Економічні методи управління.

Економічні методи управління - це способи впливу на працівників за допомогою створення економічних умов, що спонукають їх діяти в потрібному напрямку і домагатися виконання поставлених перед ними завдань. Вони реалізуються шляхом проведення сукупності заходів, що забезпечують раціональне використання економічних законів та відносин управління господарською діяльністю на всіх її рівнях.

Економічні методи виступають як методи управління, що прямо спираються на інтереси людей та збуджують економічну зацікавленість об'єкта управління у виконанні рішень, котрі виходять від суб’єкта управління. Вплив з боку органів управління на об'єкт управління проявляється у формі таких стимулів-побудників: розмір заробітної плати, система преміювання, різні форми винагороди, надання пільг, пом'якшення обмежень, забезпечення дефіцитними ресурсами, розширення економічної свободи, передача у власність майнових цінностей. Однак економічне спонукання опирається не лише на позитивні стимули, а і на раціональне обмеження дій об'єкта управління через систему податків, обов'язкових платежів, відрахувань і навіть штрафних санкцій за порушення правил і норм. В умовах дії економічних методів управління послаблюється централізований вплив по вертикалі «зверху вниз». Нижчі ланки одержують набагато більше прав і можливостей приймати управлінські рішення самостійно, здійснюється перехід до самоуправління господарських суб'єктів. Основою реалізації економічних методів управління є виявлення та закріплення матеріальних інтересів працівників, що повинно вести до мобілізації трудового колективу на досягнення кінцевих результатів.

Характерними рисами економічних методів управління є непрямий характер впливу, інерційність, наявність ефекту насичення, складність. Нераціональне використання економічних методів призводить до виникнення негативних явища, зокрема сильної диференціації працівників і населення за рівнем доходів, а це, у свою чергу, може призвести до соціальної напруженості, збільшення рівня економічної злочинності тощо.

За масштабами використання розрізняють два головних види економічних методів управління: методи державного управління економікою та економічні методи управління на рівні господарських суб'єктів..

До економічних методів державного управління можна віднести: по-перше - стратегічне планування соціально-економічного розвитку країни, фінансову, грошово-кредитну та податкову політику; по-друге - державне регулювання цін та підприємницької діяльності, науково-технічну і інноваційну, соціальну політику та інші.

Головними завданнями, які вирішуються з використанням методів першого виду, є: визначення раціональної структури та напрямків бюджетної політики; вибір оптимальних пропорцій розвитку різних галузей та видів виробництва національної економіки; комплексний розвиток регіонів країни; забезпечення комплексного розвитку науки та техніки, впровадження досягнень науково-технічного прогресу в національну економіку; розширення та поглиблення міжгалузевої інтеграції, внутрішньогалузевої спеціалізації та кооперації у виробничій та невиробничій сферах; кредитне та податкове регулювання діяльності; державне регулювання цін та тарифів та інше.

Методи управління на рівні господарських суб'єктів - це прийоми і способи управління, в основі яких лежить свідоме використання системи економічних законів, економічний розрахунок, економічні інтереси, передбачення економічних результатів від прийнятих рішень, матеріальна зацікавленість і відповідальність працівників.

Ці методи включають: матеріальне стимулювання працівників чи колективів, матеріальну відповідальність, ціноутворення, оподаткування.

За будь-якої системи господарювання економічне стимулювання є одним із результативних методів впливу на людей. Об'єктами стимулювання можуть бути окремі господарські суб'єкти (наприклад, надання пільг, дотацій соціально значущим але нерентабельним або низькорентабельним виробництвам), а також окремі працівники, колективи підрозділів (додаткові матеріальні виплати, підвищення розміру премії тощо). Спосіб ціноутворення і рівень встановлюваних цін на продукцію або послугу є важелем впливу на формування попиту на неї та її пропозицію і, відповідно, на прийняття певних рішень щодо нарощування обсягів виробництва чи його згортання, визначення перспектив цінової політики, стратегії розвитку підприємства взагалі тощо. Оподаткування має на меті через механізм встановлення диференційованих податкових ставок заохочувати або обмежувати розвиток тих чи інших виробництв, галузей, територій і підприємств.

Основними завданнями, що вирішуються з використанням методів другого виду, є: вивчення ринку товарів (послуг), проведення інноваційної, виробничої, комерційної діяльності, організація післяпродажного сервісу, економічна та соціальна діяльність господарських суб'єктів.

Використання економічних методів управління базується на дотриманні наступних принципів: взаємозв'язку та погодженості цілей економічного стимулювання з цілями розвитку організації; диференціація економічного стимулювання, спрямованої на реалізацію необхідних змін у структурних підрозділах; поєднання економічного стимулювання з іншими методами мотивації; поєднання економічного стимулювання з економічними санкціями, що передбачають матеріальну відповідальність організацій та окремих працівників за свою роботу.

Економічні методи сприяють виявленню нових можливостей та внутрішніх резервів, що особливо важливо в умовах ринкових відносин. Проблема для керівника полягає в тому, щоб створити умови, за яких би економічні методи були дієвими й цілеспрямованими.

Особливості впровадження економічних методів управління в системі ДСНС. Конституція України гарантує кожному громадянину право на працю, що передбачає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. На відміну від працівників сфери матеріального виробництва, діяльність яких спрямована на виробництво товарів, працівники бюджетних установ мають предметом свого впливу або людину, або суспільство в цілому. Метою діяльності бюджетних установ є надання нематеріальних послуг населенню.

Контроль за мірою праці та мірою споживання в бюджетних установах здійснюється за допомогою заробітної плати працівників (грошового забезпечення для атестованих осіб). З метою створення достатніх матеріальних умов для незалежного і сумлінного виконання службових обов'язків особовим складом органів і підрозділів ДСНС держава гарантує оплату праці. Розмір виплати заробітної плати (грошового забезпечення) повинен створювати достатні матеріальні умови для комплектування органів та підрозділів кваліфікованим особовим складом, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати фізичні та інтелектуальні витрати особового складу.

Грошове забезпечення та заробітна плата виплачується в межах асигнувань, визначених у кошторисі доходів і видатків органу управління (підрозділу) на грошове забезпечення особового складу. Видатки на заробітну плату мають, як правило, найбільшу питому вагу в кошторисах бюджетних установ і сягають 70-80 % загальних видатків.

Грошове забезпечення осіб рядового та начальницького складу складається з окладів грошового утримання та додаткових видів грошового забезпечення. До окладів грошового утримання належать оклади за спеціальними званнями та посадові оклади. Додаткові види грошового забезпечення включають надбавки, доплати, премії, одноразові й щомісячні винагороди, матеріальну допомогу тощо. Посадові оклади встановлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних працівником службових обов'язків.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена у грошовому вираженні, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Вона складається з основної та додаткової частин. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці. Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи й винахідливість та за особливі умови праці. До інших заохочувальних і компенсаційних виплат належать виплати у формі винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами й положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачено актами чинного законодавства або такі, що здійснюються понад установлені зазначеними актами норми.

Керівники органів управління (підрозділів) мають право преміювати осіб рядового і начальницького складу, а також працівників відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи. Преміювання здійснюється згідно з положенням про преміювання, яке розробляється в органах управління (підрозділах), виходячи зі специфіки та особливостей виконання завдань окремого підрозділу, і затверджується керівниками органів управління (підрозділів).

Преміювання осіб рядового і начальницького складу здійснюється в межах фонду преміювання та наявних коштів.

Рішення про виплату премії, зменшення її розміру або позбавлення у повному обсязі оформляється наказом керівника органу управління (підрозділу) на підставі поданих за підлеглістю в кінці кожного місяця рапортів безпосередніх начальників з клопотанням про виплату премії підлеглим особам рядового і начальницького складу та працівників.

Керівники підрозділів постійно намагаються застосовувати певні заходи, які спонукають співробітників працювати більш плідно й ефективно для підвищення ефективності діяльності усієї організації, такі як: щомісячні диференційовані преміальні виплати, матеріальне стимулювання (одноразові преміальні виплати), надання матеріальної допомоги, нарахування різних надбавок та доплат до грошового утримання тощо.

Перелічені заходи відносяться до методів позитивної мотивації. Конкретні розміри доплат і надбавок встановлюються наказом відповідного начальника органу управління (підрозділу) в межах асигнувань.

Поряд із цим керівники органів чи підрозділів ДСНС залежно від обставин можуть застосовувати методи негативної мотивації. До методів негативної мотивації слід відносити матеріальні санкції, які застосовуються до співробітників у випадках, якщо ними було допущені: порушення службової дисципліни, невихід на службу без поважних причин, порушення статутних правил несення служби у варті, добовому наряді та на чергуванні, незадовільні показники службової діяльності, невиконання особистих планів роботи, використання бюджетних коштів не за призначенням, порушення та упущення, які призвели до поломок спеціальної техніки, пошкодження майна, інших матеріальних збитків, а також завдали шкоди здоров'ю працівників.

Утримання (прибутковий податок, внески до Пенсійного фонду, до фонду соціального страхування на випадок безробіття, до Фонду страхування з тимчасової втрати працездатності, до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, аліменти та інші) з заробітної плати працівників органів та підрозділів ДСНС України здійснюються згідно з чинним законодавством на загальних підставах.

Рівноцінна та повна компенсація втрат доходів військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу, пов'язаних з оподаткуванням грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержуваних ними у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу, у розмірі фактично сплаченого прибуткового податку.

Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого та регіонального самоврядування можуть здійснювати для працівників цивільного захисту додаткові виплати понад встановлені Кабінетом Міністрів України розміри.

Контроль за правильним витрачанням фонду заробітної плати здійснюють розпорядники коштів вищого рівня, органи Державного казначейства, фінансові органи й самі бюджетні установи.

Фундаментом соціального захисту працівників цивільного захисту є обов'язкове страхування. Особи рядового та начальницького складу, члени добровільних пожежних дружин (команд), рятувальники професійних аварійно-рятувальних служб підлягають обов’язковому особистому страхуванню на випадок захворювання, часткової або повної втрати працездатності, загибелі (смерті), одержаних у період проходження служби або спричинених виконанням обов'язків рятувальників, зазначених у контрактах, укладених під час їх прийому на роботу, або договорах щодо проведення аварійно-рятувальних робіт, до яких вони залучаються.

Порядок та умови обов'язкового державного особистого страхування осіб рядового та начальницького складу органів та підрозділів системи ДСНС України встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Страхування працівників відомчої пожежної охорони та членів добровільних пожежних дружин (команд) здійснюється за рахунок підприємств, установ та організацій, де вони створені, а працівників місцевої пожежної охорони - за рахунок юридичних осіб, які утримують підрозділи цієї охорони, або за рахунок місцевого бюджету.

Страхування рятувальників професійних аварійно-рятувальних служб здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та громадські організації, які створюють аварійно-рятувальні служби, за рахунок коштів, що виділяються на утримання цих служб.

Порядок та умови обов'язкового особистого страхування працівників цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Проблеми недофінансування, досить стійкий дефіцит державного бюджету викликали потребу вирішення питань фінансового забезпечення бюджетних установ через надання платних державних послуг.

Платні послуги надаються підрозділами Державної пожежної безпеки та аварійно-рятувальними службами виключно на добровільних засадах за письмовими зверненнями зацікавлених юридичних та фізичних осіб. Надходження від плати за послуги, що надаються підрозділами та службами, згідно з їх функціональними повноваженнями, використовують на покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням зазначених послуг. Постановами Кабінету Міністрів України затверджено тарифи на виконання платних послуг, порядок формування тарифів на додаткові платні послуги, що надаються аварійно-рятувальними службами та порядок внесення суб'єктами господарювання та фізичними особами плати за них. Контроль за використанням коштів, отриманих за надання платних послуг, і організація звітності здійснюються в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Для зберігання та обслуговування власних надходжень бюджетних установ і проведення операцій з ними в органах Державного казначейства України на ім'я установ відкривають відповідні спеціальні реєстраційні рахунки.

В загальній системі соціального захисту велику роль відіграє обов'язкове державне пенсійне забезпечення, відповідно до якого виплачуються трудові та соціальні пенсії. Особи рядового і начальницького складу органів і підрозділів ДСНС за наявності вислуги на службі в органах і підрозділах цивільного захисту після звільнення їх зі служби мають право на трудову пенсію за вислугу років. Особи рядового і начальницького складу органів управління і підрозділів ДСНС України, які стали інвалідами, після звільнення зі служби набувають право на соціальну пенсію з інвалідності незалежно від тривалості служби. Члени сімей осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту мають право на пенсію в разі втрати годувальника.

Виплата пенсій особам рядового і начальницького складу, працівникам органів управління і підрозділів ДСНС України забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Виплата допомоги особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, які звільняються із служби, членам сімей осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, які мають право на пенсію, здійснюється в порядку і розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.