Загальний огляд основних правових систем сучасності

Питання

1. Романо-германська (континентальна) правова сім'я

2. Правова сім'я загального права

3. Релігійні й традиційні правові сім'ї

3.1. Мусульманська правова сім'я

3.2 Індуїстське право

4. Правові системи країн Далекого Сходу

5. Африканська правова сім'я

6. Змішані правові системи

6.2. Правова система Ізраїлю.

6.3. Правова система Південно-Африканської Республіки (ПАР).

6.4. Загальна характеристика північноєвропейської групи правових систем.

6.5. Загальна характеристика латиноамериканської групи правових систем.

7.Деякі узагальнені оцінки, вимоги й рекомендації сучасної компаративістики

 

Як вже неодноразово підкреслювалося, порівняльне правознавство спрямоване головним чином на вивчення й дослідження правової географії світу, з'ясування особли­востей взаємовідносин і взаємовпливу правових систем сучасності, дослідження закономірностей їх розвитку, ви­явлення в них загального, особливого та одиничного.

При цьому основні правові системи сучасності виступають в якості головного об'єкта порівняльного правознавства — як на рівні мікро-, так і макропорівняння. Таким чином, порівняльне правознавство допомагає подолати вузьконаціональну обмеженість при вивченні права, дозволяє поглянути на ього під ширшим кутом зору, а співвідношення національної правової системи із зарубіжними створює умови для більш чіткого виявлення національної своєрідності правової системи кожної країни. Дослідження різних правових систем також сприяє глибшому розумінню шляхів та особливостей розвитку права кожної країни, в тому числі з точки зору національної юридичної науки. Але значення порівняльного правознавства для розвитку юридичної науки полягає не тільки в пошуку й надбанні нових теоретичних знань щодо правової дійсності, а й у тому, що ці знання так чи інакше можуть бути враховані при розробці концепцій розвитку національного законодавства і права.

Саме з цією метою в цій главі наводяться відомості щодо основних правових сімей і деяких правових систем сучасності в супроводі їх стислих (обумовлених навчальним характером видання) характеристик, в основу яких покладено їх систематизацію, погляди та праці російського компаративіста професора А.Х. Саїдова.

1. Романо-германська (континентальна) правова сім'я

Романо-германська (континентальна) правова сім'я об'єднує правові системи, створені з залученням римської правової спадщини й об'єднані спільністю структур дже­рел права та подібністю понятійно-юридичного апарату.

Історія цієї сім'ї склалася на основі вивчення й викладання римського права в італійських, французьких та німецьких університетах, які створили в XII — XVI ст. на базі Зводу законів Юстиніана загальну для багатьох європейських країн юридичну науку.

Термін «романо-германська правова сім'я» віддає належне одночасним спільним зусиллям латинських і германських країн. Однак у широкому вжитку та в сучасній юридичній літературі вона має назву «континентальна».

Формування романс-германської (континентальної) правової сім'ї підпорядковувалося глобальному й закономірному зв'язку права з економікою та політикою, тому не може бути усвідомленим без урахування складного процесу розвитку товарно-грошових відносин середньовічного суспільства, перш за все відносин власності, обміну, первинного накопичення тощо.

Буржуазні революції змінили соціальну природу права, скасували середньовічні правові інститути, перетворили закон на основне джерело романо-германського права. При цьому закон сприймався як найбільш зручний інструмент для створення єдиної національної првової системи, для забезпечення законності на противагу феодальному деспотизму та свавіллю.

Правова культура в усі часи та в усіх народів завжди допомагала мирно вирішувати конфлікти, що виникали. Ті самі обставини зумовили можливість і необхідність кодифікації права, оскільки шляхом кодифікації право систематизується й пов'язується певними принципами. Кодифікація надає праву визначеність, ясність, значно полегшує його практичне використання та є логічним завершенням розуміння правової норми й права в цілому, що склалося в континентальній Європі. Кодифікація завершила створення континентальної правової системи як цілісного явища.

Найбільш завершеного вигляду континентальна правова сім'я набула в Кодексі Наполеона та Німецькому цивільному уложенні.

В наш час континентальна правова сім'я охоплює пра­во країн континентальної Західної Європи, значну частину країн Центральної та Південної Латинської Амери­ки (колишніх колоній Іспанії, Португалії й Франції), право Японії, Південної Кореї, Індонезії, Таїланду та де­яких інших азіатських та африканських країн.

При цьому в афроазіатському регіоні континентальне право вступає в складну взаємодію з мусульманським та загальним правом.

Особливе положення займають правові системи скандинавських країн. Більшість дослідників, посилаючись на існуючі в них джерела права, відносять право цих країн до континентальної правової сім'ї. Але частина дослідників вважає скандинавське право специфічною спільністю, відо­кремленою й від континентального, й від загального права.

Наслідком колонізації багатьох країн Америки, Азії, Африки стало перенесення до них континентальної правової системи; деякі країни добровільно сприйняли поняття, конструкції й навіть цілі галузеві масиви романс-германського права.

В усіх країнах континентальної правової сім'ї юри­дична наука об'єднує правові норми в одні й ті самі гру­пи. Йдеться про дуалізм права, тобто його поділ на публічне й приватне, а також про розмежування право­вої матерії на галузі права, структуру яких можна охопи­ти єдиною схемою.

Отже, в усіх країнах континентальної правової сім'ї визнається поділ права на публічне й приватне. Цей поділ має загальний характер, є в основному доктринальним, але залишається важливою характеристикою структури романс-германського права. Загалом, можна сказати, що до публічного права належать ті галузі й інститути, які визначають статус і порядок діяльності органів держави, стосунки індивіда з державою, а до приватного — галузі й інститути, що регулюють стосунки індивідуумів між собою.

Особливості континентальної правової сім'ї яскравіше виявляються в приватному праві, ніж у публічному.

Саме тому в країнах континентальної правової сім'ї основою правової системи є приватне (цивільне) право. З цієї причини юристи Англії та США нерідко назива­ють країни континентальної правової сім'ї країнами цивільного права.

Одна із значних відмінностей публічного права від приватного полягає в тому, що більша частина приватного права є кодифікованою, тоді як публічне право складається в основному з конституційних та інших законів, які не мають характеру кодифікації.

В системі французького права континентальної правової сім'ї існують такі галузі публічного права:

1) конституційне право, що регулює питання щодо форми й структури держави, організації держави, її верховних і місцевих органів влади та участі громадян в управлінні державою;

2) адміністративне право, що містить норми щодо організації державних органів, які не несуть відповідальності за чисто політичні й судові питання, а також умови, в яких державні установи здійснюють свої права та покладають зобов'язання на підлеглі установи;

3) фінансове право, що регулює державні витрати й прибутки (оподаткування, позики, грошове законодавство);

4) міжнародне публічне право.

Приватне право охоплює:

1) цивільне право;

2) торговельне право, до якого відносять і морське право;

3) цивільне процесуальне право;

4) кримінальне право (хоча кримінальне право за своєю природою належить до публічного права, його традиційно відносять до приватного права, оскільки низку його положень розроблено для захисту відносин, що регулюються останнім).

Існують також особливі галузі права, де норми публічного й приватного права тісно переплітаються.

Найважливішими з них є такі галузі права:

1)трудове;

2) сільськогосподарське;

3) закони щодо промислової власності та авторського права;

4) повітряне;

5) лісове;

6) гірське;

7)страхове;

8) транспортне;

9) міжнародне приватне.

В системі германського права континентальної правової сім'ї розподіл між приватним та публічним правом виявляється слабше, ніж у Франції. Це відображується, зокрема, у відмінній від французької, організації й компетенції установ загальної, адміністративної та конституційної юрисдикції, але загалом схема є подібною до французької.

В німецькій юридичній науці галузями публічного права вважаються:

1) конституційне право;

2) адміністративне право;

3) податкове право;

4) кримінальне право;

5) кримінально-процесуальне право;

6) цивільно-процесуальне право;

7) церковне право;

8) міжнародне публічне право.

До речі, право, що регулює відносини між державними установами, має назву державного права.

Приватне право розділяється на власне цивільне право, що міститься в Цивільному кодексі й у допоміжних законах, та особливу частину приватного права. До цієї частини входять торговельне право, законодавство про компанії, про обігові документи, авторське право, закони про конкуренцію, торгові знаки та моделі, міжнародне приватне право. Трудове право вважається складовою частиною приватного права, але частіше його відносять до області sui generis, яка не відповідає ані приватному, ані публічному праву.

В більшості європейських країн класифікація галузей права нагадує німецьку (Швейцарія, Іспанія, Австрія), а Італія, Бельгія та значною мірою Нідерланди дотриму­ються французької схеми.

До загальних для права усіх країн континентальної сім'ї джерел права та структури права слід додати деякі інші ознаки, й перш за все загальний для них понятійний фонд, тобто подібність основних правових понять і категорій, якими оперує кожна правова система, більш або менш єдині правові принципи, в тому числі ті, що визначають способи судової діяльності. В цілому, для континентальної правової сім'ї характерні:

— більш високий рівень абстрактності норм права в порівнянні з нормами англо-американського загального права;

— подібність юридичної термінології, методів роботи юристів, систем їх професійної підготовки;

— домінування матеріального права над процесуальним;

— наявність великих актів кодифікації, тобто кодексів, в основних галузях права.

Склад і співвідношення правових засобів у правових системах романо-германської (континентальної) правової сім'ї характеризуються такими особливостями:

— основою всього складу юридичних засобів є норми закону (причому тому, що відбувається «до» закону, не надається суттєвого значення, а все, що «після» закону, оцінюється як явища, що реалізують закон та його застосування);

— судова діяльність і практика розуміється й сприймається як похідна від закону, й тільки в ХІХ-ХХ ст. вона почала набувати самостійного значення;

— ідеї, принципи в галузях права мають юридичне значення лише настільки, наскільки вони відображені в законі⁵⁵.

Необхідно відзначити, що характеристики всіх континентальних національних правових систем не виключа­ють, а навпаки, припускають наявність специфічних рис кожної з них і навіть відмінностей між ними.

Іншим дискусійним питанням є проблема приналежності правових систем соціалістичних країн, в тому числі України, що раніше входили до визнаної відомими компаративістами сім'ї соціалістичного права, яка зазнала суттєвих змін у зв'язку з розпадом СРСР та соціалістичної системи, до континентальної правової сім'ї.

Але фактом є те, що глибокі економічні й політичні перетворення, рух до ринкової економіки та інфраструктури, до демократії й плюралізму в політиці відкрили широкі можливості до зближення частини соціалістичного (нині вже постсоціалістичного) права з континентальною правовою сім'єю не тільки за формою, а й за змістом. Це, зокрема, знайшло відображення як у сфері приватного права (визнання різноманітності форм власності, зростання значення приватної власності, вільного підприємництва, появи низки раніше відсутніх інститутів торговельного права), так і в сфері публічного права, де поступово утверджуються основні параметри правової державності — розподіл влади, пріоритетна роль інституту публічних свобод, судовий, в тому числі конституційний, контроль тощо.

Якими ж шляхами розвиватимуться правові системи колишніх соціалістичних європейських країн? Чи увійдуть вони до романс-германської правової сім'ї? Як виглядатиме загальний постсоціалістичний правовий простір? Ці актуальні питання є поки що відкритими для відповіді, потребують об'єктивних і комплексних досліджень, оскільки без них розвиток цих країн залишатиметься стихійним та схильним до зовнішнього впливу.

В зв'язку з цим в юридичній науці цих країн обговорюються декілька варіантів розвитку постсоціалістичної правової сім'ї.

В одному з перших йдеться про повернення до історично близьких правових сімей, перш за все до континентальної сім'ї. Дійсно, численні правові ідеї та принципи реально стають спільними, й тому сприймаються в більшості країн, внаслідок чого спостерігається «копіювання» законодавчих актів. Але чи завжди вдається відійти від історичних правових коренів, зневажити правонаступництвом і правовими поглядами громадян, які не змінюють їх докорінно?

Інший варіант запропонували російські вчені-юристи, які вважають за можливе сформувати загальне слов'янське право з пріоритетним впливом російських правової ідеології та законотворчих новел. Вони вважають, що культурно-історична, релігійно-етична та морально-політична спільність слов'янських народів, поряд зі спільністю праворозуміння й джерел права, традиційними колективістськими структурами й формами правової спільності, традиціями спільної юридичної мови, структурою побудови законодавства та загальною інтеграцією слов'янських народів і держав, можуть стати фундамен­том для процесу створення такої сім'ї.

Ще один варіант передбачає поступове формування на європейському постсоціалістичному просторі двох-трьох правових сімей: прибалтійської, що тяжіє до скандинавської правової системи; слов'янської зі сполученням з азіатсько-мусульманською правовою системою та центральноєвропейської з ухилом до романо-германської правової сім'ї.

Який варіант переможе, покаже час. А доти завдяки новим тенденціям традиційна близькість у минулому соціалістичної сім'ї права до континентальної стає суттєвим фактором, що сприяє зближенню згаданих правових сімей.

У процесі зближення вже постсоціалістичної правової системи з континентальною значна роль належить правовій науці, яка має, по-перше, сприяти взаємному подоланню ідеологічних стереотипів, що склалися, і по-друге, теоретично обґрунтувати можливі напрямки розвитку згаданих правових систем. Особливу роль у цьому процесі має відіграти порівняльне правознавство.