(sRi) -max Е(sIi) -max

Рис. 1.4. Схема урівноваження економіки за умов упровадження ефективного організаційно-економічного механізму функціонування підприємств

Аналізуючи досвід розвитку ринкових відносин в країнах дальнього зарубіжжя, слід відмітити, що ринкова економіка сформувалась в цілісну систему лише в ре-зультаті створення в її надрах суспільних регуляторів конкурентної поведінки еконо-мічних суб'єктів, здатних забезпечувати і відтворювати гарантії свободи економічної діяльності кожному з них. Тому на базі існуючих здобутків щодо характеристики дос-коналих ринкових відносин провідними фахівцями-економістами сучасності, можна зробити висновки, що ринкова модель господарювання, до якої прагне Україна, повин-на відповідати ряду ознак, таких як:

- створення ринкового простору, обумовленого тривалими стійкими міжгалузе-вими та міжрегіональними зв'язками і необмеженою диверсифікацією;

- взаємна обумовленість підвищення потреб і розширення пропозиції;

- переважання нецінових методів конкуренції над ціновими, що обґрунтовує стра-тегічне підпорядкування суперництва «за витрати» завданню випередження конкуре-нтів в розробці, створенні та реалізації споживчих цінностей;

- соціальна орієнтація регуляторів економіки, яка дає змогу амортизувати соці-альні протиріччя конкуруючих соціальних груп;

- адміністративне та економічне централізоване регулювання конкурентних ві­дносин на товарних і ресурсних ринках, спрямоване на протидію недобросовісній конкуренції та монополізації економіки;

- доступні можливості залучення будь-якого підприємства до конкурентних від­носин за умов сприятливого розвитку різних організаційно-правових форм власності.

Визначені передумови становлення досконалих ринкових відносин дають змогу віднести до дієвих регуляторно-управлінських важелів впливу з дотриманням відпо­відних пріоритетів наступні системи:

1) систему маркетингу (S_M), яка виникла в результаті розвитку методів неці-нової конкуренції і стала дієвим механізмом інтеграції виробництва і споживання, що базується на компромісі інтересів споживачів і виробників;

2) систему сприяння зайнятості населення (SI), яка виникла в результаті кон­куренції між власниками робочої сили (найманими працівниками) та роботодавцями і стала невід'ємною складовою соціально-орієнтованої економіки;

3) систему державного регулювання конкуренції і монополізму (SR), яка виник­ла в результаті взаємної конкуренції товаровиробників і стала основою законодавчої регламентації підприємництва, що забезпечує їм контрольовану свободу, завдяки якій вони не можуть вплинути на суперників, внаслідок чого останні можуть втратити свій соціально-економічний суверенітет;

4) систему акціонерної форми організації виробництва (S_JS), яка виникла вна­слідок конкуренції між власниками засобів виробництва і привела до інтеграції неза­лежних суб'єктів господарювання з метою подолання відчуження найманих працівни­ків від засобів виробництва та перетворення будь-кого з них в потенційного власника.

Отже, вказані складові системи ринково орієнтованого організаційно-економіч­ного механізму (S_M, SI, S_R, S_JS) на основі максимально ефективного їх функціонуван­ня (Е) мають привести економіку до усталеного рівноважного стану (Е_EQUIL → const), який може бути описаний цільовою функцією (1.1):

E(SI)^max, (1.1) E(SR)^max E(SJS)^max

E_EQUIL^ const, \E(S_M)^max

при

де Е(S_М) – ефективність системи маркетингу; Е(S_I) – ефективність системи сприяння зайнятості населення; Е(S_R) – ефективність системи державного регулювання конкуренції і монополізму; Е(S_JS) – ефективність системи акціонерної форми організації виробництва.

Незважаючи на ефективність вказаних регуляторно-управлінських систем рин-кового механізму господарювання, його не слід ідеалізувати, нехтуючи негативними наслідками. Оскільки досконала ринкова система передбачає обов'язкову наявність стабільного, урівноваженого пропозицією, попиту; необмежену кількість учасників го-сподарської діяльності; абсолютну мобільність факторів виробництва; вільну конку-ренцію серед покупців (споживачів) і продавців (товаровиробників); наявність необ-хідного обсягу інформації у суб'єктів ринкових відносин, то досконалого ринку не іс-нує: діє конкурентний ринок, головним завданням якого є задоволення платоспромо-жного попиту за допомогою наявних у суб'єкта господарювання цінових і нецінових (маркетингових) засобів. Самими дійовими з них є вивчення платоспроможного попи-ту шляхом маркетингових досліджень, його формування та подальше скоординоване стимулювання збуту вироблених на основі отриманої інформації товарів.

OS ВПРАВИ ДЛЯ РОЗПІЗНАННЯ ТЕРМІНІВ