Поняття управлінських рішень, їх класифікація та прийняття управлінських рішень.

Прийняття ефективних рішень - одна з найбільш важливих умов ефективного існування і розвитку організації.

Важливість процесу прийняття рішень людство усвідомило одночасно з початком його свідомої колективної діяльності. Тому слідом за виникненням і розвитком теорії управління виникла і розвивалася теорія прийняття рішень.

Основою для цього послужив процес розвитку організацій як структури і механізму, що постійно удосконалювався й одночасно ускладнювався. Колективна робота і раціональність, в основу яких лягло професійне управлінське рішення, стали стрижнем організаційної культури будь-якого сучасного підприємства.

Перераховані вище причини вплинули на виникнення принципово нового характеру управління організацією, на інтенсивний розвиток теорії і практики ухвалення управлінського рішення.

І хоча завдяки досягненням школи наукового управління, що очолював Ф.Тейлор, процес ухвалення управлінського рішення вперше став розглядатися як самостійний управлінський акт (вперше управлінські функції планування роботи й аналізу виробничої ситуації було відділено від самої роботи), предметом самостійного вивчення, аналізу і розробки рекомендацій функції прийняття управлінських рішень стали лише після виникнення сучасної науки про управління.

І якщо історично наука про управління як самостійна наукова дисципліна виникла на початку XX століття, то початком інтенсивного розвитку теорії прийняття управлінських рішень як наукової дисципліни можна вважати 40-і роки. Це було пов'язано перш за все з дорученням групі англійських вчених під час другої світової війни вирішити такі складні управлінські проблеми, як оптимальне розміщення вогневих позицій, об'єктів цивільної оборони, оптимізація глибини підриву протичовневих бомб, конвою транспортних караванів та інш.

У 50-60-і роки минулого сторіччя було сформовано систему методів прийняття управлінських рішень, що стала широко використовуватися і набула подальшого розвитку. її положення сформульовані у спеціальних наукових дисциплінах, таких як дослідження операцій, системний аналіз, управління технічними системами й інш. Але особливістю є те, що до кожної з дисциплін невід'ємною складовою частиною входила теорія прийняття рішень.

Різні джерела дають різне визначення теорії прийняття рішень, однак узагальнено можна розрізняти: вузьке і розширене.

У вузькому визначенні прийняття рішень розуміється як вибір найкращого з безлічі альтернативних варіантів.

У розширеному визначенні прийняття рішень ототожнюється з усім процесом управління.

На практиці другий підхід є більш правильним, тому що у процес прийняття рішень входить не лише розробка їхніх альтернативних варіантів, а також і організація виконання, контроль та аналіз результатів дій, що обумовлені прийнятим рішенням. Прийняття рішень торкається практично всіх сфер людської діяльності, є невід'ємною частиною процесу управління і ключовим моментом у науці і практиці управління.

Сьогодні сучасна наука у сфері прийняття управлінських рішень піднялася на якісно новий рівень, на її основі розроблені ефективні управлінські технології, що дозволяють вирішувати складні управлінські задачі, характерні для сучасних організацій. Використання сучасних технологій прийняття управлінських рішень є життєво важливим для керівника, одним з основних професійних умінь якого є уміння приймати ефективні управлінські рішення. Адже управлінське рішення, прийняте і реалізоване керівником, приводить до певних наслідків не тільки для нього особисто, а і для окремих працівників, організації, а буває - і для суспільства в цілому. Відповідальність же за наслідки прийнятого рішення (у всякому разі, моральну) завжди несе керівник.

Слід зазначити - організації створюються Й існують для вирішення визначених проблем, що стоять перед ними. Це - одне з основних призначень організації.

Усе, що діється з організацією, її підрозділами і працівниками, то все відбувається на виконання чиїхось рішень.

Управлінське рішення це продукт праці (діяльності) керівника, свідомий вибір керівником одного із кількох альтернативних варіантів розвитку майбутніх подій на основі аналізу неявної інформації.

Ухвалення управлінського рішення – це вибір однієї з кількох можливих альтернатив розв’язання назрілої проблеми.

Всі управлінські рішення поділяються на програмовані і непрограмовані.
Програмовані рішення – це ті, що повторюються багатократно і мають напрацьовані правила й процедури прийняття.

Непрограмовані рішення – це ті, що виниклу проблему мають вирішувати вперше, отже всі етапи підготовки рішення треба розробляти спеціально.

Рішення є однією з центральних складових процесу управління організацією, логічним завершенням процесу прийняття рішення. Ефективність прийнятих керівництвом організації рішень багато в чому визначає ефективність її функціонування.

Рішення може розглядатися як організаційний акт, як один з основних етапів процесу управління, як інтелектуальна задача, як процес легалізації керуючого впливу на керовану підсистему.

Рішення - один з необхідних моментів вольової дії і способів його виконання. Вольова дія припускає спочатку усвідомлення цілей і засобів дії, уявне здійснення дії, уявне обміркування основ, що говорять “за” чи “проти” його виконання і т. п. Цей процес завершується прийняттям рішення.

Отже, рішення це деякий процес, який складається із ряду окремих актів і процедур.

Вольовий фактор є одним з моментів, що направляє процес розробки і прийняття рішення. В залежності від вольового фактору рішення може бути різним, а відповідно, воно неординарне. Призначення вольового фактору в цьому і полягає, щоб обрати один варіант.

Рішення припускає спочатку усвідомлення цілей і засобів дії.

Усвідомлення - це процес, який базується на інформації про цілі і засоби дії. Але це не просте перетворення інформації, а більш складний процес, що припускає зв'язок цілей і засобів. Якщо ціль задана, то процес усвідомлення складається у сприйнятті і усвідомленні того, що задано разом із встановленням взаємозв'язків між ціллю і засобами. Якщо ціль незадана і її потрібно визначити (або в крайньому випадку уточнити), тоді в усвідомлення включається вольовий фактор. Кількість можливих цілей може бути також дуже велика, так що не існує точного способу визначити чи вибрати найкращий варіант. Тоді вирішальне значення набуває вольовий вибір. Так само ж вольовий момент набуває вирішального значення, коли нема суворого способу однозначно вибрати між конкуруючими альтернативами, навіть якщо їх невелике число.

Наступним компонентом рішення є уявне здійснення дії, тобто свого роду моделювання цієї дії. Моделювання припускає спрощення, в даному випадку уявне, при якому, однак, зберігається головна ідея рішення і можливість оцінити його наслідки. Така модель повинна відображати вольовий фактор рішення з такою точністю, з якою це допустимо для уявних можливостей людини і для прийняття рішення. Далі здійснюється підбір доказів “за” і “проти”.

Оцінка і аналіз потребують відповідного апарату і критеріїв, які виробляються в результаті навчання і досвіду. На цьому етапі вольове втручання не припускається. Однак, при порівнянні доказів “за” і “проти” і остаточному виборі знову головним стає вольовий фактор, оскільки кількість доказів може бути дуже велика, поєднуватися вони можуть в самих різноманітних комбінаціях, а чітких критеріїв їх важливості і значущості може і не бути.

Таким чином, невід'ємними компонентами процесу вироблення рішення є вольовий фактор, усвідомлення цілей і засобів, моделювання, аналіз і оцінка.

Аналіз існуючих визначень управлінського рішення свідчить, що їх існує стільки ж, скільки є фахівців у сфері управління. Воно може мати різні форми і класифікаційні ознаки, про що буде йти мова далі. В основному вони відрізняються різним ступенем повноти. Для розуміння його сутності скористаємося, по змозі, лаконічними визначеннями, наприклад, наведеними нижче.

Управлінське рішення - це директивний акт цілеспрямованого впливу на об'єкт управління, що базується на аналізі достовірних даних, які характеризують конкретну управлінську ситуацію, визначенні мети дій та містить програму досягнення мети. Управлінське рішення може бути представленим у письмовій чи усній формі.

Для того щоб управлінське рішення досягло своєї мети, воно має відповідати ряду вимог, якими є:

- наукова обґрунтованість, що передбачає врахування закономірностей розвитку об’єкта управління (технічних, економічних, організаційних та інших аспектах його діяльності);

- цілеспрямованість зумовлена самим змістом управління і передбачає, що кожне управлінське рішення повинно мати мету, пов’язану із стратегічними планами розвитку об’єкта управління;

- визначеність якісна і кількісна передбачає, що управлінське рішення покликане впливати на об’єкт управління і обов’язково має привести до якихось змін, які повинні бути виражені якісними та кількісними показниками;

- правомірність передбачає дотримання, не порушення правових норм, що встановлені державою, вищим керівництвом організації, та не виходити за межі компетенції того, хто приймає рішення;

- своєчасність передбачає, що терміни підготовки, прийняття, доведення до виконавців та контроль їх виконання не можуть бути надто довгими, щоб рішення встигало запобігти чи вирішити виниклу проблему;

- комплексність передбачає, що управлінське рішення задовольняє вимоги всіх складових процесу вирішення проблеми, як прямих так і опосередкованих; тобто забезпечення виконавців рішення необхідними ресурсами, потужностями, засобами тощо;

- гнучкість – крім того, що не тільки довготривалі рішення, можуть коригуватися під впливом змінних обставин але й мають допускати можливість прояву творчості виконавців для більш раціонального вирішення проблеми;

- повнота оформлення має виключити двоїстість розуміння завдань та непорозуміння між співучасниками їх виконання.

Тому рішення належить формулювати лаконічно, чітко, вказуючи поряд з діями, які треба вчинити, і конкретні способи та засоби виконання дій, необхідні ресурси, терміни виконання, склад виконавців, форми контролю та обліку проміжних і кінцевих результатів, порядок взаємодії виконавців, правомірність документів, які можуть бути одержані щодо виконання рішення.

Процес розробки рішень здійснюється виконанням окремих операцій в певній послідовності і в першому наближенні може бути представлений наступними етапами:

1. З’ясування ситуації, що склалася, та попереднє виявлення проблем її розв’язку.

2. Структурний аналіз досліджуваного об’єкта, проблеми.

3. Підготовка варіантів рішення та визначення найкращого з них.

4. Прийняття рішення, відбір варіанта.

На першому етапі здійснюють: нагромадження інформації про об’єкт; аналіз ситуації; попереднє виявлення кола проблем, та можливість виходу з ситуації, визначення цілей та параметрів, яких потрібно досягти.

На другому етапі: встановлюють найбільш чутливі (дотичні) елементи об’єкта управління; формулюються умови завдання, яке потрібно вирішити в цій ситуації.

На третьому етапі варіант рішення, який подано на затвердження, обговорюється, оцінюється та затверджується. При цьому особа, що має приймати рішення заслуховує інформацію про наявні, але відхилені варіанти рішення.

Управлінські рішення приймаються в різних галузях людської діяльності - звідси їхнє різноманіття. Але навіть у межах однієї організації чи сфери діяльності вони можуть бути самими різними і класифікуватися відповідно до ознак, наведених нижче.

У різних джерелах управлінські рішення класифікуються за типами і механізмами їхнього прийняття по-різному. При цьому використовується різна термінологія для визначення близьких, власне кажучи, понять.

За тривалістю здійснення управлінські рішення поділяються на: стратегічні (довгострокові), планові (поточні) та тактичні (короткострокові, оперативні).

За об'єктами впливу рішення поділяються на: зовнішні, що торкаються відносин організації з зовнішнім середовищем; внутрішні, що стосуються тільки самої організації; і змішані, що стосуються й організації, і зовнішнього середовища.

За функціями управління рішення поділяються на: загальні, що торкаються всіх сторін виробничо-господарської діяльності організації, функціонування керованої системи, і конкретні, спрямовані на окремі елементи чи системи різних сторін діяльності організації.

За формою вираження рішення бувають письмовими й усними.

За ступенем інформованості керівника (повнотою інформаційного забезпечення) управлінські рішення поділяються на рішення, прийняті в умовах: визначеності, неповної визначеності (ризику) та повної невизначеності.

Індивідуальні і групові рішення. За умови індивідуального рішення, аналіз проблеми і вироблення рішення здійснюються керівником одноосібно. Залежно від характеру проблеми і стилю роботи організації можуть вироблятися групові рішення (колегіальні, колективні). У цьому випадку керівник залучає колег, фахівців зі своєї й іншої організацій. Застосовуються спеціальні методи вироблення групових рішень, такі як "мозкова атака", синтез, залучаються фахівці зовсім з інших галузей знань.

Наведена вище класифікація ґрунтується на очевидних, "зовнішніх" відмінних ознаках і не є вичерпною. Вона розглядає управлінське рішення як таке, що здійснилося, фіксований акт. Однак вироблення управлінського рішення - це складний процес, що починається з аналізу ситуації, проблеми, завдання, що вимагає вирішення.

Бінарні і багатоальтернативні ситуації і рішення. Аналіз проблеми дозволяє виявити можливі альтернативи її вирішення. Природно, якщо аналіз проблеми зроблений поверхово, то він приведе, як правило, лише до двох конкуруючих, діаметрально протилежних альтернатив. Це альтернативи, що змушують до вибору типу "ТАК/НІ", ЧИ/ЧИ", "РОБИТИ/НЕРОБИТИ". Це так звані бінарні рішення, що відбивають неприродний, небажаний стан речей, оскільки при вирішенні більшості проблем вибір альтернатив є багатшим. Причинами виникнення бінарних ситуацій, поряд з поверховим аналізом проблеми, можуть бути:

1) переадресування вирішення вищім керівникам (причому особи, що подають рішення на розгляд, можуть навмисно надавати його у бінарному вигляді, щоб вплинути на це рішення);

2) недостача часу на вироблення більшого числа альтернативних рішень.

Інша крайність - зайво докладний аналіз проблеми. Такий аналіз небезпечний тим, що може приводити до багатоальтернативних рішень з «неозорим» числом альтернатив.

Мистецтво керівника і полягає в тім, щоб забезпечити такий рівень аналізу розв'язуваної проблеми, який би відповідав за глибиною і широтою її складності. Такий аналіз дозволить, по-перше, одержати розумне число альтернатив рішення; по-друге, установити, якого типу рішення потрібно для розглянутої проблеми; по-третє, визначити механізм ухвалення рішення.

Рішення завжди спрямоване на конкретну проблему.

Згідно, комплексу дій з вирішення будь-якої проблеми завжди передують:

- визначення мети;

- оцінка ситуації;

- визначення і формулювання проблеми.

Причому вибір мети є одним з найбільш відповідальних моментів у процесі вироблення і прийняття управлінських рішень. Відповідно до обраної мети формується стратегія і тактика розвитку організації, розробляються прогнози і плани дій. оцінюються результати прийнятих рішень і початих дій. Мета є тим стрижнем, навколо якого формується управлінська діяльність.

Іншими словами, діям завжди передують аналіз ситуації, її оцінка і діагностика, визначення основної проблеми, яку необхідно вирішити для досягнення цілей, що стоять перед організацією, і т.д.

Провівши такий аналіз, керівник переходить безпосередньо до розробки управлінського рішення.

Причому прийняте рішення завжди націлене на перспективу, у майбутнє. Майбутнє завжди містить елемент невизначеності. Тому в момент ухвалення рішення далеко не завжди з упевненістю можна пророчити кінцевий результат дії та ступінь досягнення мети, що стоїть перед організацією. Багато що при цьому може залежати від характеру зміни зовнішнього чи внутрішнього середовища організації. Не менш важливим для організації є і виконавчий механізм, що забезпечує реалізацію прийнятого рішення.

Тому одним з ефективних підходів до управління організацією, відповідно до процесу прийняття управлінських рішень, який дозволяє передбачати ситуацію і вносити своєчасно відповідні зміни, є використання їх моделей.

Модель рішення проблем в організації - це, насамперед, представлення механізму управління проблемами.

Висновок. Основна заслуга системного підходу полягає в тому, що він об’єднав у процесі управління окремі складові елементи системи - підсистеми - в єдину систему, якою є організація. Він дозволив усвідомити, що керувати треба не тільки окремою системою організації, але й всією організацією в цілому, беручи до уваги складні взаємозв'язки, що існують усередині системи, і різнобічну її взаємодію з навколишнім середовищем.

Л Е К Ц І Я 10