Поняття порівняльного правознавства.

 

Порівняльне правознавство, або юридична компаративістика (лат. comparativus — порівняльний), — наука, яка займається дослідженням загальних і специфічних закономірностей виникнення, розвитку і функціонування сучасних правових систем світу.

Науку порівняльного правознавства слід відрізняти від порівняльно-правового методу. Порівняльно-правовий метод — це зіставлення юридичних понять, явищ, процесів одного порядку і з'ясування подібності та відмінності між ними. Залежно від об'єктів порівняльно-правовий метод застосовується вибірково за обов'язкової умови їх порівнянності.

Об'єктивно необхідним є процес пізнання права в загальносвітовому порівняльному аспекті (між різними правовими системами світу), тобто міжнаціональне порівняння, порівняння різних правових систем, існуючих у державах світового співтовариства. В основі такого порівняння лежать процеси, що закономірно відбуваються у світовому співтоваристві — розроблення і формування правових систем молодих держав, розширення і поглиблення зв'язків між державами і групами країн, інтеграція низки країн у єдине ціле. Порівняння уможливлює класифікацію державно-правових явищ, властивих правовим системам різних країн, з'ясування їх історичної послідовності, генетичних зв'язків між ними, ступінь запозичення елементів (норм, принципів, форм права) однієї правової системи в іншої.

У світовому науковому середовищі неоднозначне тлумачаться зміст і призначення юридичної компаративістики. Навіть у найменуванні цієї науки виявляються деякі розбіжності, що пояснюється, крім різних підходів до визначення об'єкта і предмета цієї науки, неоднаковим праворозумінням. У Франції перевага віддається терміну «порівняльне право», у країнах Латинської Америки і деяких інших країнах - «порівняльному законодавству», у Німеччині, Україні, Росії — «порівняльному правознавству» Проте юристи всіх країн вважають за природне розглядати свої правові системи як із погляду їх внутрішніх рис і особливостей, так і крізь призму інших правових систем.

В основному завершене оформлення порівняльного правознавства як самостійної науки, до складу якої входять: предмет науки — підстави і об'єкти порівняння; методологія (включаючи принципи) науки; система науки — її структурні елементи; функції науки; наукова термінологія і категорії науки — понятійний апарат; бібліографія; історія науки — етапи виникнення, розвитку і затвердження; соціальне призначення.

Предмет порівняльного правознавства — загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування правових систем світу в їх порівняльному пізнанні. Порівняльне пізнання може походити як мінімум із двох правових систем. Важливо підкреслити, що предмет, порівняльного правознавства як самостійної науки не тільки містить у собі процес порівняння окремих нормативно-правових актів, галузей права або інститутів, а й охоплює правові системи в цілому. Порівняння припускає діяльність, у ході якої відповідні елементи порівнюваних правових систем зіставляються для того, щоб визначити наявні між ними подібності і відмінності.

Правові системи, як і право, існують у просторі і часі. Вони мають минуле, теперішнє і майбутнє. Об'єктом порівняння є правові системи світу. Які розкриваються через їх компоненти (елементи): праворозуміння, правові норми та їх види, система праву, джерела права, нормативно-правові акти, правозастосовчі акти, принципи права, юридичну техніку та ін. Ретроспективне порівняння є передумовою адекватного розуміння сучасного функціонування правових систем і прогнозування їх розвитку.

Порівняльне правознавство доцільно розмежовувати на загальне і спеціальне (галузеве і внутрішньогалузеве).

Загальне порівняльне правознавство	Спеціальне (галузеве і внутрішньогалузеве)
— предметом порівняння є правові системи в цілому, загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування правових явищ (законодавства, системи права, співвідношення права і закону, правовідносин, тлумачення, законодавчої техніки та ін.), тобто все те, що належить до загальнотеоретичного знання правового поля держави	— предметом порівняння є окремі компоненти (елементи) системи права — галузі; цивільне, кримінальне, адміністративне право та ін., інститути права, ї конкретні норми, тобто все те, що належить до спеціального знання галузевої юридичної науки

 

Важливою особливістю загального порівняльного правознавства є його орієнтація передусім на дослідження стикових проблем, що лежать у площині порівняльного аналізу різних правових систем світу.

Об'єктами загального порівняльного правознавства можуть бути:

1) сучасні типи правових систем (загальне міжтипове порівняння),

2) правові системи різних типів (окреме міжтипове порівняння);

3) правові системи, що належать до одного типу (внутрішньотипове порівняння)

Загальне міжтипове порівняння припускає з'ясування ідентичності і своєрідності прояву їх загальних ознак. На рівні порівняння окремих правових систем (окреме міжтипове порівняння і внутрішньотипове порівняння) виявляється єдність загальних, особливих і специфічних (таких, що відрізняються) ознак. Все це сприяє їх цілісному сприйняттю.

Наука порівняльного правознавства покликана охопити порівнянням правові системи, виявити сучасну правову карту світу, де, по можливості, право кожної країни віднесено до певного типу (сім'ї) правових систем. Отже, одним з основних завдань науки порівняльного правознавства є наукова класифікація правових систем світу.

Згідно з одним із юридичних словників, порівняльне правознавство — це порівняльний метод дослідження в юридичних науках, об'єктами вивчення яких є держава і право.

Автор навчального курсу «Порівняльне конституційне право» П.Ф. Мартиненко вважає, що порівняльне право — це термін, що в загальному аспекті визначає будь-яке право, яке розглядається в аспекті порівняння.

Один із сучасних компаративістів Й.Сабо (Угорщина) вважає, що загальне порівняння правових систем — це співставлення різних юридичних систем, а не порівняльна практика свого права.

На думку компаративістів, кожна країна має свою приватну правову систему й повинна порівнювати її з іншими. В цьому випадку ми маємо справу з двома видами порівняння. Перший — це «справжнє порівняння права» в сучасному розумінні, тоді як другий — це порівняльне вивчення свого права.

В останньому випадку порівняння є засобом пошуку місця для національного правав класифікації правових систем з обмеженим використанням порівняльного методу, тоді як у першому випадку воно досягає певної автономії й стає метою в «собі».

Таке «автономне порівняння» має своїм об'єктом правові системи (чи інститути), а не тільки свою систему, й саме воно є справжнім правовим порівнянням.

Так що ж таке порівняльне правознавство?

В сучасному розумінні й стані розвитку поняття «порівняльне правознавство» має потрійний зміст:

ü це наука;

ü науково-прикладний метод дослідження;

ü навчальна дисципліна.

спрямовані на три головні цілі порівняльного правознавства, а саме:

ü науково-пізнавальну;

ü практико-прикладну;

ü навчальну.

Порівняльне правознавство як наука характеризується двома основними аспектами. Один з них стосується використання порівняльного методу при вивченні правових інститутів і конкретних правових проблем держави, до якої належить дослідник. Цей аспект охоплює порівняння на мікрорівні та, як правило, стосується окремих галузей національного права. Другий аспект виступає як автономне вивчення права зарубіжнихкраїн,їх правових систем у цілому, або на рівні окремих галузей та інститутів права. Мета такого макропорівняння — визначити, що відбувається на правовій карті світу, як розвиваються основні правові системи й правові сім'ї сучасності, як на них відбиваються поточні зміни в національних правових системах різних країн.

Як науково-прикладний метод порівняльне правознавство у вигляді порівняльно-правових досліджень є одним із важливих засобів вивчення правових явищ, завдяки чому стає можливим виявлення детального, особливого та одиничного, в тому числі в правових системах сучасності і окремих країн. В юридичній практиці часто ототожнюють порівняльне правознавство з порівняльно-правовим методом та вживають ці терміни як синоніми. Однак це є безпідставним, оскільки спосіб пізнання не може бути рівнозначним його меті — вивченню правових систем у цілому.

Отже, порівняльне правознавство базується на використанні не тільки порівняльно-правового методу як приватно-наукового методу дослідження, але й усього іншого інструментарію правової науки. Зокрема, серед інших видів досліджень порівняльне правознавство використовує діахронне й синхронне дослідження (відповідно до тих, що існували в минулому та сучасних правових систем), внутрішнє й зовнішнє ( відповідно до національних, в тому числі федеративних), мікро- й макропорівняння (відповідно до правових систем однієї країни та правових систем і правових родин (сімей) в цілому), нормативне й функціональне (відповідно до подібних правових норм) тощо.

В сучасних умовах порівняльне правознавство вже, безумовно, ствердилося як самостійна навчальна дисципліна, що посідає особливе місце серед таких юридичних дисциплін, як історія й теорія держави і права, філософія й соціологія права, право зарубіжних країн та юридична антропологія, психологія права тощо. Але порівняльне правознавство як наука та навчальний курс у кожній країні мають свої відмінності, що визначаються передусім застосуванням неоднакових доктринальних підходів до предмета порівняльного правознавства. Навіть в одній країні інколи існують декілька відмінних напрямів та шкіл порівняльного правознавства.

Отже, поняття порівняльного правознавства слід визначити як галузь юриспруденції, що охоплює:

ü концептуально-визначальну систему правових знань та уявлень відносно юридичної географії світу, класифікації й характеристики основних правових сис­тем та правових сімей сучасності;

ü теоретичні засади застосування порівняльно-пра­вового методу для всебічних комплексних досліджень національних і регіональних правових систем з метою вдосконалення національних систем права;

ü навчальну дисципліну для підготовки спеціалістів цієї галузі у вищих юридичних навчальних закладах.

Розгляд цього безумовно важливого питання ми хотіли б завершити зауваженням В.С. Нерсесянца, який звертає увагу на те, що «...поняття, що використовуються в порівняльному правознавстві (як, між іншим, й у всіх інших юридичних дисциплінах), ма­ють науково-правовий зміст тільки в рамках загального змісту права й лише в тій мірі, в якій вони є конкретизаціями (щодо предмета цієї юридичної дисципліни) загального поняття права. Ясно також, що поширені в компаративістиці словосполучення «правова сім'я», «сім'я систем права», «правова система» (у вузькому або широкому сенсі) й таке інше — це взагалі не поняття, а тільки умовні позначення для тих чи інших угруповань нормативно-регулятивних явищ як правового, так і нерідко неправового характеру. Використовуючи подібні умовні назви й термінологічні визначення, що склалися, не слід забувати, що суть справи не в назвах, а в понятійно-правовому значенні й змісті групованих та досліджуваних об'єктів, що порівнюються».