Метод адміністративного процесуального права

У теорії права під методом регулювання суспільних відно­син розуміють поєднання (сукупність) прийомів, способів, операцій юридичного впливу на суб'єктів правовідносин. В усіх галузях права з регулятивною метою використовуються такі узагальнюючі засоби як приписи, заборони, дозволи. Про­те кожна галузь права послуговується все ж таки сукупністю засобів правового впливу, притаманних тільки для неї¹. Метод правового регулювання визначається предметом, адже що саме конкретний зміст виду суспільних відносин і впливає на обран­ня спеціальних засобів юридичного впливу, підкреслює профе­сор О. П. Орлюк². Це дійсно так. Наприклад: встановлення кола осіб, уповноважених розглядати справи про адміністра­тивні правопорушення, — статті 213—244¹⁵ КУпАП; забезпе­чення адміністративного позову — ст. 117 КАСУ; заборона від­мови в прийнятті та розгляді звернення, — ст. 7 Закону Украї­ни «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. та інші норми, пов'язані з реалізацією і захистом прав і законних інте­ресів суб'єктів відносин, сконструйовані та здійснюються пере­важно з допомогою приписів і заборон.

Отже, конкретний зміст відносин щодо розгляду і вирішен­ня індивідуальних адміністративних справ вимагає чіткого і повного правового врегулювання діяльності уповноважених на те компетентних органів та встановлення певної обов'язкової процесуальної форми здійснення цієї діяльності. Під процесу­альною формою, як зазначає А. М. Колодій, розуміють систему

¹ Алексеев С. С. Общая теория права: В 2 т.— М.: Юрид. лит., 1981. — Т. 1. — С. 295.

¹ Орлюк О. П. Теоретичні питання банківського права і банківського законодавства. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 12.

ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

передбачених процесуальним правом юридичних засобів, від­носин і дій, за допомогою яких урегульовуються всі питання, що виникають в юридичному процесі¹.

Процесуальна форма є невід'ємною стороною адміністра­тивного процесуального права взагалі та адміністративних про­ваджень зокрема. Діяльність органів владних повноважень, їх посадових осіб, а також адміністративного суду, що уособлює зміст і спрямованість діяльності держави щодо реалізації і за­хисту прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, регулюється як адміністративним та іншими матеріальними га­лузями права, так і нормами адміністративного процесуального права.

Поцесуальна форма характеризується принаймні двома оз­наками: а) виступає як правова форма діяльності органів влад­них повноважень, їх посадових осіб та суду, а також інших суб'єктів адміністративних проваджень щодо розгляду і вирі­шення адміністративної справи; б) утворює врегульований обов'язковий правовий режим провадження у адміністратив­них справах, а також встановлює певний ступінь урегульова-ності та напруженості процедури. Правовий режим охоплює принципи, способи та гарантії забезпечення адміністративно-процесуальної діяльності, а також правовий статус суб'єктів адміністративного процесу.

В процесуальній формі знаходить своє вираження зміст ад­міністративних проваджень. Законодавець встановлює порядок розгляду адміністративних справ, за яким забезпечується від­повідальність держави перед людиною за свою діяльність та утвердження прав і свобод людини. Процесуальна форма:

— забезпечує умови послідовного втілення в життя консти­
туційних принципів державного управління та адміністратив­
ного судочинства;

— створює стабільний, стійкий, юридично визначений ре­
жим провадження при розгляді і вирішенні індивідуальних ад­
міністративних справ;

— містить гарантії прав і законних інтересів фізичних та
юридичних осіб;

— створює умови, що забезпечують повноту, всебічність і
об'єктивність розгляду індивідуальних справ, а також встанов­
лення істини, правильне і справедливе застосування закону;

¹ Колодій А. М. Принципи права України: Монографія. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — С. 81.

________________________ ГЛАВА 1____________________________

—включає в себе заходи, що забезпечують оскарження та
опротестування рішень, прийнятих при вирішенні індивідуаль­
них адміністративних справ;

—зобов'язує розглядати і вирішувати адміністративні спра­
ви відповідно до норм матеріального і процесуального права.

Отже, процесуальна форма характеризується, як правило, відносинами влади і підпорядкування. Права та обов'язки учас­ників (суб'єктів) адміністративних процесуальних відносин, що складають їх предмет, визначаються нормативними актами і не можуть змінюватися на розсуд учасників, що є ознакою імпе­ративного методу регулювання у всіх його формах¹.

Разом із тим, з метою створення реальних можливостей для фізичних і юридичних осіб щодо юридичного захисту своїх прав та рівних прав стосовно належної поведінки з боку органу влад­них повноважень у багатьох випадках застосовуються не тільки методи прямих приписів, а й засоби непрямого впливу, дозволів (наприклад, узгодження, спільний розгляд і обговорення тих чи інших питань, урахування майнових інтересів тощо), розрахо­вані на рівність сторін. Це яскраво виявляється у провадженнях за заявою чи скаргою, провадженнях з адміністративного судо­чинства. Закріплені в Кодексі адміністративного судочинства України принципи — рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом (ст. 10); змагальність сторін, дис-позитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі — безпосередньо передбачають застосування в процесуальній діяльності засобів диспозитивного методу регулювання.

Таким чином, за змістом метод адміністративно-процесу­ального права є синтезованим, тобто імперативно-диспозитив­ним, сутність якого може бути зведена до: а) встановлення пев­ного порядку здійснення процесуальних дій; б) заборони пев­них дій; в) надання можливості вибору одного із варіантів належної поведінки; г) надання можливості діяти за своїм ба­жанням². У цьому зв'язку за методом правового регулювання адміністративне процесуальне право має риси, притаманні ад­міністративному праву та деяким іншим галузям права, оскіль­ки переважна більшість галузей права використовують поєд­нання імперативного та диспозитивного методів (наприклад,

¹ Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В. Б. Авер'янова. —
К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. — С. 68—70.

² Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Під­
ручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 38.

ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

фінансове, земельне, цивільне процесуальне, кримінально-процесуальне, господарське, транспортне та інші галузі права). Проте це не позбавляє адміністративне процесуальне право статусу окремої самостійної галузі права.

Підсумовуючи викладене, можна зазначити, що під мето­дом адміністративного процесуального права слід розуміти сис­тему закріплених юридичними нормами прийомів та засобів впли­ву на предмет суспільних відносин в процесуальній формі, за допо­могою яких створюються порядок і умови для реалізації та захисту прав і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, держави та розгляду і вирішення індивідуальних адміністратив­них справ.