Початок Великої Вітчизняної війни. Оборонні бої на території України

22 червня 1941 р. нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз розпочалася Велика Вітчизняна війна. Відразу ж після вторгнення Німеччини на територію СРСР війна стала для нього вітчизняною, визвольною, справедливою.

На Україну вдерлися 57 дивізій і 13 корпусів групи армій "Південь", які повинні були просуватися в напрямку на Київ, а далі на Харків і Донбас. Допоміжний удар завдавався на півдні - через Молдавію вглиб Південної України на Крим.

В Україні військам агресора протистояли два фронти: Південно-Західний (командуючий - генерал М.П. Кирпонос) і Південний (командуючий - генерал І.В.Тюленєв). З сухопутними військами взаємодіяли моряки Чорноморського флоту (командуючий - адмірал П.С.Октябрський), Дунайська флотилія.

30 червня 1941р. був створений Державний Комітет Оборони (ДКО) на чолі з И.В. Сталіним. В руках цього органу була зосереджена вся повнота влади в Україні. 7 липня 1941р. керівництво України опублікувало звернення до українського народу, в якому закликало трудящих чинити рішучий опір ворожій навалі.

Хоча в останній період перед війною в СРСР було вжито енергійних заходів щодо створення матеріально - технічних та оборонних передумов для зміцнення країни, проте вони були недостатніми для ведення успішних бойових дій проти німецьких збройних сил, особливо з урахуванням військово-стратегічних прорахунків вищого радянського політичного і військового керівництва.

Військово - промисловий потенціал Німеччини та її союзниць значно переважав радянський, створений за роки індустріалізації, яку не вдалося використати повною мірою. Серед негативних факторів військового характеру слід назвати необґрунтовані репресії командно-політичного складу Червоної Армії 30-х років, які її дуже ослабили. До того ж Радянська Армія не мала сучасного досвіду ведення воєнних операцій.

Радянські війська були поставлені у дуже важке становище раптовістю нападу переважаючих сил фашистської армії. Але і в такому критичному стані, в якому опинилася армія СРСР, її бійці та командири виявляли велику мужність і героїзм. Проте спроби нанести контрудари німецьким військам і змінити несприятливий перебіг подій на свою користь також не дали бажаних результатів.

7 липня 1941р. керівництво України опублікувало звернення до українського народу, в якому закликало трудящих чинити рішучий опір ворожій навалі. У перші місяці війни на Україні було мобілізовано в армію близько 2 млн. чоловік, створювалося народне ополчення. Але новим військовим частинам і з'єднанням не вистачало озброєння, боєприпасів, бо до війни мобілізовані запаси були зосереджені в основному в прикордонних округах і були або знищені при відході наших військ, або захоплені ворогом.

Патріотичний рух охопив усю країну. У республіці більше двох мільйонів чоловік створювали укріплення для військ. На 1 листопада 1941р. в фонд населення України надійшло близько мільярда карбованців. Крім того, в фонд було переказано багато золота, платини, срібла, коштовностей, облігацій державних позик.

Значну практичну допомогу діючій армії надавали науковці. Так, під керівництвом академіка Патона співробітники інституту електро-зварювання успішно розробляли і впроваджували у виробництво методи електрозварювання відпрацьованих деталей та автоматичного зварювання металів, що широко використовувалось в танковій промисловості, створювали установки для підводного зварювання та різання металів, що в багато разів скорочувало ремонт кораблів. Успішно працювали науковці інституту АН УРСР в Харкові над розробкою проблем оборонного значення.

Велику роботу провели державні, партійні, господарські органи з евакуації понад 550 великих підприємств, великої кількості матеріальних і культурних цінностей з України на схід країни.

Першими зустріли напад ворога прикордонники, моряки воєнно-морських баз, бійці і командири укріплених районів. В нерівних боях із загарбниками вони виявили мужність і героїзм. Так, одинадцять днів і ночей відбивали атаку супротивника бійці 13-ої застави Володимир-Волинського прикордонного загону під командуванням лейтенанта О.В.Лопатіна.

У результаті невдач Червоної Армії в прикордонних битвах на фронті склалася дуже складна обстановка. На Південно - Західному фронті найбільш загрозливе становище було на Київському напрямку. У радянського командування не вистачало резервів. Радянські війська, яким загрожувало повне знищення, не були своєчасно відведенні, тому що Сталін наказав за "будь-яку ціну" утримати Київ. Тільки 17 вересня ставка дозволила залишити Київ. Але вже було пізно: вороже кільце замкнулося. У Київському оточенні загинуло чотири армії. В полон до фашистів потрапили 655 тис. червоноармійців та командирів. Командування, штаб фронту, в тому числі командуючий фронтом генерал М.П. Кривонос, загинули в бою, виходячи з оточення.

Жорстокі бої розгорнулися біля Дніпропетровська і Запоріжжя. Героїчна оборона Одеси тривала 73 дні. У смузі Південного фронту протягом першої половини вересня точилися запеклі бої. До кінця жовтня 1941р. ворог захопив майже всю Лівобережну Україну, Харківський промисловий район, більшу частину Донбасу і Крим, де радянські війська стійко утримували Севастополь. На кінець 1941р. ворог окупував майже всю Україну, крім Ворошиловградської області та східних районів Харківської і Сталінської областей. Але досягнуто цих результатів було високою ціною. Досягти основної мети - швидкого розгрому Радянської держави Німеччині не вдалося, плани блискавичної війни були остаточно зірвані.

Влітку 1942р. у результаті невдачі радянських військ у районі Харкова, поразок на Керченському півострові та здачі Севастополя була окупована вся територія України. 22 липня 1942р. був залишений останній пункт України — м. Свердловськ Луганської області.