Роль вітамінів у годівлі тварин

Повноцінний раціон повинен обов'язково містити вітаміни. Це складні органічні сполуки із високою біологічною активністю в регуляції процесів обміну речовин в організмі. При нестачі їх у раціонах сільськогосподарських тварин внаслідок порушення обміну речовин розвиваються гіпоавітамінози, які супроводжуються хворобливим станом, сповільненням росту, порушенням відтворних функцій, зниженням продуктивності, оплатою корму продукцією, а також послабленням опірності організму проти різних захворювань (авітамінозів, спричинених відсутністю в організмі певних вітамінів, у свійських тварин майже не буває). При гіповітамінозі різко знижується вміст вітамінів у продуктах (молоці, маслі, яйцях), що позначається на харчуванні населення, особливо дітей. Розрізняють гіповітамінози первинні (нестача вітамінів у.раціоні) й вторинні, коли вітаміни, що

надходять із кормами, з якихось причин (хвороби травного каналу, печінки, розладу обміну речовин тощо) не засвоюються організмом.

Найчастіше виникають гіповітамінози при нестачі в організмі вітамінів A, D, С, Е й рідше - вітамінів групи В. Вони спостерігаються в будь-яку пору року, але здебільшого - у зимово-весняний період, коли погреба в них у тварин збільшується. Зумовлюють розвиток вітамінної недостатності: одноманітна годівля та незадовільні умови утримання тварин.

Основним джерелом найважливіших вітамінів для сільськогосподарських тварин є корми. Так, вітамін А утворюється в організмі тварин і в зелених рослинах. При гіповітамінозі А у тварин порушується функція органів зору (куряча сліпота), виникає запалення рогівки й очного яблука, перероджується епітеліальна тканина різних органів і систем. Внаслідок цього спостерігається сльозотеча, виділення слизу із носа, проноси, опухання суглобів, знижується опірність проти різних захворювань (пневмонія, паратиф, колібактеріоз тощо).

У вагітних тварин відмічаються аборти, народження ослабленого або мертвого приплоду, тяжкі роди й затримання посліду. Наслідком тривалої нестачі вітаміну А нерідко бувають яловість маточного поголів'я і погіршення якості сперми в самців.

У профілактиці гіповітамінозу А важливе значення мас пасовищне утримання тварин влітку, згодовування кормів із вмістом достатньої кількості каротину (доброякісне сіно бобових, сінаж, силос, трав'яне і хвойне борошно, морква, гарбузи, зелень тощо) - взимку. Інколи додають риб'ячий жир або концентрат вітаміну А, особливо при вирощуванні молодняка та з лікувальною метою.

Поряд із вітамінними кормами заслуговує на увагу використання кормового препарату мікробного каротину (КПМК). Препарат являє собою дрібнопластинчасту масу або сипучий порошок із специфічним запахом і не розчиняється у воді. В 1 кг його міститься від 8 до ЗО г бета-каротину, 36,6 г незамінних амінокислот. Згодовують його в суміші з концентрованими кормами. Виробничими випробуваннями (М.П. Високос, В.Г. Грибам, 1986) доведено, що використання цього препарату збільшує середньодобовий приріст живої маси молодняка великої рогатої худоби на 18-26 %, стимулює природну резистентність, завдяки чому захворювання тварин на бронхопневмонію зменшуються в 1,5-2 рази.

 

Вітамін D (антирахітний вітамін) регулює обмін кальцію і фосфору в організмі. Активною формою його с вітамін D2, що утворюється з ергостерону рослин, і D₃ - утворюється з 7-дегідро-холестерину, який міститься в шкірі, під дією природного або штучного ультрафіолетового опромінення.

В-вітамінна недостатність спричиняє розлад фосфорно-кальцієвого обміну, що призводить до захворювання молодняка на рахіт, а дорослих тварин - на остеомаляцію.

Багато вітаміну D міститься в сіні бобових, висушеному в сонячну погоду, та в інших рослинних кормах, які піддавалися дії ультрафіолетових променів. Найкраще джерело вітамінів групи D -риб'ячий жир та опромінені ультрафіолетовим промінням кормові дріжджі, призначені для промислового виготовлення препарату цього вітаміну.

Вітамін С (аскорбінова кислота) бере участь у вуглеводно-жировому обміні, синтезі амінокислот і антитіл, кровотворенні. Нестача його знижує опірність організму проти інфекційних захворювань. На гіповітаміноз С частіше хворіють свині й коні, у жуйних і птиці вітамін С може синтезуватися мікрофлорою органів травлення.

Дефіцит вітаміну Е зумовлює дистрофію поперечносмугастих м'язів, ураження центральної нервової системи й пригнічення статевої функції у тварин. Запобігає гіповітамінозу Е введення в раціон трав'яного борошна, пророщеного зерна, бобового сіна, пшеничних, житніх та ячмінних висівок тощо.

Гіповітамінозів групи В (В_1, В₂, В₃, В₆, РР, В₁₂ та ін.) у жуйних майже не буває (за винятком молодняку в молочний період годівлі), оскільки ці вітаміни синтезуються мікрофлорою рубця і кишок, але дуже поширені серед інших тварин, і особливо птиці.

Крім загальних симптомів, виникають недокрів'я, потовщення й запалення шкіри, висини, випадання волосу (у птиці - пір'я), запалення слизової оболонки ануса. У птиці відмічається параліч вола, внаслідок чого в ньому затримуються часточки корму. Іноді судороги охоплюють цілі групи м'язів (закидання голови), пальці зводяться докупи, втрачається контроль за м'язами кінцівок, вони розходяться в різні боки, і птиця лягає на підлогу.

Для профілактики гіповітамінозів групи В до раціону тварин треба вводити доброякісне сіно, зернові, зелені та дріжджовані корми та відповідні препарати цих вітамінів.

У практиці тваринництва вітамінна недостатність частіше спостерігається, коли в кормах не вистачає двох або більше вітамінів, при дефіциті в кормах білків або мінеральних речовин.

У зв'язку з інтенсифікацією тваринництва і переведенням цісї галузі на промислову основу великого значення в годівлі тварин набуває використання різних засобів для стимулювання росту й продуктивності, а також із метою профілактики і лікування багатьох хвороб, пов'язаних із неповноцінністю раціонів та нормуванням годівлі в умовах промислових комплексів із безвигульною системою утримання тварин.

Профілактика захворювань, спричинених фізичним станом кормів і наявністю в них механічних домішок та пестицидів

Серед незаразних хвороб кормового походження значне місце посідають захворювання, зумовлені згодовуванням недоброякісних кормів, зокрема із відхиленнями щодо їх фізичного стану і наявністю в них механічних домішок, пестицидів тощо.

Із фізичних властивостей корму найбільше значення має його температура. Гарячий корм може викликати опіки слизових оболонок, травного каналу, а теплий зумовлює тендітність організму й схильність його до простудних захворювань.

Споживання промерзлого корму, покритого інеєм, призводить до різкого переохолодження тварин, розладу органів травлення (проноси, коліки), а у вагітних маток - до передчасних родів та абортів. Тому, покритий інеєм, льодом і промерзлий корм необхідно перед згодовуванням розморозити, а ще краще проварити. Темпера­тура корму для дорослих тварин повинна бути в межах 8-15°С. Підігрівати молочні корми і воду перед використанням рекомендує­ться лише молодняку в перші дні після народження, а пійло й воду -коровам зразу ж після отелення.

Механічні домішки (земля, пісок, металеві часточки, скло) знижують якість кормів або роблять їх непридатними для згодовування, особливо жуйним і коням. Використання таких кормів призводить до розвитку захворювань травного каналу. Згодовування великій рогатій худобі й вівцям кормів, забруднених часточками грунту, є причиною закупорки книжки, внаслідок чого створюються умови для виникнення непрохідності й змертвіння її листків. Захворювання супроводжується втратою апетиту, розладом жуйки, гіпотонією передшлунків, тимпанією тощо. У коней спостерігаються

 

коліки. Також це може призвести до загибелі тварин. Державним стандартом допускається вміст механічних домішок ґрунтового походження в зернових кормах до 0,2, а в борошнистих - 0,8 %. Під час перевищення нормативів вживають заходів щодо очищення кормів, а якщо це неможливо - обмежують або зовсім не дають їх. Для свиней, і особливо для птиці, такі домішки менш шкідливі.

Дуже небезпечна наявність у кормах металевих предметів (цвяхи, шматочки дроту тощо) і битого скла. Вони потрапляють у корми під час заготівлі, транспортування та зберігання. Гострі предмети пошкоджують стінки травного каналу й сприяють проникненню в організм збудників захворювань. У великої рогатої худоби гострі металеві предмети потрапляють у передшлунки, проникають через їхню стінку до діафрагми і травмують серце (травматичний ретикулоперикардит).

Щоб запобігти травматичним пошкодженням травного каналу металевими предметами, не допускають тварин під час випасання або моціону на територію, де можуть бути обрізки металу, цвяхи, шматки дроту та інші предмети. Потрібно систематично оглядати пасовища и корми перед згодовуванням. При забрудненні борошнистих, кормів металевими домішками необхідно видалити їх просіванням через сито або пропусканням через електромагнітну установку. При значному поширенні хвороб такої етіології звертають увагу на стан мінерального живлення тварин.

У кормах часто можуть бути хімічні домішки, які з'являються внаслідок недбалого використання й зберігання пестицидів і мінеральних добрив. Для боротьби із шкідниками та бур'янами широко застосовують хімічні речовини. Багато із них отруйні для сільськогосподарських тварин. Особливо небезпечні отруєння фосфоро- і ртутноорганічними сполуками (карбофос, гранозан, меркуран тощо). При цьому пестициди можуть потрапляти через організм тварин у продукти харчування людей (молоко, масло, м'ясо, яйця). Із добрив, які можуть спричинити отруєння тварин, слід назвати калійну і натрієву селітру (нітрати), сечовину, суперфосфат, амонію сульфат тощо. Крім того, сечовину широко використовують у годівлі жуйних як джерело небілкового азоту. Згодовуючи понад 0,4 г на 1 кг маси тіла за один раз можливе смертельне отруєння тварин (Г.О. Хмельницький, 1994). Отруєння тварин пестицидами і мінеральними добривами можуть виникати під час використання кормів, які містять домішки їх після протруювання зерна, обробки зелених рослин, або внаслідок надмірного внесення добрив. Хімічні

домішки можуть також потрапляти в корми під час зберігання їх та перевезення транспортними засобами.

Отруєння тварин бувають гострими й хронічними. Вони супроводжуються різними клінічними ознаками (непокоєння, відмова від корму, слинотеча, проноси, часте дихання тощо), які залежать від природи отруйних речовин, а також від фізіологічного стану та віку тварин. Особливо важко переносять, отруєння молодняк, високо­продуктивні та вагітні тварини. У тяжких випадках тварини тремтять, через силу рухаються, у них настають судороги й паралічі. Отруєння нерідко закінчується загибеллю. В основу профілактики отруєнь тварин пестицидами покладено найсуворіше дотримання спеціальних інструкцій щодо обліку, зберігання, транспортування й використання цих засобів. Крім цього, треба бути обережним вносячи мінеральні добрива і хімічні речовини на поля, особливо використовуючи авіацію, та своєчасно інформувати про ці заходи працівників тварин­ництва.

Ураження кормових рослин радіаційними речовинами можливе під час вирощування їх на забруднених землях. Більш радіаційно забрудненими бувають корми, які збирають із природних сільськогосподарських угідь (зелена маса та сіно з природних лук і пасовищ). Зниження вмісту радіонуклідів при заготівлі рослинних кормів можна досягти внесенням підвищених доз мінеральних добрив (калійних і фосфорних), вапнуванням грунтів, скороченням кількості міжрядних обробітків просапних культур, підбором культур і сортів, здатних до меншої акумуляції радіонуклідів, внесенням у грунт спеціальних адсорбуючих сполук тощо. Для різних видів кормів розроблено тимчасові допустимі рівні радіаційного забруднення: сіно, солома - 1850 Бк/кг; силос - 370; зелена маса - 740; коренеплоди -370-740 Бк/кг. Для м'ясної худоби допускається значно вищий вміст радіонуклідів у кормах.

Санітарно-гігієнічну оцінку якості кормів здійснюють за допомогою органолептичних і лабораторних методів.

Органолептичну оцінку здійснюють за запахом, кольором, консистенцією, смаком тощо. Під час лабораторної оцінки визначають вологість, вміст поживних речовин, наявність отруйних речовин і рослин, механічних і хімічних домішок, шкідників.

Важливим є контроль за заготівлею кормів, їх зберіганням, а також підготовкою до згодовування. Неабияку увагу приділяють чистоті годівниць, знищенню гризунів і комах. Не рідше одного разу на місяць на фермі практикують санітарний день.

 

Для профілактики захворювань під час годівлі тварин важливо дотримуватися правил: тварин годують у певний час і через однакові його проміжки. У процесі годівлі підтримують у приміщенні тишу і спокій. Коней використовують для роботи через годину після годівлі. Корми згодовують у певній послідовності. Великій рогатій худобі грубі корми дають перед соковитими. Концентровані корми погрібно згодовувати разом із грубими або соковитими. Коням спочатку згодовують грубі корми, а потім соковиті. Перед даванкою зерна, за 30-40 хв, коней напувають. Найкращим концентратним кормом для них с овес і ячмінь. У кінці знову можна дати грубий корм. Коням також згодовують кухонну сіль (20-50 г), напувають три рази на добу. Заборонено напувати коней відразу після закінчення роботи.

Не рекомендується використовувати тваринам заморожені або неохолоджені після варіння корми. Кормові боби можна використовувати як в'яжучі, тому їх згодовують перед випасанням на ранньовесняних пасовищах або перед споживанням соковитих трав. Пшеничні висівки мають послаблюючий ефект. Макуха не придатна для молодняку тощо.