ЗМ 6, Визначення терміна «документ»

Коли питань: Походження терміна «документ». Сфера використання терміна. Офіційні визначення поняття «доку­мент».

Походження терміна «документ»

Однією із суттєвих особливостей розуміння поняття «документ» є те, що воно має досить твердо усталені по­значення. Китайці на документ кажуть веньцзянь, японці — бунсьо, євреї — міомах, араби — васіка. Більш-менш одна­ково говорять про документ слов'янськими, романськими та германськими групами мов, котрі сприйняли та адапту­вали латинське слово documentum, хоча останнім часом зустрічається й record.

Серед безлічі наукових досліджень, направлених на ви­вчення поняття документа, заслуговує на увагу його ро­зуміння як головного базового терміна в терміносистемах таких наук і наукових дисциплін, як історія, джерелознав­ство, археографія, архівознавство, документознавство. За своїм місцем у термінологіях і за складністю розуміння суттєвих якостей означуваного ним феномена воно мало чим поступається мовознавчому терміну «слово».

У радянських енциклопедичних виданнях документ виз­начався як матеріальний об'єкт, що містить інформацію для її розповсюдження в просторі та часі. У словнику архівної термінології, підготовленому Міжнародною радою архівів і виданому в 1984р., наведено два загальноприйняті терміни:

— Документ (document) — комбінація носія та інфор­мації, що записана на ньому, яка може використовуватись для засвідчення або усвідомлення; обособлена одиниця архіву, документального фонду.

— Документ (record) — записана інформація, незалежно від форми або застосованого носія, що отримується або створюється агенцією, інститутом, організацією чи окре­мою особою для виконання їх статутних обов'язків або здійснення діяльності [29].

Досить глибоке дослідження походження терміна «доку­мент» й подальшого розвитку його значень провів польсь­кий вчений Анджей Сускі (A.Suski). На його думку, корені цього слова слід шукати в індоєвропейській прамові, яка існувала приблизно за дві тисячі років до н.е. Слово «dek» у цій мові означало жест протягнутих рук, пов'язаний із передаванням або прийманням, одержанням чогось [25].

Німецький дослідник Гельмут Арнтц пояснює, що від слова «dek» (або «dec») походить також число «десять», оскільки на двох руках людини — 10 пальців [16]. Звідси походить «дека...» як перша частина складного слова, що означає «десять» (наприклад: «декада — десять днів, «де-катлон» — десятиборство), або «деци...», що в складних словах відповідає поняттю «десята частина» (наприклад, «дециметр» — 1/10 метра, «децилітр» — 1/10 літра).

Унаслідок чергування голосних «є» — «о» корінь «dek (dec)» змінився на «doc» у слові «doceo», що означало «вчу», «навчаю». Від нього й походить слово «dokumentum» або «documentum», яке в перекладі з латини означає: «те, що вчить, є доказом, повчальним прикладом».

Обмінюючись відомостями, наші предки передавали один одному, як підтвердження, речі із записами про події, факти, явища. Такі предмети почали називати до­кументами, що підтверджували та свідчили про те, що відбулось.

В історичному контексті побутування терміна «доку­мент» обумовлено виконуваними ним функціями, тери­торіальними й мовними особливостями, рівнем культури. Уже за античних часів у юридичній практиці як «доказ»

усвідомлювалась важливість оригінальності офіційних до­кументів, необхідність їх захисту від підробок.

Термін «документ» почали використовувати в правових відносинах як «офіційний (державний) писемний акт, який підтверджує встановлення певних відносин, що сто­сується виникнення, доказу чи виконання прав» [30].

Спільнокореневими до слова «документ» є слова «докт­рина» — вчення, «доктор» — учений, науковець. У такому широкому значенні застосовувалось слово «dokumentum» у працях Цицерона та Гая Юлія Цезаря. Надалі, починаю­чи з середніх віків і до кінця XIX ст., слово «документ» використовувалося для позначення будь-якого «писемного свідчення».

Вага та статус офіційного документа, як юридичного свідчення, значно підвищилась за часів феодального права, що врегульовувало взаємини членів європейського суспільства всіх рівнів, особливо у сфері володіння землею, будівлями, населеними пунктами та людьми, підтверджува­ло певне правове становище людини, свідчило про певні зобов'язання, було засобом доказу в судових установах.

Відомо, що, скажімо, у російську мову слово «доку­мент» прийшло за часів Петра І як запозичене з німецької й польської мов — у значенні «письмове свідчення». А от як «повчальний приклад» документ почав виступати для підтвердження якогось факту в історичному творі, де його зміст міг стати ілюстрацією наведеного моралізуючого висновку.

Сфера використання терміна

З давніх часів існувала значна кількість близьких за значенням термінів, що використовувались для означення певного класу штучно створених об'єктів для передачі інформації. Обособлення цих термінів було викликане їх еволюційним розвитком, особливостями розмноження,

розповсюдження та призначення тих чи інших видів інформації та матеріальних носіїв* -

Так, специфіка авторського характеру тексту, змісту, читацьке й цільове призначення та особистістний характер читання виокремили книгу від інших джерел інформації Терміном «книга» {«бібліо») підкреслювалась її зовнішня сторона, формат, обсяг.

Розвиток науково-технічного прогресу, спільні істо­ричні витоки виникнення службової документацй й книги та наявність інших аналогій послужили поштовхом до відродження бельгійським науковцем, бібліографом П.От-ле (якого ще іменують «піонером інформатики») універ­сального поняття документ, його подальшого поглиблення й позначення ним широкого кола об'єктів наукового вивчення й практичної діяльності.

Окреслимо такі значення «документа», уведені в науку П.Отле [24]:

— будь-яке джерело інформації, передання людської думки,
знань незалежна від того, чи втілене воно в матеріально
фіксованій формі або є провідникам (передавачем) інформації
в часі (охоплює як матеріальні об'єкти — носії інформації,
так і радіо-, телепередачі, театральні постановки);

— матеріальні об'єкти із зафіксованою інформацією,
зібрані людиною з метою створення колекцій (входять як
штучні предмети, створені людиною, так і природні,
технічні предмети, що знаходяться в музеях);

— матеріальні об'єкти, створені людиною спеціально для
фіксації, зберігання і відтворення інформації з метою її пе­
редачі в просторі й часі, незалежно від способу фіксації («на­
писані» документи, тобто зафіксовані знаками письма, об­
разотворчі, фонозаписи, фільми тощо).

Найширша дефініція «документа», яку дав бельгійський вчений, така: «матеріалізована пам'ять людства, яка день за днем реєструє факти, ідеї, дії, почуття, мрії, що відбу-

лися у свідомості людини» [20]. Пізніше навіть його послідо­вники відмовилися від такого широкого трактування по­няття «документ», але багато думок П.Отле було сприйня­то, у тому числі й розуміння документа як засобу передавання інформації в суспільстві.

У 1937 p. M.B. Русинов опублікував детальний переклад документологічної термінології, яка була розроблена в 1935 р. Міжнародним інститутом інтелектуального спів­робітництва. Серед них було таке тлумачення терміна: «до­кумент» — це будь-яке джерело інформації, яке доступне для довідкових робіт, вивчення, або як авторитетний доказ [25].

В 1951 р. послідовниця Поля Отле французька дослід­ниця Сюзанна Бріє стверджувала, що «документ — це свідоцтво на підтримку будь-якого факту... це будь-який фізичний або символьний знак, збережений або записаний, призначений для представлення, відтворення чи демонст­рації фізичного або концептуального об'єкту» [39].

Починаючи з середини минулого століття, в офіційній термінології слово «документ» трактується як у вузькому, широкому, так і в найширших значеннях.

Вузьке значення терміна «документ» зводиться до «діло­вого паперу», письмового свідчення, або ж історичного джерела. Так, у своєму посібнику «История и организация делопроизводства в СССР» проф. К.Г. Мітяєв зазначав, що під документами треба розуміти письмові свідчення, які відповідають фактам, правам, підтверджують певні обов'язки особи й слугують для доказу (наприклад, пере­пустки, диплом, договори, свідоцтва).

У статті «Документоведение, его задачи и перспективьі», яка була опублікована у 1964 p., проф. К.Г. Мітяєв під­креслював, що документ — це результат усвідомленою фіксування (документування) інформації про явища об'єк­тивної дійсності й різними способами в цілях надійної пере-

дачі цієї інформації в часі та просторі, за обов 'язкової іден­тифікації відображеного мовою слова.

У широкому значенні поняття «документ» відродилось в I960-?!970-ті роки завдяки роботам російського науков­ця, бібліографа О.П. Коршунова, який запропонував всьо­му накопиченому за період існування цивілізації текстово­му багатству повернути його генетично вихідне поняття «документ». У загальному вигляді термін «документ» було зафіксовано в «Большой советской знциклопедии» (БСЗ), «Українській радянській енциклопедії» та в інших енцик­лопедичних словниках.

На початок 1990-х років використовується значення, згідно з яким документом можна вважати будь-який ма­теріальний об'єкт, що містить інформацію: від письмово­го документа, грамплатівок і кінофільмів до творів мис­тецтва (архітектурних споруд, графіки, живопису, скульптури), від зразків мінералів, гербаріїв, історичних реліквій до технічних і промислових виробів (годинників, автомобілів, гвинтівок тощо). За образним виразом проф. А.В.Соколова, документом стали іменувати навіть «слона в зоопарку» [28].

От чому спочатку книгознавці та «документалісти», а потім і фахівці в галузі науково-інформаційної діяльності, приступили до обґрунтування нового широкого значення терміна «документ», пов'язаного з поняттями «інформація» та «комунікація».

Істотний внесок в уточнення й розвиток поняття «доку­мент», як одного з основних у документознавстві, інфор­матиці, документалістиці та бібліотекознавстві внесли Д.І. Блюменау, Г.Г. Воробйов, О.П. Коршунов, О.І. Ми-хайлов, А.В. Соколов, Ю. М.Столяров, Ш.Р. Ранганатан, Д.І. Рудельсон Д.Ю. Тегагов, Г.Г. Фірсов, А.І. Чорний, В.І. Шюрмайер та інші провідні дослідники згаданих наукових галузей.

Документалісти перші відмовилися від найширшого значення терміна «документ», обмеживши його зміст обов'язковими атрибутивними елементами: інформа­тивність і матеріальний носій (Г.Г.Воробйов).

У 1960-ті роки радянські вчені О.І. Михайлов, А.І. Чор­ний та Р.С. Гіляревський, крім названих, уводять функціо­нальну ознаку документа. Згідно їхнього визначення, до­кумент — це матеріальний об'єкт, що містить закріплену інформацію, спеціально призначений для її передачі в про­сторі й часі [23]. Це визначення було поширене в і 70-ті роки минулого століття.

У Росії на початку 1990-х років практично одночасно, уточнюючи значення поняття «документ», О.П. Коршу­нов, А.В. Соколов, Ю.М. Столяров запропонували тракту­вати його як «матеріальний об'єкт — носій соціальної інформації» [33].

Завдяки роботам згаданих науковців, документ став роз­глядатися як одне з найважливіших джерел інформації і засобів соціальної комунікації, одним з базових термінів у терміносистемах таких наук і наукових дисциплін як архео­графія, джерелознавство, історіографія, тому, природно, ви­никла проблема його трактування.

У юридичних (правових) відносинах поняття «доку­мент» почали застосовувати у значенні «офіційного (дер­жавного) правового акта, який підтверджує встановлення певних відносин, що стосуються виникнення, доказу» чи ви­конання прав. У правових актах зазначалось, що «доку­мент має юридичне значення, може підтверджувати право­ве становище людини, бути засобом доказу в суді, свідчити про певні зобов'язання юридичних і фізичних осіб» [28].

Історичні науки (джерелознавство, археографія) пояс­нюють цей термін лише частково, залежно від тих об'єктів, які ці науки досліджують, надаючи документу відповідний статус.

Наприклад, історичне джерелознавство базується не тільки на документальних, але й на речових та інших свідоцтвах минулого. Зокрема К.І. Рудельсон зазначає, що «як явище матеріальної дійсності) будь-який предмет є джерелом інформації і навіть історичним джерелом, істо­ричною пам'яткою. Проте поняття «джерело інформації» і «історичне джерело», які не є ідентичними, продовжує автор, за своїм змістом ширше, ніж поняття «документ» [26].

У культурології документ — це «будь-який створений лю­диною матеріальний об'єкт, у якому уречевилася людська дум­ка, тобто будь-який матеріальний об'єкт «другої природи» (аркуш паперу, книга, колесо, паперовий ландшафт)» [20].

Археографія направлена на оприлюднення тієї частини

джерел, що складають у своїй більшості текстові документи.

У джерелознавстві документи складають лише частину

об'єктів, що досліджуються. У цьому відношенні термін

«документ» є полісемічним.

У посібниках з соціальної комунікації «документ» подається як «стабільний речовинний об'єкт, призначений для використання в смисловій комунікації як завершене повідомлення».

У науках документмо-інформаційного циклу також можна знайти різні визначення цього поняття. Так, в традиційно­му документознавстві, як зазначав у 1995 р. в своїй моно­графії проф. С.Г.Кулешов, «документ — ще текст (як логічна послідовність мовних чи мовних та немовних знаків) зафіксований на речовому виробі, основною функцією якого є збереження, та розповсюдження інформації у просторі та часі» [18].

В архівознавстві стало відоме його найшжрше тракту­вання — «матеріальний об'єкт, що містить у собі інфор­мацію про розумову діяльність, незалежно від її находження (створений людиною чи природний об'єкт)» [34]. Це визначення дефініції дало можливість зараховувати до до-

кументів, наприклад, твори живописців і скульпторів, оскільки ці роботи теж досить вдало закріплюють інфор­мацію про розумову діяльність людини.

В інформатиці можна зустріти таке визначення докумен­та: «матеріальний носій, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлену встановленим чином і таку, що має відповідно до чинного законодавства правове значення» [2Щ±

У бібліотечній справі документ — «це об'єкт, створений із метою передачі повідомлення способами, що гарантують його отримання завдяки своїй інформаційній природі» [20]. Для бібліографів документ останнім часом став узагальню­ючим терміном для позначення всіх видів одиниць зберігання (творів друку, а також неопублікованих, аудіовізуальних та інших джерел інформації) й замінив для них застарілу назву — «книжково-журнальна продукція».

У суспільній практиці, як правило, уживання терміна «документ» асоціюється, по-перше, з паспортом, дипло­мом, свідоцтвом, посвідченням тощо, по-друге, вживаємо його, коли маємо справу з наказами, розпорядчими акта­ми, стандартами, правилами, службовим листуванням, в третю чергу його застосовують для позначення історично­го джерела та як свідчення чи доказ якоїсь дії, учинку. І лише в останню чергу, з певними попередніми пояснення­ми, зверненням до історичних аналогів, зазначає проф. Н.Б. Зінов'єва, як документ розглядають як книгу. Звідси й випливає основний термінологічний дисонанс в бібліог­рафознавстві та документознавстві — двух гілках гу­манітарної науки, які мають один об'єкт вивчення — доку­мент [16].

Офіційні визначення поняття «документ»

За тривалий історичний період значення поняття «доку­мент» постійно змінювалося. До сьогоднішнього часу за­стосовуються різні визначення, то надаючи йому найшир-

ше значення, то звужуючи його розуміння до одного конкретного виду документа.

Наведемо в хронологічному порядку деякі з офіційних визначень поняття документ, що можна зустріти в словни­ках та навчально-довідковій літературі, в таблиці 2.5.

Таблиця 2.5 Визначення поняття «документ»

 

№	Визначення поняття	Джерело
1.	Матеріальний об'єкт, що містить інформацію в зафіксованому вигляді	Терминологический словарь по теории и практике научной информации. — М., 1964.
2.	Матеріальний об'єкт, що містить закріплену інформацію, спеціально призначений для її передачі в просторі та часі, і такий, що використовується в суспільній практиці	Основьі информатики / А.И.Михайлов, А.И.Чернмй, Р.С. Гиляревский. —2-е изд., перераб. и доп. — М., 1968. - С.46.
3.	Матеріальний об'єкт, що містить інформацію в заданому вигляді й спеціально призначений для її розповсюдження в просторі й часі	Документ // БСЗ. — 3-є изд. — М.: Сов. Знцикло-педия, 1972. -T.98. -С.46.
4.	Матеріальний об'єкт, що містить закріплену інформацію й спеціально призначений для її передачі та використання	Терминологический словарь по информатике / МЦНТИ.-М., 1975. -С.122.
3.	Інформація, що зафіксована на матеріальному носії	Документ//УРЕ. — 2-вид. -К., 1979.-Т.8.-С.428.
6.	Результат закріплення інформації про об'єктивну дійсність і розумову діяльність людини засобами письма, графіки, фотографії, звукозапису або іншим способом на будь-якому носії	Словник сучасної архівної термінології соціалістич -них країн. — Вип. 1. — М., 1982.
7.	Матеріальний об'єкт, у якому міститься та чи інша інформація	Документ//УРЕС. -2-ВЦЦ.-К., 1986.-Т.І.-С.538.

 

8.	Соціальна інформація, зафіксована на будь-якому матеріальному носії з метою її збереження, розповсюдження та використання	Толковнй словарь по основам информационной деятельности.—К., 1995.— С.11.
9.	Матеріальний об'єкт із зафіксованою на ньому інформацією у вигляді тексту, звукозапису чи зображення, призначений для передачі в часі та просторі з метою збереження та суспільного використання	Терминологический словарь по библиотечному делу и смежньїм отраслям знаний. — М., —1995.— С.58.
10.	Комбінація носія й записаної на ньому інформації, яка може мати доказову або довідкову цінність	Довідник архівної термінології Міжнародної Ради в справах архівів, 1996р.
11.	Все те, що може бути використане як свідоцтво. Будь-яке джерело інформації здатне для пересилання, вивчення та(або) те, що має	Міжнародний інститут інтелектуального співробітництва, 1997р.
	юридичну силу
	Запис інформації на матеріальному носії, основна функція якого — збереження і передавання інформації в просторі та часі	Архівістика: термінологіч­ний словник: |£,- 1998. — С.26.
	Матеріальний носій із зафіксованою інформацією, призначений для її зберігання та передавання в часі та просторі, придатний для використання в документаційних процесах	Справочник библио графа — 2-е изд. Перераб. и доп. — СПб.: профессия, — 2003.-С.28.
	Діловий папір, що посвідчує певний юридичний факт, підтверджує право на що-небудь. Все те, що підтверджує що-небудь	Великий тлумачний словник української мови. К.: 2001. С.236.

Таке розмаїття визначень призвело до певних терміно­логічних дискусій з приводу самого поняття «документ» та сфери його застосування.

Погляди на визначення цього поняття у свій час ви­словлювали й продовжують висловлювати відомі російські та українські науковці-дослідники: В.М. Автократов, В.Д. Банасюкевич, К.Б. Гельман-Виноградов, О.М. Зусь-ман, О.В. Єлпатьєвский, М.П. Ілюшенко, Т.В. Кузнєцова, С.Г. Кулешов, Н.М.Кушнаренко, Н.С. Ларьков, Е.А. Пле-шкевич, А.М. Сокова, А.В. Соколов, Ю.М. Столяров, М.С. Слободяник, Е.І. Хан-Піра, Г.М. Швецова-Водка.

Так, для розуміння обсягів зазначеного поняття проф. Т.В. Кузнєцова пропонувала розглядати його в трьох площинах:

— як документ в цілому;

— як службовий документ;

— як документ відповідної галузі використання [17]. Російський науковець проф. Ю.М. Столяров вважає за

необхідне визначати поняття «документ» залежно від мети його використання, наприклад:

— для практичної діяльності^

— для правового регулювання,

— для загальної науки про документ [33].

Проф. Г.М. Швецова-Водка у своєму посібнику «Доку-ментознавство» пропонує розглядати відношення між різними значеннями терміна «документ» за «принципом матрьошки», коли кожне більш широке значення поглинає менш широке: тобто розташувати їх, починаючи від будь-якого матеріального (субстаціонального) об'єкта, що вико­ристовується для передачі інформації в суспільстві (Доку­мент І), до запису про юридичні фактів що засвідчують особу (Документ УІІ) [37].

Засновники інформатики приходять до висновку, що «документом у широкому значенні можна вважати не тільки рукописи та друковані видання, а й будь-який ма­теріальний об'єкт, що фіксує чи підтверджує будь-які зна­чення й може бути включений у певне зібрання» [23]. Та­ку позицію підтримує Г.Г. Воробйов, підкреслюючи, що

«для науковця документом є всі піблікації, рукописи тощо, а для мистецтвознавця — всі твори живопису, прикладно­го мистецтва [15]. А.В. Соколов в загальній типології на­зиває і документи трьох вимірів, тобто речові об'єкти, що виконують функції знаків [28].

Слід наголосити, що терміном взагалі вважається «суво­ро визначене наукове поняття», що повинне складатися кваліфікованими спеціалістами й бути «стандартизова­ним», тобто внесеним до відповідного стандарту. Пробле­мою на сьогодні є те, що галузь використання дефініції «документ» повсякчас все більш розширюється, відобража­ючись при цьому лише в деяких стандартах, що містять в основному управлінський характер.

Знову ж таки проф. Ю.М. Столяров пропонує два варіанти виходу з проблемної ситуації, що склалась:

1) найзагальніше визначення поняття «документ» дати в
міждисциплінарному стандарті, а в стандартах, що відно­
сяться до окремих дисциплін, лише конкретизувати за­
гальне визначення, не заперечуючи його;

2) стандартизувати кілька визначень документа для
кожної зацікавленої дисципліни [33].

За першим варіантом працює Міжнародна організація зі стандартизації (ISO)* Стандарти, які вона приймає, погод­жуються Міжнародною федерацією бібліотечних асоціацій та закладів, Міжнародною організацією з інтелектуальної власності, Міжнародною радою архівів, Міжнародною фе­дерацією з інформації та документації (МФІД). Стандар­там та термінології, зазначеній в них, може бути надано статус національних.

Так, Україна офіційно визнає стандарти, прийняті Міжнародною організацією зі стандартизації, тому маємо ситуацію, коли в державі офіційно прийнято й діє кілька визначень документа, починаючи з найширшого, прийнято­го ISO, і завершуючи визначенням документа як основної одиниці в системі організаційно-розпорядчої документації.

Деякі з цих визначень розміщені в таблиці 2.6.

Таблиця 2.6 Визначення поняття «документ» в стандартах та законодавчих

актах

 

 

 

 

J№	Визначення поняття	Шифр стандарту, законодавства
	Засіб закріплення різним способом на
1.	спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності й розумової діяльності людини	ГОСТ 16487 - 70
	Матеріальний об'єкт з інформацією,	ГОСТ16487 - 83
2.	закріпленою винайденим людиною способом
	для її передання в часі й просторі
	Передбачена законом матеріальна форма
	одержання, зберігання, використання й	Закон України
і.	поширення інформації шляхом фіксації її на	«Про інформацію»
	папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві	від 02.10.1992
	Зафіксована на матеріальному носії
4.	інформація з реквізитами, що дозволяють її ідентифікувати	ГОСТ Р 51141 -98
	Матеріальний об'єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію,
5.	оформлений у встановленому порядку й має у відповідності з чинним законодавством юридичну силу	ДСТУ 2732-94
	Записана інформація, яку можна розглядати
б.	як одиницю в ході здійснення інформаційної діяльності	ДСТУ 3017-95
	Записана інформація, яка може розглядатися
/.	як одиниця під час здійснення інформаційної діяльності	ДСТУ 2392-94
	Інформація, зафіксована на матеріальному
8.	носії, основною функцією якого є зберігати та передавати її в часі та просторі	ДСТУ 2732:2004
	Матеріальний об'єкт із зафіксованою на ньому
	інформацією у вигляді тексту, звукозапису або	Закон України „Про бібліотечну
9.	зображення, призначений для передання в
	часі та просторі з метою збереження й	справу" зі змінами від 22.08.2004
	суспільного використання

 

10.	Інформація, яка нанесена на видимий носій, або та, що зберігається на електронному носії чи надана в доступній формі	Закон США „Про електронний під­пис і національну ' комерцію", 2004
11.	Записана інформація, яку можна вважати одиницею незалежно від фізичної форми й технічних даних	ISO 11620-99
12.	Записана інформація або матеріальний об'єкт, що можуть розцінюватися як одиниця в документному процесі	ISO - 5127/FDIS -2001
13.	Зафіксована інформація чи об'єкт, який може трактуватись як окрема одиниця	ISO - 15489:2001 (ДСТУ 4423-1 ШШ

Систематичний перегляд визначень поняття «документ» дозволяє запобігати неточностям їх уживання й довільно­го розуміння, що може призвести до небажаних юридич­них, економічних та інших наслідків.

Можна погодитись з думкою проф. Г.М.Швецової-Вод-ки, що обговорювати визначення поняття «документ» можна лише тоді, коли співрозмовники однаково його ро­зуміють.

Важко не погодитись у ситуацій, що склалася, з думкою проф. Є.О. Плешкевича, який відмічає, що «цілковито вивчити феномен документа не під силу жодній кон­кретній дисципліні, хай це буде документологія чи загаль­не документознавство. Це під силу, такій науковій галузі, за визначенням науковця, як інформаційно-документо-логічна наукж.

ЗМ 7, Властивості функції й ознаки документа

Коло питань: Системний підхід до вивчення документа. Значимі властивості документа. Основні ознаки документа. Загальні та спеціальні функції документа