Основні види, типи й групи досліджень у порівняльному правознавстві

Теорія порівняльного правознавства й методологія порівняльно-правових досліджень виділяє такі види, типи й групи досліджень та порівнянь.

Діахронне та синхронне порівняння

Таке порівняння базується на тому, що право існує в часі та в просторі, що воно має минуле, сучасне й майбутнє. Предметом порівняння можуть бути правові системи та їхні компоненти, що існували в минулому, тобто порівняння може носити історичний характер, і тому зветься діахронним. Але найчастіше предметом порівняння стають чинні правові системи (синхронне порівняння) та тенденції до їх наближення, які є об'єктом порівняльно-правового аналізу.

Так, порівняння правових систем однієї правової сім'ї дозволяє вивчити загальні закономірності їх розвитку, виявити причини розбіжностей у цих правових системах, обумовлених географічними, конкретно-історичними та іншими факторами, виявити найкращі для тих чи інших умов способи правового регулювання та вивчити питання щодо можливості взаємного сприйняття юридичного досвіду в сфері правотворчості або правозастосування.

Внутрішнє та зовнішнє порівняння

Порівняльно-правове дослідження може починатися, як мінімум, із порівняння двох правових систем, наприклад своєї національної та однієї іноземної, та йти далі, аж до охоплення всіх правових систем, що існують у світі, — це зовнішнє порівняння.

Внутрішнє та зовнішнє порівняння відрізняються за своїм предметом, цілями та результатами. Внутрішнє порівняння, при якому найчастіше йдеться про правові системи (законодавство) федеративних країн, дозволяє дати загальну характеристику певної національної правової системи. Але внутрішнє порівняння можна успішно здійснити не тільки в федеративних, айв унітарних державах, причому як в історичному (діахронному), так і у синхронному плані.

Мікро- та макропорівняння

Якщо внутрішнє порівняння здійснюється головним чином на рівні правових норм та інститутів однієї країни (мікропорівняння), то зовнішнє можливе як на мікрорівні, так і на рівні правових систем у цілому (макропорівняння). Межа між порівнянням на макро- й мікрорівнях не є жорсткою. Можна навіть проводити порівняння на обох рівнях одночасно.

Порівняння в світовому масштабі зветься універсальним, або глобальним. Його предмет — основні правові системи сучасності. Глобальне порівняння дозволяє виявити місце та взаємовідносини, взаємозв'язки основних правових систем сучасності на правовій карті світу. Крім того, воно має також теоретико-пізнавальну мету. При глобальному порівнянні тісно переплітаються майже всі аспекти порівняльно-правових досліджень.

Різні рівні правового порівняння залежно від об'єктів дослідження

Об'єкти порівняльно-правового дослідження можуть бути різними. Залежно від об'єктів дослідження порівняння проводиться на трьох різних рівнях.

Перший, найнижчий рівень, — мікропорівняння — стосується порівняння правових норм, юридико-технічних моментів при паралельному наведенні норм, що порівнюються. При цьому компаративіст виявляє й систематизує емпірико-правовий матеріал, що його цікавить. Другий, середній рівень, — порівняння правових інститутів та галузей права (інституціональне, або галузеве порівняння). В цьому випадку дослідження правових інститутів має бути доповнене вивченням соціальних факторів у поєднанні з правовою системою. Третій, верхній рівень, — порівняння правових систем в цілому — макропорівняння — найбільш складний, але теоретично завжди виправданий.

Не слід ототожнювати рівні порівняння з об'єктами порівняння, оскільки об'єктів порівняння більше, ніж рівнів.

Нормативне порівняння

Порівняльно-правові дослідження можна проводити двома способами — нормативним та функціональним.

При застосуванні нормативного способу відправною точкою є схожі правові норми, інститути, законодавчі акти. Інколи такий підхід трактується як формально юридичний (догматичний) аналіз.

Слід зазначити, що саме завдяки нормативному порівнянню було зроблено два суттєві висновки: по-перше, зовні ідентичні юридичні терміни не завжди мають однакове значення в різних правових системах; по-друге, одні й ті самі правові норми й інститути можуть виконувати різні функції.

В сучасних умовах нормативне порівняння має тенденцію до спрощення. Це викликано тим, що спроби уніфікувати усі правові системи, створити світове над­національне право зазнали поразки, в зв'язку з чим компаративісти почали вважати нормативне порівняння догматичним.

Саме недоліки нормативного порівняння змусили звернутися до так званого функціонального порівняння.

Функціональне порівняння

Воно починається не з визнання певних правових норм та інститутів відправною точкою порівняння, а з постанов­ки певної соціальної проблеми, і вже потім — з пошуку пра­вової норми або інституту, за допомогою яких можна вирішити проблему. В цьому випадку коло питань, в тому числі й питання що до практики застосування правових норм, позицій юридичної доктрини, що охоплюється значно більше й ширше, ніж при нормативному порівнянні. Порівняння йде не від норми до соціального факту, а навпаки — від соціального факту до його правового регулювання.

У функціональному порівнянні правові інститути й норми вважаються порівнюваними, якщо вони вирішують подібну соціальну проблему, хоча й діаметрально протилежним способом.

Функціональне порівняння можна визначити як дослідження правових засобів, способів вирішення одних і тих самих соціальних та правових проблем за допомогою різних правових систем. Функціональне порівняння корисне для досягнення як науково-теоретичних, так і практико-прикладних цілей, до того ж воно сприяє кращому розумінню й оцінці норм та інститутів національного права.

Функціональне порівняння слід відрізняти від функціонального підходу при порівнянні об'єктів дослідження.

І функціональне і нормативне порівняння мають свої плюси й мінуси. Немає достатніх причин протиставляти ці два види порівняння, віддаючи перевагу одному з них. Отже, й функціональне, й нормативне порівняння мають право на існування, тим більше в тісному сполученні, яке стає змішаним порівнянням.

Сучасний етап розвитку порівняльного правознавства вимагає саме такого виду порівняння. При цьому залежно від видів порівняння, його рівнів, мети й завдань дослідження в змішаному порівнянні переважатимуть елементи функціонального та нормативного порівнянь.

Щоб мати уяву про класифікацію видів, типів і груп порівняльного правознавства, варто зупинитися на варіанті, запропонованому І. Надем.

Перш за все, він поділяє порівняння на дві основні групи.

1. Порівняння правових систем різних періодів, так зване «історичне» порівняння.

2. Порівняння одночасно існуючих правових систем, так зване «логічне» порівняння.

В свою чергу, історичне порівняння може складатися з:

— порівнянь правових систем, що змінюють одна одну відносно одного й того ж типу права;

— порівнянь різних типів права в їх історичній послідовності.

Логічне порівняння, в свою чергу, може виступати як:

— порівняння однотипних правових систем (тобто внутрішнє), яке включає:

а) порівняння правових систем, які належать до однієї «правової родини» (сім'ї), наприклад порівняння правових систем колишніх соціалістичних країн, країн-членів СНД чи буржуазних правових систем континен­тального типу;

6) порівняння правових систем країн, які належать до різних «родин права» (сімей), але одного суспільно-історичного права з англо-американським правом.

При цьому І. Надь зауважує, що використання порівняння з іншими правовими системами при вивченні своєї правової системи має такий елементарний характер, що можна не займатись його вивченням;

— порівняння правових систем, що належать до різних соціальних формацій (або таке, яке ми називаємо зовнішнім порівнянням), також поділяється на:

а) порівняння типів права — як у цілому, так і шляхом порівняння конкретних правових систем, які належать до різних типів;

б) порівняння «правової родини» (сім'ї) однієї соціаль­ної системи з «правовою родиною» (сім'єю) іншої соціальної системи.

Більш детальну структуру такого розподілу пропонує К. Осакве. За його думкою, співставлення правових систем двох або більше правових сімей вважається міжсистемним, а двох або більше правових систем у складі однієї правової сім'ї — внутрішньосистемним. Порівняння правових систем двох або більше суб'єктів однієї федеральної країни кваліфікується як внутрішньонаціональне порівняння. Порівняння чинного закону з колишнім або з проектом нового закону він відносить до історичного порівняння, тоді як порівняння інститутів або галузей права однієї країни — до міжгалузевого порівняння. І підкреслює, що в традиційному розумінні порівняльне правознавство охоплює лише внутрішньосистемне та міжсистемне порівняння.

Види порівняльного правознавства також можуть бути класифіковані відповідно до рівня порівняння:

а) порівняння на рівні права, взятого в цілому;

б) порівняння на рівні галузей права;

в) порівняння на рівні правових інститутів.

К. Цвайгерт і Г. Путтфаркен, розглядаючи існуючу класифікацію вищезазначених видів порівняльно-правових досліджень, а також законодавчий (прикладний) і теоретичний (науковий) види досліджень, запропонували простішу класифікацію, в якій порівняння поділяється на оціночне та безоціночне.

Метою останнього є краще й глибше дослідження за­рубіжного (іноземного) права як на теоретичному рівні, так і на практико-прикладному, наприклад, для зов­нішньополітичних консультацій або для застосування зарубіжного (іноземного) права судами.

Оціночне порівняння використовує чи ставить за мету критичну оцінку. Це — чисто функціональний метод:

порівнюються способи вирішення подібних соціальних проблем у різних правових системах.

Для цього типу порівняння термін «аналогічні правові інститути» концентрує сукупність правових (неправових) явищ, які складають суть рішення тієї чи іншої проблеми, незалежно від системи права та його визначального інструментарію. Єдиним загальним елементом є досліджувана соціальна система.

Мета такого порівняння може бути різною — від правової критики або критико-догматичного аналізу різних систем права до конкретних практичних завдань, наприклад внесення змін до національного права чи створення міжнародної норми.

Загальним для такого типу порівняльних робіт є те, що вони завжди вміщують оцінку, яка, в свою чергу, є засобом пошуку кращого рішення. Воно може бути знайдене серед вже існуючих рішень або сформульоване на основі матеріалів і прикладів, одержаних при порівняльному аналізі.

При здійсненні оціночного порівняння виникає чимало труднощів не тільки концептуального, й практичного характеру. Найчастіше вони залежать від мети цього ви­ду порівняння.

По-перше, пошук найкращого рішення фактично припускає існування однакових проблем у різних соціальних системах.

По-друге, навіть якщо це так, рішення проблеми однією правовою системою формується під впливом соціальних цінностей, які відрізняються від цінностей іншої соціальної системи.

Порівнюючи правові системи розвинутих країн і країн, що розвиваються, слід виходити з наявності суттєвої різниці в їхніх «соціальних факторах» і системах цінно­стей. Вже тому не існує спрощеної формули порівняння.

Визначення «країни, що розвиваються» стосується, скоріше, економічних цілей цих країн. Що до їх права, то ми зустрічаємося з різними реальними ситуаціями. Так, у цих країнах використання положень правових систем західних країн інколи (це залежить від рівня розвитку) має за мету стимулювання широкомасштабного економічного чи соціального розвитку або, як мінімум, створення для цього необхідних умов.

Це майже протилежні взаємовідносини права й економіки, права й суспільства, регулювання та об'єкта регулювання.

Безперечно, така відмінність впливає на зміст і цілі окремих правових інститутів і таким чином заважає повноцінному порівнянню.

З цим тісно пов'язана інша проблема — проблема «правової допомоги», в якій має йтися про те, як і до якої міри право розвинутих країн може бути використане для вдосконалення правових систем країн, що розвиваються.

Завершуючи класифікацію порівняльно-правових досліджень, слід згадати пропозицію К. Цвайгерта розділити їх на повні та неповні. Повним він вважає порівняння, яке дало практичний результат, а будь-яке інше — неповним.

До того ж виникає природне запитання щодо використання результатів порівняльного правознавства, певних досліджень. Безумовно, їхній зміст, результати порівняльно-правового вивчення залежать від правильно визначеної мети, вміло обраних об'єктів дослідження, про які йшлося вище. Що до ступеня й масштабів використання цих результатів, то вони значною мірою визначаються тими, хто їх застосовує. Звідси й певна спеціалізація сфер використання таких результатів, їхнє функціональне значення. Зокрема, їх можна використовувати:

а) у процесі законотворчості;

б) у тлумаченні законів;

в) у практиці правозастосування;

г) у діяльності господарчих суб'єктів;

д) у наукових дослідженнях;

е) у освіті кадрів;

є) у діяльності міжнародних організацій та міждержавних об'єднань.

Наводячи цей перелік, Ю.А. Тихомиров супроводжує його коментарем, який стосується й нашої країни: «Поки що не вдається добитися навіть відносної рівномірності використання компаративістських результатів. Причини різні — і неготовність «реалізаторів», і невизначеність, розпливчастість рекомендацій та пропозицій, і відсутність зв'язку між внутрішньоправовими й зовнішньоправовими явищами і процесами, і слабкість «компаративістської освіченості» кадрів.

ЛЕКЦІЯ 3

ПИТАННЯ КЛАСИФІКАЦІЇ ОСНОВНИХ ПРАВОВИХ СИСТЕМ СУЧАСНОСТІ

Питання:

1. Правова карта світу як предмет вивчення порівняльного правознавства. Визначення правової карти світу

2. Правова система — головний об'єкт порівняльного правознавства. Критерії класифікації правових систем

3. Правова сім'я як специфічна категорія порівняльного правознавства. Вчення про правові сім'ї

4. Загальний огляд деяких чинних класифікацій основних правових систем і сімей сучасності