Національне відрождення на західноукраїнських землях під владною Австрійської імперії. «Руська трійця»

Реформи Марії-Терези та Иосифа II сприяли пробудженню національного життя в західноукраїнських землях. Специфіка національного відродження у цьому регіоні полягала в тому, що основними носіями української національної ідеї було духовенство. У 1816 p. з ініціативи священика І. Могильницького у Перемишлі виникла перша в Галичині культурно-освітня організація — "Товариство священиків", навколо якого гуртувалося патріотично настроєне греко-католицьке духовенство. Товариство стало активним оборонцем прав української мови, поборником українізації шкільництва. Члени товариства енергійно сприяли прийняттю цісарем рішення 1818 р. про допущення у початкову школу української мови. З-під пера його учасників вийшли перші граматики української мови — І. Могильницького (1822 р.), И. Лозинського (1833 p.), Й. Левицького (1834 p.). Крім того, І. Могильницький написав науковий трактат польською мовою "Розвідка про руську мову" (1829 р.), у якому обстоював ідею самобутності української мови, вказував на її відмінність від польської та російської, обґрунтовував її рівноправне місце серед інших слов'янських мов.

На початку 30-х років XIX ст. центром національного життя та національного руху в Галичині стає Львів. Саме тут виникає напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угруповання "Руська трійця". Таку назву воно отримало тому, що його засновниками були троє друзів-студентів Львівського університету і водночас вихованців греко-католицької духовної семінарії: М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацьки, які активно виступили на захист рідної української мови (термін "руська" для галичан означав українська).

Перебуваючи під значним впливом ідейних віянь романтизму, національно-визвольних змагань поляків, творів істориків (Д. Бантиш-Каменського), етнографів (М. Максимовича) та літераторів (І. Котляревського) з Наддніпрянської України, члени "Руської трійці" своє головне завдання вбачали у піднесенні статусу та авторитету української мови, розширенні сфери її вжитку і впливу, прагненні "підняти дух народний, просвітити народ", максимально сприяти пробудженню його національної свідомості.

Свою діяльність члени гуртка розпочали з вивчення життя, традицій та історії власного народу. Із записниками в руках Я. Головацький та І. Вагилевич побували у багатьох містечках та селах Галичини, Буковини та Закарпаття. Наслідком цього своєрідного "ходіння в народ" стали не тільки численні добірки матеріалів з народознавства, фольклористики, історії та мовознавства, а й знання реального сучасного становища українського народу під іноземним гнітом. Зауважимо, що молоді патріоти шукали свій власний шлях допомоги пригніченому народові.

Зокрема, під час своїх етнографічних подорожей вони контактували з польськими підпільниками, які готували антиурядовий виступ, але "Руська трійця" не пішла за революційними змовниками, зосередивши зусилля на культурницько-просвітницькій діяльності.

Першою пробою сил для членів гуртка став рукописний збірник власних поезій та перекладів під назвою "Син Русі" (1833 p.), в якому вже досить чітко пролунали заклики до народного єднання та національного пробудження. Наступним кроком "Руської трійці" став підготовлений до друку збірник "Зоря" (1834 p.), який містив народні пісні, оригінальні твори гуртківців, історичні та публіцистичні матеріали. Лейтмотивом збірки було засудження іноземного панування, уславлення визвольної боротьби народу, оспівування козацьких ватажків — Б. Хмельницького та С. Наливайка. Прозвучав у збірці і заклик до єднання українців Галичини і Наддніпрянщини. Видання цієї книжки було заборонене цензурою. Для молодих авторів забороненої "Зорі" розпочався період переслідувань, обшуків, доносів, звинувачень у неблагонадійності.

Проте навіть у цих несприятливих умовах члени "Руської трійці" не припинили активної діяльності. Вони, ламаючи консервативну традицію, водночас у трьох церквах Львова прочитали релігійно-моральні проповіді українською мовою. "Трійчани" енергійно виступали проти латинізації письменства, всіляко підтримували повернення рідної мови у побут національної інтелігенції. У 1836 р. М. Шашкевич підготував підручник для молодших школярів — "Читанку", написаний живою розмовною українською мовою (термін "читанка" належить самому М. Шашкевичу).

Наприкінці 1836 р. у Будапешті побачила світ "Русалка Дністровая". І хоча ідеї визволення прозвучали в ній із значно меншою силою, ніж у "Зорі", лише 200 екземплярів цієї збірки потрапили до рук читачів, решта була конфіскована. Зміст "Русалки Дністрової" визначають три основні ідеї: визнання єдності українського народу, розділеного кордонами різних держав, та заклик до її поновлення; позитивне ставлення до суспільних рухів та уславлення народних ватажків — борців за соціальне та національне визволення; пропаганда ідей власної державності та політичної незалежності. Цілком очевидно, що автори збірки певною мірою вийшли за межі культурно-просвітницької діяльності у політичну сферу.