Використання прямих витрат праці як бази для розподілу накладних витрат.

Розрахуємо норматив накладних витрат підприємства стосовно витрат прямої праці: Вироб-ничі накладні витрати /Витрати прямої праці = 1000000 грн / 50000 годин = 20 грн / годину. Використовуючи цей норматив, розрахуємо собівартість виробів (табл. 11.2).

Таблиця 11.2 Визначення собівартості продукції при використанні прямих витрат праці як бази для розподілу накладних витрат

 

	А	В
Матеріали (грн / виріб)	35	25
Витрати прямої праці (грн / виріб)	15	15
Виробничі накладні витрати (2 години х 20 грн / годин-виріб)	40	40
Усього	90	80

Хоча даний метод є швидким і простим, він може використовуватися тільки тоді, коли вплив інших факторів незначний.

Використання АВС-аналізу.

Припустимо, що шляхом аналізу виробничих операцій було виявлено вісім операційних центрів з їх провідниками витрат, які наведені в табл. 11.3.

Таблиця 11.3 Визначення операційних центрів і провідників витрат відповідно до АВС-методу

 

 

 

Операційні центри і провідники витрат	Витрати, грн	Очікуван а кількість операцій
Усього	А	В
Трудові витрати (людино-годин)	80 000	50 000	10 000	40 000
Робота устаткування (машино-годин)	210 000	100 000	30 000	70 000
Виробничі замовлення (кількість)	45 000	600	200	400
Переналагодження устаткування (кількість)	160 000	2 000	1 500	500
Доставка матеріалів (кількість партій)	100 000	2 500	900	1 600
Витрати обробного інструмента (кількість)	35 000	175	100	75
Контроль якості (кількість операцій)	170 000	5 000	4 000	1 000
Робота допоміжного устаткування (машино-годин)	200 000	100 000	30 000	70 000
Усього	1 000 000

Використовуючи відповідні провідники витрат, необхідно встановити нормативи накладних витрат для кожного операційного центра (табл. 11.4).

Таблиця 11.4 Нормативи накладних витрат за операційними центрами

 

Операційний центр	Витрати, грн	Кількість операцій	Величина витрат на операцію
Трудові витрати	80 000	50 000	1.60 грн /людино-годину
Робота устаткування	210 000	100 000	2.10 грн / машино-годину
Виробничі замовлення	45 000	600	75 грн / замовлення
Переналагодження устаткування	160 000	2000	80 грн / переналагодження
Доставка матеріалів	100 000	2500	40 грн / доставку
Витрати обробного інструмента	35 000	175	200 грн / інструмент
Контроль якості	170 000	5 000	34 грн / контроль
Робота допоміжного устаткування	200 000	100 000	2 машино-години

Ці нормативи у свою чергу використовуються для перенесення витрат з операційних центрів на продукцію. В табл. 11.5 наведений розрахунок розподілу накладних витрат кожного операційного центра за видами продукції (вироби А і В) і наступна оцінка накладних витрат, що припадають на одиницю продукції.

Таблиця 11.5 Розподіл накладних витрат за виробами

 

 

Операційні центри	Вирі б А	Вирі б В
Операції (шт.)	Вартість (грн)	Операції (шт.)	Вартість (грн)
Трудові витрати, 1.60 грн / людино-годину	10 000	16 000	40 000	64 000
Робота устаткування, 2.10 грн / машино-годину	30 000	63 000	70 000	147 000
Виробничі замовлення, 75 грн / замовлення	200	15 000	400	30 000
Переналагодження устаткування, 80 грн / переналагодження	1 500	120 000	500	40 000
Доставка матеріалів, 40 грн / доставку	900	36 000	1 600	64 000
Витрати обробного інструмента, 200 грн / інструмент	100	20 000	75	15 000
Контроль якості, 34 грн / контроль	4 000	136 000	1 000	34 000
Робота допоміжного устаткування, 2 грн / машино-годину	30 000	60 000	70 000	140 000
Усього накладних витрат		466 000		534 000
Кількість випущених виробів		5 000		20 000
Накладні витрати на одиницю продукції		93,20		26,70

Отже, що на кожен виріб А припадає 93,2 грн накладних витрат, а на кожен виріб В – 26,7 грн. Калькуляцію повної собівартості одиниці продукції при використанні обох методів наведемо в табл. 11.6.

Таблиця 11.6 Калькуляція собівартості одиниці продукції

 

 

	АВС-метод	Використання прямої праці як бази розподілу
Виріб А	Виріб В	Виріб А	Виріб В
Матеріали	35,00	25,00	35,00	25,00
Прямі витрати праці	15,00	15,00	15,00	15,00
Виробничі накладні витрати	93,20	26,70	40,00	40,00
Усього:	143,20	66,70	90,00	80,00

Як видно з табл. 11.6, при використанні першого методу на кожен виріб було нараховано по 40 грн накладних витрат. У дійсності накладні витрати на одиницю продукції склали відповідно 93,2 грн і 26,7 грн. Отже, перший метод привів до недооцінки вартості виробу А і переоцінці вар-тості виробу В.

Основні переваги АВС-методу:

1) поліпшує систему обліку витрат підприємства, допомагає в отриманні більш точних результатів;

2) збільшує число облікових одиниць, використовуваних для акумуляції наклад-них витрат (за цехами і відділами);

3) змінює базу, використовувану для нарахування накладних витрат на продук-цію (будь-які базові показники, простежені за продукцією чи виконуваними операціями);

4) змінює сприйняття різних видів накладних витрат, які формально є непрямими витратами (використання енергії, контроль якості, переналагодження устаткування);

5) дає можливість управлінцям приймати дієві рішення щодо вибору ефективної маркетингової стратегії випуску прибуткової продукції і контролю витрат на стадії їх виникнення.

Істотними недоліками використання ABC-методу є:

1) довільність у виборі базового показника;

2) значні витрати на дослідження операцій, оформлення документації тощо.

11.4. Методи каль­куляції собіварто­сті продукції на підприємстві

Як було визначено в п.11.2, усі вироб-ничі витрати розділяються на витрати пря-мих матеріалів, прямої праці і загальновиро-бничі накладні витрати. Якщо перші дві групи відносяться до прямих змінних витрат (без-посередньо відносяться на виготовлену про-дукцію), то загальновиробничі накладні ви-трати є змішаними (включають як змінну, так і постійну компоненти).

Змінні виробничі накладні витрати варто відносити на собівартість готового продукту, тому що вони включають витрати на силову енергію, непрямі матеріали, упакування, контроль якості тощо. разом з тим постійні виробничі витрати потребу-ють розподілу за такими варіантами:

- включення їх до складу виробничої собівартості рівномірно;

- віднесення їх на сукупність витрат, пов'язаних з реалізацією продукції в конк-ретний період, подібно до збутових і адміністративних витрат.

Іншими словами, ключовим питанням оцінки собівартості продукції є вибір пері-оду для віднесення постійних виробничих витрат: періоду їх фактичної появи чи пері-оду реалізації продукції.

Існує два методи калькуляції собівартості:

1) метод поглинених витрат, при якому усі виробничі витрати (змінні і пос-

тійні) відносяться на собівартість виробленої продукції і пропорційно розподіляються між реалізованою продукцією і продукцією, що залишилась на складі;

2) метод прямих витрат, при якому змінні витрати відносяться на вироблену
продукцію, а постійні витрати відносяться на реалізовану продукцію.

Для того щоб зрозуміти принципове розходження між цими підходами, варто пам'ятати, що із загального обсягу виробленої продукції тільки частина реалізується (приносить дохід), а інша частина залишається на складі. Це є типовою ситуацією сьогодення. Адже стовідсотково спрогнозувати і спланувати виробничо-господарську діяльність конкретного підприємства в часі неможливо.

При застосуванні методу прямих витрат постійні виробничі витрати – це витра-ти, пов'язані зі сприянням виробництву, а не з випуском конкретних одиниць продук-ції. Тому їх варто враховувати як витрати конкретного періоду і відразу списувати на

реалізовану в даному періоді продукцію. При застосуванні методу поглинених витрат для оцінки запасів на складі необхідно враховувати постійні виробничі витрати, не-обхідні для виробництва продукції.

ПРИКЛАД 11.2. Підприємство виготовляє один вид продукції. Його діяльність характеризу-ється такими показниками: ціна за одиницю продукції (без ПДВ) – 11 тис грн; змінні витрати на одиницю продукції – 8 тис грн; постійні виробничі витрати за місяць – 240 тис грн; нормальний рі-вень виробництва – 150 виробів; адміністративні і збутові витрати на місяць – 100 тис грн. Обсяг виробництва продукції по місяцях: 1, 2, 3, 4 місяці – 150 виробів; 5 місяць – 170 виробів; 6 місяць – 130 виробів. Обсяг реалізації готової продукції по місяцях: 1 місяць – 140 виробів; 2 місяць – 130 ви-робів; 3 місяць – 160 виробів; 4 місяць – 150 виробів; 5, 6 місяці – 160 виробів. При цьому до початку оціночних операцій склад був порожній.

РІШЕННЯ. Здійснимо порівняльний аналіз розрахунку собівартості і прибутку в кожному міся-ці за допомогою методів прямих та поглинених витрат.

У табл. 11.7 представлені результати розрахунку відповідно до методу прямих витрат.

У табл. 11.8 аналогічні розрахунки здійснені за допомогою методу поглинених витрат.

Таблиця 11.7 Розрахунок прибутку за методом прямих витрат

 

Номер місяця	1	2	3	4	5	6
Запаси на початок	0	80	240	160	160	240
Змінні витрати	1 200	1 200	1 200	1 200	1 360	1 040
Запаси на кінець	80	240	160	160	240	0
Сумарні змінні витрати	1 120	1 040	1 280	1 200	1 280	1 280
Постійні виробничі витрати	240	240	240	240	240	240
Собівартість	1 360	1 280	1 520	1 440	1 520	1 520
Виручка від реалізації	1 540	1 430	1 760	1 650	1 760	1 760
Валовий прибуток	180	150	240	210	240	240
Загальновиробничі витрати	100	100	100	100	100	100
Чистий прибуток	80	50	140	110	140	140

Таблиця 11.8 Розрахунок прибутку за методом поглинених витрат

 

Номер місяця	1	2	3	4	5	6
Запаси на початок	0	96	288	192	192	282,35
Виробничі витрати	1 440	1 440	1 440	1 440	1 600	1 280
Запаси на кінець	96	288	192	192	282,35	0
Собівартість	1 344	1 248	1 536	1 440	1509,65	1562,35
Виручка від реалізації	1 540	1 430	1 760	1 650	1 760	1 760
Валовий прибуток	196	182	224	210	250,35	197,65
Загальновиробничі витрати	100	100	100	100	100	100
Чистий прибуток	96	82	124	110	150,35	97,65

Принципове розходження між розрахунковими схемами досить очевидне з наведених у табли-цях 11.7-11.8 даних. Разом з тим слід зазначити, що відповідно до обох схем сумарна величина при-бутку за півріччя однакова і складає 660 тис грн. Отже, у загальному підсумку підприємство нічого не втрачає і нічого не виграє.

Особливості застосування методу поглинених витрат:

- найчастіше застосовується на українських підприємствах;

- використовується для оформлення зовнішньої звітності;

- ґрунтується на розподілі усіх складових собівартості за видами продукції, тобто передбачає розрахунок повної собівартості продукції;

- передбачає розподіл витрат на прямі і непрямі;

- передбачає оцінку запасів готової продукції на складі за повною собівартістю.

Разом з тим, при використанні цього методу існує можливість спотворення реа­льної собівартості окремих видів продукції, тому що непрямі витрати розподіляються за видами продукції відповідно до визначеної бази, що призводить до необґрунтова­ного встановлення цін на продукцію.

Метод поглинених витрат використовують в тих випадках, коли:

- на підприємстві виготовляють один продукт чи кілька продуктів в невеликому обсязі;

- сума загальновиробничих витрат істотно змінюється з часом;

- підприємство має довгострокові контракти на виконання певного обсягу робіт.

Особливості застосування методу прямих витрат:

- метод є невід'ємною частиною управлінського обліку;

- ґрунтується на обліку конкретних виробничих витрат;

- всі постійні витрати відносяться на фінансовий результат і не розподіляються за видами продукції;

- передбачає розподіл витрат на постійні і змінні;

- дає можливість здійснювати аналіз беззбитковості;

- передбачає оцінку запасів готової продукції на складі тільки за змінними ви­тратами;

- дає можливість гнучко підходити до процесу ціноутворення.

Крім того, метод прямих витрат дає можливість визначити прибуток, який при­носить продаж кожної додаткової одиниці продукції і, відповідно, планувати ціни і знижки на визначений обсяг продажів.

Розрахунок зменшення собівартості

продукції відбувається під впливом дії таких

техніко-економічних чинників, як: підвищення

11.5. Напрямки змен- \ технічного рівня виробництва, покращання

шення собіварто- \ організації виробництва і праці, зміна обсягу і

сті продукції на пі- \ структури виготовлюваної продукції тощо.

дприємстві \ Урахування змін вказаних факторів ви-

—U значає таку послідовність розрахунку напря-

^7 мків зменшення собівартості:

\ - виходячи з рівня витрат базового року

⁴ визначається собівартість товарної продукції планового року;

- за тими ж чинниками визначається рівень зниження собівартості продукції.
Методика розрахунку напрямків зменшення собівартості продукції за окремими

факторами виглядає таким чином:

1. Розрахунок зменшення собівартості продукції у результаті підвищення техні-
ко-технологічного рівня виробництва (ЛС_ТТР) відбувається за формулою (11.1):

^AC_ТТР⁼(c ₀ 'q Q _{0 0}~₊q₁ Q 1 ~c₁)^xQ1, (11.1)

де с0, с₁ - витрати на одиницю продукції до і після проведення заходів;

Q0, Q1 - кількість продукції, виготовленої відповідно до і після впровадження відповідних заходів.

2. Розрахунок зменшення собівартості продукції (економія) внаслідок зменшен­
ня матеріальних витрат (АС_МВ) здійснюється за формулою (11.2):

Л C _МВ=С_МВ0хІ_В-С_МВ0хІ_ВхІ_НВхІ_Ц=С_МВ0хІ_В.(1-І_НВхІ_Ц), (11.2)

де С_МВ 0 - сума матеріальних витрат базового року;

І_В, І_НВ, ІЦ - індекси зміни обсягів виробництва, норм витрат і цін на матеріали відповідно, частка одиниці.

3. Розрахунок зменшення собівартості продукції (економія) внаслідок зменшен­
ня витрат по заробітній платні (АС_ЗП) здійснюється за формулою (11.3):

ЛC_ЗП = С_{ЗП 0} хІ_В -С_{ЗП 0} хІ_В хІ_Т хІ_ЗП = С_{ЗП 0} хІ_В.(1-І_Т хІ_ЗП), (11.3)

де С_ЗП 0 - сума витрат на заробітну плату базового року;

І_В, ІТ, І_ЗП - індекси зміни обсягів виробництва, трудомісткості виробів та опла­ти праці, частка одиниці.

4. Розрахунок зменшення собівартості продукції (економія) внаслідок зменшен­
ня відрахувань в соціальні фонди від заробітної плати (АС_ВЗП) здійснюється за фор­
мулою (11.4):

ЛC_ВЗП=АC_ЗПХІ_ВСФ, (11.4)

де АС_ЗП - (економія) внаслідок зменшення витрат по заробітній платі;

івсф - індекс обов'язкових відрахувань від заробітної плати в соціальні фон­ди, частка одиниці.

5. Розрахунок зменшення собівартості продукції внаслідок економії на умовно-
постійних витратах (АС_УП) при зростанні обсягів виробництва продукції здійснюється
за формулою (11.5):

АC_УП =С_{УП 0}хІ_В -С_УП0=С_УП0 -(І_В -1), (11.5)

де СУ_П 0 - загальна сума умовно-постійних витрат базового року; І_В - індекс зміни обсягів виробництва продукції, частка одиниці.

6. Розрахунок зменшення собівартості продукції (економія) внаслідок зменшен­
ня амортизаційних відрахувань (АС_А) здійснюється за формулою (11.6):

АC_а=С_а0хі_ф-С_а0хі_фхі_fм =С_А0хІ_Ф.(1-І_{f М}), (11.6)

де С_А 0 - загальна сума амортизаційних відрахувань базового року;

Іф, І_fм - індекси зміни середньорічної вартості основних виробничих фондів і фондомісткості продукції відповідно, частка одиниці.

7. Розрахунок зменшення собівартості продукції за рахунок зміни структури
(асортименту) виготовлюваної продукції (АС_АС) здійснюється за формулою (11.7):

АC_АС=С_АС0хІ_В-n с_{і 1}хQ_i1, (11.7)

де С_АС 0 - собівартість асортименту продукції базового року;

с_і1 - собівартість конкретної і-ої одиниці продукції у плановому періоді; Q_{і 1} - обсяг виготовлення і-ої продукції в плановому періоді.

8. Розрахунок загального зменшення собівартості продукції (АС) визначається як сума зменшення витрат за всіма розглянутими факторами і обчислюється за фор­мулою (11.8):

zl C

= ЛС_ТТР + ЛС_МВ + ЛС_ЗП + ЛС_УП + ЛС_А + ЛС_АС. (11.8)

Оцінка витратності виробництва проду­кції на конкретному підприємстві здійснюєть­ся з метою визначення його виробничого по-

-------------------------- -. \ ничої програми. Основними показниками нки витратності \ оцінки витратності виробництва є:

11.6 Показники оці \ тенціалу та можливостей оптимізації вироб-
' и витратност -

виробництва х потреба в сировинно-матеріальних

-*%) ресурсах на одиницю виробленої підприємс-

—У твом продукції (Ссмі), яка обчислюється за

^ формулою (11.9):

Ссмі = n Н_СМі ■ Ц_СМі, грн на одиницю готової продукції, (11.9)

де Н_СМі - норми витрат сировини і матеріалів на виробництво продукції, в нату­ральних вимірниках (т, кг, м³, л, км, кВт-години тощо); Цсмі - покупна ціна сировини чи матеріалів, грн за одиницю;

2) загальні витрати на основну сировину та матеріали, паливо та електро­
енергію, газ та воду, напівфабрикати в собівартості продукції (С_СМ) визначаються
за формулою (11.10):

С_СМ=Q _Ф-n Н_СМі.Ц_СМі, грн, (11.10)

де Н_СМі - норми витрат сировини і матеріалів на виробництво одиниці продукції, в натуральних вимірниках (т, кг, м³, л, км, кВт-години тощо); Цсмі - ціна сировини чи матеріалів, грн за одиницю;

Q - обсяг виробленої продукції в натуральних одиницях (виробнича програ­ма підприємства);

3) сума умовно-змінних витрат у собівартості продукції (С_ЗМ) визначається за
формулою (11.11):

С_ЗМ = n В_Зі, грн, (11.11)

де В_Зi - умовно-змінні витрати на виробництво продукції, які залежать від змін обсягів виробництва продукції. До них відносять витрати на сировину, осно­вні й допоміжні матеріали, напівфабрикати та комплектуючі, паливо, елект­роенергію, пару, воду, стисле повітря тощо, заробітну плату основних виро­бничих працівників-відрядників з відрахуваннями;

4) сума умовно-постійних витрат у собівартості продукції (С_УП) обчислюється
за формулою (11.12):

С_уп = n В_пj, грн, (11.12)

де В_Пj - умовно-постійні витрати у собівартості продукції, які не залежать від змін обсягів виробництва продукції. До них відносять витрати на утримання й експлуатацію устаткування, на освоєння виробництва, цехові та інші загаль-новиробничі витрати.

Після розрахунку суми умовно-змінних та умовно-постійних витрат на виробниц­тво продукції обчислюють їх питому вагу (α_ЗМ, α_УП) в загальній виробничій собівар­тості виробництва продукції (С_ЗАГ) за формулами (11.13-11.14):

а_ЗМ=С-х100%, %, (11.13)

а_УП=С П *100%, %, (11.14)

5) матеріалоємність виробництва (М_Є) - показник, який характеризує суму ма­
теріальних витрат (С_СМ) в обсязі всієї виготовленої підприємством продукції (ВП). Він
розраховується за формулою (11.15):

Мє-С-С грн / грн, (1115)

і=1 _і Q _і

де С_СМ - сукупні витрати на сировину, матеріали, напівфабрикати, необхідні для виготовлення певної продукції (без енерговитрат); Ці - ціна одиниці виготовленої продукції відповідно до асортименту; Qі - обсяг конкретного виду виготовленої продукції в натуральних одиницях в межах асортименту; n - асортимент продукції;

6) енергоємність виробництва (Е_Є) - показник, який характеризує суму витрат
на оплату енергоресурсів (С_Е) в обсязі всієї виготовленої підприємством продукції
(ВП). Він розраховується за формулою (11.16):

Е_є С _е, грн / грн, (11.16)

і=1 _і Q _і

7) зарплатоємність виробництва (ЗП_Є) - показник, який характеризує суму ви­
трат на оплату праці промислово-виробничого персоналу підприємства (ФОП) в об­
сязі всієї виготовленої підприємством продукції (ВП). Він розраховується за форму­
лою (11.17):

і = 1 і Q _і

8) собівартість обсягу виготовленої продукції (С_ЗАГ) розраховується як сума
всіх витрат на виробництво і реалізацію продукції.

Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх пот­реб підприємства, на якому величина залишків незавершеного виробництва не є стабільною. За валовою продукцією обчислюється виробнича собівартість, за товар­ною і реалізованою - повна.

Собівартість товарної продукції (С_ТП) обчислюється за формулою (11.18):

С_ТП=С_ВП±(З_НВ1-З_НВ0), грн, (11.18)

де С_ВП - собівартість валової продукції;

З_НВ 0, З_НВ 1 - вартість залишків незавершеного виробництва за собівартістю на початок і кінець розрахункового періоду відповідно.

Собівартість реалізованої продукції (С_РП) обчислюється коригуванням собіварто­сті товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції за формулою (11.19):

С_РП=С_ТП±(З_СКЛ1 -З_СКЛ0)±(З_ВІДВ1 -З_ВІДВ0), грн, (11.19)

де С_ТП - собівартість товарної продукції;

З_ВІДВ 0, З_{ВІДВ 1} - собівартість залишків відвантаженої продукції на початок і кі­нець розрахункового періоду, яка не перейшла у власність покупця; З_СКЛ 0, З_СКЛ 1 - собівартість залишків товарної продукції на складі на початок і кінець розрахункового періоду;

9) собівартість одиниці виготовленої продукції (С_ОД) визначається за складе­
ною калькуляцією або шляхом ділення загальної собівартості продукції (С_ЗАГ) на об­
сяг її виробництва в натуральному вираженні (Q) за формулою (11.20):

С_ОД = С L, грн на одиницю продукції, (11.20)

10) витрати на 1 грн продукції (витрати на 1 грн валової продукції, витрати на
1 грн товарної продукції, витрати на 1 грн реалізованої продукції) (z_ВП, z_ТП, z_РП) обчи­
слюються шляхом ділення собівартості продукції (С_ЗАГ) (собівартості валової продук­
ції С_ВП, собівартості товарної продукції С_ТП, собівартості реалізованої продукції С_РП)
на її обсяг у вартісному вираженні (обсяг валової продукції ВП, обсяг товарної продук­
ції ТП, обсяг реалізованої продукції РП), тобто за формулами (11.21-11.23):

z _ВП=С, грн / грн, (11.21)

ВП

z ТП=С, грн / грн, (11.22)

С тп ТП

_2РП=С_ігрн / грн_і (11.23)

11.7. Поняття цін, їх види та функції

Ціна є грошовим вираженням вартості товару. Роль ціни полягає в тому, що вона повинна покривати витрати на виробництво товарів (послуг) і приносити товаровиробни-ку гарантований прибуток, забезпечуючи справедливий рівень рентабельності.

Функції цін:

1) вимірювально-інформаційна функція

полягає у вираженні в єдиній грошовій формі різних за своєю натуральною формою това-рів (послуг).

Ціна є критеріальним орієнтиром при обґрунтуванні підприємством рішення що-до доцільності і вигідності виробництва визначеного виду товарів (послуг), а також щодо розширення чи скорочення виробництва;

2) розподільна функція передбачає, що за її допомогою здійснюється перероз-поділ доходів між товаровиробником і споживачем;

3) стимулююча функція полягає в тому, що ціна має інтенсифікувати виробницт-во, спрямовуючи його на залучення додаткового капіталу для розширення та розбу-дови діяльності підприємства;

4) регулююча функція полягає в тому, що ціна коригує попит і пропозицію това-рів на ринку, а також визначає взаємини між споживачами і виробниками на рівні встановлення рівноважної ціни.

В практиці ціноутворення існує досить розгалужена класифікація цін:

- за обсягами реалізації продукції виділяють оптові і роздрібні ціни;

- за якістю виготовленої продукції розрізняють ціни для товарів вищої якості,

першого сорту, другого сорту тощо;

- за часом дії розрізняють постійні, тимчасові (на освоювану продукцію), сезон-

ні ціни (відповідно до пори року);

- за територіальною ознакою виділяють єдині (загальнодержавні), місцеві,

світові ціни тощо;

- за ступенем урахування в ціні транспортних витрат (франкування цін) ро-

зрізняють тринадцять базисів постачання, зібраних в чотири групи:

«E» – термін – EX Works (продавець передає товар покупцю на своїй території);

«F» – терміни – FCA, FAS і FOB (продавець зобов'язаний доставити товар пе-ревізнику, визначеному покупцем);

«C» – терміни – CFR, CIF, CPT і CIP (продавець повинен укласти контракт на перевезення без прийняття на себе ризиків втрати або ушкодження товару або дода-ткових витрат внаслідок подій, що мають місце після відвантаження і відправлення);

«D» – терміни – DAF, DES, DEQ, DDU і DDP (продавець повинен нести всі ви-трати і ризики, необхідні для доставки товару в країну призначення.

Більш детальна класифікація цін наведена в табл. 11.9.

Отже, ціна має враховувати корисність товарів чи суму якісних властивостей, заради яких цей товар придбавається.

За ступенем визначеності розрізняють визначені ціни та ціни, що визначаються.

Під визначеною ціною розуміють фіксовану вартість товару.

Під ціною, що визначається, розуміють непряме посилання на умови обчислен-ня ціни до моменту здійснення платежу.

За способом фіксації ціни бувають: тверді, періодично тверді, рухливі та плаваючі.

Таблиця 11.9 Класифікація цін відповідно до ступеня урахування транспортних витрат

Група Е EXW відправлення Франко-завод (... назва місця)

Основне перевезення не оплачене

FCA Франко-перевізник (... назва місця призначення) Група F FAS Франко уздовж борта судна (... назва порту відвантаження) FOB Франко-борт (... назва порту відвантаження)

Основне перевезення оплачене

CFR Вартість і фрахт (... назва порту призначення)

Група С

CIF Вартість, страхування і фрахт (... назва порту призначення)

CPT Фрахт / перевезення оплачені до (... назва місця призначення)

CIP Фрахт / перевезення і страхування оплачені до (... назва місця призначення)

Прибуття

DAF Постачання до кордону (... назва місця доставки) DES Постачання із судна (... назва порту призначення) Група D DEQ Постачання з пристані (... назва порту призначення)

DDU Постачання без оплати мита (... назва місця призначення) DDP Постачання з оплатою мита (... назва місця призначення)

Тверда ціна встановлюється в момент укладення контракту, вона не підлягає зміні протягом усього терміну його дії і не залежить від періодичності постачання то-вару (послуги).

Періодично тверді ціни на товар передбачають встановлення певної фіксованої суми, дійсної на визначений період часу.

Рухлива ціна – це ціна, яка переглядається, якщо ринкова ціна певного товару до моменту його постачання зміниться. Рухливі ціни, на відміну від періодично твер-дих, за умов істотних змін на ринку передбачають перегляд і коригування на певний відсоток.

Плаваюча ціна – це ціна, обчислена шляхом перегляду базисної ціни з ураху-ванням змін виробничих витрат в період укладання угод (формування портфелю за-мовлень).

За ступенем оприлюднення розрізняють опубліковані ціни, до яких відносяться

довідкові ціни, біржові котирування, ціни аукціонів, ціни фактичних угод, ціни пропо-зицій окремих фірм та розрахункові ціни.

Коли йдеться про продаж унікального товару, який раніше на ринок не постача-вся і який надто складно порівняти з аналогами, застосовується розрахункова ціна. При її обчисленні враховуються технічні й комерційні умови замовлення, наводиться порівняння з аналогічними товарами.

В своїй діяльності підприємство може
зіткнутися з досить неординарними ситуаці­
ями на ринку. Відповідно до кожної ситуації
„„ „ _{ял л х} воно повинно застосовувати різні стратегію і

11.8. Методи \ такти п інки Та прагнення до вижи-

ціноутворення \ вання підприємства в жорсткому ринковому

середовищі змушує його йти на цінові посту­пки доти, доки ціна покриває витрати.

Якщо пріоритетом розвитку підприємст­ва є досягнення високих поточних фінансових показників, воно встановлює ціну на товар, здатну забезпечити максимальне надходження поточного прибутку і готівки, а також максимально відшкодувати витрати. Завоювання лідерства за показниками частки ринку змушує підприємства, які є ринковими претендентами, йти на максимально можливе зниження цін.

Попит, як правило, визначає максимальну ціну, яку підприємство може запроси-ти за свій товар. Мінімальна ціна товару визначається витратами на його виробницт-во. Ціна на товар повинна повністю покривати всі витрати на його виробництво і збут, включаючи справедливу норму прибутку за докладені зусилля і ризик. На встанов-лення цін впливають також ціни конкурентів та їх ринкова реакція. Знаннями про ціни і товари конкурентів підприємство може скористатися при розробці власної політики ціноутворення.

Основним методом ціноутворення на підприємстві є модель «середні витрати плюс прибуток», відповідно до якої здійснюється нарахування визначених націнок на повну собівартість товару. Схематично ця модель може бути представлена форму-лою (11.24):

Ц=С ₊ П ₊ ПДВ ₊ АЗ ₊ П_П+Т_Н+М, грн,

(11.24)

де Ц – ціна одиниці продукції; С – повна собівартість одиниці продукції; ПДВ – податок на додану вартість; АЗ – акцизний збір (якщо товар підакцизний); П_П – вартість послуг посередників (якщо вони залучаються підприємством для товаропросування на ринку);

Т_Н – інші торговельні надбавки до ціни (на реалізацію продукції в мережі роз-дрібної торгівлі, в магазинах тощо); М – мито (якщо продукція експортується).

У ринковій економіці важливо визначити величину планового прибутку. Як пра-вило, цю величину обчислюють на основі встановленої на кожному підприємстві для кожної одиниці товару норми прибутковості (рентабельності).

Іншим досить поширеним методом ціноутворення є розрахунок ціни на основі

аналізу беззбитковості і забезпечення цільового прибутку. Цей метод ціноутво-

рення ґрунтується на графіку беззбитковості (рис. 11.1).

Спектр прибутків

Сзаг

Витрати (С), дохід (Д), прибуток (П)

Q Q

^{Б ЕФ} Обсяг виробництва (Q)

Рис. 11.1. Визначення беззбиткового та ефективного обсягів виробництва

На підставі обчисленої калькуляції собівартості конкретної одиниці продукції ро­зраховується її беззбитковий обсяг виробництва (Q_Б), при якому підприємство ще не отримує гарантованого прибутку, але вже й не несе збитків. Він визначається за фо­рмулою (11.25):