Поняття мусульманського права

Будучи складовою частиною ісламу, мусульманське право сприймалося і як система норм, і як досконала політико-правова доктрина. Мусульманське право можна розглядати як специфічну правову систему, що існує в рамках ісламської релігії, має державний характер і більш, ніж усі інші світові релігії, пов'язана з правом.

Мусульманське право — це сукупність підтримуваних державою релігійних, моральних і правових норм, що склалися на основі ісламу в тлумаченні вченимибогословами і правознавцями.

Географія поширення мусульманського права велика. Традиційно воно присутнє у державах Арабського Сходу (Іран, Ірак, Йорданія, Туреччина, Кувейт і т.ін.). Не менш традиційним воно є для мусульманських общин Африки (Сомалі, Танзанія, Кенія та ін.), Малайзії, Індонезії та деяких інших країн.

Через прихильність до ісламу вплив мусульманського права відчувають деякі з балканських країн і регіонів (наприклад, Албанія, Косово), низка країн СНД (Азербайджан, Узбекистан, Туркменістан, Таджикистан та ін.), суб'єкти Російської Федерації (Татарстан, Ічкерія, Інгушетія та ін.), а також мусульманське населення України (кримські татари). У деяких із них спостерігаються (різні за ступенем активності і глибиною) процеси відновлення принципів і норм шаріату. В державних символах підкреслюється належність до мусульманського світу. Сьогодні більш ніж 700 мільйонів чоловік на питання «Хто ти за вірою?» — відповідають арабським словом муслим: «Людина, що сповідує іслам», мусульманин.

Мусульманське право віднесене до релігійно-общинної групи релігійнотрадиційного типу правової системи з таких причин.

1. Як своєрідний юридичний феномен воно має відверто релігійний зміст. Мусульманське право виникло в єдності із шаріатом, який становить найважливіший компонент ісламської релігії. Його можна вважати окремою складовою частиною релігії ісламу.

Зв'язок мусульманського права з релігією ісламу є неоднозначним. З одного боку, існують правові і релігійні норми, які за своїм змістом збігаються і реалізуються як релігійними установами, так і державними органами. З іншого боку, держава, як своїм авторитетом, так і примусовою силою, підтримує не всі релігійні норми. Воно формує більшість норм мусульманського права без безпосереднього зв'язку з релігійними вченнями, сприяє застосуванню юридичних норм не тільки мусульманськими судами, а й світськими судовими (світські суди) і правоохоронними (поліція) органами.

2. Мусульманське право має релігійно-общинний принцип застосування. Воно діє насамперед у взаємостосунках мусульман, призначається для мусульманської общини, спрямоване на її консолідацію і розширення. Наприклад, шлюбно-сімейні норми мусульманського права поширюються виключно на мусульман і не використовуються іншими релігійними конфесіями. Відповідальність за недодержання посту під час рамадану стосується лише мусульман. Правда, наявність наведених фактів не виключає прагнення поширити норми мусульманського права і на немусульман (підкорення нормам мусульманського права немусульманки, яка вийшла заміж за мусульманина, та ін.).

Мусульманська правова сім'я — це система норм, що відображує в релігійній формі переважно волю релігійної верхівки, а також санкціоновані в підтриманні теократичною ісламською державою, яка склалася в період раннього середньовіччя в VІІ-Х ст. в Арабському Халіфаті й базується на засадах ісламу.

Іслам виходить з того, що існуюче право створене Аллахом, який у певний момент історії відкрив його для людей через свого Пророка Мухаммеда. Право Аллаха надано людству раз і назавжди, тому суспільство має ке­руватися цим правом, а не створювати своє власне під впливом соціальних умов життя, що постійно змінюються. Однак, згідно з теорією мусульманського права, божа відвертість потребує роз'яснення й тлумачення, на що й пішли століття кропіткої праці мусульманських юристів — факифів. Втім їх зусилля були спрямовані не на створення нового права, а лише на пристосування наданого Аллахом права до практичних потреб користування.

Оскільки, згідно з постулатами ісламу, право відображує волю Аллаха, воно охоплює всі сфери суспільного життя, а не тільки ті, що стосуються правової сфери. Так, мусульманське право в широкому розумінні визначає молитви, які мусульманин має читати, пости, яких має додержуватися, милостині, які має подавати, та паломництва, які має здійснювати. До того ж до дотримання цих правил не можна примушувати. В цьому сенсі мусульманське право розглядається як єдина ісламська система соціально-нормативного регулювання, яка включає як юридичні норми, так і неправові регулятори (в першу чергу релігійні й моральні), а також звичаї.

Квінтесенцією ісламу є шаріат. Він складається з двох частин — теології, або принципів віри (акида), та права (фикха). В свою чергу фикх, або мусульманське право поділяється на дві частини: перша вказує мусульманинові, якою має бути лінія його поведінки стосовно собі подібних (муамалат), а друга визначає його обов'язки перед Аллахом (ибадат). До того ж, на думку деяких авторитетних дослідників, ибадат (тео­логія) посідає в шаріаті відносно муамалату другорядне місце. Ці дві частини шаріату складають предмет юридичної науки в тому вигляді, в якому її визначали та вивчали різні мусульманські правові школи (мазхаби). До речі, вивчення держави не є частиною мусуль­манської юридичної науки.

Основною функцією фикха є збереження постійних зв'язків між законодавством мусульманської держави та його первинними джерелами. Відмінність мусульмансь­кої та світської юридичної науки полягає в тому, що мусульманська правова система бере початок у Корані і вважає право плодом божественних творінь, а не продуктом людського розуму та соціальних умов.

Незважаючи на те, що іслам є наймолодшою з трьох світових релігій (його вік наближається до чотирнадцяти століть), він достатньо поширений і є не тільки повною ідеологією, релігійно-етичним вченням, а й особливою культурою, цивілізацією. Його норми спрямовані як на вирішення релігійно-культових питань, так і на регулювання повсякденної поведінки мусульман, формування способу їхнього життя в цілому.

Агресивно-завойовницька політика династії Омейядів (VII-VIII ст. н. е.) сприяла проникненню ісламу на північне узбережжя Африки й навіть у Іспанію. На Сході він перетнув кордони Персії й сягнув Індії. В XV ст. прокотилася друга хвиля ісламських завоювань під проводом Османської імперії. Вона призвела до розгрому й занепаду Візантійської імперії, взяття Константинополя (1453 рік) та встановлення верховенства ісламу в Південно-Східній Європі. Іслам набув визнання також і в Азії. Після Другої світової війни деякі арабські (й не тільки арабські) країни стали офіційно називатися ісламськими.

За різними підрахунками, в світі від 800 мільйонів до мілліарду людей (тобто 1/6 населення земної кулі) сповідують іслам. Це, зокрема, мешканці таких країн, як Афганістан, Єгипет, Іран, Ірак, Йорданія, Індія (10% її населення), Індонезія, Кенія, країни Аравійського півострова та Персидської затоки, Ліван, Лівія, Марокко, Мавританія, Малайзія, Пакистан, Сирія, Саудівська Аравія, Судан, Сомалі, Танзанія, Туніс, острови Фіджі та багато інших.

Однак просторове поширення мусульманського права не ідентичне географічним кордонам країн з мусульманським населенням. Існують нації й етнічні групи, які сповідують іслам як релігію, але не сприймають мусульманське право.

Основа мусульманської юридичної науки — казуїстичний метод «ільмаль фуру» або «маса ил» (розгляд справ).

Біля джерел усіх мусульманських (сунітських та шиїтських) правових шкіл стояли дві школи — школа Медини та іракська школа, які використали загальне право, що закріпилося на контрольованих ними територіях, та пристосували його до потреб ісламської віри.

Мусульманське право базується на безперечних постулатах, що надають системі непохитність. Мусульманські юристи засуджують все, що якоюсь мірою є випадковим або невизначеним.

За структурою правові норми, сформульовані цими юристами, завжди будуються на зовнішніх факторах. Мотиви й наміри індивіду ніколи не беруться до уваги, а всі психологічні елементи свідомо виключаються з розгляду.

Закон у розумінні пізньоримського та романо-германського права в мусульманському праворозумінні не існує. Теоретично тільки Бог має законодавчу владу. Насправді ж єдиним джерелом мусульманського права є праці вчених-юристів. Тому мусульманське право являє собою приклад права юристів.

Отже, не держава, а правова наука фактично відіграє роль законодавця, оскільки підручники мають силу закону. При розгляді справи суддя ніколи прямо не звертається до Корану або сунні — переказів про Пророка. Замість цього він посилається на автора, авторитет якого є загальновизнаним.

Мусульманське право як сукупність певних норм сформувалося протягом перших двох століть існування ісламу. Подальший застій приписують так званому «закриттю воріт людських зусиль» — іджтихаду. Однак шиїтські школи ніколи не визнавали цього «закриття», тому право шиїтів завжди було набагато гнучкішим, ніж право сунітів.

В цілому аж до XIX ст. еволюція мусульманської правосвідомості відображувалася головним чином у релігійно-юридичних коментарях і збірниках фетв, які по-новому тлумачили традиційні положення й принципи шаріату, ніколи не нехтуючи ними та не змінюючи їх звичного сприйняття. Цьому сприяли порівняно повільні темпи суспільного розвитку, верховенство релігійної форми суспільної свідомості. За таких умов мусульманське право більш або менш відповідало своєму соціальному призначенню.

В працях мусульманських вчених-юристів відсутній класичний римський розподіл на публічне й приватне право. Глава йде за главою без всякого розподілу питань, які слід було б віднести або до приватного, або до кримінального права. До основних галузей мусульманського пра­ва належать кримінальне, судове та сімейне право.

Іншою характерною рисою мусульманського права є його виключна різноманітність і широка гама релігійних та національних форм, тісна взаємодія з місцевими традиціями й звичаями, співіснування в ньому як деталізованих індивідуальних рішень із загальними принципами, так і здатності змінюватися в часі.

В сучасному світі мусульманське право співіснує й тісно взаємодіє з іншими правовими сім'ями, але залишається самостійною правовою сім'єю, яка впливає на мільйони людей.