Особливості електронних ресурсів

Як було зазначено в попередньому змістовому модулі, електронні видання — це категорія електронних ресурсів, що вирізняється редакційно-видавничою обробкою та на­явністю вихідних даних, тому й варто почати з аналізу електронних ресурсів.

Під впливом інформаційних технологій постійно з'явля­ються нові види електронних ресурсів (програмне забезпе­чення, бази даних, мультимедійні продукти тощо), розши­рюються межі традиційної системи видань, формуються типи електронних документів (мережеві версії друкованих видань, онлайнові газети та часописи, додатки до тра­диційної преси, колекції посилань, огляди, дайджести,

Особливий інтерес викликають динамічні електронні до­кументи, які змінюють інформаційний вміст за певних умов використання (наприклад, відповіді на запити до баз даних) та електронні ресурси, які оперують за даними, що надходять у реальному часіднаприклад, від віддалених дат­чиків), або такі електронні документи, як законодавчі ак­ти або стандарти, інформаційний вміст яких може зміню­ватися при офіційному редагуванні. Своєрідність інтерактивних мультимедіа — постійне оновлення, при якому вміст електронного ресурсу може бути цілком онов­леним.

Оскільки електронні ресурси різноманітні та знаходять­ся в постійному розвитку, переліки термінів, які познача­ють їх види, завжди будуть приблизними, незакінченими.

На сьогодні не існує єдиного термінологічного стандарту щодо різновидів електронних ресурсів. Термінологія наво­диться в ISBD(ER) [37], в міждержавних стандартах ГОСТ 7.82-2001 [7], ГОСТ 7.83-2001 [6]; ряд термінів наво­диться у форматі бібліографічного опису UNIMARS [38].

Деякі терміни також подані в низці довідників і слов­ників з інформаційних та комп'ютерних технологій та у наукових публікаціях відповідної тематики. На сьогодні продовжуються дослідження еволюції електронних ре­сурсів, ведеться узагальнення інформації про специфічні ознаки для розвитку їх типології.

Тип ресурсу визначається типом вмісту, тобто типом інформації, яка призначена для сприймання людиною, та­кож типом даних, що характеризуються певними власти­востями та операціями, які виконуються над ними, або ти­пами знакової природи інформації (певна форма знаків, якими фіксується ш- передається інформація в ресурсі).

Характеристика основних типів вмісту електронних ресурсів зведена в таблицю 5.15. Вказані в таблиці елек­тронні програми можна поділити на системні, прикладні та сервісні.

Комбіновані ресурсщ» у свою чергу, поділяються на інтерактивні мультимедіа (системи, що дозволяють одно­часне використання різноманітних засобів відображення та передачі інформації) та онлайнові служби, системно орієнтована діяльність яких забезпечує доступ до інфор­мації та її використання в мережі Інтернеті)/

Кожна з наведених категорій ресурсів має кілька рівнів поділу, що надає гнучкості в підходах до каталогізації їх різних типш.

Таблиця 5.15 Характеристика основних типів вмісту електронних ресурсів

 

№	Тип вмісту	Характеристика типів
І.	Електронні дані	Інформація у вигляді текстів, числових даних, зображень (статичних або динамічних), звуків
2.	Електронні програми	Набір операторів або підпрограм, які забезпечують виконання певних завдань, включаючи обробку даних
і.	Комбі­новані	Комбінація вищезазначених видів у одному ресурсі (у томучислі мультимедіа^відеоігри)
4.	Числові дані	Інформація, подана головним чином числами у вигляді цифр (статистичні дані, електронні таблиці тощо), над якими можна здійснювати математичні операції
»і	Текстові дані	Інформація, яка надається головним чином у вигляді текстової інформації (абеткові та числові символи), тобто у формі, яка припускає по символьну обробку^
6.	Зобра­ження	Інформація, яка надається у формі, що припускає перегляд, але не допускає посимвольної обробки, уключає графічну іїгформацію (нерухомі зображення, такі як рисунки, фотографії, креслення тощо), відеодані (рухомі зображення, такі як кіно- та відео матеріали, анімація тощо)
7.	Звукові дані	Цифрове відтворення звукової інформації

Класифікація електронних видань

Дослідники виділяють наступні типології електронних видань:

— за типом носіїв або характером доступу;

— за технологією розповсюдження;

— за характером взаємодії з користувачем;

— за видами видань (типологією);

— за статусом;

— за навністю друкованого еквіваленту. Характеристика електронних ресурсів за типом носіїв

або характером доступу подана в таблиці 5.16.

Таблиця 5.16 Характеристика електронних видань за типом носіїв або характером доступу

 

№	Тип носія	Характеристика типів
1.	Локального доступу	Інформація, зафіксована на окремому фізичному носії, який має бути поміщеним користувачем до комп'ютерного пристрою для зчитування
2.	Віддаленого доступу	Інформація, розміщена на вінчестері чи інших пристроях для запам'ятовування або надана в інформаційних мережах (зокрема, ресурси, розміщені на Інтернет-серверах)

Міждержавний стандарт ГОСТ 7.83-2007 «Злектронньїе издания: Основньїе види и вьіходньїе сведения» [6] за тех­нологією розповсюдження визначає види електронних до­кументів, подані в таблиці 5.17.

Таблиця 5.17 Характеристика електронних видань за технологією розповсюдження

 

J№	Вид	ларактеристим виду
1.	Локальні електронні видання	Призначені для локального викори­стання, видаються у вигляді певної кількості ідентичних екземплярів (тиражу) на носіях, що переносяться (окремо фізичних носіях)
2.	Мережеві електронні документи	Доступні потенційно необмеженій кількості користувачів через телекомунікаційні мережі
3.	Електронні ресурси комбінованого	Можуть використовуватися як локально, так і через мережі

Електронні ресурси можуть опрацьовуватися двома шляхами, залежно від доступу (локальний або віддалений).

Для локальних ресурсів мають бути наведені дані щодо фізичного носія (диск, дискета, картридж).

Віддалений доступ передбачає, що об'єкт доступу міститься на жорсткому диску або іншому пристрої в комп'ютерній мережі. У цьому випадку потребує опису си­стема доступу (відомості про операційні системи, протоко­ли зв'язку, програмне забезпечення, сервери тощо).

За характером взаємодії з користувачем розрізняють:

— детерміновані електронні видання, параметри, зіміст і спосіб взаємодії з якими визначені виробником і не мо­жуть змінюватися користувачем;

— недетерміновані (інтерактивні) видання, параметри, зміст і спосіб взаємодії з якими прямо або побічно вста­новлює користувач відповідно до його мети, інтересів, рівня підготовки тощо, на основі інформації та алгоритмів, визначених виробником.

За видами видань. Типи та види видань — це групи їх, які мають спільні характеристики інформації, що в них міститься, зокрема, такі ознаки, як цільове призначення, структура багаточастинних документів, періодичність то­що. За цими ознаками типологія електронних видань практично відповідає типологічній структурі традиційних видань, про що зазначалось в попередньому модулі.

Видова ієрархія відповідає видам електронних видань у ISBD(ER), де надається визначення монографії, серії, підсерії та інших видів ресурсів.

У процесі каталогізації необхідно визначити статус, тоб­то положення електронного видання в загальній системі видань, яке визначається певними ознаками й установлює співвідношення з іншими виданнями.

За призначенням електронне видання може бути:

— самостійним (продуктом);

— складовою іншого елективного ресурсу;

— додатком до паперових видань тощо.

Закон України «Про електронні документи та електрон­ний документообіг» за правовим статусом розрізняє: електронні документи-оригінали;

електронні документи-копії друкованих документів [2].

Серед електронних копій можна виділити: електронні версії традиційних видань; електронні аналоги традиційних видань; електронні відтворення, зокрема копії друкованих документів, тривимірних об'єктів тощо.

Оригінал — самостійне електронне видання — тобто кожний екземпляр самостійного електронного видання на окремих фізичних носіях, також самостійний мережевий (або віддалений) ресурс (наприклад, онлайновий ресурс, Інтернет-публікація тощо).

Копія електронного документа (паперова) — це візуаль­не представлення на папері, перевірене на відповідність структурі та вмісту його візуального представлення елек­тронними засобами [2]. Аналогічно може бути визначена електронна копія паперового документа. Електронні відтворення (копії друкованих елементів, тривимірних об'єктів тощо) — це об'єкт каталогізації означеного статусу [38].

Електронна версія — аналог друкованого видання, який має рівний з оригіналом правовий статус і який створю­вався практично одночасно із самостійним друкованим або електронним виданням (на окремому носії) у відповідному форматі з метою надання в мережевому до­ступі або на окремому носії.

За наявністю друкованого еквівалента розрізняють [8]:

— самостійне електронне видання, тобто те, яке не має друкованого аналогу;

— електронний аналог друкованого документа, який в ос­новному відтворює відповідний друкований (традиційний) документ (зберігаючи розташування тексту на сторінці, ілюстрації, посилання, примітки тощо).

Зведена характеристика типологій електронних видань подана в таблиці 5.18.

Таблищ 5.18 Зведена характеристика типологій електронних видань

 

№ Типології видань	Характеристики типологій видань
	За типом носіїв	Локального ті віддаленого доступу
	За технологією розповсюджування	Локальні, мережеві та комбіновані
	За характером взаємодії з користувачем	Детерміновані ті інтерактивні
4 5	За видами видань	Відповідає технологічній структурі традиційних зібрань
	За наявністю друкованого елементу	Оригінал, верстка, аналог, відтворення Самостійне видання та аналог друкованого документа
\г -

У таблиці 5.19 та схемі 5.3. наведено основні типо­логічні ознаки електронних документів за типами ресурсів, видами носіїв, видами ресурсів та режимами використан­ня. Для порівняння наведені відповідні ознаки друкованих документів та їх співвіднесення з електронними ресурсами за правовим статусом.

Таблищ 5.19 Типологічні ознаки електронних документів (у порівнянні з документами на паперових та мікроносіях)

 

 

 

 

 

 

	Електронні ресурси
Типологічні ознаки	Типи е-ресурсів	Друковані документи (традиційні ресурси)
	віддалені	локальні
Характер доступу	мережеве використання	локальне використання	локальне використання
Види носіїв			паперові	мікроносії
(сховища, сервери)	окремі фізичні носії
Специфіка матеріалу носія	жорсткий диск (вінчестер)	компакт-диски, магнітні стрічки тощо	папір	плівкові матеріали
Характер взаємодії з користу­вачем	детерміновані, недетерміновані (інтерактивні)	детерміновані
	текст, зобраз	кення, звук, й продукт, шедіа ■ехнології)	текст
Тип вмісту (інформації)	програмни мульті (цифрові і	опис ресурсу тощо), зображення	текст, зображення

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Типологічні ознаки	Електронні ресурси
Типи е-ресурсів	Друковані документи (традиційні ресурси)
	віддалені	локальні
Вид ресурс; (цільове призна­чення, структура, періодич-	ї за документальї нормативне, до серіальні; ті, що	КЖ1 юю типологією (офіційне, наукове, відкове тощо; монотомні, багатотомні, продовжуються, періодичні тощо)
Динаміка інформа­ційного вмісту	статичні; також ті, що оновлю­ються за змістом	вміст та зміст і зберігається	гажногодокуме	-гга
Наявність ідентичних екземплярів	унікальні ' (можливе "дзеркальне" надання)	мають тираж	можуть мати
Динаміка інформа­ційного вмісту	статичні; також ті, що оновлю­ються за змістом	вміст та зміст к зберігається	ожного документа
Наявність ідентичних екземплярів	унікальні можливе 'дзеркальне" надання)	JKOfJO ЙЦИЬ мають тираж	можуть мати тираж
Правовий статус, наявність еквіваленту ^а І	>ригінал	копія (відтво­рення), додаток	копія [відтво- >ення)
налог, версія, опія (відтворення)	оригінал
	- Д	одаток

ЗМ 21, Книга як вид документа

Коло питань: Визначення поняття книга. Еволюція кни­ги як матеріально-конструктивного об'єкта. Документо-логічний підхід до визначення поняття «книга». Структура книги. Внутрішні та зовнішні елементи книги. Книга як вид медіа.

в —8

Визначення поняття «книга»

Етимологія слова «книга» дотепер остаточно не з'ясова­на. Слов'янські визначення книги (російське «книга», сербське «шіга», польське «ksiqzka», чеське «kniha») зво-дятся до старослов'янського «кна» і до старокитайского «кюань» (чжуан), що означає сувій, а на сучасному етапі — розділ книги [13].

Грецьке «бібліо», латинське «лібер», арабське «китаб», подібне слов'яно-балтійському «книга», трактується майже однаково: 1) предмет; 2) твір; 3) частина твору. Свою ко­реневу недоторканність цей термін зберігає і до наших днів.

У словнику В.Даля для книги дається три визначення: перше — «зшиті в одну палітурку аркуші паперу або перга­менту» (тобто формальний образ книги як матеріального об'єкту), друге — «писання, все, що в книзі міститься» (тоб­то змістова сторона поняття), третє — «розділ, відділ в об'ємному письмовому творі» [11].

Енциклопедичний словник Брокгауза й Ефрона, не да­ючи визначення книзі, пропонує невелику історичну довідку, де наводяться дані про те, як сформувався звич­ний для нас зовнішній вигляд книги.

Не пізніше 863 р. (часу подорожі Св. Кирила в Кор­сунь, після чого він узявся за винахід алфавіту), у мовах слов'ян уже був якнайдавніший, стійкий і абсолютно виз­начений термін книги від праслов'янського «кнети», тобто

«знати». Утім, згадані терміни активно застосовувалися й застосовуються як синоніми.

Одним із вагомих доказів самобутності згадуваного ряду служить те, що в ході розвитку з нього утворилися похідні, і не просто прикметники й епітети. Так, в слов'янських мо­вах виникли терміни: «князь» (російський), «ксьондз» (польський), «кнез» (болгарський) і інші, які відносились до знаючих людей — племінних вождів. Таким чином, етимо­логічно «книга» походить від дієслова «знати».

У руській писемності слово «книги» зустрічається впер­ше в «Остромировім Євангелії» (1056—1057рр.), найранішо-му з датованих рукописних пам'ятників, і вживається в множині, що дозволяє давати йому розширювальне тлума^ чення — знання взагалі, ніж просто книга. У однині вжи­вання слова «книга» зафіксовано значно пізніше — у 1263 р. у одного з монастирських писарів. Проте існує і думка про неслов'янське, навіть узагалі неєвропейське по­ходження слова «книга».

Сучасний термінологічний словник з архівістики дає та­ке визначення поняттю «книга» — «одна з форм матеріаль­ної конструкції документа у вигляді оправленого блоку скріплених у корінці аркушів паперу».

Відповідно до ДСТУ 3017-95, книга — це книжкове ви­дання обсягом понад 48 сторінок [4].

З погляду семіотики книга — це знакова система, у якій для обміну семантичною інформацією між двома матері­альними системами, наприклад, реальним світом і авто­ром, або автором і читачем, використовується сукупність знаків, що сприймаються візуально (виключення — книги для сліпих, розраховані на сприйняття дотиком), шрифтових знаків або інших графічних образів, відтворених на аркуше­вому матеріалі рукописним або поліграфічним способом.

Із погляду загальної теорії комунікації книга є однією з форм існування й поширення семантичної інформації,

способом організації продукту індивідуальної свідомості в знакову систему для використання суспільством.

З точки зору статистики, книга (відповідно до реко­мендацій ЮНЕСКО, 1964р.) — добуток друку у формі ко­дексу обсягом не менше 49 сторінок, не враховуючи обкла­динки. Завдяки цим рекомендаціям ЮНЕСКО багато слов- ників дають саме таке визначення книги.

Традиційний підхід до визначення книги дає нам книгознавство, яке вивчає історію книги, книговидання, книгорозповсюдження та книгоопис. Об'єкт цієї науки триєдиний: книжкова справа в цілому, читач і книга.

Існує й-інша формула: автор — книга — читач, де кни­га розглядається з позицій її створення, розповсюдження, функціонування та зберігання.

У найбільш характерних визначеннях книги, як під­креслює А.Біловицька, можна виділити три аспекти [13]:

— описовий (книга розглядається як предмет матеріаль­ної культури);

— інформаційний (характеризується роль і призначення книги);

— комбінований (коли зовнішні ознаки книги зв'язують­ся з її змістом, читацьким призначенням і т.п.).

Тому стає припустимим використання в різних науках поняття «книга» під певним кутом зору, надаючи перевагу одному із згаданих вище аспектів, що призводить до пара­лельного існування різних визначень даної дефініції.