Заходи боротьби та профілактика інвазійних хвороб

Інтереси дальшого розвитку тваринництва вимагають вирощу­вання тварин, позбавлених паразитів, і створення в господарствах здо­рових стад. Це досягається за допомогою проведення планових заходів боротьби з інвазійними хворобами, відповідно до Статуту ветеринар­ної медицини України, діючих інструкцій, настанов і рекомендацій.

Новим принципом радикального знищення збудників інвазійних захворювань є девастація. Це - комплекс заходів, спрямованих на винищення збудників хвороб на всіх фазах життєвого циклу всіма доступними способами механічної, фізичної, хімічної та біологічної дії або на біологічне вимирання їх. Вчення про девастацію розробив К. І. Скрябін.

На відміну від девастації, профілактика є методом захисту, що передбачає недопускання контакту тварин і людини з інвазійним началом і запобігання зараженню їх паразитарними хворобами. Комплекс протипарази гарних заходів включає організаційні, загальні і спеціальні профілактичні заходи.

До організаційних заходів належать головні ланки: щорічне планування протипаразитарних (оздоровчих і профілактичних) заходів; облік і контроль за їх виконанням; профілактичне карантину-вання тварин (ізольоване утримання завезених у господарство тварин протягом ЗО днів з одночасним клінічним і паразитологічним дослідженнями та відповідною обробкою); утримання спеціалізованих господарств у режимі закритого типу; проведення щомісячних санітар­них днів і пропаганда паразитологічних знань серед працівників тваринництва та населення.

До загальних профілактичних заходів відносяться: додержання гігієнічних правил утримання, годівлі і водопою тварин; ізольоване утримання молодняку; знезаражування гною, утилізація трупів і вра­жених органів; табірне утримання худоби і птиці; зміна пасовищ тощо.

Спеціальні заходи - це уточнення паразитологічної ситуації в господарстві і довкіллі; паразитологічна оцінка пасовищ і водойм; хіміопрофілактика інвазійних хвороб шляхом застосування протипара-зитарних засобів для здорових тварин із тим, щоб заиобіпи масовому інвазуваиню на певний період. Із цісю метою застосовують фенотіа-зин, піперазин, кокцидин, береніл тощо, проводять терапевтичні захо­ди; дезінвазію об'єктів навколишнього середовища - знищення в навколишньому середовищі інвазійних хвороб різними засобами. Вона буває плановою (навесні й восени), поточною (після відправки тварин на забій або після протипаразитарної обробки), заключною (після видужання всіх тварин).

Для дезінвазії можна застосувати гарячі розчини їдкого натру (4-5 %-вий) карбонової кислоти та однохлористого йоду (3 %-ві) тощо. На їм² площі витрачають 1 л розчину.

Гельмінтози тварин

Ьіаука, що вивчас гельмінтів або паразитарних черв'яків, спричинювані ними хвороби і заходи боротьби з паразитами називається гельмінтологією. Гельмінти поділяються на трематоди, цестоди, нематоди тощо.

Методи знешкодження паразитарних черв'яків на всіх стадіях їх розвитку називаються дегельмінтизацією. Вона буває вимушеною, лікувальною, профілактичною і діагностичною. Для звільнення організму від паразитуючих червів застосовуються антигельмішні препарати, основні з яких подано в табл. 10.

Трематодози

Трематодози - хвороби, які спричинюються трематодами (сисунами), які мають листоподібну форму тіла. Усі трематоди -біогельмінти. Вони розвиваються зі зміною живителів. Гельмінтози діагностуються прижиттєво лабораторними методами досліджень (виявлення яєць і личинок, переважно у фекаліях, а також у шкірі, крові, м'язах) та посмертно (гельмінтологічні розтини трупів тварин і післязабійний огляд м'ясних туш).

Фасціольоз - хвороба, яка спричинюється фасціолами і харак­теризується ураженням печінки та інших органів. Хворіє перевалено велика рогата худоба, вівці, кози. Хворіють і люди. Тварини заражаю­ться через траву або воду, в яких знаходяться личинки. Із кишок вони потрапляють у печінку, перетворюються на молодих фасціол.

Таблиця 10 Способи та дози введення антіп ельмін і них препаратів

 

Препарат	Форма випуску	Спосіб введення	Доза, г/кг
			конк	) корові	вівці	свині
Протитрематодні
Протитре-матодні
Дертил	Таблетки, розчин 4 %-вий	Внут­рішньо Внут­рішньо-м'язово	-	0,005 0,025^х	0,006 0,05^х	4-процент-ний м'язово
Гексихол	Порошок	Внут­рішньо	-	0,3	0,2	0,3
Гексахло­ретан	Порошок	Внут­рішньо	-	0,3	0,3	0,2
Гекса-хлорпа-раксилол	Порошок	Внут­рішньо	-	0,5	0,4	0,5
Чотири-хлористий вуглець	Рідина, розчин 50 %-вий	Внут­рішньо-м'язово Внутріш­ньо	-	0,1^х10-40^хх	0,2 ^х1-3^ХХ	-
Бітінол	Порошок	Внут­рішньо	-	0,07	0,15	-
Протинематодні
Фепотіазин	Порошок	Внут­рішньо	0,06	0,2	0,5	-
Піперазин	Порошок	Внут­рішньо	0,1	0,5	0,5	0,3
Чотири-хлористий вуглець	Рідина	Знут- )ШНЬ0	20-40^хх	-		1-3^ХХ
Мебенвет	Гранули	Внут­рішньо	0,07	0,09	0,10	0,20

 

 

Продовження табл. 10
Тетрамізол	Гранули	Внут­рішньо	0,03	0,05	0,05	0,05
Панакур	Гранули	Внут­рішньо	0,05	0,10	0,10	0,10
Локсуран	Розчин 40 %-вий	Підшкір­но	-	0,12^х	0,25^х
Дитразин	Розчин 30 %-вий	Підшкір­но	-	0,15^х	0,25^х	0,40^х
Протицестодні
Міді сульфат	Розчин 1 %-вий	Внут­рішньо	-	120- 150^хх	20-80^хх	-
Фенасал	Порошок	Внут­рішньо	-	-	0,1	0,2
Філіксан	Порошок	Внут­рішньо	-	-	0,3	0,5
Дихло-рофен	Порошок	Внут­рішньо	-	0,4	0,2	0,3

Примітка: х - доза препарату, мл на 1 кг маси тварини; хх - доза препарату, мл на один прийом.

Статевозрілі фасціоли відкладають яйця, які з калом виділяються в зовнішнє середовище (рис. 23). У прісних водоймах за участю ставкових молюсків утворюються адолескарії (личинки), які прикріплюються до трави або плавають у воді.

Перебіг хвороби може бути гострим або хронічним. При гострій формі спостерігається блідість слизових оболонок із жовтуватим відтінком, підвищується температура тіла, втрачається апетит, виникають пронос, здуття, набряки в ділянці підгруддя і повік. При хронічній формі ці ознаки виражені слабше, настає анемія, виснаження. Для уточнення діагнозу досліджують кал на наявність яєць фасціол.

Для дегельмінтизації застосовують гексихол, фазинекс, фаско-верм, дертил, гексахлорпараксилол, чотирихлористий вуглець. Із профілактичною метою через кожні два місяці змінюють пасовище, висушують болота, знищують у водоймах молюсків за допомогою молюскоцидів.

Рис. 23. Схема розвитку фасціоли звичайної:

1 - статевозріла трематода; 2 - яйце; 3 - мірацидій; 4 - спороциста; 5 - редія; 6 церкарій; 7 - молюск малий ставковик; 8 - адолескарій на траві.

Гній знезаражують. Важливе значення мас дегельмінтизація в січні-лютому і повторно - за місяць до вигону тварин на пасовище.

Дикроцеліоз. Збудником є трематода декроцелій ланцетовид­ний. Дикроцеліозом хворіють вівці, велика рогата худоба, коні, собаки, кролі, зайці, а також людина.

Дикроцелії паразитують у жовчних протоках печінки, жовчному міхурі й розвиваються складним шляхом з участю дефінітивних (свійських і диких тварин), проміжних (наземні молюски) і додаткових (мурашка) живителів (рис. 24).

 

Рис. 24. Схема розвитку дикроцелія:

1 - статевозріла трематода; 2 - яйце; 3 - мірацидій; 4 - спороциста;

5 церкарій; 6 наземні молюски; 7 - метацеркарій; 8 - мурашка;

9 комаха з метацеркарієм дикроцелія.

Заражаються тварини на пасовищах.

Лікування. Ефективний препарат гексахлорпараксилол або гексихол.

Вівцям і козам у дозі на 0,6 кг маси тварини в суміші з концкормами у співвідношенні 1:9 згодовують груповим методом по 100-200 голів триразово з інтервалами між обробками не менше одного місяця.

Гексихол в дозі 0,4 г/кг (з кормом 1:6).

Фенбендазол (нанапур) у дозі: вівцям 22,2 мг/кг, великій рогатій худобі - 33 мг/кг.

Профілактика. Застосовують стійлове, стійлово-вигульне утримання тварин. Випасають на культурних пасовищах вільних від наземних молюсків.

Для боротьби з молюсками на природних пасовищах, прибирають каміння, знищують чагарники, переорюють їх і засівають травами. Біологічні методи боротьби - це польове утримання курей.

Парамфістоматоз. Хворіють вівці, кози, телята. Трематода розвивається за допомогою проміжного живителя - прісноводних молюсків. Жуйні заковтують із травою або водою адолескаріі і в такий спосіб заражаються парамфістоматидами. Інвазійні личинки проникають у стінку тонкої кишки і сичуга.

Через 1,5-2 місяці в передшлунках жуйних, паразити стають статевозрілими. Джерелам інвазії с хворі тварини та гельмінтоносії.

Через місяць після вигону на пасовище, хворі тварини стають пригніченими, у них виникає пронос, атонія передшлунків, у фекаліях з'являються домішки крові, виникають набряки тіла. Тварини частіше гинуть. При хронічному перебігу спостерігаються тривалі проноси, виснаження.

Хворих тварин ізолюють і лікують. Для дегельмінтизації використовують бітіонол, фенасал. Боротьба з молюсками та інші заходи такі ж, як і при фасціольозі.

Профілактичну дегельмінтизацію проводять у кінці стійлового утримання.

Цестодози

Цестодози - гельмінтози, спричинювані представниками класу цестод або стьожкових черв'яків. Усі цестоди - біогельмінти, тобто розвиваються за допомогою проміжних живителів. У навколишнє середовище виділяються зрілі членики або яйця.

Цистицеркоз (фіноз) свиней - хвороба, яка спричинюється цистицерками (фінами), які с личинковою стадією свинячого ціп'яка. У статевозрілій стадії вони паразитують у кишках людини, досягаючи довжини 1,5-6 м. В організмі свиней личинки частіше локалізуються у сполучній тканині поперечно-смугастих м'язів і в серці (рис. 25). Отже, дефінітивні живителі - люди, проміжні - свині. Тварини заражаються, заковтуючи членики або яйця з кормом чи водою, а людина - поїдаючи уражене фінами м'ясо.

 

Рис. 25. Схема розвитку свинячого ціп'яка:

1 - сколекс тенії; 2- гермафродитний членик; 3 - зрілий членик; 4 -яйце; 5 - цистицерки; 6 - серце свині, уражене цистицерками.

Ознаки цистицеркозу у свиней проявляються слабо. За кліма­тичними ознаками діагноз поставити важко. Личинки виявляються після забою в жувальних м'язах, а також у м'язах язика і серця. У людей розвиваються важкі розлади зору, психічної діяльності тощо.

Лікування тварин не розроблено.

Профілактичні заходи потрібно проводити разом з медичними працівниками. Обов'язкова ветсанекспертиза м'яса свиней, дегельмін­тизація людей, культура виробництва, контроль за утилізацією люд­ських фекалій і стічних вод, проведення ветеринарно-санітарної пропаганди серед населення.

Цистицеркоз (фіноз) великої рогатої худоби спричиняється личинковою стадією бичачого ціп'яка. Дефінітивний живитель -людина, а проміжний - велика рогата худоба. Зараження і розвиток хвороби такі, як і при цистицчжозі в свиней.

Рис. 26. Схема розвитку бичачого ціп'яка:

1- сколекс теніаринха; 2 - гермафродитний членик; 3 - зрілий членик;

4 - яйце; 5 - цнстицерки; б - схема будови цистицерка; 7 - яловичина,

уражена цистицерками.

Клінічні ознаки не виражені, а діагноз ставлять посмертно, розрізаючи й оглядаючи м'язи жувальні, язика, серця тощо.

Лікування не розроблено. Заражену яловичину не можна вживати. Тваринам не слід згодовувати корми і воду, інвазовані яйцями ціп'яка бичачого.

 

Ехінококоз. Захворювання спричинюють личинки цестод, які паразитують у тонких кишках м'ясоїдних тварин. Ехінококозні міхурі з личинками локалізуються в печінці, легенях та інших органах тварин і людини. Собаюі виділяють заповнені яйцями членики в навколишнє середовище, сільськогосподарські тварини заражаються, поїдаючи разом із кормами і водою яйця або членики цестоди. Від собак можуть заражатися й люди. Дефінітивні живителі (собаки) заражаються під час поїдання уражених личинками ехінокока органів. У їх організмі розвиток ехінокока до статевозрілої стадії триває 1-3 місяці.

Клінічні ознаки залежать від того, який орган уражений, від кількості міхурів тощо. У більшості випадків настає виснаження, зниження продуктивності, розлади травлення, кашель тощо.

Рис. 27. Схема розвитку ехінокока:

1 - сколекс цестоди; 2 - стробіла; 3 - зрілий членик; 4 - яйце; 5 - ехінококові міхурі; б - печінка корови, уражена ехінококами.

Лікування личинкової стадії не розроблено. Для дегельмінти­зації собак використовують ареколін, фенасал, філіксан тощо. Недопустиме згодовування собакам, уражених ехінококами органів.

Монієзіоз. Збудник - цестоди монієзія експанза і бенедені, що паразитують у тонкому кишечнику свійських і диких жуйних. Проміжними живителями є орибатидні (грунтові) кліщі.

Рис. 28. Схема розвитку монісзій:

1 - сколекс монієзії; 2 - гермафродитний членик; 3 - зрілий членик; 4 - яйце; 5 - цистицеркоїд; б - орибатидний кліщ; 7- кліщ з личинкою монієзії.

Лікування. Застосовують фенасал індивідуально в дозі 0,1 г/кг маси, але не менше І г на ягня. Якщо використовують групове згодовування в суміші з подрібненим зерном. Доза становить 0,2-0,25 г/кг живої маси тварини.

 

Міді сульфат (мідний купорос) в 1 %-му водному розчині індивідуально в таких дозах: ягнятам - 15-80, дорослим вівцям -81-100 мл. При інтенсивній інвазії доцільно через 2-5 годин після введення розчину міді призначити проносні (1 кг глауберової солі на 2 л води), випоювати від 30 до 100 мл розчину. Розчин мідного купоросу готують безпосередньо перед використанням на дистильо­ваній воді в скляній або дерев'яній тарі. Додають до 1 л розчину 1-4 мл соляної кислоти для прискорення розчинення мідного купоросу.

Фенбендазол (панакур) вівцям в дозі 10 мг/кг живої маси тварини.

Нематодозн

Нематодози - хвороби тварин і людей, збудниками яких с круглі черв'яки, які на відміну від трематод і цестод роздільностатеві. Більшість самок виділяє яйця (яйцеродні), а окремі - личинки (живородні). Одні з них - геогельмінти (розвиваються без проміжного живителя), а інші - біогельмінти (розвиваються з участю проміжного живителя). Відкладені самкою яйця або личинки разом з екскрементами виходять у навколишнє середовище, де відбувається їх дальший розвиток та зараження тварин.

Аскаридоз свиней - хронічна хвороба, яку спричиняють аскариди. Паразитують вони в тонких кишках молодняку свиней до 7-місячного віку, а личинки уражають лімфатичні вузли, печінку, легені. Свині заражаються проковтуючи з кормом і водою дозрілі яйця аскарид, які з калом виділяються назовні (рис. 29).

Хвороба протікає хронічно. Тварини худнуть, виснажуються, розвивається анемія, блювання, проноси змінюються запорами. Під час міграції личинок у легенях виникає кашель, пневмонія. У важких випадках спостерігаються судороги, скрегіт зубами. Під час розтину трупа в кишечнику свиней знаходять аскарид довжиною 10-30 см, а в легенях і печінці - їхніх личинок.

Для лікування застосовують піперазин, панакур, ринтал, гігроміцин. У неблагополучных господарствах проводять планову дегельмінтизацію за місяць до масових опоросів. Перед переведенням тварин у літні табори та на стійлове утримання проводять дезінфекцію приміщень і біотермічне знезараження гною.

Рис.29. Схема розвитку свинячої аскариди:

1- рот, оточений трьома губами; 2,3- незрілі яйця; 4 - зріле яйце

нематоди.

Трихінельоз - гельмінтозна хвороба тварин і людей. Хворіють переважно свійські й дикі свині та людина. Статевозрілі трихінели локалізуються в тонкому кишечнику, а їхні личинки - у м'язах, особливо - ніжок діафрагми, язика і міжреберних (рис. 30).

Самки проникають у стінки кишок, де народжують живих личинок, які по лімфатичних судинах заносяться в м'язи. Тут вони ростуть і набувають спіралеподібної форми. Навколо личинок утворюється капсула, яка через шість місяців починає вапнуватися. Зараження тварин і людини трихінельозом відбувається під час поїдання м'яса в якому с м'язові трихінели. У кишечнику вони звіль­няються, перетворюючись у кишкових трихінел. Самці запліднюють

 

самок і гинуть, а самки через тиждень народжують до 10 тис. личинок трихінел.

Лікування тварин не розроблено.

Одним із найважливіших профілактичних заходів є ветсаногляд усіх свинячих туш та м'яса диких кабанів з обов'язковою трихінелоскопісю. Заборонено вживати відходи з боєнь від хворих свиней. Тушки хутрових звірів і м'ясоїдних після зняття шкурки утилізують. Трупи спалюють або знешкоджують у біометричних ямах, знищують гризунів.

Протозойні хвороби

Протозойні хвороби викликають одноклітинні організми, які ведуть паразитичний спосіб життя. Цих збудників, а також спричинювані ними хвороби і заходи боротьби з ними вивчає протозоологія. Багато збудників здатні паразитувати в еритроцитах, клітинах ретикулоендотеліальної системи (РЕС), у слизових оболонках і шкірі. На організм тварин вони справляють механічний, токсичний, антигенний, трофічний та інші форми впливу.

Протозоози зажиттєво діагностують на підставі епізоотоло­гічних даних, клінічних симптомів і результатів лабораторних досліджень (мікроскопічних, серологічних тощо).

Протітротозоіті препарати - в основному синтетичні речови­ни, їх використовують для специфічної терапії та профілактики захворювань. У боротьбі з протозойними хворобами часто застосо­вують препарати, дози і засоби введення яких подано в табл. 11.

Лікування складне, його може проводити спеціаліст ветери­нарної медицини.

Таблиця 11