Поширення мікробів у природі

Мікрофлора грунту. Грунт надзвичайно багатий на різні види мікроорганізмів, які здійснюють складний біохімічний процес перетворення речовин у природі. Мікрофлора грунту різноманітна. У ній можна зустріти бактерії, актиноміцети, плісені, дріжджі, найпростіші та мікроскопічні водорості. Ступінь обсіменіння грунту мікробами залежить від характеру грунту та його хімічного складу.

Найбільше мікроорганізмів міститься у верхніх шарах грунту. На глибині 2-4 м зустрічаються поодинокі бактерії, а на глибині 6 м їх не знаходять. Грунтові мікроби не тільки беруть участь у формуванні грунту, а й відіграють вирішальну роль у підвищенні його родючості. Грунт є головним резервуаром, звідки мікроби надходять у воду і повітря.

Вивчення мікробіологічних процесів у грунті дало можливість застосовувати для збагачення його певні види бактерій (азотобактер, нітробактер тощо), а також штучно змінювати склад мікробів грунту методами спеціальних агрономічних і агротехнічних заходів.

Наявність у грунті патогенних мікроорганізмів небезпечна для людини і тварин. До типових грунтовых патогенних спорових анаеробів належать правець, збудники газової гангрени та злоякісного набряку. Деякі інфекції називають навіть ґрунтовими, як, наприклад, сибірка, емфізематозний карбункул, правець, спорові форми яких мо­жуть зберігатися в грунті десятиліттями. З несгюрових форм мікробів у грунті можуть бути збудники туберкульозу, некробактеріозу, сальмо­нельозу, бешихи свиней тощо. Здатність їх зберігатися в грунті неодинакова, що залежить від властивостей середовища, в якому вони містяться.

Для бактеріологічного дослідження проби оеруть із різних ділянок та глибини (за допомогою спеціального бурава) ґрунту. Середня маса проби становить 0,5 кг, а маса всіх проб 5-10 кг. Проби грунту вміщують у скляні банки і відправляють у лабораторію.

Мікрофлора води. У ґрунтових водах, озерах, річках, морях, океанах та інших водоймах завжди міститься значна кількість мікроорганізмів. Більшість із них потрапляє у воду з грунту і повітря з пилом. У річках, озерах і ставах переважає сапрофітна мікрофлора; у чистих водах - коки, в забруднених - паличкоподібні форми, у тому числі спороутворюючі.

Забруднення водойм різними нечистотами та покидьками стано­вить небезпеку в санітарному відношенні. Але в природі постійно відбувається процес самоочищення водойм внаслідок дії на них різних фізичних, хімічних і біологічних факторів: течії та інсоляції верхніх шарів води, температури, деяких хімічних речовий, що є у воді, бакте­ріофагії, співвідношення у воді патогенних мікробів і сапрофітів тощо. Залежно від ступеня забруднення водойм у них можуть міститися і певний час зберігатися патогенні мікроорганізми. Особливо небезпечними є стоячі водойми, забруднені збудниками сибірки, анаеробних інфекцій, лептоспірозу тощо. У стічній воді Довго зберігається також і вірус ящуру.

У зв'язку з тим, що вода часто забруднюється фекаліями, які містять багато різних видів кишкової мікрофлори, у тому числі кишкової палички, визначення колі-титру (найменшої кількості води в мілілітрах, в якій виявляється хоч би одна кишкова паличка) та колі-індексу (кількість кишкових паличок, виявлених в одному ліфі води) є побічним показником забруднення води кишковими мікробами, в числі яких можуть бути й патогенні.

За загальнодержавним стандартом вода колодязів і водойм вважається доброякісною, якщо кількість мікробів в 1 мл не перевищує 1000, при показниках колі-титру не менше 111 та колі-індексу не більше 9, а водопровідна вода - при колі-титрі не менше 500 і колі-

індексі не вище 2.

Мікрофлора повітря. Із поверхні землі в повітря з часточками пилу постійно заноситься велика кількість різних видів мікроорга­нізмів. Найбільше забруднюється повітря закритих приміщень, особ­ливо при недостатній вентиляції їх та недодержанні санітарних правил.

Кількість мікробів у повітрі коливається у великому діапазоні. Найбільш забруднені нижні шари повітря. У забруднених закритих приміщеннях їх більше, ніж у чистих, з достатнім газообміном.

 

 

На відкритому повітрі і в гористих місцевостях їх менше, ніж у приміщеннях та у низині. Вміст мікробів у 1 м³ повітря (за Войтовичем) становить: у скотному дворі - 1-2 млн., у житловому приміщенні - близько 20 тис, на вулицях міст — 5 тис, у міському парку - 200, над морем 1-2, а в Арктиці - 0-2. Ці дані свідчать про залежність мікрофлори повітря від різних об'єктів, місцевості, клімато-метеорологічних факторів, наявності поселень тощо.

Проте, повітря не є сприятливим середовищем для мікробів. Вони гинуть у повітрі під впливом прямих променів сонця, висушування, за відсутності живильних речовин тощо. Тривалий час у повітрі можуть зберігатися стійкі спороутворюючі форми.

Ряд інфекційних хвороб тварин передасться через повітря (грип, перииневмонія великої рогатої худоби, ларинготрахеїт курей тощо). Щоб виявити забрудненість повітря мікрофлорою, визначають видовий і кількісний склад мікробів у їм³. При встановленні видового складу мікроорганізмів у повітрі розставляють чашки Петрі з агаром на різній висоті. На живильне середовище разом з пилом осідають і мікроби. Через кілька хвилин (5-30) чашки закривають і вміщують у термостат при 22 °С на 5 днів, після чого підраховують колонії мікробів, що виросли, й одержують орієнтовні дані про забруднення повітря мікробами.

Для точнішого визначення мікрофлори повітря користуються фільтраційним методом. Він полягає в тому, що через стерильне живильне середовище, що затримує всі частинки, у тому числі й мікроби, пропускають певний об'єм повітря. Знаючи об'єм пропущеного повітря, з якого на живильному середовищі виросли колонії мікробів, за їх кількістю можна визначити ступінь забруднення повітря мікробами.

Нормальна мікрофлора тваринного організму. Організм тварини перебуває в постійному контакті із зовнішнім середовищем, в якому завжди є дуже багато різних мікроорганізмів. Із ґрунту, повітря, корму, водойм мікроби потрапляють на шкіру, слизові оболонки, у дихальні шляхи, травний канал та сечостатеві органи людини.

Мікрофлора шкіри. На поверхні шкіри тварин є дуже багато різних видів мікробів. На ній можна виявити стафілококи, стрептококи, кишкову та синьогнійну палички, плісеневі та дріжджові гриби, а також деякі патогенні й умовно патогенні бактерії. Цілісність шкіри та наявність шерстного покриву запобігають проникненню мікробів через шкіру. Незначні пошкодження її відкривають доступ для проникнення збудників інфекційних хвороб в організм тварини.

Різна мікрофлора є також на слизових оболонках. Особливо багато мікроорганізмів різних видів на слизовій оболонці ротової порожнини. Мікрофлора травного каналу надзвичайно численна й різноманітна. Склад її може змінюватись залежно від кормового раціону та його хімічного складу. З кормом і водою в травний канал може потрапляти найрізноманітніша мікрофлора, у тому числі патогенна. На слизовій оболонці рогової порожнини часто бувають стафілококи, стрептококи, паличкоподібні бактерії, спірили, актиноміцети, дріжджі, пліснява тощо. Наявність у слині лізоциму перешкоджає розмноженню мікробів, а неношкоджена слизова оболонка не дає можливості проникнути їм у різні тканини тваринного організму. У шлунку мікрофлори здебільшого немає, тому що бактерицидні властивості його соку значні. У рубці жуйних мікрофлора численна й різноманітна - гнильні мікроби, бактерії бродіння, які беруть участь у травному процесі жуйних, розщеплюючи клітковину і переводячи її в легкозасвоювані твариною гексози. У дванадцятипалій кишці відносно рідко виявляють мікробів. Тонка кишка заселена мікробами дещо більше. Величезна кількість їх є в товстій кишці, особливо в прямій кишці, де найбільш сприятливі умови для існування мікробів.

Мікрофлора дихальних шляхів. З повітрям тварина вдихає велику кількість частинок пилу й адсорбованих на них мікроорганізмів. Більшість із них затримується на слизовій оболонці носа і лише незначна кількість проникає в бронхи. Альвеоли легень і кінцеві розгалуження бронхів здебільшого стерильні і тільки при наявності патологічних змін заселяються мікробами.

Мікрофлора сечостатевих органів. У нормальному стані мікрофлора трапляється лише зовні сечостатевих шляхів (стафілококи, стрептококи, кишкова паличка тощо).

Мікрофлора слизових оболонок очей. До цієї мікрофлори належать білий стрептокок, корінебактерії та інші мікроби. Коли організм ослаблений вони можуть набути відносно патогенних властивостей і викликати різні захворювання слизових оболонок очей. Внутрішні органи, тканини, кров, лімфа в нормі стерильні. Мікрофлора кормів. Поверхня рослин заселена еніфітною мікро­флорою (різні види бактерій, плісені, дріжджі тощо), яка бере участь у біохімічних процесах, що спостерігаються в рослинних кормах.

Мікрофлора силосу. Силосування є одним із видів збереження зеленої маси рослин від псування й одержання соковитого та поживного корму для тварин. Силосування проводять у спеціальних

 

силосних ямах, траншеях чи баштах. У них створюють відповідні анаеробні умови, за яких молочнокислі мікроби розмножуються, а розвиток гнильних затримується, для чого зелену масу подрібнюють і ущільнюють. В окремих випадках у силос потрапляють, здебільшого з трупами мишоподібних гризунів, мікроби ботулізму, до токсину яких особливо чутливі коні.

Мікрофлора гною. З екскрементами тварин виділяється значна кількість різних видів мікробів, що заселяють товсту кишку та її відділ - пряму. Крім того, у гній потрапляє мікрофлора з ґрунту і повітря. Життєдіяльність гнильних мікробів і мікробів бродіння целюлози викликає процеси нітрифікації і денітрифікації з вивітрюванням амоніаку та газоподібного азоту. Щільне укладання зменшує втрати поживних для рослин речовин гною. Завдяки діяльності термогенних і термофільних мікробів у гною підвищується температура до 75 °С.

Цей процес використовують у ветеринарній практиці для біотермічного знезаражування гною від інфекційно хворих тварин, оскільки незнезаражений гній може стати фактором передачі збудника хвороби здоровим тваринам.