Утворення Директорії і її реформи, причини поразки

14 листопада 1918р., коли П.Скоропадський оголосив про федерацію української держави з Росією, у Києві і інших містах з'явились відозви із закликом до повстання проти гетьмана-зрадника. Ініціатором цього руху виступила Директорія - урядове формування, яке було створене на таємних зборах опозиційного українського національного союзу за участю селянської спілки і профспілок залізничників та командирів загону січових стрільців. До складу створеного нового органу зідновленої УНР - Директорії УНР ввійшли:

- соціал-демократ В. Винниченко (голова);

- соціал-демократ Симон Петлюра (звільнений з в'язниці, був головним отаманом республіканських військ);

- професор геології Київського університету Ф. Швець;

- соціаліст-самостійник, адвокат О. Андрієвський;

- голова профспілки українських залізничників безпартійний А. Макаренко.

Слід наголосити, що центром повстання стало м. Біла Церква. Звідти 6 листопада повстанці розпочали наступ на Київ. 14 грудня 1918 р. війська Директорії УНР урочисто вступили до Києва.

Необхідно сказати, що після приходу до влади, Директорія провела деякі реформування в Україні:

- відновила не лише попередню назву держави, а й республіканську форму державного устрою;

- відновила чинність усіх законів УНР;

- ухвалила закон про передачу поміщицької землі селянам без викупу;

- розпустила обрані на основі майнового цензу органи місцевого самоуправління і призначила нові вибори;

- в основу розбудови влади було покладено трудовий принцип, згідно з яким в губерніях і повітах влада мала належати трудовим радам робітників, селян, інтелігенції без участі експлуататорських класів;

- найвища виконавча влада належала Директорії у складі 5 осіб, а найвища законодавча - Трудовому конгресу;

- Директорія відновила автономію єврейської, польської і німецької громад;

- 12 квітня 1919 р, Директорія прийняла декларацію про боротьбу уряду з порушеннями громадського порядку.

Необхідно звернути увагу на протиріччя внутрішньої політики Директорії:

- Директорія видала закон про ліквідацію приватної власності на землю, але не змогла його реалізувати;

- намагаючись уникнути порушення законів, Директорія однак залишила недоторканими польські маєтки в Україні;

- в січні 1919 р. Директорія провела вибори в парламент (Трудовий конгрес), але реальної законодавчої влади створити не змогла;

- Директорія об'явила про злуку УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р., але із-за гострої класової боротьби в обох державах об'єднання України залишилось на бумазі;

- існували протиріччя між членами Директорії: прибічники В. Винниченка виступали за союз з більшовиками, за першочергове вирішення соціальних завдань, а прибічники Петлюри - за союз з Антантою проти більшовиків, за укріплення незалежності через посилення армії. Крім того, діяльність Директорії стримувалась також особистим суперництвом В.Винниченка і С. Петлюри.

Свої зовнішньополітичні зусилля Директорія направила на розширення міжнародних зв'язків молодої української держави. УНР визнали уряди Голландії, Угорщини, Чехословаччини, Італії та ряду інших держав. Однак новій владі не вдалося налагодити стосунки з радянською Росією, країнами Антанти і Польщею, від позиції яких залежала доля УНР.

1) Відносини з радянською Росією.

Необхідно зазначити, що із-за протиріч у внутрішній і зовнішній політиці Директорія була не стійкою. Після вимушеного переїзду Директорії до Вінниці 2 лютого 1919 р. Антанта висунула ультимативні вимоги: реорганізувати уряд УНР, вивести зі складу Директорії членів соціалістичних партій, реорганізувати армію УНР і підпорядкувати союзному командуванню. В. Винниченко, В. Чехівський подали у відставку. С. Петлюра бере на себе обов'язки голови Директорії.

Але Антанта не допомогла Директорії. Переслідувані радянськими військами, військові частини Директорії 6 березня 1919 р. залишили Вінницю. Черговою резиденцією уряду УНР стала Жмеринка.

Восени 1919 р. Директорія розпадається і всі права переходять до С. Петлюри.