Розвиток адміністративного судочинства (юстиції) в Україні

Історія розвитку адміністративної юстиції — системи спе­ціальних органів (судів) із контролю за дотриманням законності в сфері державного управління, а саме: особливого процесуаль­ного порядку вирішення адміністративно-правових спорів між громадянами, громадськими організаціями чи установами, з од­ного боку, і органами державного управління, їх посадовими осо­бами, з іншого боку, — належить до часів дореволюційної Росії.

Адміністративно-правові спори у другій половині XIX ст. розглядалися спеціально створеними органами — «смешаними губернскими присутствиями», до складу яких входили чиновни­ки і представники дворянського, земського і міського самовря­дування. Вони вважалися першою інстанцією і розглядали спо­ри щодо селянських, земських, міських справ, військової по­винності, податків, шляхової повинності, фабричних, гірничозаводських справ, а також спори, пов'язані з порушен­ням поліцейських постанов, незаконними затриманнями та ін. Другою інстанцією був перший департамент Сенату, який, не будучи судовим органом, розглядав певні справи навіть без їх першопочаткового розгляду в присутствіях¹.

Цит. за: Старилов Ю. Н. Административная юстиция. Теория, исто-рия, перспективи. — М.: НОРМА, 2001. — С. 1—2.

_________ ОРГАНІЗАЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ___________________

У радянській юридичній літературі при позитивному в ці­лому підході до такого розгляду справ, відзначалася його «бур­жуазна» сутність, він називав «засобом маскировки свавілля чиновників», «одним з інструментів закріплення панування буржуазії» тощо¹.

Як бачимо, дійсно це не був судовий порядок розгляду справ. Однак за радянських часів нічого суттєвого в цьому плані не змінилося. Відбулася лише заміна одних чиновників іншими — адміністративно-партійними органами, а в певних випадках — і громадськими організаціями. Більше того, вису-иалися аргументи на користь розгляду адміністративних справ самими адміністративними органами: 1) питання адміністра­тивного права мають бути у віданні самої адміністративної вла­ди; 2) юстиція (суд) не має права втручатися в справи адмініст­рації; 3) судді загальних судів не підготовлені для розгляду і нирішення специфічних спорів у сфері застосування публічно­го права².

Були й інші підходи, проте не ставилося питання про ство­рення спеціальних судів для розгляду адміністративних справ у сфері публічно-правових відносин. Врешті-решт, у радянський період було запроваджено: 1) притягнення до адміністративної відповідальності здійснюється адміністративними органами; 2) розгляд скарг громадян — теж здійснюється адміністративни­ми органами (в окремих випадках громадськими організаціями); 1) оспорення неправомірних дій органів влади — теж здійс­нюється у вищестоящому порядку адміністративними органами; 4) відміна неправомірних актів — у вищестоящому порядку тощо.

Таким чином, і в царській Росії, і за радянських часів ад­міністративна юстиція не склалася в ефективний і демократич­ний інститут захисту прав фізичних і юридичних осіб від свавіл-іія чиновників у сфері публічно-правових відносин. Як зазна­чає Ю. М. Старілов, підсумовуючи думки і погляди вчених щодо розгляду адміністративних спорів, навіть й думки не при­пускалося, що громадянин може бути позивачем у суді щодо органів державного управління і їх посадовим особам; відповід­но виключалося й те, що таке провадження буде позовним, тоб-

¹ Юридический знциклопедический словарь / Гл. ред. А. Я. Сухарев;
І'сдкол.: М. М. Богуславский и др. — 2-е изд., доп. — М.: Сов. знциклопе-
дия, 1987. — С. 17.

² Старилов Ю. Н. Административная юстиция. Теория, история, пер-
. мективьі. — М.: НОРМА, 2001. — С. 2.

ГЛАВА 11

то таким, в якому діє принцип активності суду в збиранні, до­слідженні та оцінці доказів, що є принциповим у вирішенні справи, оскільки у громадянина завідомо менше процесуаль­них можливостей одержати необхідні дані про неправомірні дії державних і муніципальних службовців¹.

Ідея створення адміністративних судів у незалежній Україні була оприлюднена ще у 1992 р. в Концепції судово-правової реформи, затвердженій постановою Верховної Ради України «Про концепцію судово-правової реформи в Україні» від 28 квітня 1992 р. № 2296-ХІІ з наступним її розвитком у Конститу­ції України. Зокрема в ст. 124 Конституції України закріплюєть­ся, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а в ст. 125 Конституції передбачається створення спеціалізованих судів. Як наслідок, у ч. 2 ст. 1 Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. зазна­чається, що судова влада реалізується шляхом здійснення пра­восуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства.

Слід зазначити, що деякі питання адміністративного про­цесу — як-то порядок розгляду адміністративних справ у суді — були запроваджені й нормативно закріплені значно раніше. Зокрема, Кодексом України про адміністративні правопору­шення (1984 р.) встановлювалася можливість оскарження у су­довому порядку постанов про накладення адміністративних стягнень (статті 287—295 КУпАП), Цивільним процесуальним кодексом України (1963 р.) передбачалося провадження у спра­вах, що виникають з адміністративно-правових відносин (глави 30-32 ЦПК 1963 р.).

Створення системи адміністративних судів та прийняття Кодексу адміністративного судочинства України у 2005 р. є надзвичайно важливим кроком судової реформи, адже до цього часу в Україні не існувало повного обсягу судових засобів за­хисту фізичних та юридичних осіб у відносинах з органами публічної влади.

Діяльність адміністративних судів спрямована не на пока­рання протиправної поведінки громадянина, а навпаки, пріо­ритети адміністративної юстиції лежать у площині захисту прав людини, поновлення законного стану. Основне призначення адміністративної юстиції — це відновлення порушеного права.

¹ Старилов Ю. Н. Административная юстиция. Тєория, история, пер­спективи. — М.: НОРМА, 2001. — С. 19.

_________ ОРГАНІЗАЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ___________________

Таке відновлення може здійснюватися одним шляхом — шля­хом скасування незаконного адміністративного акта.

Раніше ж, розглядаючи справи у порядку, визначеному ЦПК України 1963 р., не дозволялося скасування незаконних адміністративних актів, можна було лише або порушувати пи­тання перед адміністративним органом, який видав такий ос­порюваний акт, про його відміну чи внесення до нього змін, або звертатися до вищестоящого адміністративного органу з вимогою про скасування незаконного акта. Це ж породжувало певну тяганину і не забезпечувало реального захисту особи.

Сьогодні ст. 162 КАС України надає повноваження суду при вирішенні адміністративного позову прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повно­важень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності, і про скасування або визнання нечинними рішення в цілому чи окре­мих його положень.

Вперше саме в законодавстві про адміністративне судо­чинство було закріплено принцип верховенства права. Втілюєть­ся в життя конституційний принцип, за яким людина та її пра­ва є найвищою соціальною цінністю, громадянин стає не прос­то підданим держави, а особою, наділеною власними правами, реалізація яких видається цілком реальною.