Гігієна вирощування молодняка кролів та хутрових звірів

Вагітних самок звірів утримують в індивідуальних клітках із будиночками. Вони мають бути чистими і продезінфікованими, а гнізда для новонароджених утепленими.

У лисиць, песців і норок щенята народжуються сліпі, без зубів, із закритим слуховим отвором, а тому потребують уважного догляду та годівлі. Під молочними самками залишають, як правило: у лисиць -не більше 6, песців - 12, норок - 8 щенят. У перші 15-25 днів життя молодняк хутрових звірів живиться молозивом і молоком* матерів. Щенят лисиць з 5-7-денного віку додатково підгодовують козячим, а норок і песців - коров'ячим молоком, підігрітим до температури 36-37 °С. З 20-25-денного віку щенят починають підгодовувати мішанками із свіжого м'яса, печінкового фаршу, молока, яєць, риб'ячого жиру, а потім поступово переходять до згодовування того ж корму, що й дорослим.

У нутрій щенята народжуються добре розвинутими, зрячими і здатними самостійно пересуватися. З 10-12-денного віку їх починають підгодовувати доброякісними кормами, що використовують для дорослих тварин.

Слід пам'ятати, що пряме сонячне проміння, висока температура і вологість повітря негативно впливають на ріст і розвиток звірів та якість шкурок. Щоб запобігти цьому потрібно створювати належні умови утримання молодняка й організовувати повноцінну годівлю тварин.

Кроленята також народжуються голими й сліпими, але мають молочні зуби. З 5-го дня життя вони покриваються пухом, а на 10-й день у них розплющуються очі.

Після окролу під самкою залишають 7-8 кроленят. Перші 18-20 днів вони живляться тільки молозивом і молоком матері, а потім їх підгодовують якісним, дрібним і облистненим сіном, подрібненим

зерном і коренеклубнеішодами, завчасно привчають до поїдання гранульованих комбікормів.

Після відлучення молодняк розміщують у чисті, продезінфіко­вані клітки й утримують групами з урахуванням статі, живої маси, вгодованості та віку згідно з технологією.

Під час щеніння та окролів самкам забезпечують повний спокій. Брати їх у руки можна тільки в крайніх випадках, дотримуючись обережності і техніки безпеки. На період масових окролів та щенінь слід організовувати на фермі цілодобове чергування. Черговий оператор оглядає гнізда, підраховує народжених і видаляє з гнізд мертвонароджених.

Перед окролом та щенінням і після них у самок підвищена спрага, а тому в цей період їх забезпечують достатньою кількістю доброякісної питної води.

Досвід багатьох передових господарств показує, що при пра­вильній організації виробництва, дотриманні ветеринарно-санітарних і зоогігієнічних вимог кролівництво і звірівництво можуть бути при­бутковими та високорентабельними галузями тваринництва, додатковим резервом виробництва м'яса і шкурок та пуху для хутрової промисловості.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте правила надання допомоги новонародженим
телятам.

2. Охарактеризуйте правила надання допомоги новонародженим
поросятам.

3. Як підгодовують поросят?

4. Назвіть гігієнічні вимоги годівлі й утримання відлучених
поросят.

5. Як підготувати вівцематок до ягніння і правила надання допомоги новонародженим?

6. Правила підготовки кобило-маток до родів та надання
допомоги новонародженим.

7. Як проводять утримання вагітних самок кролів і хутрових
звірів?

8. Особливості догляду за новонародженим молодняком кролів і
хутрових звірів.

ОСНОВИ ВЕТЕРИНАРІЇ

3.1. Загальні причини розвитку патологічного процесу в організмі

Хвороба - це порушення життєдіяльності організму під виливом несприятливих чинників внутрішнього (вік, стать, спадко­вість) і зовнішнього (мікроби, віруси, температура, променева енергія, хімічні речовини, травми тощо) середовища.

Розглядаючи хвороби необхідно враховувати причину її виникнення (етіологію), механізм розвитку патологічних процесів (патогенез) і клінічні прояви (ознаки або симптоми).

Розрізняють заразні і незаразні хвороби тварин.

Заразні спричиняються біологічними подразниками, незаразні виникають внаслідок неправильної годівлі, утримання, догляду і використання. Заразні хвороби тварин поділяють на інфекційні та інвазійні, а незаразні - на внутрішні, зовнішні. Хвороби спільні для тварин і людей називаються антропозоонозами. Від несприятливого впливу зовнішнього середовища організм захищається бар'єрними пристосуваннями. Розрізняють зовнішні бар'єри - шкіра, волосяний покрив, слизові оболонки дихальних, сечостатевих і травних шляхів та внутрішні - печінка, селезінка, нирки, лімфатичні вузли, ендотелій судин, лейкоцити тощо.

Якщо організм піддається дуже сильній дії незвичних подразників чи змінюється його реактивність, тобто слабшають захисні пристосування (захисна функція), то змінюється і фізіологічна регуляція, розвиваються незвичні пристосування й захисні механізми -виникає патологічна регуляція. Проте, чіткої межі між здоров'ям і хворобою, між фізіологічною й патологічною регуляцією виявити не вдається. У зв'язку з цим норму і патологію необхідно розглядати, виходячи з тих умов, в яких перебуває організм.

Причини хвороб. До причин хвороб відносять фактори, які можуть її викликати. їх називають етіологічними, а науку, що вивчає причини хвороб, етіологією. Вона поділяється на загальну (вивчає загальні закономірності хвороб) і спеціальну (вивчає причини окремих захворювань). Отже, причиною хвороби є незвичний для організму подразник, який викликає в організмі властиві йому зміни. Наприклад, дія механічної енергії - удар, поштовх, рана тощо - спричиняє грубі пошкодження тканин, органів, струс мозку тощо; дія тепла і холоду може бути місцевою - опік та відморожування або загальною -

перегрівання чи замерзання. Відповідні зміни в організмі викликають і певні хімічні речовини залежно від їхніх властивостей та способу застосування. Коли з тих чи інших причин якась ділянка тіла потрапляє під сильніше охолодження порівняно з іншими ділянками {протяг), це знижує стійкість організму й створює сприятливі умови для виникнення патологічного процесу, причиною якого є простуда. Специфічно діють на організм і збудники інфекційних та інвазійних хвороб залежно від своїх властивостей. Гак, збудник сапу коней викликає зміни в дихальних шляхах, а збудник нуталіозу - у крові коней.

Отрути можуть надходити в організм як у готовому вигляді (екзогенні), так і утворюватися в ньому (ендогенні). Ендогенні хімічні речовини призводять до самоотруєння організму - аутоінтоксикації. Аутоінтоксикація може наступити під час всмоктування в кров шкідливих речовин, що утворилися в кишечнику внаслідок неповного перетравлення корму, залежування його при непрохідності кишечника. Внаслідок порушення обміну речовин у крові скупчується велика кількість проміжних продуктів обміну, які спричиняють тяжкі самоотруєння.

Стрес - неспецифічна реакція організму на дію подразника, яка характеризується станом напруження. Стресовими подразниками можуть бути транспортування тварин, недотримання режиму годівлі та використання, грубе поводження з ними, дія сторонніх шумів (різких, раптових тощо). Під дією цих факторів порушується діяльність центральної нервової системи і залоз внутрішньої секреції. Тварина в стані стресу не набуває повноцінного імунітету. М'ясо тварин, забитих у стані стресу, водянисте, втрачає смакові якості. Ступінь прояву стрес-реакції залежить від віку тварин, типу нервової системи, сили і тривалості дії подразника. При тривалій дії подразника стрес-реакція переходить у патологічний стан, викликає зниження продуктивності, відтворної здатності та якості продукції.

Патогенез - це вчення про розвиток хвороби від початку дії хвороботворного фактора до закінчення захворювання. Патогенез залежить від стану нервової системи, реактивності організму, наявності імунітету, віку, статі, умов утримання тощо. Провідна роль у розвитку патогенезу належить нервовій системі. Шляхи поширення патологічного процесу різноманітні: по продовженню, дотику, судинах, нервових волокнах тощо. Наприклад, по продовженню розвивається бронхопневмонія: запалення верхніх дихальних шляхів переходить на трахею, бронхи, частки легень. Кровоносними шляхами

 

поширюються бактерії, паразити, токсичні речовини, по нервових волокнах - токсини (правець), віруси (сказ) тощо.

Патологічний процес у своєму розвитку проходить чотири періоди: прихований, або латентний; продромальный період, або стадія передвісників; період клінічних ознак, або стадія повного розвитку хвороби, і період видужання, або завершальний період.

Перший період починається від початку дії патогенного фактора й продовжується до перших ознак прояву хвороби. Він може тривати від кількох хвилин до кількох місяців або і років. Під час інфекційних хвороб його називають інкубаційним.

Продромальний період залежить від реактивності організму, властивостей його нервової системи та індивідуальних особливостей, може тривати від кількох годин до кількох днів.

Третій період характеризується проявом усіх ознак даної хвороби. Тривалість його залежить від ряду факторів і коливається від кількох днів до кількох місяців чи років.

Останній період (завершальний) залежить від особливостей організму, супроводжується зниженням інтенсивності патологічного процесу й може бути двояким: хвора тварина видужує або гине.

Хвороба проявляється комплексом відповідних ознак - симптомів. їх поділяють на специфічні - характерні, типові -найбільш властиві та атипічні - нехарактерні для певної хвороби.

При повному видужанні організму відновлюються всі морфологічні структури і функції, проте його не можна розглядати як повернення до стану перед хворобою. Наприклад, після інфекційного захворювання змінюються властивості організму, його реактивність, в одних випадках він стає стійким проти даної інфекції (при віспі, миті), а в інших сприйнятливість до захворювання підвищується (при крупозному запаленні легень).

При неповному одужанні порушені структури й функції повністю не відновлюються, можуть компенсуватися на різні строки. Інколи хвороба переходить у патологічний стан. У такому разі хвороба закінчується втратою якого-небудь органа чи стійким пошкодженням будь-якої тканини. Прикладами неповного одужання є ущільнення нирок, печінки сполучною тканиною після їх запалення, ендокардит у свиней після бешихи. Тому, у тварин, неповністю одужаних, частіше виникають інші захворювання.

Смерть настає в тому випадку, коли організм не може пристосуватися до змінених умов існування. Основні причини смерті: зупинка серцевої діяльності (параліч серця), яка може настати від

ураження самого серця (закупорка або розрив артерій чи серця) або від ураження центрів головного мозку, що регулюють роботу серця; зупинка дихання спостерігається під час паралічу дихального центру внаслідок крововиливу або анемії довгастого мозку чи отруєння його отрутами (морфін, ціаніди).

Смерть може бути раптовою, без провісників, але частіше вона буває поступовою, після передсмертного (агонального) періоду.

Агонія - глибоке порушення всіх життєвих функцій організму внаслідок розладу центральної нервової системи, особливо її вищих видів. Дихання при агонії неправильне і переривчасте, діяльність серця ослаблена, температура тіла знижена, з'являються судороги, самовіль­не виділення сечі й калу (внаслідок розслаблення сфінктерів). Агонія може тривати до двох днів, потім переходить у стан клінічної смерті.

Зовнішні ознаки клінічної смерті: дихання та серцева діяльність припиняються, обмінні функції в клітинах і тканинах загальмовані, вичерпуються енергетичні резерви організму (знижується вміст глікогену, фосфорно-органічних сполук, підвищується кількість неорганічного фосфору, знижується процес гліколізу в тканинах). Тривалість клінічної смерті - 5-6 хв, у молодих тварин дещо довша.

Клінічна смерть - процес зворотний: відповідним впливом на організм, серце і нервову систему вдається відновити його життєві функції. Клінічна смерть переходить у біологічну, істинну, яка супроводжується безповоротними явищами в центральній нервовій системі, а потім в інших органах і тканинах.

Смерть організму як цілого не супроводжується одночасно смертю всіх його органів і тканин. Протягом деякого часу після смерті продовжує рости шерсть, кігті, можна оживити серце, нирки тощо.

Ознаки смерті: трупне охолодження - у перший день щогодини температура тіла знижується на 1°С, на другий - на 0,2°С, але при смерті від правця чи перегрівання температура трупа може підвищуватися до 42°С, трупне заклякання настає через 8-Ю год після смерті, при цьому, заклякають мускули кінцівок, шиї, хвоста тощо; трупні плями (гіпостази) виникають внаслідок просочення тканин гемолізованою кров'ю; трупне гниття - з'являються сіро-зелені плями внаслідок випадання сірчаного заліза, що утворилося в результаті хімічної реакції між залізом гемоглобіну крові й сірководнем. Наслідком життєдіяльності мікробів, що утворюють гази, може бути трупна емфізема.