Т.Г. Шевченко і його роль в історії України і світової цивілізації

Незмірно глибокий, безперечно вирішальний і визначальний вплив на національно-культурне відродження і формування та розвиток національної самосвідомості українського народу, на весь подальший шлях України справила художня творчість і вся діяльність поета Тараса Григоровича Шевченка. Син кріпака, внук гайдамаки, Шевченко виніс зі своєї батьківщини, Звенигородщини, глибокі традиції боротьби за волю і жагуче її бажання. Там, на краю степів, де живі були ще спомини про козаччину, доживали віку очевидці Коліївщини, майбутній поет інстинктивно зрозумів минуле. Його пристрасна поезія виходила за межі локального патріотизму та оплакування героїчного минулого. Вона будила національні почуття і давала бачення майбутнього українському народу.

У 1843-1845 pp. Тарас Григорович написав свої революційні поеми «Сон», «Кавказ», «Великий льох», «І мертвим, і живим...», «Заповіт». Звинувачуючи у поневоленні України російських царів та імператорів, Шевченко відкидає ідею нероздільності Малої і Великої Росії та лояльності до імператорів. Ніколи раніше українські інтелектуали так не протестували проти російського гноблення України. Всіма своїми творами Шевченко відстоював національне і соціальне визволення українського народу, його державність і незалежність. Увесь наступний український національний рух тією чи іншою мірою пов'язаний з творчістю поета, а його мученицька доля надихала на боротьбу, багато поколінь українців.

Шевченко їздив по Україні, вивчав пам'ятники старовини, змальовував їх, збирав народні пісні. У 1846 р. ввійшов до Кирило-Мефодіївського товариства, за що й був жорстоко покараний царем.

Вийшовши з кріпацького стану, Шевченко став на рівень передових представників освіченого громадянства, опанував усі кращі здобутки української, російської і світової культури. Духовним ґрунтом, на якому сформувався світогляд Шевченка,— були творчість і діяльність Сковороди і Радищева, декабристів, петрашевців і Герцена — всі надбання прогресивної суспільно-політичної думки.

Піднявшись до вершин світової культури, Тарас Шевченко став основоположником нової української літератури, української літературної мови, національним поетом і пророком українського народу. У своїх безсмертних творах — віршах, повістях та ін. — у високохудожній формі він відбив усі кращі риси нашого народу — його багатий духовний світ, вольнолюбність, його ліричність і мужність, його нездоланну волю до боротьби за краще майбутнє.

Шевченко, як ніхто інший, з неперевершеною художньою силою змальовував минуле й сучасне життя українського народу, відтворював справжнє історико-культурне обличчя України, пробуджуючи й розвиваючи національну свідомість, виховуючи національну гідність і волю до визволення від усякого гніту.

Шевченко висловлював глибоку переконаність, що попри всі підступи ворогів український народ не загине, що він підніметься і доведе свою силу, правду і волю.

І в своїх творах Шевченко змалював образи багатьох борців за волю українського народу і незалежність України —Северина Наливайка, Богдана Хмельницького, Максима Залізняка, Івана Ґонти та ін.

Тарас Шевченко безмежно любив народ і свою вітчизну Україну, боровся за її кращу долю і готовий був віддати за неї все своє життя. Шевченко гнівно плямував зрадників батьківщини, всяких перекинчиків, які забувають рідну землю й рідний народ.

В епоху Шевченка найбільшим лихом для широких народних мас було кріпацтво. Поет дошукується причин народних злигоднів і бідувань. Він їх бачить у всьому феодально-кріпосницькому суспільстві і державному ладі і, насамперед, у наявності самодержавства.

Вся творчість Шевченка пронизана ідеями єдності слов'янських народів.

Шевченко кликав народ до радикальних дій, революційного знищення самодержавно-кріпосницького режиму.

Таким чином, Т. Г. Шевченко, вийшовши з кріпосного селянства і піднісшись до вершин людської цивілізації, ввібрав у собі всі найпотаємніші думи, болі і прагнення народні, став великим національним поетом, пророком і добрим генієм українського народу. «Для України, — писав дослідник української літератури Сергій Єфремов, — вага Шевченкового генія переходить ті межі, які поставлено навіть великим письменникам у їхній батьківщині: він сам був для неї тим сонцем, що «за собою день веде», — день нового народження на світ великим культурним народом; його поезія стала найкращим виразом національної самосвідомості на Україні, як його особисту долю можна вважати за символ долі всього українського народу».