Методи обстеження хворих тварин

Методи обстеження хворих тварин поділяють на загальні та спеціальні.

Загальні клінічні методи: обстеження (огляд), пальпація, аускультація та термометрія. До спеціальних відносять: мікроскопічні дослідження, бактеорологічні, серологічні, рентгенологічні тощо.

Обстеженням (огляд) користуються під час дослідження будь-якого захворювання тварини. Огляд краще проводити при денному, а в разі потреби - при доброму штучному освітленні. Іноді користуються дзеркалами, рефлекторами. Оглядати тварину починають із голови й закінчують кінцівками. Відмічають положення тіла в просторі (стоїть, сидить, лежить...) та його форму, розмір і забарвлення окремих частин тіла, цілісність шкірного покриву, спостерігають за наявністю апетиту, сечовиділенням тощо.

Пальпацію проводять пальцями або за допомогою спеціаль­них щипців. При цьому, визначають місцеву температуру, конси­стенцію, болючість, рухливість, форму, топографію органа. Пальцями або долонею визначають стан рубця, вим'я, цілісність кісток, підшкірні набряки, пухлини, встановлюють період і стан вагітності тощо, за допомогою щипців виявляють болючі місця в копиті.

Перкусією штучно встановлюється звук, який свідчить про фізичні властивості досліджуваного органа. Для перкусії до поверхні тіла дрібних тварин прикладають середній палець лівої руки й 2-3 рази постукують по ньому гачкоподібно зігнутим середнім пальцем правої руки. У великих тварин для перкусії застосовують плесиметр і моло­точок (рис. 9).

1 - термометр ветеринарний; 2 - молоточок перкусійний; 3 - плесиметр; 4 - стетоскоп; 5 - стетофонендоскоп

У тваринному організмі є місця тверді і м'які, порожнисті, постукування по яких створює звук різних висот і сили. Щільні органи й наповнені рідиною дають тихий, короткий звук - тупий. Порожнини,

наповнені повітрям або газом, дають голосний, виразний звук -тимпанічний. Зміна специфічного звуку якоїсь ділянки тіла або його топографії свідчить про відхилення від нормальної роботи органа.

Аускультація - виявлення природних звуків, які утворюються під час роботи органа (серце, легені, кишечник). Для виявлення звуків до стінки тіла проти органа прикладають вухо (через рушник) або використовують стетоскоп, фонендоскоп.

Термометрі» - встановлення температури тіла за допомогою ветеринарного чи медичного термометра, який вводять у пряму кишку на 8-10 хв. Термометр перед цим дезінфікують, зволожують або змащують вазеліном, закріплюють фіксатором до хвоста чи волосяного покриву. Крім максимального ртутного термометра, користуються електрогермометрами. Одержані результати термометрії дозволяють стежити за перебігом хвороби і результатами лікування. Інколи, застосовують поголовну термометрію як метод раннього виявлення інфекційного захворювання. У молодняку температура тіла вища на 0,2-0,5°С ніж у дорослих тварин. Нормальна температура тіла в них коливається в певних межах, вихід її за ці межі свідчить про хворобливий стан. Показники температури тіла тварин, °С:

Кішка 38,0-39,5 Норка 39,5-40,5 Нутрія 37,0-38,0 Курка 40,5-42,0 Качка 41,0-43,0 Гуска 40,0-41,0 Індичка 40,0-41,5

Велика рогата худоба 37,5-39,5

Кінь 37,5-38,5

Вівця, коза 38,5-40,0

Свиня 38,0-40,0

Кріль 38,5-39,5

Верблюд 36,0-38,6

Собака 37,5-39,0

Голуб 41,0-44,0

План обстеження

При огляді тварин важливо дотримувати певного плану. Це забезпечує повноту обстеження і точність діагнозу. Обстеження скла­дається з реєстрації хворої тварини, анамнезу й власне дослідження систем та органів.

Реєстрація - зазначення виду тварини. Породи, статі, масті,

віку, інвентарного номера (клички).

Анамнез - відомості про тварину дають особи, які за нею доглядають. На основі цього з'ясовують причину хвороби, умови утри­мання і догляду, рівень годівлі, поведінку тварини, продуктивність,

характер випорожнень, сечовиділення. Уточнюють початок захворю­вання, симптоми, що спостерігалися, обставини виникнення хвороби, чи хворіла тварина раніше, чи проводили лікування, а також важливо знати, поодиноке захворювання чи масове.

Власне дослідження систем та органів (об'єктивне дослід­ження) складається із загальної й спеціальної частин.

Загальна частина - це визначення вгодованості, будови тіла, положення його в просторі, типу нервової діяльності, а також огляд шкіри, лімфатичних вузлів, слизових оболонок і вимірювання темпера­тури тіла.

Спеціальна - включає дослідження органів кровообігу, дихання, травлення, сечовиділення, нервової системи тощо.

Шкіра в здорових тварин еластична, покрита блискучою, гладенькою шерстю, яка міцно тримається. У ділянці носового дзеркальця в жуйних, п'ятачка у свиней і кінчика носа в м'ясоїдних вона завжди волога, блискуча й холодна. Внаслідок хвороби настає розлад діяльності залоз, і носове дзеркальце стає сухим, теплим.

Лімфатичні вузли - підщелепні, перед лопаткові, колінної складки, надвим'яні - досліджують пальпацією, визначаючи їхній розмір, форму, болючість, консистенцію, рухливість і температуру. Наприклад, збільшення підщелепних лімфатичних вузлів спостерігається при запаленнях у ротовій та носовій порожнинах, туберкульозі тощо. При лімфолейкозі великої рогатої худоби спостерігається дифузне збільшення майже всіх лімфатичних вузлів.

Слизові оболонки очей, носа і рота, сечостатевих шляхів доступні для дослідження, тому визначаючи їхній колір, характер поверхні, наявність ушкоджень. У здорових тварин слизова оболонка очей блідо-рожева, причому, у коней рожевий колір яскравіший, ніж у жуйних. Почервоніння настає під час гарячки, поблідніння - під час втрати крові, жовтий колір спостерігається під час лептоспірозу, інфекційного енцефаломієліту, синюшність - під час порушення газообміну в легенях або внаслідок кровообігу.

Температуру вимірюють у будь-якої хворої тварини вранці та ввечері, а при тяжких хворобах - через кожні 2-3 год, і графічно відтворюють температурну криву.

Органи кровообігу досліджують пальпацією, перкусією, аускультацією та оглядом. Визначають силу серцевого поштовху, поле притуплення, тони, пульс, стан кровоносних судин тощо. Силу серцевого поштовху визначають прикладанням долоні зліва в нижній третині грудної стінки в ділянці 3-6-го міжребер'я. Перкусією

встановлюють величину поля серцевого притуплення, яке збільшується під час розширення серця і наявності рідин у серцевій сорочці. Протягом циклу роботи здорового серця чути два тони. Перший - систолічнй, другий - діастолічний. Вони утворюються від вібрації клапанів, скорочення мускулатури серця, коливання устя великих судин, які виходять із серцевих шлуночків. Тони супроводжуються різними шумами, що виникають унаслідок ушкоджень клапанів, мускулатури або сорочки серця.

Частоту пульсу та інші його властивості визначають промацуванням у великих тварин зовнішньої щелепної артерії, а в дрібних - стегнової артерії. У здорових тварин пульсові хвилі рівномірні й відчутні через однакові проміжки часу. Такий пульс називають ритмічним. Крайні межі коливань частоти пульсу за 1 хв у здорових тварин такі:

Велика рогата худоба 40-80 Кінь 26-44

Вівця, коза 70-80 Верблюд 35-60

Свиня 60-80 Собака 70-120

Курка, качка 150-200

Частота пульсу в здорової тварини змінюється під впливом роботи, поїдання корму, збудження, температури навколишнього середовища тощо. Вимірювання артеріального і венозного кров'яного тиску в сільськогосподарських тварин не має практичного значення. Важливу роль відіграють дослідження стану кровоносних судин, оскільки порушення їхньої цілісності змінює стан серцево-судинної системи.

Дослідження системи дихання починають із верхніх дихальних шляхів. Оглядають порожнину носа, гортань і трахею. Слизова оболонка носа здорових тварин рожево-червона й волога. Надмірна кількість вологи, що витікає з носа, спостерігається під час запалень слизової оболонки, гортані, плеври, бронхів відмічається болісний кашель.

Кашель - це захисна реакція організму, за його допомогою з дихальних шляхів видаляється подразник (мікроорганізми, пилові частинки, надлишок рідини тощо).

Оглядом грудної клітки визначають кількість дихальних рухів, ритм і силу дихання. Межі коливань дихань за 1 хв такі:

Велика рогата худоба 10-30 Кінь 8-16

Вівця, коза 12-20 Верблюд 6-12

Свиня 10-20 Собака 10-30

Птиця 15-30

На частоту дихання впливають вік, стать, робота, збудженість, порода тварини тощо. У тварин дихання супроводжується рухами грудної й черевної стінок, таке дихання називають грудочеревним. Якщо уражена плевра, дихання стає черевним, а коли болісна стінка живота - грудним. Посилення і прискорення дихальних рухів називають задишкою, яка свідчить про утруднену вентиляцію легень. Задишка супроводжується утрудненим вдихом або видихом. Якщо вона виникає періодично, то її називають астмою.

Під час пальпації грудної стінки натискають пальцями на міжреберну мускулатуру й ребра. Пальпація дозволяє виявити біль при плевриті, ураженнях ребер і міжреберних м'язів.

Перкусія грудної стінки дає можливість встановити ступінь наповнення повітрям легень і межі легеневого поля. Якщо наповнення будь-якої частини легень зменшується від ущільнення, то звук у відповідній ділянці стає притупленим або тупим (пневмонія), як і від скупчення рідини в грудній порожнині (плеврит). Встановлення за допомогою перкусії величини легеневого поля, особливо задньої межі, дає змогу виявити розтягнення легеневої тканини повітрям (емфізема). За допомогою аускультації грудної клітки здорових тварин виявляють дуже м'який і слабкий шум дихання (везикулярний); під час скупчення в дихальних шляхах рідини внаслідок запального процесу (ексудату) чути хрипи - сухі або вологі залежно від консистенції ексудату. Відкладання фібрину на листках плеври створює шуми тертя, рипіння тощо.

Дослідження органів травлення проводять у послідовності:

• приймання корму і води;

• огляд порожнини рота, глотки й стравоходу;

• дослідження живота, шлунка і кишок.

Звертають також увагу на рухи губ, щелеп, язика, енергійність поїдання корму, випивання пійла, інтенсивність рухів під час жуйки, частоту ремиґання, кількість з'їденого корму та випитої води.

До розладів відносять спотворення апетиту, коли тварина їсть те, чого здорова не споживає, наприклад, облизування стінок, поїдання землі, шерсті, а в птиці - вискубування пір'я тощо. Це спостерігається при недостатній мінеральній підгодівлі тварин. Розлади ковтання не тільки утруднюють поїдання корму, а й можуть викликати потрапляння його в дихальні шляхи і спричинити запалення легень. Повне припинення ковтання виникає при паралічі глотки (сказі, хворобі Ауєскі, ботулізмі).

Розлади жуйки супроводжуються сповільненим, неенергійним і коротким ремиґанням або відсутністю його внаслідок перегодову­вання, тимнанії, атонії і, взагалі, під час тяжких захворювань.

Глотку та стравохід досліджують оглядом і пальпацією для виявлення болю, припухлості й місцевої температури. Для встановлення прохідності стравоходу і для добування вмісту передшлунків чи шлунка застосовують зондування.

Оглядом черева визначають форму та об'єм його, що пов'язано із станом наповнення шлунка й кишечника, а пальпацією - ступінь напрухсеності стінок і болючість. Моторну функцію рубця визначають щільним прикладанням кулака в ділянці лівої голодної ямки. За силою і кількістю скорочень рубця стежать протягом 5 хв, по випинах голодної ямки. У здорової корови за 5 хв повинно бути 8-14 скорочень. Методи дослідження сітки спрямовані на виявлення болю. Сітку досліджують переважно натисканням кулаком у ділянці мечоподібного відростка або ставлять тварину тазовими кінцівками вище, а грудними - нижче. Якщо сітка ушкоджена, то корова стогне.

Біль книжки виявляють короткими поштовхами кулака з правого боку в ділянці 7-11-го ребер на рівні горизонтальної лінії плечово-лопаткового суглоба. У цій же ділянці вислуховують шуми книжки.

Сичуг досліджують натисканням у правій нижній половині живота біля підребер'я. Прикладаючи вухо до стінки черева, вислухо­вують кишкові (перестальтичні) шуми, які утворюються від просу­вання кишкових мас і газів. Сильні шуми (бурчання) спостерігаються при значній кількості газів у кишечник. Нарешті звертають увагу на акт дефекації та особливості калу: кількість, форму, консистенцію, колір, запах і домішки слизу, крові, неиеретравленого корму тощо.

Органи сечовиділення та статеві органи досліджують оглядом і пальпацією. Нирки, сечовий міхур, матку, яєчники у великих тварин досліджують методом пальпації через пряму кишку, піхву, шийку матки та сечівник — за допомогою піхвового дзеркала. Застосовують також катетеризацію.

Захворювання нервової системи проявляються функціональ­ними розладами. Встановлюючи їх звертають увагу на поведінку тварини, досліджують поверхневу чутливість (шкіри), функцію руху і вегетативну нервову систему. Розлади поведінки (пригнічення, збудження) визначають за поставою тіла, положенням очей, станом їхньої рухливості та захисними реакціями. Поверхневу чутливість виявляють поколюванням шкіри голкою, а функцію руху - активними

(проводження, круті повертання) й пасивними рухами (згинання і розгинання кінцівки) та їх координацією. Під час дослідження вегета­тивної нервової системи пам'ятають про те, що для ваготонії характерні звуження зіниць, підвищена пітливість, схильність до проносів, значне слиновиділення; для симпатиконії - розширення зіниць, відносна сухість слизових оболонок рота, схильність до запорів.

Для діагностики внутрішніх хвороб важливе значення мас дослідження органів руху, оскільки деякі хвороби впливають на м'язову систему, міцність кісток, рухливість суглобів (остеомаляція, запалення суглобів тощо). Звертають увагу на поставу і рухи кінцівок, координацію рухів. Рухи здорової тварини координовані, відхилення від норми називають атаксією. Розрізняють статичну атаксію, що характеризується порушенням рівноваги організму в стані спокою, й динамічну, яка проявляється під час руху тварини (кульгавість, непевність руху, хиткість заду).

Копита і ратиці досліджують за допомогою огляду, пальпації та використання пробних щипців.

При відповідній підготовці й консультації лікаря, а також при наявності відповідної техніки й обладнання слід використовувати складні методи дослідження: зондування, запис руху органів, пробні проколи, біопсію, дослідження функціональної активності органів, рентгеноскопічні дослідження, використання ультразвукової діагнос­тики, проведення лабораторних досліджень крові (біохімічне дослідження, наявність вітамінів, мікроелементів, кетонових тіл, лейкоформула тощо), сечі, калу.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Яка особиста гігієна під час роботи з тваринами?

2. Що ви розумієте під загальними методами обстеження?

3. Що передбачається планом клінічного дослідження тварин?

4. Як проводиться дослідження органів кровообігу?

5. Як проводиться дослідження системи дихання?

6. Як проводиться дослідження органів травлення?

3.4. Внутрішні незаразні хвороби Поняття про внутрішні незаразні хвороби тварин

Внутрішні незаразні хвороби - це хвороби органів дихання, травлення, нервової, серцево-судинної системи, органів сечовиділення та статевих органів.

Ці хвороби виникають найчастіше внаслідок неправильної годівлі, недотримання санітарно-гігієнічних умов догляду й утримання тварин, різних механічних ушкоджень, отруєнь.

Про економічні збитки господарств, спричинені внутрішніми незаразними хворобами, можна судити з того, що падіж великої рогатої худоби від цих хвороб у три рази більший, ніж від інфекційних, і в два рази - ніж від інвазійних. Здебільшого падіж тварин зумовлюється хворобами органів травлення і дихання. Загибель тварин від усіх внутрішніх незаразних хвороб становить 35 %. Крім того, економічні збитки зумовлюються зниженням продуктивності тварин і якості продукції, втратою працездатності хворих тварин та затратами на лікування їх.

Взаємодія організму із зовнішнім середовищем - єдиний нерозривний процес, який зумовлює життя і стан організму - здоров'я. Зовнішні й внутрішні фактори можуть шкідливо впливати на організм, зумовлюючи його хворобливий стан.

Зовнішніми причинами хвороб є різні організаційно-господарські недоліки та вади годівлі, догляду, утримання і використання тварин, травми, дія на організм високої і низької температури, сонячних променів, отрут органічного й хімічного походження, мікроби, віруси, гриби й гельмінти.

До внутрішніх причин належать порушення обміну речовин, стан нервової системи, вади конституції тощо.

Для запобігання внутрішнім незаразним хворобам і лікування їх широко застосовують диспансеризацію.

Диспансеризація

Диспансеризація - це система лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на оздоровлення стад та підвищення продук­тивності, її мета - своєчасне виявлення захворювань та систематичне проведення лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на те, щоб забезпечити відновлення здоров'я тварин.

Диспансеризація передбачає три етапи - діагностичний, терапевтичний і профілактичний.

На діагностичному етапі провадиться клінічне обстеження, тобто загальне дослідження тварин, лабораторне дослідження крові, молока та сечі. На основі цих досліджень тварин поділяють на:

• клінічно здорових;

• клінічно здорових, але з недостатнім обміном речовин;

• клінічно хворих, з яскраво вираженими ознаками внутрішніх
незаразних хвороб.

Терапевтичний етап передбачає груповий метод лікування, під час якого тварини забезпечуються білками, жирами, вуглеводами та іншими поживними речовинами, яких бракує в організмі.

Клінічно хворих тварин лікують індивідуально, з урахуванням характеру і ступеня патологічного процесу.

Профілактичний етап полягає в тому, що ветеринарні спеціалісти, технологи й агрономи беруть активну участь у створенні біологічно повноцінної кормової бази відповідно до особливостей обміну речовин і продуктивності тварин.

У системі планової профілактики важливо організувати годівлю тварин так, щоб зимове утримання не відрізнялося від літнього, тобто забезпечити поголів'я коренеплодами, високоякісним силосом, сінажем, дієтичними кормами, доброякісним сіном.

Хвороби серця

Травматичний перикардит у великої рогатої худоби та його профілактика. Травматичний перикардит проявляється в розвитку в перикарді запальних гнійно-гнильних процесів, зумовлених травмою стороннім предметом.

Причини. У великої рогатої худоби хвороба здебільшого виникає через поранення перикарда (серцевої сорочки) сторонніми тілами з гострим кінцем, які проникли в серце із сусідніх органів (шматочки дроту, шпильки, голки, цвяхи). Такі сторонні предмети проникають у серце великої рогатої худоби найчастіше з сітки, куди вони потрапляють із сіном, соломою, травою або концентрованими кормами.

Випадки травматичного перикардиту найчастіше бувають у тих господарствах, де годівля неповноцінна, де в раціоні не вистачає заліза, кальцію, фосфору, вітамінів, мікроелементів. Тому, корови

постійно лижуть стіни, підлогу, проковтуючи, при цьому, різні предмети.

Потрапляючи в сітку, сторонні тіла спочатку травмують її передню стінку, діафрагму, а потім серцеву сорочку відразу за діафрагмою.

Травма виникає в разі підвищення внутрішньочеревного тиску, зумовленого потугами під час отелення, переповненням передшлунків, падінням, транспортування.

Ознаки травматичного перикардиту проявляються в тому, що тварина стає пригніченою, погано їсть, у неї порушена жуйка, вона стоїть зігнувшись, відставивши в сторони ліктьові відростки. Встаючи з підлоги або із землі, тварина намагається спочатку підняти передню частину тіла і тільки потім задню. У лежачому положенні тварина стогне. Іноді, під час натискування кулаком позаду ліктьового відростка і в зоні мечовидного хряща тварина реагує на біль у сітці.

Під час вислуховування виявляють шуми тертя, коли в перикарді нагромаджуються плівки фібрину, а якщо в ньому з'являється рідкий ексудат - шуми нагадують плескіт.

Яремні вени переповненні кров'ю, а в міжщеленному проміжку і в ділянці підгрудка може розвиватися набряк.

Лікування. Тварині забезпечують повний спокій. Першу добу призначають голодну дієту, потім м'яке сіно малими порціями. Передня частина тіла повинна бути вище від задньої. У задавнених випадках хворих тварин вибраковують і забивають на м'ясо.

Профілактика. Стежать, щоб пасовища й корми не були засмічені металевим брухтом, особливо шматками дроту під час годівлі пресованим сіном. Кормові раціони мають бути збалансовані за мінеральними речовинами і вітамінами, щоб тварини не проковтували сторонні тіла під час випасання або годівлі, тварині вводять магнітні кільця.

Крім травматичного перикардиту в тварин бувають запалення серцевого м'яза (міокардит). Діагностують також ендокардит (запалення внутрішньої оболонки серця) та різні хвороби судин.

Хвороби органів дихання

Катар слизової оболонки носа - риніт. Запалення слизової оболонки носа трапляється в тварин усіх видів, але частіше в коней, овець і собак.

Причини. Риніт найчастіше виникає після застуди, вдихання хімічних речовин високої концентрації в погано вентильованих приміщеннях, аміаку, пилу, диму, хлору під час дезінфекції.

Як супровідна хвороба може спостерігатись при заразному катарі верхніх дихальних шляхів, запаленні гортані, трахеї, бронхів і пегень.

Ознаки. Слизова оболонка носової порожнини червона, Набрякла й болюча. На ній можуть бути лусочки фібрину. Тварини часто форкають, чхають. У них спостерігається виділення з носа, яке засихає на крилах носа. Дихання стає важким, тварина сопе, у неї з'являється задишка.

Лікування. Насамперед, необхідно усунути причину хвороби. Треба стежити за чистотою годівниць і напувалок, за тим, щоб корм був без пилу. Слизову оболонку носової порожнини зрошують 1-2 %-вим розчином борної кислоти, 1 %-вим розчином хлориду натрію. Застосовують вдування в носові хорди порошків норсульфазолу, стрептоциду, антибіотиків. Добре діють інгаляції парою води з домішками скипидару, соди, креоліну.

Бронхопневмонія - це захворювання проявляється катаральним запаленням бронхів і окремих часток легень із випотом в альвеоли ексудату.

Хворіють усі види сільських тварин, особливо молодняк. Хвороба завдає збитків тваринництву.

Причини виникнення бронхопневмонії різні: паратиф, миг, чума свиней, диктіокаульоз, бронхіти, авітамінози. Скупченість під час утримання тварин у вогких тісних приміщеннях, які до того ж погано вентилюються, охолодження й перегрівання їх, вдихання пилу, газів також можуть спричиняти захворювання.

Ознаки. Тварини, не їдять корм, в них з'являється спрага. Температура тіла підвищується на 1,5-2 °С. Дихання прискорене, утруднене поверхневе. З'являється короткий кашель і носові слизуваті або слизувато-гнійні витікання. Пульс частий. Сеча має кислу реакцію і білок. Під час розтину виявляють уражені ділянки легень мармурового малюнка.

Лікування. Хворих тварин виділяють в окремі групи створюють їм належні умови утримання й годівлі. Коней звільняють від роботи. Влітку тварин слід утримувати на свіжому повітрі. Із початку захворювання рекомендується застосовувати антибіотики й сульфані­ламідні препарати.

Для молодняка в кормовий раціон вводять зелені корми, коренеплоди, пивні дріжджі вітамінні препарати, зокрема риб'ячий жир.

Хворим тваринам призначають^ зігрівальні компреси, теплі вкутування грудної клітки, ультрафіолетове опромінювання відхаркувальні засоби та речовини для розріджування слизу.

Профілактика полягає в правильному утриманні та відповідній годівлі. Приміщення для тварин мають бути сухими, теплими, добре вентилюватись. Особливу увагу слід звернути на організацію систематичних прогулянок.

Плеврит. Плевритом називається запалення плеври, що
супроводиться відкладанням або випотіванням ексудату. Частіше від
інших тварин на нього хворіють собаки та коні, а з молодняка - телята
та поросята.

Причини. Плеврит може виникнути під час наскрізного поранення грудної клітки, травм діафрагми. Здебільшого плеврит розвивається внаслідок поширення запального процесу із сусідніх органів (пневмонія, гангрена й туберкульоз легень, перикардит тощо). Крім того, плеврит частот розвивається під час такого гострого загального інфекційного захворювання, як мит, а також піємії, ревматизму. Причиною виникнення часто буває застуда.

Ознаки. Плеврит починається пригніченням і втратою апетиту. Температура тіла підвищується, дихання прискорене, поверхневе, пульс прискорюється. При пальпації грудної клітки спостерігається її болючість, а тому тварина більше стоїть. Аускультацією виявляють шуми тертя плеври.

На підгрудді, нижній поверхні грудей, череві й мошонці нерідко виявляють набряки застійного характеру.

Лікування. Хворій тварині слід створити належні умови утримання. Годують її легкоиеретравними кормами, а споживання води обмежують. Лікувальні заходи спрямовують на ліквідацію причин захворювання. Застосовують антибіотики й сульфаніламідні препарати, на грудну клітку ставлять гірчичники, банки, компреси, втирають гострі мазі, роблять масаж і теплі вкутування. Для розсмоктування рідкого ексудату застосовують сечогінні й потогінні засоби.

Профілактика передбачає комплекс заходів, спрямованих на створення здорового стада тварин, стійких проти захворювань, у тому числі й проти хвороб органів дихання.

Емфізема легень. Захворювання характеризується збільшенням об'єму легень внаслідок розширення альвеол повітрям або проникнення його в проміжну тканину.

Причинами емфіземи бувають гострі риніти з сильним припуханням слизової оболонки, набряк гортані, бронхіти, пневмонія. Іноді хвороба виникає внаслідок постійного судорожного кашлю під час будь-якого хронічного захворювання.

У нетренованих тварин причиною хвороби буває тривала, надмірно важка робота і швидка їзда на великі відстані без надання хоча б короткочасного відпочинку. У великої рогатої худоби хвороба може виникати в разі скупченості, утримання в тісних стійлах, у приміщенні з надмірно вологим повітрям.

Ознаки емфіземи легень проявляються в тому, що хворі тварини тяжко дихають під час і після роботи або бігу. У коней, хворих на емфізему легень, під час видиху спостерігається сильне коливання пахвини, або, як іноді говорять, "биття пахвин". При цьому, по боках черева утворюється глибока западина — так званий запальний жолоб, який іде від маклаків по реберній дузі наперед. Ніздрі сильно розширені, реберні проміжки втягнуті.

Іншими ознаками хвороби є синюшність слизових оболонок, швидка стомлюваність, потіння під час роботи.

Лікування. Звичайно лікування мас лише посереднє значення. Воно полягає в запобіганні подальшому розвитку емфіземи. Для цього треба знизити навантаження коней до норми. Краще таких тварин використовувати на легких роботах у самому господарстві, а під час загострення хвороби коней звільняють від роботи.

Профілактика полягає в правильній експлуатації робочих коней, у тому щоб запобігти появі захворювань, які є причинами емфіземи легень, а також поступово втягувати тварин у роботу після того, як вони перехворіли на бронхіт і пневмонію.

Хвороби органів травлення

Запалення слизової оболонки ротової порожнини - стоматит виникає з багатьох причин, а іноді воно може бути також і інфекційного походження.

Причинами стоматиту є неправильне стирання зубів, поїдання надто твердого корму, травми сторонніми тілами, які потрапили з кормом, годівля неякісними кормами, опіки під час згодовування гарячого корму або напування гарячим пійлом.

Стоматит може виникати внаслідок розладу травлення, під час захворювань глотки або гортані, отруєнь і таких інфекційних хвороб, як ящур, дифтерія в телят, злоякісна катаральна гарячка.

Ознаки стоматиту виявляються в почервонінні і припуханні слизової оболонки ротової порожнини, місцевому й загальному підвищенні температури тіла. Порушується акт приймання корму. Хворі тварини пережовують корм обережно, повільно. Спостерігається слинотеча, язик вкритий сірим нальотом. У калових масах можна виявити неперетравлені концентрати.

Допомога при стоматиті полягає у виявленні й усуненні причин хвороби.

Щоб запобігти подразненню слизової оболонки, тварині дають зелену масу, м'яке сіно, бовтанки з висівками або борошном. Воду дають свіжу й прохолодну, підкислену хлористоводневою кислотою або оцтом (одна столова ложка на відро води). Ротову порожнину зрошують розчином перманганату калію в розведенні 1:1000, фурациліну - 1:5000, 2 %-вим розчином борної кислоти, 1-3 %-вим розчином іхтіолу або питної соди, відваром дубової кори, 1 -3 %-вим розчином хлористоводневої кислоти.

Профілактика полягає в недопущенні й усуненні причин хвороби.

Закупорка стравоходу. Закупорка стравоходу виникає внаслідок закривання його просвіту кормовими масами або сторонніми тілами. Найчастіше буває у великої рогатої худоби й рідше в інших тварин.

Причини. Застрявання в стравоході твердих шматків корму, картоплі, коренеплодів або макухи, рідше — великих, недостатньо пережованих і ослинених грудок сіна або соломи. У собак у стравоході можуть застрявати кістки, хрящі, великі шматки м'яса. Закупорка нерідко виникає під час звуження, розширення й паралічу стравоходу. Ознаки. Тварина несподівано припиняє їсти і стає неспокійною. Під час повної закупорки стравоходу з'являється слинотеча, а в жуйних тварин - здуття рубця. Якщо закупорка виникла в шийній частині стравоходу, то стороннє тіло можна промацати.

Лікування. Надаючи допомогу, тварину, передусім, потрібно поставити на рівному місці. Якщо стороннє тіло застряло в глотці, треба спробувати видалити його рукою через рот, попередньо вставивши зівник, одночасно натискують обома руками на яремні жолоби позаду стороннього тіла. Перед цим рекомендується ввести в стравохід 5 %-вий розчин новокаїну в дозі 100-150 мл через зонд або

ін'єктують під шкіру спазмолітичні речовини (атропіну сульфат, платифілін). Якщо такий метод лікування виявляється неефективним, слід провести зондування. Зонд змащують вазеліном і обережно вводять через рогову порожнину в глотку і далі в стравохід без різких рухів, щоб не травмувати його стінку.

У великої рогатої худоби для видалення з шинної і грудної частин стравоходу стороннього тіла рослинного походження використовують зонд Хохлова. У свиней та собак застосовують блювотні речовини, які викликають антиперистальтичні рухи в шлунку і дванадцятипалій кишці. Гострі сторонні тіла видаляють оперативним шляхом (езофаготомія).

Профілактика. Із метою профілактики коренебульбоплоди перед згодовуванням треба подрібнювати. Не слід також голодних тварин випасати на площах, де вирощували картоплю й буряки.

Тимнанія рубця. Гостре здуття рубця проявляється в надто швидкому і великому скупченні газів у рубці і частково в сітці у великої рогатої худоби.

Причини. Основною причиною хвороби є надмірне поїдання легкозброджуваного корму, який утворює за порівняно короткий час надто велику кількість газів (вуглекислоти, метану, сірководню, водню й азоту). До таких кормів належать конюшина, вика, люцерна, капустяний лист, картоплиння, коренеплоди. Хвороба може виникати під час поїдання підіпрілої трави, гнилого, пліснявого сіна, мерзлих коренеплодів, випасання тварин під час приморозків або коли трава покрита дощовою вологою і росою.

Ознаки тимнанії проявляються в тому, що в тварин сильно випинається ліва голодна ямка, яка піднімається до лінії маклака або спини. Загальний стан пригнічений. Ремиґання і поїдання корму припиняється. З'являються задишка і синюшність слизових оболонок.

Лікування. Якщо тимпанія не загрожує життю тварин, то для зменшення бродіння дають молочну кислоту 10-15, формалін 10-30 мл, іхтіол 10-15 г на 0,5 л води, 2-3 л свіжого молока. Рекомендують через кожні-10-15 хв робити масаж рубця. М'яке піднебіння подразнюють іхтіолом або дьогтем, періодично витягують тварині язик, гнуздають тварин солом'яним джгутом або мотузкою, які змащують зазначеними вище речовинами.

Якщо застосовані засоби не дають лікувального ефекту, проко­люють рубець за допомогою троакара. Прокол роблять посередині лівої голодної ямки. Під час проколу вістря троакара спрямовують до правого ліктя, після чого стилет виймають і поступово випускають газ.

У разі швидкого випускання газу тварина може знепритомніти або загинути від анемії головного мозку.

Профілактика тимпанії полягає в ліквідації її причин. Особливу увагу слід звергати на правильне випасання тварин. У дощову погоду, під час роси тварин не слід випасати, їх виганяють на пасовище тоді, коли травостій просохне. Не можна напувати тварин відразу після годівлі соковитою і особливо бобовою зеленою масою.

Скошену зелену масу не слід складати у великі купи, щоб вона не зігрівалась. Перед згодуванням масу просолюють.

Агонія передшлунків. Ця хвороба частіше трапляється у великої рогатої худоби в період стійлового утримання. Хвороба виявляється в послабленні або відсутності скорочень стінок передшлунків, здебільшого стінок рубця.

Причини хвороби різноманітні: згодовування великої кількості грубих кормів, різкий перехід від одного корму на інший, згодовування вологих, кислих, недоброякісних кормів. До хвороби призводить відсутність прогулянок, травматичне запалення сітки, ендометрити, родильний парез, кормові отруєння.

Ознаки. Хвороба проявляється зменшенням - апетиту, послабленням жуйки, гальмуванням скорочення стінки рубця. Тварина скрегоче зубами, у неї відригуються смердючі гази, виникають поноси або запори. Згодом з'являються лизуха, залежування й судороги.

Лікування. Виключають грубі й малопоживні корми. Дають м'яке сіно, бовтанку з висівок, зелену траву, добрі коренеплоди.

Роблять масаж лівого боку черепа. Всередину великій рогатій худобі призначають: одну столову ложку розведеної хлористоводневої кислоти, через кожні три години кілька разів на день розведену навпіл з водою горілку (100 мл дорослій великій рогатій худобі на один прийом) або розведений водою спирт (50 мл). Рекомендується давати двічі на день по 1-2 столовій ложці штучної, карловарської солі. Дають всередину іхтіол у дозі 10-15, креолін 5 г на пляшку води три рази на день корові.

Профілактика. Заходи профілактики - правильна годівля у визначений розпорядком дня час. Корми мають бути тільки доброякісними. Не можна допускати різкого переходу від одного корму до іншого. Треба щоденно організовувати для тварин прогулянки, влітку обов'язково всіх тварин утримувати в таборах.

Хвороби із симнтомокомнлексом кольок. Під кольками розуміють напади болю, що концентрується в черевній порожнині, внаслідок хвороб переважно шлунка й кишок. Кольки слід розглядати

не як окреме, конкретне захворювання, а як різко виражений симптом, спільний для багатьох захворювань.