Економічний та соціально-політичний розвиток України в період НЕПу

Після закінчення громадянської війни становище України було надзвичайно важким. Промисловість була зруйнована, виробництво скоротилося в 9 разів. Валовий збір зернових становив лише 25% довоєнного.

Вся промисловість і торгівля були націоналізовані, приватна торгівля заборонена. Конфісковану в поміщиків землю передали селянам, але водночас запровадили продрозкладку, за якою з врожаю кожному члену селянської родини залишали невелику норму, а решту відбирали в державні фонди за допомогою «продзагонів», комітетів незаможних селян (комнезамів). «Воєнний комунізм» був спробою безпосереднього переходу до виробництва і розподілу на комуністичних засадах – без приватної власності, ринку, товарно-грошових відносин.

У березні 1921 р. було прийнято рішення про запровадження нової економічної політики (неп). Був взятий курс на відродження ринкових відносин. У сільському господарстві продрозкладка замінялася на продподаток у грошовій формі, після його сплати селянам дозволялось продавати залишки врожаю на ринку. Згідно з земельним законом УСРР від 22 листопада 1922 р. земля передавалася в приватне користування або в оренду селянам.

Селяни могли обирати форму господарювання – індивідуальну або колективну. Неп допускав вільну внутрішню торгівлю, передачу дрібних підприємств в оренду та приватну власність, іноземні концесії. У зв’язку з цим в країні з’явилися орендарі, приватні торговці, біржові маклери – так звані непмани.

Спеціальною постановою ВУЦВК (липень 1922 р.) вперше узагальнювались нормативні акти регулювання підприємницької діяльності осіб. Законодавче закріплювалось їх право власності на майно. Декретом уряду "Про торгівлю" спрощувалось отримання патенту.

В Україні з 1921 р. було здано в оренду 5200 дрібних підприємств харчової, шкіряної, хімічної та інших галузей промисловості. Орендна плата для організацій порівняно з власниками знижувалась на половину, їм надавалась перевага в одержані державних замовлень, сировини, палива.

Питома вага приватного сектора у виробництві промислової продукції фабрично-заводського типу складала 24,5%, кустарно-ремісничої - 75%. В ньому працювало й було зайнято близько 2,5 млн. осіб. Вони не лише забезпечували себе, але й задовольняли щоденні потреби населення в товарах широкого вжитку. В сфері торгівлі непмани володіли 3/4 всієї торгівельної мережі, на які припадала четверта частина оптового і половина роздрібного товарообігу республіки.

Відновлення ринкових відносин вимагало принципової зміни системи управління промисловістю, що залишилася у державній власності. Від прямого керівництва перейшли до методу господарчого розрахунку (госпрозрахунку). Керівникам підприємств надавалося право діяти самостійно, з урахуванням умов ринку. В той самий час вони повинні були забезпечувати самоокупність виробництва. Главки були замінені трестами. Всі вони переводились на господарський (комерційний) розрахунок. Трести об’єднували підприємства за територіально-галузевим принципом. Всі фабрики заводи, що входили до тресту, функціонували як підрозділи і не мали права самостійного виходу на ринок. Перші трести в Україні з’явилися вже в восени 1921 р.: Південсталь, Цукротрест, “Донвугілля”, "Хімвугілля".

До весни 1922 р. трести існували майже в усіх галузях індустрії. Більшість з них мала місцеве значення і підпорядковувалась раднаргоспам.

Незважаючи на всі труднощі нова економічна політика мала успіх. У 1923 р. вдалося покінчити з голодом. У 1925-1926 рр. Виробництво зерна в Україні майже досягло довоєнного рівня. Тоді ж був в основному відновлений обсяг промислового виробництва.

Припинилися масові розстріли. Було проголошено амністію решткам повстанців і членам некомуністичних партій. Українській політичній еміграції гарантувалося вільне повернення в Україну.

Але не слід ідеалізувати неп і перебільшувати його значення. Він не означав повного повернення до ринкової економіки. Незважаючи на послаблення партійно-державного контролю, система управління економікою залишалася, по суті, командно-адміністративною. Як і кожна перехідна модель, неп не міг остаточно стабілізувати економічний розвиток. До того ж реформаційні пошуки приводили не тільки до позитивних зрушень, а й до появи кризових явищ (товарний голод, інфляція, фінансова криза та ін.)

Отже, нова економічна політика оголила існуючи протиріччя і породила нові проблеми. Ця політика була вимушеним тактичним кроком, здійсненим під тиском обставин, а не стратегічною лінією. Обмеженість і непослідовність непу згодом полегшили Сталіну повернення до “воєнно-комуністичних методів”.