Профілактика захворювань тварин внаслідок споживання кормів, уражених грибами і бактеріями

Під час поганих умов заготівлі і неправильного зберігання корми часто уражуються грибами, бактеріями й шкідниками.

Захворювання тварин, спричинені грибами, поділяють на мікози й мікоюксикози. Мікози - це захворювання, що виникли внаслідок згодовування тваринам кормів, уражених ірибами, які продовжують свою життєдіяльність в організмі і спричинюють його захворювання.

До цієї групи захворювань відносять: дерматомікози, епізоотичний лімфангоїт, кандидомікози, аспергильоз, актиномікоз, кокупріомікоз, ріноспоридіоз, споротрихоз, гістонлазмоз, криитококоз, мукромікоз, а також санроленгіоз і бранхіомікоз риб; аспергильоз, перицистисмікоз та меланоз бджіл.

Мікотоксикозами називають захворювання внаслідок дії токсинів, що виділяються у корми грибами, які самі не можуть паразитувати в організмі. Найбільш поширені і найшкідливіші гриби іржасті, цвілеві, фузаріум, гриб спориньї, стахіботрис, дендрохіум та інші гриби. Вони можуть існувати на живих і мертвих субстратах.

До цієї групи захворювань відносять: ерготизм, клавіцеисток-сикоз, аенергілотоксикоз, стахіботріотоксикоз, фузаріотоксикоз, ендродохіотоксикоз, фальціальну екзему овець тощо.

Іржасті гриби паразитують на живих рослинах, утворюючи жовті або коричневі плями. Під час отруєнь у тварин спостерігаються запалення травного каналу, аборти, в тяжких випадках - нервові явища. Уражений іржастим грибом корм перед згодовуванням пропа­рюють або знешкоджують 2-3 % розчином лугу протягом 3-5 год.

Грив маточних ріжків пошкоджує злакові, особливо жито. Використання уражених ріжками кормів може викликати отруєння усіх видів тварин. Під час гострих отруєнь спостерігаються: слинотеча, гастроентерити, проноси, тремтіння м'язів, нервові явища, у вагітних тварин - аборти. У разі хронічного отруєння у тварин можливе змертвіння окремих ділянок тіла (кінців вух, хвостів, сосків тощо). Щоб запобігти отруєнню, треба мучнисті корми з вмістом 0,2 % маточних ріжків згодовувати в невеликих кількостях, а вагітним тваринам зовсім виключати з раціону.

Дуже поширені гриби роду фузаріум. Вони уражують злаки під час росту і зберігання, особливо при високій вологості. Отруєння цим грибом буває в усіх видів тварин. Воно характеризується порушенням травлення і нервової системи. Щоб не допустити ураження кормів грибами роду фузаріум, слід заготівлю їх провадити в суху погоду і стислі строки. Зберігання зернових кормів при нормальній вологості (13-14 %) запобігає ураженню цим грибом і розмноженню його. Для зменшення токсичної дії фуражне зерно пропускають через зерносушильні установки (СЗБП-2,0) з високою температурою.

Особливо поширені цвілеві гриби, які паразитують на зібраних кормах, їхні спори за сприятливих умов температури (5-30°С) і вологості (20-30 %) дуже швидко проростають на кормах. Найчастіше трапляються в кормах гриби родів аспергеліус, пеніцилінум, фузаріум. Вони уражують пшеницю, овес, ячмінь, кукурудзу, горох, сою та інші зернові корми, які входять до складу комбікормів, а також сіно, солому, полову та корми тваринного походження. У процесі життєдіяльності ці гриби продукують та виділяють отруйні речовини -афлатоксини, що спричинюють тяжке захворювання тварин (афлатоксикоз). Афлатоксини згубно діють переважно на печінку. Отруєння тварин має хронічний або гострий перебіг (залежно від дози). При цьому, спостерігають явища жовтяниці з розвитком цирозу печінки або асциту. Щоб запобігти шкідливій дії афлатоксинів, необхідно піддавати вражені грибами корми впливу високих температур (понад 240°С), а також включати до раціону лізин, метіонін, рибофлавін тощо.

 

У запліснявілих кормах одночасно розмножуються різні бактерії. Під впливом грибів і бактерій змінюються фізико-хімічні властивості кормів, нагромаджуються різні токсини і продукти розкладу органічних речовин корму, що призводить до отруєння тварин. При цьому, токсичність корму зумовлюється розвитком на ньому не одного, а кількох видів токсичних грибів.

Перебіг отруєнь тварин може бути в прихованій і вираженій формах, що залежить від родового і видового складу грибів, ступеня ураження корму, їхньої токсичності та чутливості тварин. Найбільш чутливі до них свині, коні та птиця. Це слід враховувати у великих свинарських і птахівницьких господарствах промислового типу, в яких годівлю тварин здійснюють різнокомпонентними комбікормами, часто ураженими, різного роду, грибами й бактеріями.

З метою профілактики отруєнь тварин грибами потрібно корми добре висушувати і зберігати в сухих приміщеннях при певному волого-температурному режимі. Дуже запліснявілі корми згодовувати тваринам не рекомендується, при незначному ураженні можна застосовувати термічну або хімічну обробку кормів.

На грубих кормах часто трапляється патогенний цвілевий гриб стахіботрикус. Він паразитує здебільшого на соломі та сіні в разі промокання їх під дощем до скиртування або в скиртах. На стахіботріотоксикоз тяжко хворіють коні, велика рогата худоба та інші тварини.

Щоб не допустити розвитку гриба, треба скиртувати сіно й солому в сухому стані, правильно (без западин) викладати скирти, щоб у них не затікала вода під час зберігання. У небезпечних, місцевостях слід ретельно обробляти вибрані під скиртування ділянки та щорічно змінювати їх. Для знезаражування кормів використовують хімічні методи обробки (3 %-й розчин лугів). Такі ж самі властивості має гриб денедрохіум.

З різними кормами можуть поширюватись збудники інфекцій­них захворювань (сибірки, ящуру, туберкульозу, чуми свиней тощо). Багато з них у кормах не тільки зберігаються, а й розмножуються та виробляють токсини (бацили ботулінусу у вологому зерні, силосі тощо). Особливо небезпечні, щодо цього, корми тваринного походжен­ня (молоко та його продукти, м'ясокісткове борошно тощо). Джерелом поширення збудників інфекційних хвороб через корми можуть бути пасовища.

Щоб запобігти такому поширенню захворювань, слід своєчасно і надійно ізолювати хворих тварин, не допускати їх до місця зберігання

кормів та додержувати санітарно-гігієнічних вимог щодо заготівлі, перевезення й зберігання кормів. Продукти від хворих на туберкульоз, бруцельоз та інші захворювання тварин можна використовувати тільки після відповідної обробки.

Зернові й мучнисті корми в період їх зберігання можуть уражуватися комірними шкідниками (комірний довгоносик, кліщі, міль тощо). Ці шкідники знижують поживну цінність кормів, а продукти їхньої життєдіяльності негативно впливають на організм тварин. Згодовування зіпсованих кормів призводить до захворювання тварин. Такі корми слід згодовувати в невеликих кількостях і після термічної обробки. Запобігає ураженню кормів комірними шкідниками правильне зберігання їх та періодична дезінфекція кормосховищ.

Дієтична годівля тварин

Складовою частиною нормалізації процесів обміну речовин та комплексного лікування тварин є дієтична годівля. Вона ґрунтується на даних фізіології, патофізіології та гігієни годівлі й залежить від виду, віку тварин, породи і характеру перебігу хвороби. Дієтичними кормами для молодняку тварин є ацидофілін, вівсяне молоко, відвари льону і вівса, сінний настій, різні мінеральні та вітамінні добавки.

Дієту розробляють з урахуванням характеру хвороби: вуглеводисті корми - при пневмоніях, отруєннях, кетонах; білкові -під час виснаження тварин, затримки росту, зниження імунобіологічної реактивності організму; концентровані - під час атоній, після гастроентеритів; із переважаючим використанням на пасовищах (зелених) кормів - під час розладу мінерального обміну, діяльності печінки, нирок тощо.

Є кілька видів (режимів) дієтичної годівлі тварин: голодний, напівголодний, щадний. Голодну дієту (1-2 доби) призначають під час отруєнь, проносів, гіпотоній передшлунків. При цьому, напування не обмежують. Напівголодний режим практикують протягом 2-3 діб після голодування. Щадну дієту застосовують для зменшення подразнення слизових оболонок, наприклад, під час гастроентеритів та інших хвороб. Із цією метою тваринам дають м'яке сіно, свіжу траву, пійло, відвари тощо. Тварин, які видужали, на звичайний режим переводять поступово, протягом 5-7 днів.

Під час дієтотерапії дотримуються правил: ураховують функціо­нальний стан шлунка, кишечника, печінки, ^органів сечовиділення, і при їх дисфункції обмежують надходження кормів, перетравлення чи

 

9!

виділення яких утруднене й супроводжується інтоксикацією; дієтична годівля має відповідати видовим та віковим особливостям тварин; режим дієтотерапії організовують з урахуванням індивідуальних особ­ливостей тварин і характеру хвороби; забезпечують різноманітність та зміну кормів у складі дієти; дієтотерапію поєднують з усуненням причин захворювання, засобами патогенетичної терапії, поліпшенням догляду за хворими тваринами, їх утримання.

Характер дієтотерапії залежить від того, які саме системи або органи уражені. Так, під час хвороб серця і легень із раціону вилучають об'ємні корми, організовують повноцінну й висококалорійну дієту, багату на вітаміни: травоїдним згодовують сіно лучне, зелений корм, цукрові буряки, моркву, для коней додатково -овес плющений або подрібнений чи пророщений.

Під час хвороб травної системи, які супроводжуються переповненням передшлунків або шлунка й кишечника кормовими масами, запаленням їхньої слизової оболонки, призначають режим повного голодування на одну-дві доби, проте, у новонародженого молодняку його тривалість зменшують до кількох годин, пропускаючи одну, максимум дві чергові годівлі із заміною молозива "чи молока розчинами електролітів з обов'язковим додаванням глюкози. Після цього, тварину переводять на напівголодний режим, який полягає в зменшенні корму до 50-60 % добової потреби.

У тварин важливо відновити секреторну функцію шлунка й кишечника, враховуючи форму порушення секреції шлунка (гіпоацидний, анацидний чи гіперацидний гастрити). Так, під час гіперацидного - призначають корми, які знижують секреторну функцію шлункових залоз: м'яке сіно, сінне борошно, жом свіжий або сушений, коням, крім того, згодовують подрібнену кукурудзу, овес. Під час гіпоацидного гастриту використовують доброякісний силос, коренеплоди, сіно конюшини, люцерни, свіжу траву, дріжджовані корми: коням, додатково, подрібнений чи пророщений овес. Сіно й зерно зволожують підсоленою водою.

Під час хвороб травної системи в жуйних важливо відновити склад симбіотичних мікроорганізмів передшлунків та їхню ферментативну активність. Із цією метою згодовують дріжджовані корми, лучне сіно доброї якості, зелену масу.

Підготовка дієтичних кормів. Подрібнення зерна на крупу з розміром частинок 2-3 мм і плющення (роздавлювання) підвищує його перетравність на 7-8 %. Зерно в такому вигляді рекомендується згодо-

вувати старим, виснаженим і хворим тваринам усіх видів, зволожуючи перед даванням.

Підсмажування зерна найчастіше використовують у годівлі поросят-сисунів, починаючи з 5-7-денного віку, як засіб, що поліпшує травлення. Попередньо змочені водою ячмінь, пшеницю, горох у суміші або окремо підсмажують до світло-коричневого чи коричне­вого кольоу. Спочатку згодовують по 30-50 г підсмаженого зерна, а до відлучення поросят його кількість доводять до 125-150 г на добу.

Розмочування зерна проводять протягом 6-12 год. Рекомендується на 1 кг овесу чи ячменю додавати 150 і- кухонної солі для посилення секреції шлункового соку. Такого зерна згодовують не більше 250 г на добу.

Вирощування зеленої маси гідропонним способом. Із цією метою використовують овес, ячмінь, жито з розрахунку 4,2 кг зерна на 1 м² лотка. Зерно насипають в емальовані або алюмінієві тази чи кювети шаром не більше 4-5 см, опромінюють лампою ДРТ-400 протягом 5-Ю хв, замочують у воді (овес і ячмінь -- 15 хв, жито та пшеницю - до 2 год), після чого воду зливають, тази накривають склом (фанерою) і ставлять у темне місце на пророщування при температурі 21-22°С і вологості 70-85 %. На 3-4-тудобу, коли на зернах з'являться паростки, тази ставлять під джерело світла (лампи денного освітлення, еритемний опромінювач) із розрахунку 200 Вт/м². Двічі на добу в пророщене зерно наливають поживний розчин такого складу (на 1 т води, г): калійної селітри - 500, суперфосфату - 1100, аміачної селітри - 200, магнію сульфату - 300, заліза хлориду - 6, борної кислоти -0,72, марганцю сульфату - 0,45, цинку сульфату - 0,06, міді сульфату -0,02. Цю дозу попередньо розбавляють у 20 л води, а потім 2 л концентрованого розчину виливають у 100 л води. На 1 м² лотка витрачають 3 л розчину. У перші три дні зерно зрошують зверху, а потім розчин наливають на дно кюветів. На шосту добу вирощування на світлі одержують урожай по 20-25 кг з 1 м².

Наразі вирощування зеленої маси здійснюється на гідропонно-вегетаційній установці СП „Себор-Б" (м. Харків). На площі 340 м² можна одержати 1000 кг зеленої маси на добу. За восьмидобовий цикл вона досягає висоти 15-20 см, фуражна маса зростає більше ніж у шість разів, поживність - у 2-3 рази. Суть технології: зерно (краще ячмінь) замочують протягом 6-12 год у теплій знезараженій воді температурою не більше 26°С, потім засипають у піддони з розрахунку 3,6-4 кг/м², витримують дві доби в темряві, потім переходять на денний шестидобовий режим. Поливають 2-3 рази на добу.

 

Дріжджування кормів застосовують для поліпшення їхнього смаку, дієтичних властивостей і збагачення корму вітамінами групи В. Існує кілька способів дріжджування. За одним із них, в ємність заливають 150-200 л води, нагрітої до 3()-40°С, додають 0,5-1 кг пекарських пресованих дріжджів, попередньо розбавлених у 5 л теплої води, і при помішуванні засипають 100 кг зерна. Масу перемішують кожні 30 хв через 6-9 год, корм готовий до використання.

За іншим способом спочатку 0,5-1 кг пресованих дріжджів розбавляють у підігрітій воді, потім виливають у ємність із 40-50 л теплої води та змішують. Засипають 20 кг корму і бовтанку витримують 4-6 год, помішуючи кожні 30 хв далі додають 100-150 л теплої води, 80 кг корму і продовжують дріжджування ще 3-4 год, помішуючи щогодини.

Відвар насіння льону зменшує подразнення рецепторів шлунка й кишечника, має обволікаючі властивості. Насіння льону заливають водою (1:20), кип'ятять в емальованому посуді протягом 2-4 год, періодично помішуючи. У міру викіпання воду додають до початкової кількості. Відвар фільтрують. Випоюють теплим (37-40°С) і злегка підсоленим (10 г натрію хлориду на 1 л). Зберігають у темному прохолодному місці протягом трьох діб. Якщо готують слиз, то насіння льону заливають на 15 хв кип'ятком у співвідношенні 1:30.

Вівсяне молоко готують із вівсяного борошна грубого помелу. На 10 л перевареної й охолодженої до 30-35°С води використовують 3-3,5 кг борошна. Настоюють 3-3,5 год при періодичному помішуванні. Одержану бовтанку проціджують і зразу ж згодовують телятам старшого віку по 2-3 л зі збираним молоком під час гастроентериту.

Ацидофілія - виробляють із пастеризованого коров'ячого молока, до якого додають сухий або бактеріальний препарат, що містить культури ацидофільної палички - 3 %, молочнокислого стрептокока - 1 %, кефірного гриба - 1 %.

Ацидофільне молоко готують із використанням культури ацидофільної палички, 1 г якої додають до 1 л пастеризованого й охолодженого до 45-47°С молока. Молоко зсідається через 8-10 год рівномірним згустком без пухирців. Надалі можна використовувати 0,25 л цієї закваски на 5 л молока. Ацидофільне молоко випоюють для профілактики гастроентериту телятам від 7-добового до двомісячного віку по 0,5-1 л, поросятам від 10-добового до 30-добового віку по 50-250 мл. Добову дозу згодовують за 2-3 рази в суміші з молоком. Хворим тваринам дозу ацидофільного молока збільшують у два рази.

Хвою заготовляють узимку, оскільки з березня в ній починають утворюватися токсичні речовини. Свіжу хвою подрібнюють і згодовують великій рогатій худобі та свиням по 0,5-2 г на 1 кг маси тіла, вівцям і козам - 8-10, курям - 5-7 г. Для приготування борошна хвою висушують при 40-50"С, відділяють від гілочок і перемелюють. Коровам, телятам, ягнятам та порося гам по 0,5-1 г на 1 кг маси, курчатам - у кількості 3-4 % від маси раціону.

Настій хвої готують із подрібнених маленьких гілочок сосни або ялини — 1 кг хвої заливають 9-ма літрами гарячої води (70-80°С). Ємність зберігають у теплому місці, де настоюють 5-6 год. Смолисті речовини, що плавають зверху, знімають, а рідину використовують двічі на добу телятам у дозі 5-10 мл. У місячному віці кількість настою збільшують телятам до 100-150, поросятам і ягнятам до 40 мл.

Запитання і завдання для самоконтролю

1.Охарактеризуйте значення повноцінної годівлі та якості кормів.

2.Які фактори впливають на повноцінність кормів?

3. Яка роль вітамінів у годівлі тварин?

4. Охарактеризуйте профілактику захворювань, спричинених домішками та пестицидами.

5. Охарактеризуйте профілактику захворювань, спричинених отруйними і шкідливими рослинами.

6. Як організувати дієтичну годівлю тварин?

7. Які наслідки отруєння грибами і бактеріями?

2.4. Гігієна утримання молодняку тварин

Гігієна вирощування телят

Успіх відтворення стада, здоров'я, та продуктивність тварин значною мірою залежать від годівлі, догляду й утримання сухостійних корів, підготовки глибокотільних корів до отелення, гігієни родів та вирощування телят у профілакторний період.

Сухостійних корів слід відокремлювати в групи (цех сухостій­них корів) й утримувати та випасати ізольовано від інших тварин.

За 7-10 днів до очікуваного отелення згідно з графіком коровам роблять санітарну обробку (обмивають теплою водою, протирають дезінфікуючим розчином, висушують теплим повітрям тощо) і перево­дять у родильне відділення. Стійла в них мають бути просторими, чистими, продезінфікованими, із свіжою підстилкою. Годують тварин

доброякісним сіном із додаванням пшеничних висівок або спецкомбі-корму, які виключають із раціону за 2-3 дні до отелення.

З появою перших передродових ознак задню частину тіла корові обмивають теплою водою, а зовнішні статеві органи, хвіст і промежи­ну протирають дезінфікуючим розчином і переводять у підготовлений ізольований родильний бокс (денник), де її утримують без прив'язі. За таких умов корова займає зручне, наближене до природного, положення для родів і мас змогу проявити материнський інстинкт.

Перебіг нормальних родів у корів триває 2-3 години. Якщо роди затягуються, то необхідно повідомити про це ветеринарного працівника. Через 20-30 хв після родів корові випоюють до 5-Ю л підсоленої води з патокою (200-300 г).

Відразу після народження необхідно звільнити носову і ротову порожнини теляти від слизу, добре обтерти шкіру чистим рушником, відірвати на відстані 10-12 см від черевної стінки пуповину і продезінфікувати її після видалення залишків крові 5-10%-вим спиртовим розчином йоду. Краще, якщо корова облизує теля. Це нормальний фізіологічний акт, що стимулює кровообіг новонародже­ного, звільняє від слизу, зігріває його і сприяє швидшому відокрем­ленню посліду в корови.

Перші порції молозива телятам згодовують не пізніше як через 1-1,5 год після народження. Це пов'язано з тим, що телята народжую­ться з імунним дефіцитом (відсутність гамаглобулінів у крові, низька імунна функція лімфатичних вузлів, печінки тощо), а тому виникає необхідність негайно забезпечити їм молозивний імунітет. Ось чому краще, коли теля знаходиться з коровою в деннику. Воно швидко набуває фізіологічного статусу, міцніє, стає на ноги і з появою рефлексу ссання (30-45 хв після народження) самостійно і своєчасно споживає перші й наступні порції молозива з сосків вим'я матері. При цьому, імунні тіла молозива вільно проходять через стінку кишечника і в незмінному вигляді всмоктуються в кров протягом першої доби житія, особливо в перші 3-6 годин.

При ручному випоюванні молозиво (по 1-1,5 л) згодовують телятам у перші дві доби 5-6 разів. Категорично забороняється згодовувати телятам молозиво від корів, хворих на мастит, або забруднене і холодне.

При порушенні строків згодовування молозива телята облизують навколишні предмети і в організм потрапляють різного роду мікроорганізми, у тому числі й патогенні, які пригнічують розвиток

фізіологічно необхідних бактерій, що призводить до розвитку шлунково-кишкових захворювань з перших днів життя тварин.

Молозиво і молоко телятам треба випоювати повільно із соскових напувалок, закріплених за кожним телям. Після годівлі напувалки слід мити теплою водою, дезінфікуючим розчином і знову ополоснути та підвісити догори дном для сушіння. Гумові соски необхідно мити водою і кип'ятити (1-2 хв) в 1 %-вому розчині соди.

З 5-6-денного віку телятам дають теплу кип'ячену воду, а з 10-го дня життя привчають до згодовування грубих (доброякісне бобове сіно) та інших кормів. Для мінеральної підгодівлі використовують кухонну сіль, крейду, м'ясо-кісткове борошно високої якості тощо. Спочатку їх згодовують окремо, або з молоком, а пізніше з концентрованими кормами. У раціон телят необхідно вводити трав'яне борошно і різні вітамінні добавки.

Утримують новонароджених телят в індивідуальних клітках профілакторію. Вони бувають звичайні (Еверса), завужені, напівбокси тощо. Краще використовувати завужені клітки та напівбокси. У них теля може вільно лежати, відпочивати, випивати молозиво й молоко, рухатись вперед і назад, але не може повернутись. За таких умов виключається можливість потрапляння кишкової патогенної та умовно патогенної мікрофлори, якою забруднена задня частина клітки, у ротову порожнину, що запобігає розвиткові колібактеріозу і диспепсії новонароджених телят у перші дні життя, коли їх організм ще не має досить сталого імунітету.

У багатьох господарствах новонароджених телят після 2-денного віку вирощують у спеціальних будиночках (клітках із вигульними майданчиками) навіть при мінусових температурах зовнішнього повітря, їх розміщують біля приміщень на майданчиках із твердим покриттям. Будиночок - це індивідуальна клітка, зроблена з фанери або дощок із покрівлею. Довжина його 250 см, ширина - 120, висота передньої частини - 120 і задньої - 110 см. Щоб фанера або дошки не намокали, будиночок обтягують поліетиленовою плівкою або рубе­ройдом і закріплюють рейками. Передньої стінки в будиночку не роб­лять, а закривають за необхідності (у негоду) відкидним висячим бре­зентом. При такому обладнанні теля може виходити на вигульний май­данчик, прибудований по ширині клітки-будиночка довжиною 180 см. Будиночки мають бути сухими і без протягів. Таке утримання сприяє загартуванню телят, стійкості проти захворювань та поліпшенню апетиту й обміну речовин. Досвід передових господарств свідчить про доцільність застосування „холодного" способу утримання телят.

 

Залежно від способів випоювання молозива і молока застосо­вують кілька методів вирощування телят: із ручним випоюванням молозива і молока, без відлучення від корів-матерів і змінно-групове вирощування. У більшості господарств молочного напряму молозиво і молоко телятам випоюють вручну, використовуючи соскові напувалки (індивідуальні і групові). При цьому, точніше нормується кількість спожитого молока і рівень годівлі телят.

У м'ясному скотарстві телят до 7-8-місячного віку вирощують під коровами-матерями без відлучення (на підсосі).

На деяких фермах застосовують змінно-груіювий спосіб вирощування телят з 5-6-го дня життя під коровами-годувальницями. Корови повинні бути здоровими і мати добре виражений материнський інстинкт.

За такими коровами закріплюють 2-4 телят (залежно від продук­тивності і норми випоювання) й утримують з ними до 2-2,5-місячного віку. Різниця у віці телят однієї групи повинна бути не більше 10 днів і 10 кг живої маси. Отже, протягом лактації корова-годувальниця може вигодувати телят кількох груп.