Т3.4. Судові рішення, їх зміст та порядок ухвалення

Розгляд і вирішення конкретних адміністративних справ у адміністративному суді звершується прийняттям процесуаль­них документів — судових рішень, правова природа яких ха­рактеризується наступними ознаками:

1) судові рішення — це імперативні акти, в яких виражено
державну щодо конкретного правовідношення та поширюється
ішключно на учасників адміністративного спору;

2) судові рішення є процесуальними документами, в яких
ііідображається інформація про процедуру захисту прав, свобод
та інтересів учасників спірних правовідносин;

3) судові рішення виступають як юридичні факти, з якими
пов'язується виникнення, зміна або припинення правовідно­
син;

4) судові рішення — це акти застосування, які опосередко-
иують засоби реалізації норм матеріального права при вирі­
шенні спірних правовідношень у публічній сфері;

5) судові рішення тягнуть за собою настання преюдиційних
наслідків, відповідно до яких обставини, встановлені судовим

ГЛАВА 13

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

 

рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

До судових рішень адміністративних судів законодавством висуваються певні вимоги. Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Зако­нодавець стисло визначає поняття законності й обґрунтованос­ті судового рішення, ухваленого судом першої інстанції.

Законним визнається лише таке судове рішення, яке ухвале­не у повній відповідності до норм матеріального права при до­триманні норм адміністративного процесуального права. Проте слід зазначити, що не всі правовідносини публічної сфери мо­жуть бути врегульовані безпосередньо нормами матеріального права. Тому рішення буде законним і тоді, коли у разі відсут­ності норм матеріального права, що мають застосовуватися до даного правовідношення, суд приймає рішення на підставі за­кону, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), або виходячи із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права) — ст. 9 КАС України.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене судом на під­ставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Отже, ознаками обґрунтованості судових рішень виступають: повнота; всебічність, доказовість тощо.

Повнота обґрунтування рішення полягає в тому, що суд до прийняття судового рішення має надати вичерпну правову оцінку всім наведеним сторонами обставинам, дати відповідь на всі запитання, які виносились на вирішення суду в залі су­дового засідання. Обставини у справі — це юридичні факти, котрі встановлені судом і повинні відображати реальну дійс­ність, відповідати істині. Повнота судового рішення передбачає його всебічність, а це означає, що в рішенні повинна міститися відповідь щодо наявності чи відсутності матеріального права; належність його позивачеві; визначено чи існує юридичний обов'язок і чи покладено його на відповідача. Якщо названі питання не вирішені у судовому засіданні, воно є неповним¹. Цей недолік може бути усунений винесенням додаткового рі­шення відповідно до ст. 168 КАС України.

Всебічність обґрунтування рішення полягає у визначенні, які з обставин підтверджуються наявними в матеріалах ад­міністративної справи доказами. У разі необхідності витребува­ти у сторін додаткові докази, а якщо ці докази не можуть бути ними надані, сприяти в їх надходженні відповідно до ст. 71 КАС України.

Доказовість обґрунтування базується лише на тих доказах, які були досліджені у судовому засіданні з урахуванням їх на­лежності та допустимості відповідно до вимог ст. 70 КАС Ук­раїни.

В юридичній літературі як вимоги до судових рішень наво­дяться ще й інші чинники. Наприклад, небезпідставно зазна­чається, що: рішення має бути безумовним, в його резолютив­ній частині не допускаються альтернативи, його виконання не повинно залежати від настання чи ненастання певних умов; рішення викладається однозначно і зрозуміло; рішення має бути викладене без помилок у назвах, датах, без описок, із до­триманням правил граматики та ін.¹.

Залежно від характеру вирішених судом питань судові рі­шення викладаються у формі постанови або ухвали. Стаття З КАС України на законодавчому рівні дає визначення поняття постанови й ухвали:

1) постанова — письмове рішення суду будь-якої інстанції
п адміністративній справі, у якому вирішуються вимоги ад­
міністративного позову;

2) ухвала — письмове або усне рішення суду будь-якої інс­
танції в адміністративній справі, яким вирішуються питання,
пов'язані з процедурою розгляду адміністративної справи та
інші процесуальні питання. Ухвалами судів апеляційної та ка­
саційної інстанцій також вирішуються вимоги апеляційної чи
касаційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 158 КАС України судове рішення, яким суд иирішує спір по суті, викладається у формі постанови. Законо­давець чітко встановлює, що судом (йдеться про адміністратив­ні суди саме першої інстанції) ухвалюється постанова лише у разі вирішення спору по суті, тобто у випадках, коли суд дає остаточну відповідь про задоволення або відмову повністю чи частково заявленого позову.

 

¹ Чорноочєнко С. І. Цивільний процес України: Навч. посібник. — К.: Центр навч. літератури, 2004. — С. 170.

¹ Бевзенко В. М. Адміністративні суди України: Навч. посібник. — К.: Ллсрта; КНТ, 2006. — С. 88, 89; Чорноочєнко С. І. Цивільний процес Украї­ни: Навч. посібник. — К.: Центр навч. літератури, 2004. — С. 171.

ГЛАВА 13