Поняття про епізоотологічний процес

Основою загальної епізоотології є вчення про епізоотичний процес в основі якого лежить біологічний паразитизм - взаємодія патогенного збудника інфекції з організмом хазяїна. В епізоотичному процесі є три рушійні сили: джерело збудника інфекції, механізм його передачі, сприйнятливі тварини.

 

Джерелом збудника інфекції є хворі тварини і люди, а також ті, що перехворіли на інфекційні хвороби (мікробоносії). Тварини небезпечні під час інкубаційного періоду та під час безсимптомного перебігу інфекції.

Факторами передачі і поширення інфекційних захворювань с забруднені, виділеннями хворих тварин, грунти, вода, корми, повітря, приміщення, предмети догляду тощо. Сукупність різних представників тваринного світу, які є природними хазяїнами тих чи інших патогенних мікроорганізмів і, які забезпечують розмноження та існування їх у природі, називають резервуаром збудника інфекції (дикі тварини, гризуни комахи тощо).

Механізм передачі збудника інфекції мас три етапи: виділення патогенного мікроба з організму хворої тварини; перебування збудника в зовнішньому середовищі; проникнення мікроба в організм нової тварини.

Хворі тварини, мікробо- та вірусоносії виділяють збудника хвороби в навколишнє середовище різними шляхами (рис. 17): з молоком, слиною, виділеннями з носа, фекаліями, сечею, кров'ю під час кровотеч тощо.

Під час кожного інфекційного захворювання механізми передачі і шляхи поіїшрення збудників різні: прямий контакт із хворою твариною, непрямий контакт з нею через посередники - корм і воду (аліментарні інфекції), грунт (грунтові інфекції), повітря (аерогенні інфекції), живих переносників і через заражені предмети.

Велику небезпеку під час інфекційних хвороб становлять групи тварин, не знезаражена тваринна сировина і продукти тваринництва, гній та гноївка, живі переносники (комахи, кліщі, гризуни, птахи тощо).

Проникнення патогенного мікроба в сприйнятливий організм може здійснюватися двома основними шляхами: у порожнину органів, які мають зв'язок із зовнішнім середовищем, або через шкіру і слизові оболонки з порушенням чи без порушення їх цілісності. Це - ворота інфекції (рис. 18).

 

Рис. 17. Шляхи виділення заразного начала з організму.

Рис. 18. Вхідні ворота інфекції.

Заключним елементом епізоотичного процесу с наявність сприятливих тварин. Є хвороби, до яких сприйнятливі всі тварини певного виду (наприклад, до ящуру), або не всі (наприклад, до миту). Ступінь заразності умовно позначають індексом коптагіозиості (ящур - він наближається до 100, лептоспіроз - лише до 20-60).

Залежно від кількості уражених тварин, характеру джерела збудника інфекції та інших факторів розрізняють форми прояву епізоотичного процесу: спорадія, ензоотія, епізоотія та панзоотія.

Сіюрадія - це поодинокі випадки захворювання, між якими важко встановити епізоотичний зв'язок.

Ензоотія - це такі випадки, коли спалах інфекційної хвороби обмежується конкретним господарством. Якщо хвороба охоплює багато господарств із значною кількістю тварин, то це є епізоотія.

Панзоотія - такий прояв епізоотичного процесу, під час якого інфекція вражає тварин кількох країн або материків.

Значна кількість інфекційних хвороб виникає в певну пору року, тобто характеризується сезонністю. Для епізоотій характерна й періодичність - певна тривалість міжепізоотичних періодів.

Місце взаємодії всіх трьох ланок епізоотичного ланцюга визначають такою епізоотичною категорією як епізоотичне вогнище -місцеперебування джерела збудника в організмі (вогнища в легенях, селезінці тощо). Епізоотичним вогнищем можуть бути ділянки поля, господарство, ферма, подвір'я. Територія, на якій виявлено епізоотичне вогнище, називається неблагополучная пунктом. Таким він оголошується на підставі рішення державної адміністрації за повідомленням головного лікаря ветеринарної медицини району (міста). Під час деяких хвороб на неблагополучний пункт терміново накладають карантин.

Територія навколо епізоотичного вогнища неблагополучного пункту, у межах якого можливе поширення хвороби, є загрожуючою зоною. Тут проводять різні профілактичні заходи, передбачені Статутом ветеринарної медицини.

Противні іоопшчпі заходи

Основою цих заходів с плановість, комплексність та профілактична їх спрямованість. Протиепізоотичні заходи включають загальну і специфічну профілактику, оздоровчу роботу з ліквідації інфекційних хвороб та питання ветеринарної санітарії.

Заходи загальної профілактики спрямовані не проти якоїсь однієї, а проти багатьох інфекцій. В їх основі лежить виконання санітарно-гігієнічних заходів. До них належать: охорона кордонів держави від занесення інфекційних захворювань, запобігання поширенню цих захворювань всередині країни; нагляд служб ветеринарної медицини за місцями тимчасової концентрації тварин, своєчасне прибирання та утилізація трупів тварин, гною тощо, органі­зація заходів боротьби з комахами, гризунами, дезінфекція приміщень; поліпшення умов утримання, використання і годівлі тварин; пропаганда знань ветеринарної медицини серед населення тощо.

Перед відправкою тварин із господарства їх піддають ветеринарному огляду та спеціальній обробці з урахуванням епізоотичної ситуації. До перегону та транспортування допускаються лише здорові тварини з благополучних щодо інфекційних захворювань господарств. Перед відправкою тваринницька сировина і продукти також підлягають ветеринарному огляду.

Щоб запобігти занесенню інфекційних захворювань тваринами, яких придбали для поповнення стада, спеціалісти ветеринарної медицини перевіряють ветеринарні документи й утримують їх ізольовано протягом 30 днів. Під час перебування в профілактичному карантині тварин піддають клінічному огляду і в разі потреби здійснюють діагностичні дослідження на наявність латентних інфекцій.

До заходів щодо охорони господарств від занесення інфекційних захворювань належать також ветеринарний контроль за завезенням кормів, особливо тваринного походження, обмеження доступу на територію ферми сторонніх осіб. При вході в приміщення для тварин і птиці мають бути встановлені дезінфекційні бар'єри.

Специфічна профілактика - це спеціальні заходи, спрямовані на запобігання появі певної інфекційної хвороби: проведення спеціальних діагностичних досліджень (туберкулінізація, малеїнізація, серологічні дослідження тощо); здійснення лікувально-профілактичних заходів спеціального призначення (використання преміксів, аерозолів тощо), імунопрофілактика шляхом застосування різних специфічних засобів -вакцин, сироваток, імуноглобулінів тощо.

У практиці ветеринарної медицини біопрепарати використо­вуються з профілактичною, лікувальною, стимулюючою і діагностич­ною метою. Це вакцини, анатоксини, сироватки, гамаглобуліни, бактеріофаги, антивіруси, інтерферон, біостимулятори, алергени, бактеріальні препарати.

 

Вакцини - це специфічні антигени, виготовлені з мікро­організмів чи продуктів їх життєдіяльності. Вони використовуються для активної імунізації тварин. Наразі використовують типи вакцин: живі, живі ослаблені; вбиті (інактивовані), анатоксини, хімічні, генно-інженерні.

Сироватки є лікувально-профілактичні та діагностичні. Сиро­ватки добувають із крові тварин, яким кілька разів вводили того чи іншого збудника у вигляді живої інактивованої культури або його ток­сину. Як імунні використовують сироватки крові рєконвалесценпв -тварин, що перенесли інфекцію. Сироватки використовують для лікування інфекційних хвороб або створення пасивного імунітету. Сироватки діагностичні застосовуються з метою ідентифікації збуд­ників хвороб.

Гамаглобулін (імуноіміобулін) добувають із гіперімунних сироваток. Вони є її глобуліновою фракцією, тобто містять антитіла, очищені від інших білків сироватки крові. Різновидом пасивної імунізації є одержання новонародженими тваринами антитіл із молозивом і молоком матерів, які раніше були щеплені проти певного захворювання.

Бактеріофаги - специфічні антигени, що мають властивість розчиняти мікробні клітини. Це - паразитуючі в бактеріях віруси. Проникнувши до мікроба, вони перебудовують його метаболізм та синтез фага.

Антигени і алергени використовуються для діагностики деяких інфекційних хвороб (антигени сибірки, бруцельозу, иулорозу або алергени - туберкулін, малеїн, бруцелін).

Щеплення тварин бувають профілактичні і вимушені. Масові профілактичні щеплення проводять навесні перед вигоном на пасовища та восени перед переведенням худоби на зимово-стійлове утримання. Забій тварин проводять не раніше, ніж через два тижні після щеплення. Біопрепарати можна вводити ін'єкційним, аліментарним, аерозольним та іншими способами.

Оздоровчі заходи щодо ліквідації інфекційних хвороб передбачають: виявлення, знищення або знезараження джерела збудника інфекції, ліквідацію фактора його передачі та підвищення резистентності тварин, які перебувають під загрозою зараження. Основні заходи в боротьбі з виниклою епізоотією: епізоотичне обсте­ження неблагополучного господарства; діагностика захворювання; встановлення в неблагополучному господарстві карантину чи ветеринарного нагляду; ізоляція хворих і підозрілих на захворювання

тварин; підвищення стійкості організму проти інфекції за допомогою вимушених щеплень; поліпшення умов годівлі, утримання і догляду; лікування хворих; дезінфекція, дезінсекція, дезакаризація і дератиза­ція; роз'яснювальна робота серед населення.