Основні форми запису інформації

В еволюційному розвитку людини фігурують такі взаємопов'язані поняття як сприйняття, розуміння, мова й документ. Дійсно, без сприйняття не було б розуміння, без розуміння не розвинулась би мова, без документа мова б не вдосконалювалась.

Перші кроки на шляху документостворення були зроб­лені людством ще на ранніх стадіях свого існування — 20—30 тис. років тому.

Первісна людина весь свій життєвий та духовний досвід зберігала в пам'яті й передавала його в усній формі чи осо­бистим прикладом. З часом, уявлення людини про навко­лишній світ розширювалось, а її промисловий досвід зба­гачувався, усний спосіб передачі інформації поступово ставав недостатнім. Усе більшого значення почало набува­ти письмо з його двома основними функціями — комуніка­тивною (передача інформації) і мнемотичною (зберігання в пам'яті набутої інформації). Виникали різні примітивні ти­пи й системи «письма», більшість з яких не має майже нічого спільного з сучасним письмом.

Археологічні розкопки та аналіз документів, що зберег­лися, допомагають відтворити історію та процес еволюції форм документування.

Основні форми документування наведено в таблиці 1.4.

",' Таблиця 1.4

 

№	Форма	Різновид форми
	документування	документування	Вид документування
	Предметне		Паличкове, вузелкове, документування „вампум,"
	Зображувальне	клиновидне	Піктографічне, ідеогра-
		писемне	фічие (ієрогліфічне), ізографічне, логографічне,
		неписемне	абеткове Фотодокументування
4.	Аудіальне Комбіноване		Фонодокументування Комбіноване використання вищезгаданих форм
		•даі	документування
			(наприклад, аудіовізуальне,
		картографічне документ-

Предметні форми запису інформації

До появи документа, як речового виробу з одного боку та джерела інформації з іншого, як вважає проф. С.Г. Ку-лешов існував тривалий етап використання в первісному суспільстві різних об'єктів із фіксованими знаками [35]. Це була протописемність на речах домашнього вжитку, знаряддях праці, зброї, амулетах, прикрасах, а також стінах печер, скелях, валунах та різних будовах.

Схема розвитку документальних комунікацій, як зазна­чає проф. С.Г. Кулешов, має такий вигляд:

Перехід від усних комунікацій до протодокументальних пов'язаний, в більшості випадків, із формуванням у суспільстві правової, приватної та єдиної економічної уп­равлінської структури, тобто з початком державотворення.

Разом з тим встановити чітку взаємозалежність між роз­витком обсягів інформації, сфер соціальної діяльності, і навіть формуванням державного механізму, на думку проф. С.Г. Кулешова, з появою протодокументних інфор-мацій на сьогодні не є можливим. У ряді випадків деякі племена, хоча й мали певні державні утворення, писем­ності не мали, наприклад, гали чи інки [37].

У ролі перших протодокументів необхідно згадати та­кож кісткові календарі (з бивнів, іклів деяких тварин) пер­ших мисливців льодовикового періоду. Являє собою знач­ний інтерес еволюція печатки, що почала застосовуватись ще до неолітичної епохи й до цього часу слугує для нане­сення одного з основних реквізитів документа. До інших

прикладів протодокументів можна віднести камінці, гли­няні імітації гальки, пластини з кісток із зображенням химерних знаків. Уже в ті часи основною функцією цих документів була необхідність збереження та розповсюд­ження інформації.

Від інших артефактів зі знаками документи вирізняють­ся їх мобільністю, компактністю та виконанням ними двоєдиної функції передання та збереження інформації в часі й просторі. Так, певну знакову систему являли собою позначки на наконечниках стріл, пряжках, які слугували в сарматському суспільстві для записів і передання певних відомостей. Разом з тим система сарматських знаків не привела ні до появи письменності, ні фактично до прото­документів, оскільки їх фіксація відбувалась на об'єктах різного призначення, які не були зорієнтовані виключно на передання та збереження знакової інформації.

Протодокументи створили протодокументальну ко­мунікацію завдяки стандартизації їх форми, уніфікації способів фіксування інформації, систематизації інфор­маційних елементів та використання оригінального ма­теріалу для виготовлення їх носія.

Диференціація, спеціалізація та масштаби документної комунікації змінювались у залежності від потреб суспільства, які формувались разом з його розвитком.

• Паличковий запис інформації. Для передачі інформації й запам'ятовування первісні люди широко застосовували «паличкове» документування. У даному випадку паличка -це виділена та очищена від зайвих пагонів частина тонко­го стебла або товстої гілки. Найпримітивнішим прикладом форми передачі інформації була гілка, увіткнена на узбіччі дороги, для інформування подорожніх про довжину по­дальшого шляху, можливі на ньому перешкоди й небезпе­ку. Нахил палички й вказував напрям руху.

Ранній тип «паличкового» документування був харак­терним для аборигенів Австралії та Нової Зеландії. Корис­тувались вони паличками довжиною в п'ядь (відстань між кінцями розведених великого й вказівного пальців) із різноманітними насічками, що означали певні поняття. Указуючи пальцем на ці мітки, гонець міг «прочитати» ад­ресату листа. Подібні палички з посланнями використову­вали й у Скандинавії, як повідомлення про заклик до війни чи призов до військової служби.

Згодом, для оформлення міжплемінних договірних відносин і полегшення запам'ятовування, наші предки ви­користовували палиці із зарубинами. Щоб закріпити торговельну угоду й запам'ятати її обсяги чи зробити за­писи, наприклад, про взятий борг, партнери на них роби­ли зарубки. Потім палицю розділяли вздовж, й кожен брав собі одну з половинок. Перед поверненням боргу ці поло­винки палиці складали разом і таким чином «перевіряли» правильність своїх взаєморозрахунків.

Для передачі інформації первісні люди також широко використовували різні предмети, котрі символізували певні поняття, або передавали думку. Наприклад, оголо­шуючи війну, плем'я посилало своєму супротивнику стріли або меч. Зелена гілка, зазвичай, означала миро­творчі наміри; кисет з тютюном у північних індійців оз­начав можливість владнати справи мирним шляхом. Інко­ли таким чином сторонам вдавалось висловити більш широку думку.

Так, грецький історик Геродот (484—425 р. до н.е.) у своїй «Історії» засвідчує про своєрідний дипломатичний документ, переданий персидському царю Дарію від скіфів. Таким «посланням» були: птах, миша, жаба і пять стріл. Розшифровувався цей первісний документ так: «якщо ви, перси, як птахи, не полетите в небо, чи як миші, не за-

риєтеся в землю, чи, як жаби, не пострибаєте в болото, то повернетеся назад, уражені цими стрілами».

Такі предметні послання (арако) й дотепер використо­вуються деякими африканськими народностями.

• «Вузелковий» запис інформації Ще й нині в Перу пас­
тухи користуються шнурами з зав'язаними на них вузлика­
ми для підрахунку своєї худоби. Шнур одного кольору сіЩ$.
жить для позначення биків, а кількість вузликів на ньому
відповідає кількості голів у стаді. Шнур іншого кольору
позначає корів, третього - телят і тому подібне.

Деякі індійські племена зазвичай використовували ву­зелковий календар. Відправляючись у далеку путь, чоловік залишав дружині мотузку, на якій було стільки вузлів, скільки днів він планував пробути в дорозі. Далеким відго­моном цього «письма» стала й звичка деяких наших ро­дичів «для пам'яті» зав'язувати вузлик на носовій хустинці.

З часом, дещо удосконаливши, вузелковим способом наші предки стали передавати більш складні повідомлення.

• Запис інформації «кіпу». Високорозвинений народ
інків використовував так зване документування «кіпу».
Виглядало воно таким чином: до основної мотузки в чітко
визначеному порядку прикріплювалися більш тонкі шнури
й нитки, а також шматочки тканини різного кольору,
кожен з яких ніс своє смислове навантаження, що сим­
волізувало якесь поняття. Певне значення мали також тов­
щина й довжина шнурів, число вузликів. Зі столиці держа­
ви до всіх провінцій і навпаки, у центр, переправлялись
документи «кіпу» з різного роду повідомленнями: про збір
податків, врожай картоплі чи кукурудзи, розмір військової
здобичі, число полонених рабів тощо.

Подібний спосіб фіксування інформації був відомий та­кож і в інших частинах світу (наприклад, в Китаї та Скан­динавії).

• Запис інформації «вампум». Племена ірокезів Північ­ної Америки користувалися родинним письмом «вампум». Воно також засновувалось на сполученні різних кольорів. Документ «вампум» являв собою стрічку, сплетену зі шнурів з нанизаними на них художньо обробленими чере­пашками. Кожне таке кольорове сполучення відповідало якомусь певному суттєвому значенню. Зазначене черепаш­кове письмо аж ніяк не було монополією індіанців. У якості мнемологічного засобу ним користувалися й кори­стуються сьогодні деякі африканські племена.

Таким чином, протягом тисячоліть люди випробували різні способи фіксації й передачі інформації як на відстані, так і в часі. Основним недоліком первісних форм докумен­тування було те, що їх важко було зрозуміти. Іноді вони залишалися зовсім незрозумілими «читачеві» й мали по­требу в тлумаченні фахівцем «дешифрувальником», зазда­легідь обізнаним зі змістом послання. Примітивність і консервативність подібного письма перешкоджали вира­женню всього багатства понять, доступних людському мисленню й письму.

Нинішня, узвичаєна нами система письма, розвинулася не з предметно-черепашкового, «паличкового», «кульково­го» чи вузелкового письма, а з піктографічного — зобра­жувального, що широко використовувалася в стародавні часи.

Зображувальний запис інформації

Первісна людина кам'яного віку вважалась «таланови­тим маляром». У печерах Іспанії, на схилах гір Швеції, на кам'янистих берегах р. Лени в Сибіру чи в горах Кавказу, або ж у багатьох інших місцях вона залишила безліч ма­люнків тварин, зображень цілих сцен полювання. І нині, більш як 20 тисяч років потому, деякі з них вражають су­часників своєю влучністю вираження й реальністю.

"

Безсумнівно, вже тоді люди робили перші кроки до ви­найдення оптимального способу письма й наносили зоб­раження не для розваги чи з естетичних потреб, а, перш за все, для того, щоб передати зміст побаченого або за­пам'ятати якусь незвичайну подію. До наших днів пікто­графічне письмо збереглося в деяких сибірських народно­стей, ескімосів Півночі, жителів Центральної Америки та Ісландії.

Наскельні малюнки спочатку виконували комуніка­тивну та мнемонічну функції — для передавання інфор­мації від покоління до покоління. Виконували вони також роль «навчальних посібників», рахункових і календарних засобів. З часом, як зазначає Є.О. Плешкевич, вони стали виконувати функції наскельного живопису й були допов­нені релігійною та естетичною функцією [61]. Ці протодо-кументи призначались «вищим силам», які немов би мали забезпечити успіх того чи іншого суспільного заходу (по­лювання тощо).

Зображення окремої тварини або стада тварин являло со­бою об'єкт, необхідний для подальшого існування людської спільноти (сім'ї, роду племені), а от його реалістичність, на думку проф. С.Г.Кулешова, повинна була сприяти ко­мунікаційним зв'язкам з божеством. Зображення, як прави­ло, доповнювали різні знаки, які начебто були зв'язуючою ланкою між зображенням і символом божества [37].

Багаторазове повторення зображень, наслідування ним призвело до їх все більшої схематичності й подальшого формування певних петрогліфів, піктограм.

Піктографія є праматір'ю двох слів, запозичених з лат. мови pictus (намальований) і грец. grapho (писати). Піктографія — є першоосновою більшості сучасних систем письма, генеалогія, яких так чи інакше починається від примітивних піктограм — тих знаків і малюнків, що збе­реглися з часів палеоліту. Споріднення нашого письма з

малярством доводиться етимологією самого слова «пись­мо» (й дотепер мистецтво малювання фарбами ми нази­ваємо «живописом»).

Разом із тим первісна людина не тільки малювала зоб­раження, але й вирізувавала чи вишкрябувала їх на камені, дереві, кістках тварин. Латинське слово scnibere, німецьке schreiben, англійське write, що нині означають «писати», в первісному значенні було «вирізувати».

В основу піктографічного письма покладено принцип істотно відмінний від узвичаєного фонетичного (лого-графічного) письма. Воно (письмо) оперує не буквами, з яких складаються слова, а малюнками (піктограмами), ко­жен з яких графічно зображує не окремий звук чи його склад, а конкретний предмет або явище, сутність чого-не­будь чи якусь певну життєву ситуацію.

Піктографія не вимагає від особи, що сприймає, якоїсь особливої освіченості. Більш того, вона може бути зро­зуміла людям, які спілкуються різними мовами, оскільки викликає у свідомості певні узвичаєні образи та картини. Завдяки конкретності вираження думок, простоті й наоч­ності це письмо застосовується як засіб передачі інфор­мації й у наші часи.

Так, воно досить широко вживається в художній літера­турі для дітей дошкільного віку, карикатурах «без слів», емблемах заголовків ділових листів, у торговій рекламі, на вивісках магазинів, зображеннях дорожніх знаків тощо.

Однак піктографічне письмо мало свої недоліки. Його примітивна конкретність не дозволяла передати складний зміст, особливо абстрактні поняття.

На основі піктографічного письма виникає ідеографічне (від грець, «idea» — поняття та «grapho» — пишу), в якому графічні знаки мають стійку суворо визначену форму та передають уже окремі слова, тобто звукову мову.

Воно виникло приблизно за 2200 років до н.е. як систе­ма фігурних знаків, що означають певне поняття. Спочат­ку ідеографічне письмо розповсюдилось у долині Інду, на Криті й Греції (2000-1200 р. до н.е.), а в 1300 р.до н.е. — у Китаї.

Значно пізніше і також зовсім незалежно з'явилися си­стеми письма майя й ацтеків (країни Центральної Амери­ки і Мексики), у яких переважав піктографічний початок.

Якщо китайське ієрогліфічне письмо вживається і сьо­годні майже в тому ж вигляді, що й тисячі років тому, то єгипетську ієрогліфічну писемність і шумерський клино­пис мало хто міг розібрати вже в І ст. до н.е. Ключ до цієї системи знаків був загублений значно раніше.

Виникнення логографічного письма, як перших систем знаків силабічного, складового, в якому кожен графічний знак передає послідовність звуків, означаючи склад, пов'язане з тими змінами в матеріальному виробництві, на основі яких серед руїн первісного ладу складалися ранні класові суспільства й держави. Керування державою вимагало до­тримання певних закономірностей та упорядкованості у створенні писемної документації. Перші системи лого­графічного письма з'явились на Древньому Сході — у доли­ні Нілу (Єгипті) чи Месопотамії (Шумері). Там вже в 3500— 3000 р. до н.е. виникли перші рабовласницькі держави.

Сам факт незалежного винаходу піктографічних, ієрогліфічних та логографічних систем письма в різних ча­стинах світу доводить, що воно має тісний зв'язок з пев­ним рівнем розвитку суспільного виробництва, держав­ності й культури народу.

Логографічне письмо стало необхідним і закономірним етапом розвитку від примітивних первісних типів і форм подачі письмових знаків до нинішньої вдосконаленої фо­нетичної системи, що виникла у 2 тис. до н.е. як буквен-

но-звукова (алфавітна). У цій системі кожний графічний знак, як правило, передає окремий звук.

Найдревнішим видом абеткової системи документуван­ня, як вважають дослідники, є фінікійське письмо, яке, по­чинаючи з ЇХ ст. до н.е., швидко розповсюдилось серед народів Середземномор'я. Від фінікійців алфавіт прихо­дить до греків (к. 403 р. до н.е.). На основі грецького ал­фавіту виникає латинське письмо, що стало основою для більшості західних алфавітів та безпосередньо слов'янсько­го. Створення слов'янської абетки в другій половині IX ст. пов'язане з іменами відомих просвітників Кирила і Ме-фодія. Древнє слов'янське письмо мало два графічних різновиди — кирилицю та глаголицю. Кириличне письмо проіснувало без суттєвих змін до реформ Петра І початку XVTII ст. та радянських, реформ 1917—1918рр.

Розвиток способів запису інформації

Від форми та способу документування залежить рівень інформативності документа, віднесення його до того чи іншого виду, типу, різновиду.

Спосіб документування — це дія, чи сукупність дій, які використовуються для запису інформації на матеріально­му носії (січення, тиснення, різьблення, фарбування, пер­форування, фотохімічний, електромагнітний, оптичний, електричний, механічний способи її нанесення). Розрізня­ють два основних способи документування: ручний та технічний, детальний аналіз яких подано в модулі 3.

Які б способи не застосовувались для «запису» інфор­мації, у всіх випадках ми одержуємо текстові, зображу­вальні, звукові чи комплексні документи.

На різноманітність способів запису інформації як ха­рактерну рису документа неодноразово вказував проф. К.Г.Мітяєв. Уже в 1946р. в навчальному посібнику «Теорія і практика архівної справи» він зазначав, що по-

няття «документ» не обмежується ані технікою запису інформації, ані способом її відтворення [51].

У 1959 р. в навчальному посібнику «Історія та органі­зація діловодства в СРСР» проф. К.Г. Мітяев, продовжую­чи пошук визначення терміну «документ», підкреслював: «все, що є документальним, тобто, що ґрунтується на озна­ченні об'єктивної дійсності і є відображенням, фіксацією чи реєстрацією фактів, подій, явищ за допомогою письма, зоб­раження та звукозапису може трактуватися як документ» [48].

Еволюційний шлях способів документування бере свій початок у попередньо згаданих його первісних формах.

Розвиток картографічного документа, наприклад, пов'яза­ний і з первісною предметною формою запису інформації (паличкове письмо аборигенів), і із зображувальною фор­мою запису інформації (система ієрогліфічних знаків-сим-волів для передачі просторових параметрів; ізографічні зоб­раження певної території тощо), що мали ручний спосіб запису інформації. Технічний же спосіб документування картографічного документа на сучасному етапі пов'язаний з використанням відповідних технічних пристроїв (у тому числі й електронних програм) для виготовлення, відтворен­ня, розповсюдження та зберігання даного виду документа.

Нотні документи, у свою чергу, передають інформацію за допомогою умовних графічних знаків, що первісно ви­никли як зображувальна форма запису інформації ручним способом, але з часом, з розвитком технології нотодруку­вання, набули розповсюдження як документи технічного способу запису інформації.

Окрему групу за способом запису інформації становлять аудіовізуальні документи (кінофотофоновідеодокументи). Технічний, спосіб запису інформації даного виду докумен­та є основним і невід'ємним, оскільки створення, відтво-

рення та передача таких документів неможлива без вико­ристання технічних засобів (пристроїв, механізмів).

Набуває подальшого розвитку та поширення запис інформації з використанням комп'ютерної техніки. Вели­кої популярності в сучасних умовах набуває дисковий та голографічний документ, флеш-пам'ять.

Майбутнє технологій запису інформації — у використанні природних та синтетичних матеріалів, у першу чергу кварцу.

Різноманіття матеріалів для виготовлення документів дає змогу створювати їх для різних цілей і, відповідно, різного призначення. Детальну характеристику згаданих способів запису інформації та відповідних видів доку­ментів подано в наступних змістових модулях посібника.

Розвиток засобів запису інформації

Засіб для запису інформації — це предмет (засіб) чи су­купність пристосувань (інструментів, пристроїв, обладнан­ня), що використовуються для створення документа.

Незалежно від засобу й способу запису інформації, до­кументи служать цілям відображення інформації про яви­ща об'єктивної дійсності й розумової праці людини. У си­лу цього, як вказував проф. К.Г. Мітяєв: «вони стають одним з найважливіших носіїв інформації» [48].

Розвиток засобів запису інформації має тривалий шлях, починаючи від дерев'яних паличок, якими писали на гли­няних табличках, до сучасних стиліусів, за допомогою яких вводиться інформація до кишенькових персональних комп'ютерів. Шлях розвитку засобів зображувального пи­семного документування наведено в таблиці 1.5.

При цьому якість закріплення інформації на матеріаль­ному носієві завжди залежала від досконалості засобів, які для цього використовували (див. таблицю 1.5).

Таблиця 1.5 Розвиток засобів писемного запису інйоомашї

 

№ п/п	Період	Найменування засобу	Матеріал для письма	Країна	Т—----------- ї=ї-------:----------------- Примітки
				' 5
1.	IV тисір. до н.е.	Палка (дерев'яна чи бронзова), кістка тварини	Змочена глиняна плитка	Шумеро- Вавилонське царство	------------------------------ і—1--------------------------------------------------------------------- __----------------
2.	Штис.р. до н.е.	Кисть з тростини, ^тростинна ручка	Папірус	Єгипет
3.	1300р. до н.е.	Stylus (паличка) з металу	Дощечки, залиті воском	Древній Рим	Заточений з одного боку, розплющений
4.	1300 р. до н.е.	Стилус з бронзи чи кістки	Дощечки, залиті воском	Древній Китай	у вигляді лопатки з іншого
5.	600-1800 р..	Гасяче (качине, вороняче) перо	Пергамент (шкіра тварин)	Країни Європи	Поява кирилиці і глаголиці
6.	1790 р.	Грифельдля олівця	Папір	Австрія, Франція	Ера інструментів для письма
7.	1803 р.	Ручка з металевим пером	Папір	Країни Європи	У 1830 р. металеве перо отримало визнання
8.	1884 р.	Чорнильна ручка	Запропонована Левісом Едсон Ватерманом, котрий заснував компанію «Ideal Pen».	Заправлялась збоку

 

			4 1 5
9.	1888 р.	Кулькова ручка	Запропонована Дж. Лоудом (СІЛА)	Незапатентована
10.	1940 р.	Кулькова ручка	Запатентована Джозефом Ласло і Георгом Біро (Європа)	Перші промислові зразки в 1943 р.
11.	1945 р.	Кулькова ручка	Розпочато випуск в США	10 тис. ручок продано за один день в Нью-Йорку у магазині Джимбела
12.	1953 р.	Кулькова ручка	Розвиток дилерської мережі бароном Біч (Bich) з Франції	Компанія BIG Corporation займає 1/3 ринку продажу ручок в СІЛА
13.	1960 р.	Flowmaster (фломастер) з фетру	Винайдені в Японії (Tokyo Stationeri Company)	Компанія Papermate (СІНА) налагодила випуск у всьому світі
14.	1980-90 р.	Ролери	Запропонована більш передова технологія виготовлення кулькових ручок	Застосуванню! менш в'язких чорнил
15.	1990 р.	Кулькова ручка	Вдосконалення продуктів компаній.	Впровадження муфт, ручок трикутної форми, «роздутих» ручок тощо
16.	1997 р.	King Pen (Королівська ручка)	Розроблена компанією Grandee Corporation	Ручку не треба стискати при написанні, вона начебто сама «біжить» на папері.

.—Так, наші пращури на стінах печер іноді писали кістка­ми вбитих тварин або видряпували текст металевим стрижнем, дещо пізніше для письма на камені використо­вували спеціальні різці й сокирку.

У Шумеро-Вавиленському царстві писали дерев'яними паличками на змащених водою глиняних табличках. Древні єгиптяни на папірусі писали каламом (calamus) — пензлем із очерету або дерева (найкращі очеретяні тростини росли у болотистій дельті Нілу). Добре загострений калам, рівномірно розподіляв чорнила на поверхні папірусу або пергаменту, вимальовуючи однакові за товщиною лінії, складові перших букв.

Для письма на воскових дощечках древні римляни ко­ристувалися мідною паличкою, загостреною з одного боку й затупленою з іншого. Одним кінцем писали, іншим за­гладжували віск, виправляючи помилки. Цей засіб для письма називали стилем (stilus). Учням говорили, щоб частіше повертали стиль, тобто виправляли помилки або форму викладу (звідси і пішло «стиль», «стилістика»).

На берестяних дошках за часів Древньої Русі «дряпа­ли"» спеціальним загостреним різцем, який тодішні пи­сарі завжди носили при собі.

Пташине перо в Європі почали застосовувати ще в X ст. Для письма використовували пера пелікана, лебедя, воро­ни, качки, але найчастіше гусячі, тому що вони були най-еластичніші та найміцніші.

Перша ручка з металевим пером для письма чорнилами була запатентована у 1809 р. Ф. Фолшером, перша кулько­ва ручка була запронована в кінці XIX ст. Д. Лоудом у 1888 p., а от перші промислові зразки з'явились лише в першій половині минулого століття. Фломастери для пись­ма були винайдені японськими дослідниками в 1960 році.

Знаменний період розвитку засобів документування пов'язаний з винайденням І. Гутенбергом у XV ст. ме-

ханічного друкування, комплексної технології виготовлен­ня шрифту, що дало поштовх прискоренному розвитку книгодрукування.

Розвиток науково-технічного прогресу в XIX ст. сприяв винайденню засобів для створення аудіовізуальних доку­ментів. Так, перший фотоапарат А.Ф. Трекова з'явився в 1840р., перші спроби відтворення звукової інформації спеціальним пристроєм — фонографом — належать ТА. Едісону й відносяться до 1857р.; перший засіб для відтворення безперервного руху зображень на екрані було запропоновано Луї де Пренсом в 1893р.

Перша половина XX ст. стала знаменна винайденням засобів комп'ютерної техніки. Створений в 1943р. Максом Н'юменом перший 1500-ламповий комп'ютер став потуж­ним імпульсом для розробки й вдосконалення нових по­колінь комп'ютерної техніки, включаючи сучасні кишень­кові ПК.

Класифікацію всієї номенклатури сучасних засобів ро­боти з документною інформацією можна проводити:

а) за функціональною ознакою — комунікаційні засоби
збереження й обробки інформації (персональні комп'юте­
ри й різного роду периферійне устаткування; засоби
копіювання і тиражування офісної документації, що доз­
воляють виконувати цілий комплекс допоміжних операцій
з електронного монтажу документів, включаючи «фініш­
ну» обробку тощо.

б) за носіями інформації — на паперовій основі
(несвітлочутливі); з носіями для репрографічних процесів;
на мікро- та звуконосіях; на оптичних та магнітних носіях,
картках флеш-пам'яті тощо.

Перехід від традиційних методів збереження, пошуку, обробки й поширення інформації до новітніх способів і технологій, заснованих на застосуванні сучасних засобів організаційної техніки, вимагає знання особливостей їх

побудови: елементної бази, технологічних, ергономічних та інших характеристик, а також певних вмінь і навичок користування цими засобами.

За найбільш загальними ознаками подібності й відмін­ності засоби створення та обробки інформації можна кла­сифікувати наступним чином:

A. Засоби складання та виготовлення документів — по­
чинаючи з перших ручних записуючих засобів й друкарсь­
ких машинок, засобів диктофонної, фотографічної,
кінографічної апаратури й закінчуючи сучасною відео-
графічною і комп'ютерною технікою.

Б. Засоби відтворення інформації — обладнання та ус­таткування електрофотографічного, електронно-іскрового та різографічного копіювання; мікрографії; оперативного, гектографічного, трафаретного та флексографічного друку й оперативної поліграфії.

B. Засоби обробки документів — засоби для фальцюван­
ня, бігування та перфорування, аркушепідбірні та термо-
клейові апарати, скріплювальне та різальне обладнання,
засоби для тиснення й фінішной обробки паперу тощо.

Г. Засоби збереження, пошуку й транспортування доку­ментів — різного роду теки, стелажі, сейфи, картотеки, транспортери, засоби для знищення документів тощо.

Д. Засоби електрозв'язку — засоби телефонного і радіо­телефонного зв'язку, обладнання для факсимільної пере­дачі інформації, багатофункціональні центри і т.п.

Е. Інші засоби оргтехніки — пристрої, що застосо­вуються у фінансових і банківських установах, комп'ю­терні аксесуари, засоби обслуговування й ремонту, ерго­номіки тощо.

Скорочення трудовитрат, пов'язаних з процесами об­робки інформації, може досягатись різними шляхами. Найбільш ефективний шлях — це підвищення рівня інформаційно-технологічних знань, володіння навичками

обслуговування сучасних засобів роботи з документною інформацією.

Технічні засоби та новітні технології створення та оп­рацювання інформації, засоби телефонного й електронно­го зв'язку, копіювальна техніка, обладнання оперативного друку тощо виконують, по суті, значну частку робіт, пов'язаних з обробкою, передаванням, використанням і зберіганням інформаційних масивш. Автоматизація про­цесів документаційного забезпечення управління дозволяє вивільнити персонал від виконання рутинних операцій, й більше уваги приділити якості виробів та послуг.

ЗМ 4. Розвиток носіїв інформації

Коло питань: Застосування глиняних табличок. Докумен­ти з папірусу. Використання остраки. Використання воско­вих дощечок. Шкіра як матеріал для письма. Винайдення па­перу. Сучасні носії інформації.

З давніх часів наші предки використовували різно­манітні носії, на яких можна було б залишити відбиток: пальмове листя, бамбук, папірус, кістки тварин, черепа­хові щитки, кору, камінь.

Греки на камені витесували епітафії та урочисті написи. Аристотель і Плутарх повідомляли, що закони Драконта в Афінах були записані на дерев'яних і кам'яних брилах.

Італійці для запису інформації широко використовува­ли метал, зокрема бронзові таблички. Разом з тим, пер­шим основним матеріалом для письма древнім народнос­тям — шумерам, а згодом вавилонянам і ассирійцям, служила глина.