Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Адміністративна юстиція (судочинство)
Історія розвитку і становлення адміністративної юстиції в Україні пройшла складний і довгий шлях. Адміністративним кодексом УРСР від 12 жовтня 1927 р. (ст. 158) передбачалася можливість оскарження розпорядчих актів управління у разі їх невідповідності закону. У ст. 56 Конституції УРСР 1978 р. зазначалося, що громадяни мають право у встановленому порядку оскаржити до суду дії службових осіб державних і громадських органів, які вчинені з порушенням закону, з перевищенням повноважень і які ущемляють їхні права. Проте лише у 1987 р. з прийняттям закону СРСР «Про порядок оскарження до суду неправомірних дій службових осіб, які ущемляють права громадян» зазначені гарантії було втілено в життя. На підставі цього закону 25 квітня 1988 р. Цивільний процесуальний кодекс України було доповнено главою 31-А «Скарги громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності». Особливий розвиток адміністративної юстиції відбувся після 1990 р. Значну кількість законів України було доповнено нормами, які передбачали можливість оскарження неправомірних дій посадових осіб органів виконавчої влади. Відбулося значне зростання кількості розглянутих адміністративних справ у судах, узагальнилася практика їх розгляду. З грудня 1997 р. Пленумом Верховного Суду України було прийнято постанову № 13 «Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян». 28 квітня 1992 р. постановою Верховної Ради України затверджується Концепція судово-правової реформи в Україні, а згодом, 22 липня 1998 р., Указом Президента України схвалена Концепція адміністративної реформи, якими передбачалося введення в Україні адміністративного судочинства та прийняття нових кодифікованих адміністративно-процесуальних актів. Ці положення отримали своє реальне втілення в Законі України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р., відповідно до якого судову владу реалізують шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. У 2004 р. Указом Президента України від 16 листопада утворюються місцеві та апеляційні адміністративні суди, а 6 липня 2005 р. приймається Кодекс адміністративного судочинства України.
На думку фахівців, запровадження адміністративної юстиції викликане необхідністю посилення гарантій захисту прав людини від свавілля з боку держави та відсутність ефективної процедури судового вирішення адміністративних справ, яка б враховувала специфіку публічно-правових відносин1. Отже, конституційне універсальне правило «Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб» (ст. 55 Конституції України), потребує відповідних механізмів його реалізації та контролю з боку судової влади. Ясна річ, що правосуддя є найбільш удосконаленим засобом захисту інтересів, прав і свобод людини, але аж ніяк не єдиним. Певною мірою захист законних прав та інтересів людини і держави, фізичних і юридичних осіб здійснюється органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, прокуратури. Виходячи з цього, громадянин, юридична особа можуть самостійно обрати спосіб захисту своїх прав, або звернутися до вищестоящого органу влади, або після цього, якщо цей орган не задовольнив звернення, — до суду. Проте формування судового контролю випливає із принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову з метою створення механізму стримування і противаг, запобігання узурпації влади будь-якою гілкою. В юридичній літературі і словниках адміністративна юстиція визначається як особливий порядок вирішення адміністративно-правових спорів судами та іншими уповноваженими на 1 Адміністративна юстиція: Європейський досвід і пропозиції для України / Авт.-упоряд. І. Б. Коліушко,Р. О. Куйбіда. — К.: Факт, 2003. — С. 17. _____________ ГЛАВА 5 ________ те органами1, як система спеціальних органів контролю за дотриманням законності в сфері державного управління2. Отже, у цих визначеннях до органів, які вирішують адміністративно-правові спори відносять не тільки суди, а й інші уповноважені органи. Це можуть бути органи виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи. В такому випадку втрачається, нівелюється зміст принципу розподілу влади і створення судового контролю за публічним управлінням. Водночас це призводить до думки, що на адміністративну юстицію покладають повноваження щодо розгляду будь-яких справ у сфері управління, а це зовсім не відповідає юридичній дійсності. Поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі (ч. 2 ст. 124 Конституції України) знімає лише невиправдані обмеження щодо судового контролю за діяльністю адміністрації, але ніяким чином не встановлює підміни виконавчої влади судовою.
Інший підхід до визначення поняття «адміністративна юстиція» мають автори підручника «Адміністративне право України» за редакцією Ю. П. Битяка, які зазначають, насамперед, що адміністративна юстиція — це правосуддя, а не виконавча ділянка, що специфіка адміністративних справ вимагає при їх розгляді особливих організаційних форм і спеціальної суддівської кваліфікації, з чим слід повністю погодитися. Вони визначають адміністративну юстицію як встановлений законом порядок розгляду й вирішення в судовій процесуальній формі справ, що виникають у сфері державного управління між громадянином чи юридичними особами, з одного боку, та органами виконавчої влади й місцевого самоврядування (посадовими особами) — з іншого, здійснюваний загальними або спеціально створеними для вирішення правових спорів судами3. 1 Стафанюк В. Судова система України та судова реформа. — К.: 2 Юридический знциклопедический словарь. — 2-е изд., доп. / Гл. ред. 3 Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Га- _________ СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ ТА ЙОГО ЗМІСТ____________________ Російські вчені теж підкреслюють, що адміністративна юстиція — це система судових (або квазісудових) органів, які розглядають справи за позовом громадян у разі порушення їх прав і свобод неправомірними діями органів управління1. У цих ви-шаченнях наголошується саме на судовому розгляді адміністративних справ із сфери публічного управління. Цей підхід полягає в тому, що адміністративною юстицією вважається тільки те, що здійснюється спеціально утвореними для цього судовими органами, і певне коло питань, які розглядаються лише за позовом фізичних чи юридичних осіб. Більше того, Ю. Н. Ста-рилов вважає, що адміністративна юстиція має бути виділена в самостійну гілку судочинства з метою розгляду правових спорів у сфері управління і забезпечення публічних прав і свобод фі-іичних і юридичних осіб. Тільки за таких умов цей правовий інститут, з юридичної процесуальної точки зору, може бути на-■ мігший адміністративним процесом2. Щоправда, останнє речення є дискусійним, оскільки, на нашу думку, адміністративна юстиція (судочинство) уособлює вищу, найрозвиненішу форму здійснення адміністративно-юрисдикційної діяльності, а відтак, то й адміністративного процесу.
На підставі викладеного можливо виділити основні ознаки адміністративної юстиції. По-перше, суб'єктами, які уповноважені вирішувати адміністративні спори за позовом громадян чи юридичних осіб, можуть бути тільки суди. Зарубіжний досвід дозволяє виділити дна види здійснення адміністративної юстиції: а) здійснення адміністративного судочинства загальними судами (судами загальної юрисдикції); б) здійснення адміністративного судочинства спеціально створеними (спеціалізованими) адміністративними судами. В Україні ці два види поєднані. Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про судоустрій України» місцеві іагальні суди (районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів) розглядають цивільні, адміністративні та кримінальні справи. Також для розгляду адміністративних справ спеціально створені окружні, апеляційні адміністративні суди та Вищий адміністративний суд України. 1 Галлиган Д., Полянский В. В., Старилов Ю. Н. Административное пра 2 Старилов Ю. Н. От административной юстиции к административному ГЛАВА 5 СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ ТА ЙОГО ЗМІСТ
Таке поєднання забезпечує на сучасному етапі економічність утримання судових органів. Кодекс адміністративного судочинства України (ст. 18) встановлює предметну підсудність адміністративних справ цих судів. По-друге, порядок та умови розгляду адміністративних справ, прийняття рішення, перегляд рішення та інші процесуальні дії мають бути побудовані на зразок загального судового процесу, за принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників процесу перед судом і законом, загальності сторін, гласності і відкритості, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження. По-третє, предметом розгляду адміністративними судами можуть бути адміністративно-правові спори, які виникли у сфері публічного управління за позовом громадян, юридичних осіб, а в передбачених законом випадках і за позовом органу владних повноважень або його посадової особи.
Наявність адміністративно-правового спору є важливим критерієм для виокремлення спеціального виду судового захисту прав і свобод громадян у сфері державного управління. Однак адміністративно-правовий спір або спір про права має місце і в інших провадженнях адміністративного процесу — провадження у справах про адміністративні проступки, провадження про застосування заходів примусу, провадження про звернення громадян, реєстраційно-дозвільні провадження та ін. У даному випадку в спорі є сторона, яка вважає, що вона має право і обстоює його, є також сторона, яка розглядає це право і виносить відповідне рішення, яке теж може стати спірним. Тому спір є важливим критерієм визначення адміністративної юстиції, але не основним, як на це посилаються дослідники1. Щодо позову та його структури, то застосовуються розроблені і добре відпрацьовані в цивільному та господарському судочинстві його предмет та зміст. Адміністративна юстиція характеризується особливим порядком вирішення адміністративно-правових спорів. Ця особ- 1 Педько Ю. С. Адміністративна юстиція як форма судового захисту прав громадян у державному управлінні // Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В. Б. Авер'янова. — К.: Факт, 2003. — С. 234. 234—235; Адміністративна процедура та адміністративні послуги: Зарубіжний досвід і пропозиції для України / Авт.-упо-ряд. В. П. Тимощук. — К.: Факт, 2003. — С. 17; Адміністративна юстиція: Європейський досвід і пропозиції для України / Авт.-упоряд. І. Б. Ко-ліушко, Р. О. Куйбіда. — К.: Факт, 2003. — С. 57. ливість полягає в тому, що: а) вирішення адміністративних справ потребує досконалого знання адміністративного законодавства, а також особливостей державного управління та інших сфер діяльності, тоді як для вирішення цивільної чи кримінальної справи достатньо знання матеріального права; б) специфіка адміністративних спорів вимагає необхідність урівнян-ня положення сторін у суді, оскільки управлінські відносини з самого початку передбачають юридично нерівне становище сторін, де застосовуються імперативні відносини типу «влада— 11 ^порядкування». Таким чином, адміністративна юстиція (судочинство) — це діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ, пов'язаних із захистом прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Запровадження адміністративної юстиції (адміністративного судочинства) для розгляду спорів у сфері управлінської діяльності на професійній основі — це ще один крок до розбудови сучасної правової держави, громадянського суспільства та захисту прав і свобод людини.
ГЛАВА6 Докази в адміністративному процесі
|
||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-21; просмотров: 187; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.230.162.238 (0.014 с.) |