Гіпертрофічна кардіоміопатія

У пацієнтів з ГКМП ризик розвитку ФП вище, ніж у загальній популяції (близько 20-25%; щорічна захворюваність 2%). ФП викликає погіршення перебігу ГКМП. За відсутності тромбу в ЛП пацієнтам з гострим нападом ФП показана електрична чи медикаментозна кардіоверсія. Найбільш ефективним засобом профілактики пароксизмальної ФП і рецидивів аритмії вважають аміодарон. Ефективність дронедарона не встановлена. Дизопірамід в поєднанні з бета-блокатором викликає зниження градієнта тиску в виносному тракті ЛШ. При хронічній ФП для контролю ЧСС зазвичай застосовують бета-блокатори і верапаміл. В окремих випадках обгрунтована абляція атріовентрикулярного вузла та імплантація постійного водія ритму. За відсутності протипоказань хворим на ГКМП і пароксизмальну, персистуючу або постійну ФП показана терапія ПАК.

Результати абляції ФП у хворих на ГКМП сприятливі, проте втручання менш ефективне, ніж у загальній популяції пацієнтів з ФП. Абляція ЛП при пароксизмальній ФП значно більш ефективна, ніж при персистуючій аритмії. Ризик рецидиву високий у пацієнтів з вираженою дилатацією передсердь і важкою дистолічною дисфункцією. Частота відновлення синусового ритму після радіочастотної катетерної абляції у пацієнтів з ГКМП і рефрактерною ФП, що зберігається незважаючи на лікування різними антиаритмічними препаратами, включаючи аміодарон, склала 67%. Втручання призвело до значного поліпшення функціонального класу за NYHA протягом 3-х років.

Досвід хірургічної абляції у пацієнтів з ГКМП обмежений. У найбільшій серії 10 пацієнтів перенесли операцію «лабіринт-III» у поєднанні з міоектомією за наявності обструкції вихідного тракту ЛШ. Збільшення післяопераційної летальності відзначено не було. Протягом в середньому 15 місяців у значної частки пацієнтів зберігався синусовий ритм [199]. Хоча наявні дані суперечливі, міоектомія в цілому дає сприятливий ефект у хворих на ГКМП.

Рішення про імплантації кардіовертера-дефібрилятора хворим на ФП слід приймати обережно, враховуючи більш високий ризик помилкового спрацьовування приладу, особливо протягом першого року після втручання.

Рекомендації щодо лікування ФП у хворих на гіпертрофічну кардіоміопатію

Рекомендації	Клас	Рівень	Джерело
Пацієнтам з ГКМП і з нещодавно розвинутою ФП рекомендується електрична чи медикаментозна кардіоверсія.	I	B
За відсутності протипоказань пацієнтам з ГКМП і ФП рекомендується терапія ПАК (МНВ 2,0-3,0).	I	B
Для відновлення та контролю синусового ритму у пацієнтів з ГКМП рекомендується застосування аміодарону (або дизопіраміду у поєднанні з бета-блокатором).	IIa	C
Якщо ФП рефрактерна до лікарських засобів, можлива катетерна абляція.	IIa	C
Пацієнтам з ГКМП і рефрактерною ФП може бути виконана абляція (у поєднанні з міоектомією перегородки за наявності показань).	IIa	C

Захворювання легень

ФП часто зустрічається у хворих з хронічними захворюваннями легень і має несприятливе прогностичне значення (розвиток гіпоксії на тлі загострень). Ключове значення мають лікування захворювання легенів і корекція метаболічних порушень, так як антиаритмічні засоби і електрична кардіоверсія, зазвичай, не ефективні при збереженні порушеної функції легень. При важкому хронічному обструктивному захворюванню легень часто розвивається мульфокальна передсердна тахікардія, яку можна сплутати з ФП.

Бронходилататори, особливо теофілін і агоністи бета-блокатори, можуть спровокувати розвиток ФП; контролювати ЧШР у таких випадках буває важко. Неселективні бета-блокатори, соталол, пропафенон і аденозин протипоказані хворим з бронхоспазмом, тому бажано призначення недигідропіридинових антагоністів кальцію. Селективні бета 1 адреноблокатори (наприклад бісопролол) в невеликих дозах часто добре переносяться і ефективні. Для відновлення синусового ритму можна внутрішньовенно ввести флекаінід. За наявності порушень гемодинаміки показана електрична кардіоверсія. У рефрактерних випадках для контролю ЧШР можуть знадобитися абляція атріовентрикулярного вузла і стимуляція шлуночків.