Спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Під публічною службою розуміється діяльність на держав­них політичних посадах, професійна діяльність суддів, проку­рорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах шіади Автономної Республіки Крим, органах місцевого само-придування (п. 15 ст. З КАСУ).

Варто звернути увагу на те, що позивачем у спорах, пов'язаних із відносинами публічної служби, в основному є особа, що бажає перебувати, перебуває або перебувала на пуб-ііічііій службі, а відповідачем — орган, з яким службовець пе­ребуває у правовідносинах з приводу публічної служби. Проте н окремих випадках позивачем може бути суб'єкт владних пов-ноііажень, а відповідачем — особа, яка перебуває на публічній службі. Наприклад, дострокове припинення повноважень на­родного депутата України у разі порушення ним вимог несуміс­ності, встановлених Конституцією чи законами України. До речі, доцільно було б доповнити п. 2 ч. 1 ст. 17 КАС України нормою щодо розгляду дострокового припинення повноважень (підкликання) депутата у разі невиконання ним повноважень депутата, порушення правових, моральних, релігійних норм тощо як одного із правових елементів механізму дострокового припинення повноважень народних обранців.

Спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалі-ищії їх компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих тнтоважень, а також: спори, які виникають з приводу укладення та виконання адміністративних договорів.

 

 

ГЛАВА 12

Спори між суб'єктами владних повноважень належать до так званих компетентних спорів. Особливістю цих спорів є:

а) позивачем може бути лише суб'єкт владних повнова­
жень;

б) з позовом до адміністративного суду суб'єкт владних
повноважень звертається у випадку, якщо він вважає, що від­
повідач своїми рішеннями або діями втручається в його компе­
тенцію, або що прийняття такого рішення чи вчинення такої
дії є його прерогативою, а не відповідача;

в) вторгнення одного органу владних повноважень в ком-
петенційну сферу діяльності іншого органу владних повнова­
жень, що може приймати форму фактичного присвоєння пов­
новажень останнього і створення перешкод для їх самостійного
здійснення;

г) наявність законодавчої колізії норм, недосконалість за­
конодавчої бази та невиключеність зловживань, що проявля­
ються у привласненні чужих повноважень або перевищенні
власних повноважень.

Найчастіше такі спори можуть виникати з приводу реаліза­ції делегованих повноважень, оскільки законами України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації» не передбачається чітко виписаного та вичерп­ного переліку делегованих повноважень, що не виключає пев­них об'єктивних та суб'єктивних суперечностей, а також від­повідного протистояння сторін.

До компетенційних спорів належать також спори, що вини­кають з приводу укладання та виконання адміністративних до­говорів. Адміністративний договір — дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що вип­ливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди (п. 14 ст. З КАСУ).

Водночас слід погодитися з авторами посібника «Основи ад­міністративного судочинства в Україні» в частині, що адміністра­тивним судам підвідомчі тільки частково спори, що виникають із адміністративних договорів, а саме та частина договорів, обо­ма сторонами у яких є суб'єкти владних повноважень¹.

Дійсно, якщо другою стороною в адміністративному дого­ворі є приватна чи юридична особа, то не виключено, що спір

¹ Основи адміністративного судочинства в Україні: Навч. посібник для юридичних факультетів та юридичних клінік) / За заг. ред. Н. В. Александ-рової, Р. О. Куйбіди. — К.: Конус-Ю, 2006. — С. 172—174.

_______ ПІДВІДОМЧІСТЬ ТА ПІДСУДНІСТЬ СПРАВ АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДУ________________

може бути розглянуто у порядку цивільного чи господарського судочинства.

Спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випад­ках, встановлених законом.

Такі справи розглядаються за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень, а відповідачами можуть бути фііичні чи юридичні особи, які в цих правовідносинах не пиступають як суб'єкти владних повноважень. Це справи, пе­редбачені ч. 4 ст. 50 КАС України. До них належать спори щодо примусового Анулювання реєстраційного свідоцтва полі­тичної партії, обмеження реалізації права на мирні зібрання іоіцо. У більшості випадків такі спори випливають із вимог Конституції та законів України.

Пункт 5 ч. 4 ст. 50 КАС України передбачає, що фізичні та юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, мо­жуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень та «в інших випадках, встанов-мепих законом». Це не виключає можливості розширеного тлу­мачення, на свій розсуд, суб'єктом владних повноважень спорів, які можуть належати до розгляду адміністративним су­дом, що може вплинути на ступінь довіри до адміністративних судів. Якщо пункти 1—4 цієї норми виписані законодавцем иоиністю і зазначені у них спори виникають із суто публічно-правових відносин, то п. 5 — це не кращий варіант законотвор­чості.

Прикладом «інших справ у випадках, встановлених законом», про що кажуть автори навчального посібника «Основи адміністра-і іншого судочинства в Україні», можуть бути спори про:

— виселення із службового житла або самовільно заселених
Ііудинків, що знаходяться у віданні адміністративного органу;

— припинення діяльності юридичної особи чи фізичної
особи—підприємця у разі продовження чи здійснення ними
діяльності, що заборонена законом;

— справи про визнання протиправними актів підприємств,
піших суб'єктів господарювання, які обмежують права тери­
торіальних громад, повноваження органів місцевого самовря­
дування, за позовом органу чи посадової особи місцевого само-
нрядування¹.

¹ Основи адміністративного судочинства в Україні: Навч. посібник для юридичних факультетів та юридичних клінік / За заг. ред. Н. В. Александ-ромої, Р. О. Куйбіди. — К.: Конус-Ю, 2006. — С. 176.

ГЛАВА 12

Спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

До цієї категорії належать спори, які за своєю правовою природою є конституційно-правовими. Тому і процедура роз­гляду таких спорів має певні особливості. У Кодексі адміністра­тивного судочинства визначаються особливості розгляду і вирі­шення цієї групи спорів (статті 172—176 КАСУ), причому з наданням можливості суду розширеного або звуженого тлума­чення положень Кодексу з урахуванням розвитку матеріально­го права про вибори чи референдум¹.

Отже, змістовний (предметний) склад спору — це правове вираження повноважень адміністративного суду щодо розгляду і вирішення окремих груп публічно-правових спорів.

Непоширеність юрисдикції інших юрисдикційних органів (судів), крім адміністративного суду, на спірні публічно-правові відносини, визначені законом, є важливою гарантією компе­тентності вирішення справи відповідно до закону. Частина 2 ст. 17 КАС України встановлює, що компетенція адміністра­тивних судів не поширюється на публічно-правові справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду Ук­
раїни;

2) що належить вирішувати в порядку кримінального судо­
чинства;

3) про накладення адміністративних стягнень;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статусу (поло­
ження) об'єднання громадян віднесені до їх внутрішньої діяль­
ності або виключної компетенції.

Виходячи від зворотного, компетенція інших юрисдикцій­них органів також не може поширюватися на спори, віднесені законом до відання адміністративного суду. Однак питання відмежування адміністративної юрисдикції від інших видів за­лишається складним. Наприклад, критерієм розмежування між адміністративною та іншими видами юрисдикції є норми, за­кріплені ч. 2 ст. 2 та ч. 2 ст. 4 КАС України, за якими:

а) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повнова­жень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи діяльності Конституцією чи законами України встановлено інший поря­док судового провадження;

¹ Основи адміністративного судочинства в Україні: Навч. посібник для юридичних факультетів та юридичних клінік / За заг. ред. Н. В. Александ-рової, Р. О. Куйбіди. - К.: Конус-Ю, 2006. - С. 178.

 

ПІДВІДОМЧІСТЬ ТА ПІДСУДНІСТЬ СПРАВ АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДУ_______________

о) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі пуїніічно-правові спори, крім спорів, для яких законом вста-іюшісний інший порядок судового вирішення.

І Іа перший погляд, ніби існує на законодавчому рівні роз­межування компетенції. Однак більш повне вивчення цього питання потребує додаткових критеріїв і ознак. Так, предметом інііїлізу конституційної юрисдикції є нормативні акти, вичерп­ний перелік яких визначено ст. 150 Конституції України щодо іч коїіституційності. Разом із тим, адміністративні суди також уповноважені розглядати правові акти Верховної Ради України, пкіи Президента України і Кабінету Міністрів України, правові икпі Верховної Ради Автономної Республіки Крим на предмет їх іаконності. Отже, Конституційний Суд України розглядає прикові акти на предмет їх конституційності, а адміністратив­нії і і суд розглядає такі самі акти на предмет законності. Крім гою, адміністративний суд може теж визнавати неконституцій­ними, але інші підзаконні правові акти. В цьому зв'язку для Гни мі і чіткого розмежування повноважень між Конституційним (удом України і адміністративним судом Пленум Верховного Суду України у постанові «Про застосування Конституції Ук­раїни при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. № 9 ііппачив, що суди загальної юрисдикції не вправі, застосовую­чи Конституцію як акт прямої дії, визнати неконституційними ііікоііи чи правові акти, перераховані у ст. 150 Конституції Ук-ріїїии, оскільки це віднесене до виключної компетенції Конс-штуційного Суду України.

Певні питання виникають при розмежуванні компетенції і'удіп адміністративної і кримінальної юрисдикцій; адміністра­тивної і цивільної (господарської) юрисдикцій; адміністратив­ної юрисдикції і повноважень громадських організацій, що при застосуванні потребує ретельного вивчення норм ма­теріального права та порівняльного аналізу процесуальних від­носин.

Недотримання правил підвідомчості справ органам юрис-інікційних повноважень (суду) тягне за собою процесуально-правові наслідки, як, наприклад, відмова у прийнятті позовної шини (ч. 1 ст. 109 КАСУ), припинення провадження у справі (ч. І ст. 157 КАСУ) і, врешті-решт, визнання рішення суду не­чинним у зв'язку з порушенням процесуальних норм за проце­суальними ознаками.

ГЛАВА 12

12.2. Поняття підсудності адміністративних справ

Система адміністративних судів України складається з чо­тирьох ланок: а) місцеві суди; б) апеляційні суди; в) Вищий адміністративний суд України; г) Верховний Суд України. Але який конкретно суд повинен розглядати ту чи іншу адміністра­тивну справу, залежить від підсудності цих справ. Тобто, для того щоб звернутися до суду за захистом прав, свобод та інте­ресів позивача, треба чітко усвідомлювати правила підсудності, які встановлюються законом з урахуванням низки юридичних ознак, властивостей та особливостей провадження певних (конкретних) груп адміністративних справ.

На відміну від підвідомчості, яка розмежовує компетенцію між юрисдикційними органами (судами також) у сфері всієї процесуальної діяльності за ознаками наявності або відсутності конкретного виду правового спору чи спору про право, суб'єктивного складу учасників справи та змістовних вимог спору, підсудність розмежовує компетенцію юрисдикційних органів (судів також) у конкретних процесуальних проваджен­нях щодо розгляду і вирішення справ з урахуванням юридич­них ознак та особливостей. Визначити підсудність означає встановити, якої ланки, який суд згідно із законом повинен здійснювати судочинство в тій чи іншій справі у підвідомчих йому провадженнях.

Критерієм визначення законодавцем компетентного ад­міністративного суду для розгляду і вирішення адміністратив­ної справи є правила, в основу яких покладені наступні юри­дичні ознаки та властивості:

1) юридична природа і характер публічно-правового спору,
його предметна спрямованість;

2) суб'єктивний склад сторін спірних правовідносин;

3) місцезнаходження позивача та відповідача;

4) компетентність органу владних повноважень за його
ієрархічною структурою побудови, приналежністю до держав­
них чи громадських органів;

5) рівень і повноваження адміністративних судів;

6) особливості проваджень окремих видів публічно-право­
вих спорів тощо.

Отже, розподіл справ між адміністративними судами і за­кріплення їх правовими нормами здійснюється законодавцем

_____ ПІДВІДОМЧІСТЬ ТА ПІДСУДНІСТЬ СПРАВ АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДУ________________

саме з урахуванням зазначених юридичних ознак процесуаль­них правовідносин у публічній сфері.

Таким чином, підсудність — це поділ на групи за юридични­ми ознаками і властивостями адміністративних справ, вирішен­ий яких віднесене законом до компетенції певного адміністра­тивного суду.

Підсудність згідно із законом поділяється на три види: а) предметну; б) територіальну; в) інстанційну.