Проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. Державотворчі процеси в умовах незалежності

24 серпня відбулося скликання позачергової сесії Верховної Ради України. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада прийняла історичний документ виняткового для долі українського народу значення — "Акт проголошення незалежності України". У ньому зазначалося: “Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла над Україною у зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року; продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні; виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами; здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави — України. Територія України є неподільною і недоторканою. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення".

За Акт проголосувало 346 депутатів Верховної Ради. УРСР перестала існувати. У світі з'явилася нова самостійна держава — Україна. Проголошення 24 серпня 1991 р. Акту про незалежність України увінчало всю попередню історію українського народу. Розтягнуті на довгі роки визвольні змагання за вільне життя на власній землі в самостійній державі переможно завершилися на зламі тисячоліть.

Верховна Рада вирішила провести 1 грудня 1991 республіканський референдум на підтвердження Акту проголошення незалежності України. Із 37 885,6 тис. громадян України, які були внесені до списків для таємного голосування, узяли участь у голосуванні 31 891,7 тис., або 84,18 %. Із них на питання: "Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?" позитивно відповіли 28 804,1 тис. виборців, або 90,31 %. Таким чином за підтвердження Акту проголошення незалежності України голосували 90,3 % громадян, що брали участь у референдумі.

1 грудня 1991 р. відбулись також вибори Президента України. Вибори проходили на багатопартійній основі. Переконливу перемогу одержав Леонід Макарович Кравчук. За нього висловилося більш 61% виборців. Л. Кравчук став Президентом незалежної України.

5 грудня 1991 р. на урочистому засіданні Верховної Ради України Л. Кравчук склав присягу Президента України. Цю посаду він обіймав до липня 1994 р.

7-8 грудні 1991 р. Президент Росії Б.Єльцин, Президент України Л.Кравчук і Голова Верховної Ради Білорусії С. Шушкевич зібралися у Біловезькій Пущі (Білорусь) і підписали Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Сторони заявили, що СРСР як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє існування. 21 грудня на зустрічі в Алма-Аті до Угоди приєдналися ще 8 колишніх союзних республік (Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргистан, Молдова, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан), а в 1993 р. і Грузія.

Незалежність України є закономірним наслідком багатовікової історії нашого народу. Фактично антикомуністична, демократична революція поєдналась в Україні з національно-визвольною революцією. Після провалу серпневого заколоту відбувся цілком закономірне у тій напруженій суспільно-політичній ситуації зростання відцентрових настроїв в українському суспільстві. Союзні органи влади фактично втратили контроль за подіями у радянських республіках, КПРС розпалася, Компартія України була заборонена. Україна здобула волю без кровопролиття в ході "оксамитової" антикомуністичної, демократичної, національно-визвольної революції.

Отримавши незалежність, Україна стала на шлях розбудови власної державності. Головними напрямками державного будівництва були:

1. Створення Збройних Сил України. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада прийняла Постанову "Про військові формування на Україні", якою підпорядковувала собі всі війська, дислоковані на території республіки. 6 грудня 1991 р. був прийнятий Закон “Про Збройні Сили України”. Було утворено Міністерство Збройних Сил, Генеральний штаб. У жовтні 1993 р. Верховна Рада прийняла "Військову доктрину України". Для охорони внутрішнього громадського порядку створено Національну гвардію України. На основі Комітету державної безпеки сформовано службу Службу національної безпеки України (СНБУ, з 1992 р. – СБУ).

2. Оформлення державного кордону, митниці. У листопаді 1991 р. Виховна Рада України прийняла закон “Про державний кордон України”. Державний кордон СРСР на території України, яка межувала з чотирма країнами – Польщею, Словаччиною, Угорщиною і Румунією – став державними кордоном України. Адміністративний кордон з трьома союзними республіками – Білорусією, Молдавією та Росією – ставав державним кордоном України. Закон проголошував і недоторканість кордонів, визначав порядок їхньої охорони та правила переходу. 12 грудня 1991 р. Президент України підписав Указ “Про утворення державного митного комітету”.

3. Затвердження державних символів України. Державні символи – Державний гімн, Державний прапор, Державний герб – є неодмінною ознакою країни. 28 січня 1992 р. синьо-жовтий прапор отримав статус державного. 15 січня 1992 р. державним гімном України стала мелодія композитора М. Вербицького на слова П.Чубинського "Ще не вмерли України, ні слава, ні воля". У повному обсязі гімн з музикою М. Вербицького і словами П.Чубинського Верховна Рада прийняла тільки 6 березня 2003 р. 19 лютого 1992 р. Верховна Рада затвердила тризуб як малий герб України.

4. Оформлення громадянства України. 8 жовтня 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон “Про громадянство України”. Відповідно до Закону громадянство надавалося усім, хто проживав на території республіки, не залежно від соціального стану, статі, політичних та релігійних поглядів, хто не являвся на момент набуття чинності Закону Громадянином інших держав і не заперечував про отримання громадянства України. Подвійного громадянства не допускалося.

5. Запровадження власної грошової одиниці. Українська політика у цьому питанні пройшла кілька етапів. Перший етап – 9 вересня 1991 р. - 10 січня 1992 р. – етап виходу України з рубльової зони. В цей час в обігу були рублі й українські купони багаторазового використання. Другий етап – 10 січня 1992 р. – вересень 1996 р.; коли купони виконували роль валюти. Третій етап – з вересня 1996 р.; коли на зміну купону прийшла справжня національна валюта – гривня.

6. Створення трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої та судової. 5 липня 1991 р. Верховна Рада прийняла закон про заснування поста Президента держави. Але виникло протистояння між президентом, як главою держави і Верховною Радою, як вищою законодавчою владою. Відсутність нової Конституції, яка б розподіляла їх функції, посилювала негативні тенденції. Виникла гостра криза влади, яку у червні 1995 р. припинила Конституційна угода між Верховною Радою і Президентом України.

Верховна Рада ще 19 червня 1991 р. ухвалила концепцію нової Конституції. Однак конституційний процес у державі затягнувся на довгі п'ять років. 28 червня 1996 р. Верховна Рада прийняла Конституцію України. Основний Закон держави складається з преамбули, п'ятнадцяти розділів, у котрих визначені права, свободи та обов'язки людини і громадянина; описується процедура виборів та референдуму; окреслені повноваження Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, прокуратури, правосуддя, Конституційного Суду України, місцевого самоврядування, визначено територіальний устрій України та Автономної Республіки Крим; зазначено, за яких обставин і хто має право вносити зміни до Конституції України.

За формою державного правління і устрою Україна визначається як унітарна республіка. Чітко були розподілені повноваження і обов'язки всіх гілок влади. Відповідно до Конституції єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Верховна Рада обирається всенародно терміном на чотири роки у складі 450 народних депутатів. Народні депутати здійснюють свої повноваження на постійній основі. Із числа депутатів обирається Голова Верховної Ради, перший заступник і заступник Голови. Вони і керують роботою Верховної Ради. До повноважень Верховної Ради належить: внесення змін до Конституції України, призначення всеукраїнського референдуму; прийняття законів; затвердження Державного бюджету України; визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики.

Президент України визначається конституцією, як глава держави, що виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання конституції, прав та свобод людини і громадянина. Він обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Одна і та же особа не може бути Президентом України більше двох термінів підряд. Президент представляє державу на міжнародній арені, веде переговори і укладає міжнародні договори України, забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави, приймає рішення про визнання іноземних держав, призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені Конституцією, призначає третину складу Конституційного Суду України, призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій.

За згодою із Верховною Радою, Президент призначає Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку, призначає і звільнює Генерального прокурора України, Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України. Президент є Верховним Головнокомандуючим Збройних сил України. Він підписує закони, прийняті Верховною Радою, і має право вето щодо них із наступним поверненням їх на повторний розгляд парламенту.

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом України та підконтрольний й підзвітний Верховній Раді України. До його повноважень і обов’язків належить: забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України; вживання заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; забезпечення соціального захисту населення, вирішення питань освіти, науки і культури, охорони природи.

В Конституції визначені повноваження також третьої гілки влади – судової. Згідно з Основним законом правосуддя в Україні здійснюється виключно судами: Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції і дає офіційне тлумачення Конституції і законів. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Діють також апеляційні та місцеві суди.

За Конституцією місцеве самоврядування здійснюється безпосередньо громадами і через органи місцевого самоврядування — сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Спільні інтереси територіальних громад міст, селищ та сіл представляють районні та обласні ради. Склад ради села, селища або міста обирається мешканцями відповідної територіальної одиниці на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки.

Чітке розмежування функцій законодавчої, виконавчої та судової гілок влади яке знайшло закріплення в Конституції України, є важливим чинником запобігання переростання будь-якої з них у диктатуру. Таким чином, за 15 років незалежності в складних умовах було сформовано всі атрибути державності.