Національно-культурне відродження незалежної України

Після отримання Україною політичної незалежності проблема духовного відродження встала на передній план. Тривале перебування українського народу у складі різних держав залишили глибокі деформації у мовній сфері. Верховна Рада 29 жовтня 1989 р. прийняла "Закон про мови в Українській РСР", який юридичне закріплював державний статус української мови, гарантував рівноправність мов усіх народів, що проживали на території України. Відповідно до закону протягом п'яти років українська мова мала бути впроваджена в діяльність державних установ.

Основне завдання етнічної політики полягало у забезпеченні гармо-нійного співіснування громадян України різних національностей. Конституція України, Декларація прав національностей України, закони "Про національні меншини в Україні", "Про освіту", "Про мови в Україні", "Про об'єднання громадян", "Основи законодавства України про культуру" проголосили рівні політичні, соціально-економічні, культурні права всіх громадян, незалежно від їхньої національності. На 2003 р. в Україні було організовано понад 450 національно-культурних товариств, 39 етнічних спільнот конституювалися як національні меншини і утворили свої національні громадські організації.

Здобуття незалежності, розбудова демократичної та правової Української держави вимагали докорінної перебудови системи освіти в республіці. У листопаді 1993 р. Кабінет Міністрів України затвердив програму "Освіта" ("Україна XXI століття"). Суть нової програми освіти полягала у докорінному оновленні педагогічного процесу: децентралізації та демократизації управління освітою, диференціації, гуманізації, індивідуалізації навчально-виховного процесу.

Як і все суспільство, сфера освіти потрапила у зону глибокої кризи. У 1990-ті рр. посилювався залишковий принцип фінансування освітянських потреб. У1992 р. частка бюджету на розвиток освіти ста-новила 12,6%, у 1993 р. - 11,7%, у 1994 р. - 9,5%, у 1996 р. - 4,97%, у 1999 р. - 3,85%, у 2002 р. - 4%. Соціальний престиж педагогічної праці падав. Головна причина цього явища — злиденна оплата праці вчителів. У 1997/1998 р. вона складала 130 гривень, у 2002/2003 р. - 250 грн., але і цю зарплату затримували на кілька місяців.

Ще одна негативна тенденція у розвитку вітчизняної освіти - необґрунтованість структури підготовки кадрів на сучасному етапі. За даними Міністерства освіти України, в 1991-2003 рр. мало місце перевищення випуску над потребою низки економічних, юридичних професій, але вузи продовжували їх готувати, поглинаючи бюджетні кошти і збільшуючи кількість безробітних з вищою освітою.

Скорочувалася мережа шкіл. Лише за 1996/1997 р. було закрито понад 100 шкіл, 16 тис. класів, скорочено понад 10 тис. вчителів, пере-важно у сільських школах. Скорочувалася мережа закладів дошкільного та позашкільного виховання. 1991-2003 рр. були важкими для вищої школи. Відбулося скорочення професорсько-викладацького корпусу, зросло навантаження на одного викладача без відповідного матеріального заохочення, матеріально-технічна база багатьох вузів перебувала у незадовільному стані. За роки незалежності (1991-2003 рр.) здобули освіту в навчальних закладах усіх типів понад 18 млн. молодих людей.

Важливою складовою частиною духовної культури є наука. У 2001 р. науковий комплекс України включав 1479 наукових організацій. Науково-технічні роботи виконували 113,3 тис. спеціалістів. Провідним науковим центром залишалася Академія наук України, яка у 1994 р. отримала статус національної. Була заснована низка галузевих академій.

Фінансування наукових досліджень залишалося вкрай недостатнім. Якщо на початку 80-х рр. для потреб науки держава виділяла 4,6-4,8% національного доходу, то в 1994 р. асигнування на науку становили менше 1%, а в наступні роки - тільки 0,5%. Вітчизняні науковці мали наприкінці 1990-х років обладнання та інформації у 100 разів менше, ніж їх західні колеги. У результаті відбувався відплив учених із наукових установ краї-ни. У 1991-2003 рр. пересічно щороку до 10 тис. дипломованих спе-ціалістів виїжджали з України в пошуках роботи за кордоном.

Процеси оновлення за роки незалежності охопили також літературу і мистецтво. У 1991-2003 рр. у літературно-мистецькому процесі дедалі активніше утверджувався плюралізм. Необхідно відзначити наповнену високим громадянським змістом творчість О. Гончара, І. Драча, Д.Павличка, П. Мовчана, В. Яворівського, Р. Лубківського, Р. Іваничука, С. Плачинди, О. Мусієнка, О. Сизоненка, І. Дзюби.

Обнадійливі зрушення стали помітними в театрі, кінематографі, музиці. Яскравим явищем в українському кінематографі стали ба-гатосерійні фільми за творами української літератури: "Сад Гетсиманський" за мотивами творів І. Багряного, "Пастка" - І.Франка. Розвиток театрального мистецтва в Україні в 1991-2003 рр. був пов'язаний із творчістю таких новаторів-режисерів, як І. Борис, Р. Віктюк, С. Донченко, С. Мойсеєв, В. Петров.

У 1992 р. було утворено Всеукраїнську музичну спілку. Плідно працювали композитори О. Білаш, І. Кара-биць, О. Морозов, А. Горчинський. Широкої популярності набули фестивалі: "Червона рута", "Пісенний вернісаж", "Берегиня" тощо. Нові пісні дарували слухачам О. Білозір, М.Гнатюк, Р. Кириченко, П. Дворський, І. Попович, В. Шпортько, В. Зінкевич, А. Кудлай, В. Білоножко, Л. Сандулеса, П. Зібров та ін. Останніми роками українське образотворче мистецтво збагатилося картинами А. Антонюка, Ю. Герца, В. Зарецького, творчість яких була відзначена державною премією ім. Т. Шевченка.

Відродження духовності українського народу значною мірою пов'язане з відродженням релігійного життя релігії і церкви, збереженими ними загаль-нолюдськими культурними та моральними цінностями. Якщо в 1985 р. в Україні існувало 5,5 тис. релігійних общин 18 різних конфесій та напрямів, то на 1 січня 2003 р. в Україні нараховувалося 28,6 тис. релігійних організацій 54 віросповідань.

Поряд з позитивними моментами в розвитку культури мали місце негативні моменти: українській культурі катастрофічно не вистачало коштів, що часто призводило до закриття чи перепрофілювання культурно-просвітніх закладів.