Реформи М.С.Хрущова, їх суперечливий та непослідовний характер

Серед економічних реформ М. Хрущова найбільш відомою і суперечливою була радикальна децентралізація управління промисловістю. міністерства у 1957 р. реорганізовано у раднаргоспи (здійснено перехід від принципу галузевого управління господарством до територіального). Після створення раднаргоспів місцева політична еліта вперше дістала змогу тримати під власним контролем розвиток економічного потенціалу республіки, що, безперечно, значно змінювало її політичне становище. Економічні новації особливо підвищували авторитет і вплив секретарів обкомів, у руках яких були зосереджені основні важелі керування створеними раднаргоспами.

Зрозуміло, що партійні керівники областей, у яких раднаргоспів не було, намагалися створити їх у своїх регіонах. Як наслідок, у 1960 р. в республіці було сформовано додатково ще три нових ради народного господарства – Кримська, Полтавська і Черкаська.

Здійснивши рішучу зміну галузевого керування промисловістю територіальним, Хрущов мав можливість зробити і наступальний реформаційний крок – перевести підприємства на господарський розрахунок. Для цього необхідно було впровадити новий господарський механізм, який мав забезпечити максимум самостійності підприємств і активізувати матеріальне стимулювання і заохочення трудівників. Але на цей важкий крок на шляху реформ М. Хрущов так і не зважився.

Економічні наслідки хрущовської реформи виявилися невтішними, бо планова економіка не могла діяти ефективно, отримуючи директивні вказівки з різних центрів. Тому через кілька років розпочався процес повернення М. Хрущова до централізованого управління. Спочатку створюються центральні раднаргоспи в трьох найбільших республіках — Росії, Україні та Казахстані. У 1963 році виникає і єдиний союзний економічний центр — Вища рада народного господарства СРСР, до обов'язків якої входило керівництво всіма органами управління економікою країни.

Незважаючи на ці «експерименти», темпи розвитку промисловості України за часів М. Хрущова перевищували середньосоюзні. У республіці збудовано цілу низку великих тепло- та гідроелектростанцій, освоєно нові вугільні басейни, газові родовища на Полтавщині та Харківщині. У 1955 році став до ладу Південний гірничо-збагачувальний комбінат. Були збудовані унікальні за розмірами доменні печі й мартени. Це дало змогу Україні за рівнем виробництва металургійної продукції на душу населення випередити високорозвинуті країни світу. Однак при цьому якість металу залишалася низькою.

Великий поступ уперед зроблено в галузі хімізації країни. У 1959-1963 pp. в Україні побудовано 35 нових заводів і понад 250 великих хімічних виробництв. Серед них чотири гіганти «великої хімії»: Роздольський гірничо-хімічний комбінат, Черкаський та Чернігівський заводи хімічних волокон, Дніпропетровський шинний завод.

За «хрущовське велике десятиліття» фактично заново було створене вітчизняне автомобілебудування, налагоджено виробництво сучасних машин для гірничорудної промисловості. З 1956 року у Ворошиловграді й Харкові розпочали виготовляти тепловози, що дозволило залізницям перейти на тепловозну та електровозну тягу. На Харківському авіазаводі налагоджено серійний випуск першого у світі швидкісного турбореактивного літака ТУ-104, а на Київському — турбогвинтового лайнера АН-24.

Певні позитивні зрушення окреслилися й у традиційно занедбаних сферах економіки — харчовій та легкій. На підприємствах важкої індустрії вперше за радянські часи в спеціально створених цехах стали виробляти товари широкого вжитку, що сприяло зростанню народного добробуту.

За Хрущова було поліпшено становище села:

• скасовано фактичне прикріплення селян до місця проживання й роботи, колгоспники одержали паспорти і можливість самостійно вирішувати, де їм жити і працювати;

• у 5-7 разів підвищилися закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, у 2,5 рази зменшено суму податків з колгоспних дворів, списана заборгованість їх перед державою;

• для зміцнення кадрів у відсталі колгоспи на посади голів направлено з міст 30 тис. чоловік (в Україні - 7 тисяч);

• робилися перші спроби впровадження господарського розра-хунку. Почали застосовувати нові технологи, заохочувався зарубіжний досвід.

У 1954 р. почалося освоєння цілинних земель Казахстану і Сибіру, яке вимагало великих людських і матеріальних ресурсів, що негативно вплинуло на економіку України. На цілину з УРСР відправляли кошти, механізаторські кадри, техніку, як правило, у примусовому, директивному порядку. Надзвичайно слабким місцем цілинної політики стала величезна збитковість виробництва зерна, що в результаті виявилося на 20% дорожче, ніж у середньому по країні.

Інший експеримент передбачав перехід до пріоритетного вирощування кукурудзи на загальній площі 28 млн. га по всьому Радянському Союзу. Її повинні були використовувати як корм для збільшення продукції тваринництва. За вказівкою «зверху» кукурудзою засівали території без урахування кліматичних умов і можливостей її вирощування. У 1961 році одержано непоганий урожай. Але 1963 рік через посуху виявився надзвичайно неврожайним. Щоб зняти гостру хлібну проблему, людей стали привчати до специфічного смаку хліба, що мав значну домішку кукурудзяного борошна. Цього року Радянський Союз уперше закупив зерно за кордоном. Спроба пристосувати українське господарство до цієї запозиченої в Америці культури увінчалася лише незначним успіхом.

У 1958 р. було прийняте рішення про реорганізацію машинно-тракторних станцій (МТС) у ремонтно-тракторні станції (РТС) і про обов'язковий викуп колгоспами техніки, що належала МТС.

Негативну роль відіграло укрупнення, а потім розукрупнення колгоспів, злиття або ліквідація так званих безперспективних сіл, не завжди обґрунтоване перетворення колгоспів у радгоспи.

Хвиля нових утисків обрушилася на приватні підсобні господарства. Селян змушували продавати колгоспам худобу, обмежувалися розміри присадибних ділянок. Це ще більше ускладнило і без того напружену продовольчу ситуацію, оскільки невеликі, але дуже ефективні присадибні господарства завжди були надзвичайно важливим джерелом постачання сільськогосподарської продукції для населення.

Незважаючи на істотні зміни і грандіозні експерименти, уряду не вдалося домогтися такого швидкого, як планувалося, збільшення сільськогосподарської продукції.

Найголовнішим економічним здобутком М. Хрущова була його соціальна політика, яка охоплювала майже всі сторони життя населення. Уже в перші роки його керівництва скорочено тривалість робочого дня для підлітків та в передсвяткові й передвихідні дні для інших категорій працівників, збільшено відпустки для вагітних жінок, скасовано плату за навчання, відмінено жорстокий довоєнний закон, що прикріплював ро иии бітників до підприємств, не даючи їм змоги перейти на інші. За хрущовських часів була здійснена справжня «пенсійна революція», яка водночас знизила межу пенсійного віку й підвищила розміри пенсійних виплат. У 1957 році нарешті були ліквідовані державні позики, що існували у вигляді облігацій і забирали 10% зарплати трудящих. Проте виплата державного боргу населенню за придбані облігації відкладалася на 20 років.

На селі замість традиційної оплати праці за так званим «залишковим принципом» (після закінчення господарського року) поступово запроваджується грошове і натуральне авансування. У березні 1956 року прийнято рішення про щомісячне авансування сільських трудівників і додаткову оплату праці в колгоспах.

У липні 1957 року М. Хрущов поставив за мету забезпечити кожну радянську сім'ю окремою квартирою. В Україні за десять років хрущовського керівництва споруджено понад 3 млн. квартир, що значно послабило гостру житлову проблему.

Реформи Хрущова мали як позитивні, так і негативні результати. З одного боку, 50-ті роки, особливо їхня друга половина, виявилися найбільш успішними за довгі роки в розвитку народного господарства як радянської України зокрема, так і СРСР у цілому. Але з другого боку, унаслідок половинчатості і непослідовності реформ (вони не торкалися основ командно-адміністративної системи, економічні перетворення не доповнювалися глибокою демократизацією суспільства) кардинальних змін в економіці не відбулося. Народне господарство продовжувало розвиватися екстенсивним шляхом.