Підвідомчість адміністративних справ

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами у фор-мі цивільного, господарського, адміністративного, криміналь­ного, а також конституційного судочинства¹. Але який конкрет­но суд повинен розглядати ту чи іншу справу, залежить від роз­межування компетенції між ними в здійсненні правосуддя. Кідіювідно до такого розмежування правосуддя в адміністра-і інших справах здійснюється адміністративними судами. Юрис­дикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення (ст. 4 КАСУ). В цьому иГизку деякі автори підкреслюють, що визначальним для за-пюсння завдань діяльності адміністративних судів є поняття справи адміністративної юрисдикці².

Як на нашу думку, такий підхід до визначення (засвоєння) іаидань адміністративного суду аж ніяк не характеризує сферу діяльності та компетенцію адміністративних судів. Адже право ннрішення адміністративних справ надане не тільки судовим, а ІІ державним органам адміністративної юрисдикції, органам місцевого самоврядування тощо. Для відмежування компетен­ції судів загальної юрисдикції (а адміністративний суд є судом юрисдикції) від компетенції інших юрисдикційних органів, у тому числі й відмежування між судами, вводиться поняття «підвідомчості» справ. Щоправда, законодавець використовує поняття «компетенція» (ст. 17 КАСУ) або ще ширше поняття

¹ Про судоустрій України: Закон України від 7 лютого 2002 р. № 3018-III // ВВР. - 2002. - № 27-28. - Ст. 1.

⁷ Бевзенко В. М. Адміністративні суди України: Навч. посібник. — К.: Лнсфта; КНТ, 2006. — С. 77.

ГЛАВА 12

«адміністративна юрисдикція». Проте і компетенція, і ад­міністративна юрисдикція — це встановлені законом повнова­ження суду, які пов'язані скоріше з визначенням порядку від­правлення правосуддя, ніж з визначенням кола справ віднесен­ня до відання того чи іншого суду.

На наш погляд, інститут підвідомчості науково обґрунтова­ний в юридичній літературі¹, традиційно використовувався за­конодавцем для визначення кола справ, віднесених до відання органів адміністративної юрисдикції (гл. 17 КУпАП). Підві­домчість справ про адміністративні правопорушення) є одним із наукових прийомів (засобів) розмежування компетенції юрисдикційних органів та має практичне значення для розгля­ду і вирішення адміністративної справи.

Поважаючи процесуальні новели у Кодексі адміністратив­ного судочинства України, а також у Цивільному процесуаль­ному кодексі України, вбачаємо за доцільне, з точки зору нау­кового обґрунтування, розмежування повноважень між судами досліджувати з позицій підвідомчості справ.

Підставою розмежування підвідомчості справ між судами та іншими юрисдикційними органами є чотири загальні критерії (ознаки):

а) наявність правового спору чи спору про право у відповід­
ній сфері правового регулювання;

б) суб'єктивний склад осіб, які беруть участь у справі;

в) змістовний (предметний) склад спору;

г) непоширеність юрисдикції інших юрисдикційних органів
(судів) на спірні правовідносини, визначені законом.

Наявність правового спору є обов'язковим критерієм при вирішенні питання щодо підвідомчості справи суду. Для ад­міністративного судочинства це може бути лише публічно-пра­вовий спір, який характеризується наступними ознаками:

1) це — спір про права та обов'язки суб'єктів публічно-пра­
вових відносин у сфері виконавчої влади або місцевого само­
врядування, тобто наявність спірних правовідносин;

2) виникнення такого спору обумовлено наявністю публіч­
но-правового конфлікту, приводом для якого є негативне став-

¹ Чорнооченко С. І. Цивільний процес України: Навч. посібник. — К.: Центр навч. літератури, 2004. — С. 86; Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практичний коментар; За ред. С. В. Ківалова, О. І. Ха-ритонової / С. В. Ківалов, О. І. Харитонова, О. М. Пасенюк, М. Р. Араке-лян та ін. — Харків: Одіссей, 2005. — С. 74; Щербина В. С. Господарське право: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 461.

ПІДВІДОМЧІСТЬ ТА ПІДСУДНІСТЬ СПРАВ АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДУ

иення одного із суб'єктів конкретного публічного правовідно-іисння до прийняття, виконання або невиконання закріплених іаконодавством правил поведінки;

3) наявністю права: на захист суб'єктивних прав від будь-
нкого незаконного зазіхання чи обмежень; вимагати від дер-
жпвних органів дотримуватися, охороняти і захищати гаранто-
мппі законом права, свободи, інтереси; звернутися до примусо-
иої сили держави для захисту прав і законних інтересів від
неправомірних дій (бездіяльності) суб'єктів владних повнова­
жень;

4) імперативністю у правовідносинах та домінуванням пуб­
лічного інтересу в реалізації таких правовідносин. ^г

Отже, публічно-правовий спір — це суперечність між суб'єктами публічно-правових відносин, яка виникає з приво­ду їх прав і обов'язків або визнання правомірності рішень, дій ми бездіяльності суб'єктів владних повноважень¹.

Важливим критерієм визначення підвідомчості справ ад­міністративному суду є суб'єктивний склад осіб, які беруть участь у справі. Особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб (ст. 47 КАСУ). Нишачальне рішення у суб'єктному складі мають сторони про­цесу — позивач і відповідач. Позивачем можуть бути громадяни, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти шівдних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень. Фізичні та юридичні особи, які не с суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповіда­чами лише у справах:

1) про тимчасову заборону (припинення) окремих видів або
ін-ісї діяльності об'єднання громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання грома­
дин;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без грома­
дянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання
('ібори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом (ст. 500 КАСУ).
Аналіз норм ст. 17 КАС України показує, що обов'язковою

стороною (у переважній більшості — відповідачем) у публічно-

¹ Посібник для органів місцевого самоврядування щодо застосування Кодексу адміністративного судочинства України // В. В. Кравченко, О. Ю. Ян-'іук, Е. Ф. Демський. — К., 2006'. — С. 14.

ГЛАВА 12

правовому спорі повинен бути суб'єкт владних повноважень. Схематично це може бути так:

а) особа (позивач) — суб'єкт владних повноважень (відпо­
відач);

б) суб'єкт владних повноважень (позивач) — суб'єкт влад­
них повноважень (відповідач);

в) суб'єкт владних повноважень (позивач) — особа (від­
повідач).

Таким чином, суб'єктивний склад осіб, які беруть участь у справі — це сукупність визначених законом учасників публіч­них правовідносин, в яких однією із сторін обов'язково висту­пає суб'єкт владних повноважень.

Змістовний (предметний) склад спору характеризується уста­новленням законом підвідомчих адміністративному суду груп правових спорів у публічних правовідносинах. Закон (ст. 17 КАСУ) визначає п'ять груп правовідносин, на які поширюєть­ся компетенція адміністративних судів щодо розгляду і вирі­шення адміністративних справ:

Спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних пов­новажень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

У контексті зазначеної норми предметом оскарження є рі­шення (правові акти), дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Правовий акт — це офіційно оформлений результат воле­виявлення органів державної влади чи місцевого самовряду­вання, здійснюваний в односторонньому порядку з дотриман­ням встановленої процедури і спрямований на виникнення певних юридичних наслідків¹. Правові акти поділяються на нормативні та індивідуальні.

Нормативні акти — це правові акти, які встановлюють, змінюють або скасовують правові норми, містять загальні пра­вила поведінки, розраховані на тривале застосування та адресо­вані невизначеному колу осіб.

Індивідуальні акти — це правові акти, які стосуються конк­ретних осіб, їх прав і обов'язків, мають правозастосовчий ха­рактер, відіграють роль юридичних фактів, з якими пов'язуються виникнення, зміна та припинення конкретних правовідносин.

¹ Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник: У 2 т. — Т. 2. Особлива частина / Ред. кол.: В. Б. Авер'янов (гол.) та ін. — К.: Юри­дична думка, 2005. — С. 286—287.

______ ПІДВІДОМЧІСТЬ ТА ПІДСУДНІСТЬ СПРАВ АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДУ_______________

Правові акти повинні відповідати вимогам Конституції і за­конам України, не порушувати та не обмежувати встановлених і гарантованих чинним законодавством прав, свобод і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб. Видання акта має бути ідійснене уповноваженим на це органом, посадовою особою в межах їх компетенції.

Дії — це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб.

Бездіяльність — це пасивна поведінка суб'єкта владних пов­новажень, яка може мати вплив на реалізацію чи обмеження реалізації прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб.