Особливості методології порівняльно-правових досліджень у галузях міжнародного права, а також з метою уніфікації права

Ю.Я. Баскін і Д.І. Фельдман (Росія) слушно звернули увагу на коло проблем міжнародного права, які можуть бути вирішені за допомогою порівняльного право­знавства й методу співставлення партикулярних норм та інститутів міжнародного права, тобто норм та інститутів, які склалися й діють в обмеженому колі держав з аналогічними за предметом регулювання нормами й інститутами загального міжнародного права.

А оскільки, як відомо, саме міжнародне право створюється шляхом погодження позицій держав як загальне міжнародне право, в ньому, як у жодній іншій галузі права, важливе порівняння різних підходів і точок зору щодо визначень і принципів міжнародного права.

Важливе значення має порівняльно-правовий аналіз міжнародно-правових актів, договорів, угод і конвенцій, систематизація й класифікація яких теж є однією з голо­вних галузей застосування порівняльного методу, без якого систематизація взагалі не може бути здійснена. Тим більше в міжнародному праві, де правовий експеримент виклю­чається повністю й існує менше можливостей для використання конкретно-соціологічного методу, методів моделювання та інших методів, які використовуються для вивчення внутрішнього права. Тому для нього важливе значення має порівняльний метод, особливо в міжнародному публічному праві — в зв'язку з нестійкістю визначень і норм міжнародного права. Будь-яке формулювання принципів і норм міжнародного права пов'язане з їхнім порівнянням з іншими визначеннями. Навіть якщо будь-який принцип чи норма є загальновизначеними, часто сторони вкладають в них зовсім інший зміст і по-різному їх тлумачать.

Р. Давід підкреслював, що умови сучасного світу вимагають повного оновлення міжнародного права: необхідно, щоб країни не тільки співіснували, а й встановлювали нові відносини співробітництва в масштабі як окремих регіонів, так і всього світу.

Ясно, що ці відносини не можуть скластися чи розвинутися без знання правових систем, які відображають ро­зуміння справедливості й регулюють з урахуванням політичних аспектів структури різних держав. Не випадково ЮНЕСКО приділяє значну увагу зміцненню взаєморозуміння між народами шляхом вивчення іноземного права й використання порівняльного методу.

Гостро необхідним є порівняльне правознавство в умовах, коли ми прагнемо до більш тісного співробітництва різних країнах в рамках регіонального співробітництва, політичних чи економічних об'єднань, які створюються в Європі та на інших континентах.

Так, одним із джерел міжнародного публічного права, передбачених статтею 38 Статуту Міжнародного суду, є «загальні принципи права, визнані цивілізованими наро­дами». Незважаючи на беззаперечність цієї формули, її тлумачення може здійснюватися тільки на основі методології порівняльного правознавства.

А. Кісс у статті «Порівняльне право й міжнародне публічне право» зазначає, що між ними існує багато спільного: по-перше, порівнюються різні правові системи; по-друге, порівнюються стосунки між такими суб'єктами, кожен з яких має свою правову систему.

Таким чином, обидві дисципліни ґрунтуються на реальній множинності правових систем.

Однак подібність не виключає досить значної відмінності методів, які використовують ці науки. В цілому ж, між ними існує взаємодія, масштаби якої важ­ко переоцінити, й ця взаємодія йде тільки на користь кожній з них.

На думку А. Кісса, порівняльне правознавство приносить міжнародному праву подвійну користь. З одного боку, збагачуються методи, які використовує міжнародне право, а з іншого - безпосередньо зміст останнього.

Стосовно методів можна стверджувати, що оскільки міжнародне право є правовим порядком, який регламентує відносини між суб'єктами міжнародного права, кожний з яких має свою правову систему, то його не може не цікавити вивчення цих внутрішніх правових систем у тій мірі, в якій вони впливають на прийняття тих чи інших рішень відносно питань міжнародного правопорядку або в якій вони є сферою, де проявляється дія міжнародних актів.

Обидва ці аспекти є однаково важливими. В першому випадку ми дізнаємося, які державні установи можуть брати від імені держави міжнародні зобов'язання, якою є роль цих установ у процесі формування рішень, що їх приймає держава. Інакше кажучи, важливо знати такі установи в різних країнах, які виступають від імені держави, приймають рішення, представляють державу в міжнародних відносинах, беруть участь у діяльності різноманітних міжнародних організацій, є компетентними вести переговори, підписувати й ратифікувати договори.

Звичайно, регламентація всіх цих питань належить тільки до компетенції держави без будь-якого втручання міжнародного права. Але ігнорувати ці питання міжнародне право не може. Врешті-решт його майбутнє значною мірою залежить від їх рішення.

Це саме слід зазначити також щодо другого аспекту питання — про необхідність врахування міжнародним правом внутрішнього права різних країн. Замало встановити норми, які зобов'язують державу. Необхідно, щоб міжнародні норми застосовувалися, а їхні дії реалізовувалися через внутрішньодержавні правові системи. При цьому правила тлумачення норм міжнародного права відповідають загальноприйнятим принципам тлумачення внутрішньодержавного права, якими користуються правозастосовуючі установи.

Зі ствердженням у межах міжнародного права договірних систем, забезпечених юрисдикційними установами, звернення до загальних принципів зростатиме, відповідно, розшириться й порівняльне дослідження й вивчення правових систем держав-членів.

Як і в сфері «традиційних» міжнародно-правових норм, порівняльно-правові дослідження відіграють особливу роль у таких розділах міжнародного права, як, наприклад, міжнародна торгівля (в широкому розумінні, включаючи культурні та інші контакти). В цьому питанні є багато аспектів, що потребують регламентації в міжнародному праві. Але ця регламентація не може бути винайдена, вона має базуватися на пізнанні й урахуванні особливостей регулювання цих питань за допомогою систем внутрішнього права різних країн.

Неможливо перебільшити значимість порівняльних досліджень у таких важливих розділах міжнародного права, як охорона прав людини, мирне використання ядерної енергії, охорона навколишнього середовища тощо.

Порівняльні дослідження мають виявити, які юридичні проблеми виникають у відповідних сферах життя різних країн і можливі загальні рішення, які можуть бути «переведені» в норми міжнародного права.

В усіх згаданих ситуаціях міжнародне право не може не звернутися до порівняльного права як у методичних цілях, так і з метою розробки норм матеріального права.

В свою чергу, питання впливу міжнародного публічного права на методологію порівняльного правознавства також можна розглядати в двох аспектах: у методологічному й в аспекті матеріального права.

Правда, в першому випадку більш правильно було б згадати не про методологічний, а швидше про технічний аспект. Саме юридичну техніку міжнародне право надає в розпорядження порівняльного правознавства в тій мірі, в якій останнє намагається перейти зі стадії дослідження в стадію певної реалізації. Одним з можливих результатів порівняльно-правових досліджень є уніфікація правових норм за деякими проблемами.

Як вже зазначалося, така уніфікація може здійснюватися подвійним шляхом: шляхом розробки одностайного акта, що сприймається багатьма країнами, або шляхом укладення міжнародного договору.

В обох випадках міжнародне право забезпечує техніку переговорів і розробку загального рішення. В другому випадку (який здається більш прийнятним як з огляду на пріоритет договору порівняно з внутрішнім законодавством, так і на те, що таким чином досягається більша самостійність прийнятого тексту) міжнародне право визначає також формальний порядок укладення договору.

Після того як уніфікацію здійснено, виникає (головним чином, при другій зі згаданих процедур, тобто при процедурі укладення договору, що уніфікує норми внутрішньодержавного права) проблема одностайного тлумачення єдиного тексту. І для цього міжнародне право має надати адекватну допомогу — юридичну техніку, яка забезпечила б обов'язкове тлумачення спірних поло­жень шляхом нових переговорів і нової угоди або шляхом звернення до міжнародної юрисдикції.

Порівняльне правознавство звертається до міжнародного права й тоді, коли йдеться про порівняльне вивчен­ня в повному розумінні цього слова. Цей аспект взаємо-доповнення двох дисциплін поки що не одержав довгоочікуваного висвітлення. Здається, що в своїх дослідженнях деяких проблем поруч із правом різних країн порівняльне право має звертатися й до міжнародного права. Інакше кажучи, в деяких випадках норми міжнародного права можуть бути з певною користю співставлені з нормами континентальних правових систем, англосаксонського загального права тощо.

Це перш за все стосується тих випадків, коли йдеться про основні права, про визначення, які складають фундамент будь-якого правопорядку. В цьому сенсі міжнарод­не право становить особливий інтерес, тому що є системою відносно менш розвинутою, ніж внутрішньодержавне право, але системою, що швидко еволюціонує та є схильною до трансформації.

Саме завдяки цьому юристи-міжнародники змушені постійно звертатися до таких питань, як основи міжнародного права, джерела цього права, які можуть виявитися серйозною допомогою для порівняльного правознавства. Те саме можна сказати про деякі проблеми, спільні для всіх правових систем, які відіграють одночасно особливо важливу роль у міжнародному праві з огляду на специфіку останнього.

Справедливий, обов'язковий характер прийнятих договірних обов'язків, зловживання правом, відповідальність, відшкодування шкоди, санкції — з усіх цих питань співставлення міжнародного права й різних систем внутрішнього права має бути плідним.

На практиці таке співставлення вже здійснюється, але однією стороною — міжнародниками, які, звертаючись до цих проблем, не можуть ігнорувати рішення, прийняті в межах національних правових систем.

Внесок міжнародного права до порівняльного право­навства можна також виявити, спостерігаючи за тенденціями еволюції сучасного міжнародного життя. Швидке й неухильне розширення кооперації в галузях, які традиційно були зоною діяльності окремих держав, — в сферах економіки, фінансів, охорони здоров'я, технології, науки, культурної діяльності, освіти, екології, благоустрою та впорядкування території тощо — призводить до того, що повсякденне життя багатьох народів все більше й більше переміщується до сфери дії норм, встановлених міжнародними відносинами, а отже, до сфери впливу міжнародного права. Ця еволюція є особливо суттєвою в тих районах світу, де швидко сформувалися й розвиваються міжнародні та міждержавні регіональні організації.

Створені при цьому норми (а вони становлять досить гомогенні системи) не можуть ні з теоретичних, ні з практичних міркувань залишатися поза увагою тих, хто вивчає й порівнює внутрішні правопорядки різних країн. Інакше кажучи, бажано, щоб тоді, коли йдеться про об'єкти, що входять до кола інтересів як внутрішньодержавного, так і міжнародного права (в тому числі права регіональних організацій), останнє так само включалося до предмета порівняльних досліджень, як і внутрішні правові системи.

Згідно з теорією сучасної компаративістики, міжнародний та регіональний правові простори формуються й вдосконалюються по трьох основних напрямках:

— по-перше, по лінії безперервного розвитку міжнародного права;

— по-друге, по лінії відповідної цьому розвитку еволюції внутрішньодержавного права;

— по-третє, по лінії порівняльного вивчення проявів загального й усунення відмінностей між національними правовими системами й міжнародним правом та їх зближення.

В тих випадках, коли форми й методи зближення обираються не довільно, слід діяти за принципом «правової матриці»: за відсутності національних актів — підготовка реко­мендаційних (модельних) проектів законів; за наявності ряду законів — розробка погоджених принципів; при формуванні загальних програм — узгодження планів законодавчої діяльності; при локальних колізіях — двосторонні угоди. При цьому мають враховуватися рівень і темпи розвитку національних законодавств та рівень правової спільності.

Модельний закон — це законодавчий акт рекомендаційного характеру, що містить певні типові норми й визначає нормативну орієнтацію для законодавства. Він розробляється і приймається законодавчим органом федерації для її суб'єктів, міждержавним об'єднанням для держав-членів, міжнародними організаціями в якості правового зразка, а також вченими-юристами, й у цілому носить доктринальний характер.

Слід підкреслити, що модельний закон не є обов'язковим, має нормативне орієнтуючий характер стандарту й набуває сили в межах того чи іншого державного утво­рення тільки після його прийняття, визнання та схвалення національним парламентом.

Можливі декілька видів пропозицій щодо модельних законодавчих актів:

— загальні принципи;

— основні засади;

— зразковий закон;

— модель кодексу:

— основні умови;

— основні положення.

Модельні законодавчі акти рекомендується готувати з урахуванням норм міжнародного права, актів наддержавних і міжнародних організацій.

Зближення національних законодавств відбувається також шляхом їх узгодження з міжнародно-правовими актами.

В пактах, деклараціях, конвенціях, угодах та інших документах пропонуються загальні цілі розвитку законодавств у тій чи іншій сфері.

Методологія співставлення національних законодавств з метою їх зближення, уніфікації й реалізації принципу примата норм міжнародного права дає можливість:

а) обережно визначати граничні межі й характер зближення, виділяючи загальну потребу в подібності правових регуляторів;

б) правильно обирати шляхи зближення, уніфікації — норми, акти, правові інститути, галузі законодавства, правові комплекси;

в) забезпечити єдність у розумінні й застосуванні наукових правових визначень;

г) урахувати, що в процесі зближення національних законодавств важко уникнути юридичних «копій» і механічних «запозичень» з інших правових систем.

Порівняльне правознавство, необхідне для розвитку міжнародного публічного права, має зіграти не меншу роль у сфері міжнародного приватного права, тому що більшість компаративістів вважають міжнародне приватне право старішою порівняльною юри­дичною наукою, оскільки його основною постійною проблемою є вибір закону, що має застосовуватися, серед законів різних країн.

У наш час міжнародне приватне право переживає складний період, тому що воно складається в основному з колізійних норм, які мають визначити, чи є компетентним певне національне право розглядати ті чи інші правовідносини, що мають іноземний елемент, і яке саме національне право слід застосувати до нього. Цей метод був би прийнятним, якби держави прийшли до одностайних рішень. Але на практиці в кожній країні колізії законів та юриспруденції вирішуються без урахування того, що в цьому плані відбувається в інших країнах.

Тому в світі, де міжнародні зв'язки з року в рік розширюються, важливо створити для них міцну правову основу. А державам слід досягти угоди і встановити, що всюди до того чи іншого виду правовідносин прийматимуться однакові, одностайні норми, які мають бути вироблені й прийняті в кожній галузі права. З цією метою можуть бути укладені міжнародні конвенції, а судова практика кожної країни, створюючи колізійну норму, має враховувати, як ця проблема вирішується законодавством чи судовою практикою інших країн.

Окремо слід згадати про особливості методології порівняльно-правових досліджень з метою уніфікації.

З практичної точки зору, слід надати перевагу розробці єдиних матеріальних норм, які регулюють ті чи інші категорії правовідносин, ніж намагатися уніфікувати колізійні норми.

Уніфікація права для регулювання міжнародно-правових відносин, без сумніву, є одним із важливих завдань нашого часу. При здійсненні міжнародної уніфікації права не йдеться про заміну міжнародних правових систем одностайним національним правом, прийнятим законодавцем у світовому масштабі. В цьому немає необхідності. Іншим шляхом з більшою гнучкістю досягається певний прогрес у плані покращення режиму відносин, які регулює міжнародне право.

Певного рівня уніфікації й гармонізації міжнародного права досягнуто навіть зараз, але ще більше світ потребуватиме їх завтра. Для досягнення цієї мети знову ж таки необхідне порівняльне право. Без нього не можна встановити елементи співпадання чи відмінностей, які існують у праві різних країн і є суттєвими з точки зору кодифікації.

Порівняльне право є не менш необхідним і для того, щоб узгодити різну юридичну техніку, яка використовується в різних країнах, а також зробити так, щоб зусилля, спрямовані на уніфікацію, досягли максимального успіху.