Етапи формування правової системи України

Формування і розвиток української правової системи відбувалися за загальними і спільними законами для формування усіх правових систем, проте для цього процесу характерні свої особливості.

В українській історії правова система формувалася протягом усього періоду становлення української державності - Київської Русі, Гетьманщини, УНР, ЗУНР, гетьманату П.Скоропадського та УРСР. Корені сучасної національної правової системи знайшли свій початок у романо-германському типі правової системи.

У загальному можна виділити два етапи становлення сучасної української правової системи. Це етап становлення правової системи до прийняття Конституції України тобто до 1996р. та сучасний етап - цілеспрямована розбудова правової системи згідно з положеннями і вимогами Конституції України.

Протягом першого етапу відбувалося нагромадження нормативно-правової бази. Це відбувалося протягом тривалого часу.

Загальною рисою першого етапу було кількісне нагромадження нормативно-правових актів, які покривали не врегульовані законодавством сфери суспільних відносин.

Наприклад до 15 ст Росія і Україна мали спільну правову історію. У період Польсько- Литовського панування на Україні діяли норм 2 та 3 литовського статутів(1566 і 1588 рр.) а також звичаєве козацьке право яке стосувалося воєнно-адміністративного порядку, і суду, власності на землю, купівлі продажу рухомого майна а також окремих злочинів і покарань.В містах, особливо тих, які користувалися правом самоуправління активно використовувалися норми Магдебурзького права.

Після з’єднання України з Росією одним із джерел права стали законодавчі акти царського правління і норми місцевої української влади. Різнорідність, неупорядкованість та суперечливість норм права України створювали значні труднощі у діяльності адміністративних і судових установ. У 1728 році царським правлінням було прийнято рішення про створення комісії для кодифікації українського законодавства. Комісія закінчила роботу в 1743 році і підготовлений “Звід права по якому судиться малоросійський народ” був представлений на затвердження в Сенат. Хоча звід так і залишився не затвердженням у судовій діяльності, ним досить часто користувалися як надійним джерелом.

Після 60-х рр.. ХVIII століття після ліквідації малоросійської автономії стало значно розширюватися застосування загальноросійського права, яке значно потіснило інші джерела. У ХІХ ст. правовий розвиток України протікав у загальноросійському руслі, а з 1918 вона відтворювала єдині схеми державно-правового будівництва СРСР. Які інші радянські республіки Україна мала власні кодекси з всіх галузей права. Дві широкомасштабні кодифікації були проведені у 1920-ті і 1960-70 –ті рр.. У 1960 році були прийняті КК і КПК, 1963 ЦК і ЦПК, в 1969 р.- кодекс про шлюб і сім’ю, в 1970р. –виправно-трудовий кодекс, в 1971 КЗоТ, а в 1983 житловий кодекс.

З 1990 року почалося становлення нової правової системи України. Основні зусилля законодавців були направлені на створення переходу до ринкових відносин для створення незалежної національної державності. В 1990 році в Україні було прийнято сотні законів, які закріпили нові принципи і інститути: пріоритет прав свобод людини,багатопартійність, розподіл влади, конституційний контроль, рівність усіх форм власності, свободу приватної ініціативи і т.д. В результаті цих змін Україна в цілому перейшла від соціалістичного до романо-германського типу правової системи.

У 1996 році в Україні було прийнято Конституцію і починається новий етап розвитку правової системи. Він характеризувався більш доцільним визначенням предметів правового регулювання, пов’язаних з впровадженням норм і положень Конституції. Конституція визначила головні засади і свободи людини, встановила правові основи функціонування громадянського суспільства та нових економічних відносин у державі. Можна було спостерігати зміни які відбувалися у кількох напрямках. Це:

1. Поширення правового регулювання на раніш не регламентовані правом сфери суспільної діяльності, що виявляється перш за все у збільшенні кількості нормативних актів. Серед прийнятих законів слід відмітити блок законів по регулюванню діяльності у банківсько-фінансовій сфері, екологічні закони, правові акти, що стосуються приватизації та питань конституційного ладу - введення інституту президентства, розподілу влад.

2. Перерозподіл сфери правового регулювання між окремими галузями права, що виявляється у зміні методів правової регламентації, юридичній ідентифікації нових явищ у національному правовому полі (нові види злочинів, нові типи взаємовідносин між суб’єктами та об’єктами правозастосування), в розширенні сфери застосування традиційних правових інститутів.

3. Створення комплексних правових актів, що базуються на суміжних галузях права і виникають в результаті злиття чи взаємодії предметів регулювання. Згадані процеси змін сфер правового регулювання мають значний вплив на становлення структури системи законодавства. В плані ієрархічної побудови процес диференціації виявляється у частковому розширенні компетенції виконавчої влади щодо прийняття нових нормативиних актів, і підвищення ролі та значення актів місцевих органів влади і місцевого самоврядування. В галузевій структурі права процес диференціації викликає виділення певних галузей у самостійні через появу нових видів суспільних відносин і необхідність їх правової регламентації - фінансове, земельне, господарське, податкове право.

Положення Конституції конкретизуються та рееалізуються і через галузеве законодавство. Одночасно норми Конституції поширюють свою силу й на сфери відносин, які регулюються галузевим законодавством, оскільки Конституція має характер прямої дії (ст. 8 Конституції). Між нормами Конституції та нормами галузевого законодавства існують відносини не тільки координації, а й субординації. Ієрархія правових актів у концептуальному вигляді визначає ст. 150 і закріплена ст. 8 Конституції. Більш детальне співвідношення має визначатися новим законом про правові та підзаконні акти України. Ефективність і стабільність правової системи України великою мірою залежатиме від рівня відповідності усіх законодавчих та підзаконних актів положенням Конституції, яка є головним їх джерелом.