Та експериментальний проект щодо напрацювання технологій навчання

студентів інженерних спеціальностей з урахуванням перспектив їхньої

Роботи чи то виконавцями, чи то дослідниками, чи організаторами складних

систем, що виконується викладачами факультету технічних систем та

Енергоефективних технологій.

Якщо звернутися до теорії групового навчання, то метод взаємодії у

Малій групі передбачає виокремлення зовнішньої (що відділяє членів групи

від нечленів) та внутрішньої (що відділяє лідера від членів групи) меж,

Установлення правил еволюції групи, активізацію групи через заповнення її

ніш конкретними індивідами. Стандартами групи при цьому визначаються –

Довговічність, ефективність і здатність до зростання. У крайньому разі група

має існувати доти, доки не буде виконане її завдання [2, с. 5-14, 17].

Метод взаємодії у складі малої групи конкретизуємо у такій сукупності

прийомів:

- визначення спільних інтересів викладачів щодо тематики майбутніх

Проектів та об’єднання їх відповідним чином у малі групи з 3-5 осіб, тобто

«проведення межі», що відділяє членів групи від тих, хто до її складу не

входить;

- визначення рольової структури групи, у першу чергу визначення

Керівника, який бере на себе відповідальність за діяльність групи як цілого та

отримання результату;

- визначення місії спільної роботи групи;

- організація роботи групи за завданнями проектування, реалізації й аналізу

Здійсненого. При цьому діяльність проектування передбачає виконання

Послідовних кроків (визначення проблеми, формулювання цілей,

проектування очікуваних результатів, планування заходів щодо їх

досягнення, ресурсів).

Успіх роботи групи багато в чому залежить від навичок спілкування її

членів, де під спілкуванням розуміємо складний багатоплановий процес

Встановлення та розвитку контактів між людьми, що народжується

Потребами спільної діяльності і включає у себе обмін інформацією,

Вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини

[15, с. 213.].

Закцентуємо увагу на тому, що майже в будь-якій освітній установі

Завжди є певна кількість інновацій щодо педагогічних технологій, методів і

Засобів; завжди є професіонали, які працюють творчо і продукують нове.

Однак далеко не завжди наявний потенціал реалізується на рівні педагогічної

Системи навчального закладу в цілому. Слід зазначити, що традиційна

Організаційна структура не лише не сприяє, але гальмує інноваційні процеси.

«Якщо у співробітника функціонального відділу з’являється нова ідея –

Наприклад, кращий спосіб виконання замовлень, – він спочатку має

Переконати в її необхідності керівника, а той – свого керівника, і так далі

Вверх за ієрархією. Щоб ідея була прийнята, з нею мають погодитися усі

Ланки цього ланцюга, а вбити її може одна-єдина відмова. З точки зору

Розробників цієї класичної структури, властивий їй спротив новшествам – не

вада, а захист від невиправданого ризику» [47, с. 49]. З іншого боку, інновації

Запроваджувані центральним керівництвом, іноді приходять у суперечність

До стереотипів, що склалися у науково-педагогічних працівників. Зняти

Певною мірою негативний вплив обох суперечностей щодо ефективності

Розповсюдження інновацій покликані програми підвищення кваліфікації.

Серед забезпечуючих процесів для педагогічних інновацій науково-

педагогічних працівників визначимо таке (рис. 4.1):

Оцінка відповідності локальної інновації місії ВНЗ, допомога у її

доопрацюванні (за необхідності);

2) оцінка самоокупності інновації, допомога у її доопрацюванні (за потреби);

Підтримка впровадження інновації із застосуванням способів і засобів

Теорії управління (процесний підхід, проектний підхід, підхід щодо

управління якістю тощо);

Презентація розроблених інновацій широкому загалу (корисність цього