Тема 2. Нормативно-правове забезпечення облікового процесу та облікова політика

1. Поняття державного регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності та його основи.

2. Сутність облікової політики

3. Загальні вимоги до Наказу про облікову політику

2.1. Поняття держарегулювання бух. обліку та фінансової звітності та його основи.

Бухгалтерський облік як організаційна система замикається на рівні власника. Але з процесом становлення суспільних фор­мувань (муніципалітетів, держав, тощо) його дані все більш по­трібні цим формуванням для вирішення соціальних та інших су­спільних потреб. Щоб досягнути єдності показників діяльності в суспільстві, загальне методологічне керування бухгалтерським обліком в Україні здійснюється за загальноприйнятими у світовій практиці принципами та на законодавчій основі.

Рис. 2.1. Структура нормативно-правового регулювання бухгалтерського обліку в Україні

На першому рівні системи нормативно-правового регулюван­ня бухгалтерського обліку в Україні Закон «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» № XIV від 16.07.99 р. вста­новлює правові основи регулювання, організації, ведення бухгал­терського обліку й складання фінансової звітності в Україні.

За­кон має п'ять розділів.

У першому розділі визначено: сферу чинності закону, ціль, основні принципи та валюту бухгалтерського обліку й фінансової звітності.

У другому розділі — «Державне регулювання бухгалтерського обліку і фінансової звітності» — розглянуті питання відповідного регулювання бухгалтерського обліку й фінансової звітності в Україні, функції та завдання методологічної ради з бухгалтерсь­кого обліку.

У третьому розділі — «Організація і ведення бухгалтерського обліку» — наведені питання організації бухгалтерського обліку на підприємствах, основні вимоги до порядку ведення первинних облікових документів та регістрів згаданого обліку, правові ос­нови проведення інвентаризації активів і зобов'язань.

У четвертому розділі — «Фінансова звітність» — установлені загальні вимоги до фінансової звітності, розглянуто основи орга­нізації консолідованої та зведеної звітностей, визначені звітний період, порядок надання й обнародування фінансової звітності, а також контроль за дотриманням законодавства про бухгалтер­ський облік і фінансову звітність.

П'ятий розділ містить порядок набуття законом сили.

На другому рівні системи нормативно-правового регулювання бухгалтерського обліку розробляються та впроваджуються нор­мативні акти Кабінету Міністрів України, інших урядових орга­нів, що встановлюють принципи, які необхідно використовувати під час розробки положень третього й четвертого рівнів.

Третій рівень регулюється національними Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку з окремих тем і напрямів. Основне призначення національних стандартів — розкриття у формі понять і методів бухгалтерського обліку правових норм, закріплених у Законі України «Про бухгалтерський облік і фінан­сову звітність в Україні» № XI від 16.07.99 р. 34 ПСБО

На четвертому рівні складаються рекомендації з організації й ведення бухгалтерського обліку окремих видів активів, зобов'я­зань, інших господарських операцій. Призначення даних рекомен­дацій — у забезпеченні раціональної системи обліку з застосуван­ням прогресивних форм обліку та способів його ведення.

На п'ятому рівні накази про облікову політику підприємства, Положення про бух­галтерську службу та додатки до них (робочий план рахунків, ро­бочий альбом форм первинних документів, облікових регістрів, звітності; графіки документообігу та проведення інвентаризацій, методи оцінки активів тощо), які розробляють на підприємствах.

Призначення цього документа — організація бухгалтерського обліку відповідно до законодавства та вимог управління в межах організаційної системи власника, його діяльності.

Загальне державне керівництво бухгалтерським обліком в Україні сьогодні здійснює Кабінет Міністрів України. Державне регулювання проводиться з такою метою:

—створити єдині правила ведення бухгалтерського обліку та скласти фінансову звітність, що є обов'язковими для всіх підприємств і організацій та гарантують, захищають інтереси користувачів;

—удосконалити бухгалтерський облік і звітність.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку й фі­нансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, По­рядок ведення бухгалтерського обліку й складання звітності в банках установлюється Національним банком України відповід­но до Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звіт­ність в Україні» № XI від 16.07.99 р. Порядок ведення бухгалтер­ського обліку й складання звітності про виконання бюджетів та госпрозрахункових операцій бюджетних установ установлюється Державним казначейством України згідно з законодавством.

Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприєм­ство самостійно вибирає форми його організації, суб'єктами якої можуть бути: бухгалтерська служба, сформована на підприємст­ві, котру очолює головний бухгалтер; спеціалізована організація чи відповідальний фахівець на договірній основі, якщо підприєм­ство не має бухгалтерської служби.

На невеликих підприємствах їх власники мають право само­стійно вести бухгалтерський облік.

 

 

2. Сутність облікової політики

Облікова політика – одне з важливих питань організації бухгалтерського обліку, правильне оформлення якого сприяє достовірному визначенню фінансового результату і вимагає правильного оформлення, повного розкриття у фінансовій звітності. Розробляючи методи і принципи облікової політики, підприємства повинні враховувати її вплив на суми визнаних витрат або доходів, фінансові результати. Як правило, облікова політика, сформована підприємством, уточнює моменти визнання витрат та сприяє поданням достовірної фінансової інформації

За законом про бухгалтерський облік «облікова політика – це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності» [10]. Однак ця стислість зовсім не свідчить про незначність того, що слід розуміти під цим поняттям. Насправді облікова політика є становим хребтом корпоративних фінансів. Не «виходячи» на передову публічної звітності, саме базові «принципи, методи і процедури» визначають фінансове обличчя бізнесу.

Наслідки прийняття облікової політики дуже важливі для внутрішнього життя підприємства і, отже, облікова політика є об’єктом пильного контролю з боку різних зацікавлених органів та осіб. Облікова політика надає можливість законного способу коригування фінансового результату і оподатковуваного прибутку.

Під принципами бухгалтерського обліку розуміють правила яким необхідно користуватись при вимірюванні, оцінки та реєстрації господарських операцій при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Під методом бухгалтерського обліку розуміють:

- методи нарахування амортизації на основні засоби;

- методи оцінки запасів при їх вибутті;

- методи нарахування резерву сумнівних боргів та ін.

До процедур можна віднести форми бухгалтерського обліку, правила документообігу, технологію обробки облікової інформації. Всі зміни облікової політики повинні розкриватися у фінансовій звітності.

Оскільки відповідно до п.5 ст. 8 Закону про бухгалтерський облік підприємство самостійно визначає свою облікову політику, її ефективність цілком залежить від керівництва компанії [10]. Ключову роль в оптимізації цього процесу відіграє документ, який у вітчизняній практиці прийнято називати наказом про облікову політику.

Трактування поняття «облікова політика» як у МСФЗ, так і в українському законодавстві передбачає, що підприємство до початку звітного періоду вибирає в межах, встановлених стандартами або іншими нормативними документами, певні методи, методики, способи оцінки, форми організації обліку, які використовуються ним для ведення поточного обліку і складання фінансової звітності. З одного боку це забезпечує однозначність тлумачення показників фінансової звітності, а з іншого – створює умови для здійснення фінансового менеджменту.

Слід звернути увагу на те, що серед науковців немає єдиної думки щодо визначення терміна «облікова політика». Одна група авторів тлумачить облікову політику як сукупність способів ведення бухгалтерського обліку, які були обрані підприємством. Друга група під облікової політики розуміє принципи і правила ведення бухгалтерського обліку на конкретному підприємстві.

Облікова політика може розглядатися у двох аспектах. Перший аспект – це облікова політика держави щодо підприємства. При цьому законодавчо регулюються і встановлюються нормативними актами такі складові, як принципи звітності, її форми, критерії визнання окремих видів активів, зобов’язань, доходів і витрат, зміст статей звітності та ін.., тобто складові які можуть змінюватися тільки в результаті зміни тексту і змісту П (С) БО. Другий аспект – це саме «облікова політика підприємства». Фактично це розмежування має місце в різних П (С) БО, але «синтетичного» положення щодо облікової політики, яка б вносила ясність і чіткість у її структуру, немає.

Огляд наукової літератури свідчить про те, що українські вчені тлумачать поняття «облікова політика» ширше, ніж це має місце в МСФЗ та П(С)БО, які розглядають облікову політику тільки на рівні суб’єкта господарювання, тоді як новий підхід передбачає розуміння облікової політики в якості інструмента державного регулювання бухгалтерського обліку.

У Міжнародному стандарті № 1 «Розкриття облікової політики» зазначається: «Керівництву слід вибирати і застосовувати облікову політику підприємства так, щоб фінансові звіти відповідали всім вимогам кожного відповідного Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку та Тлумаченню Постійного комітету з тлумачення». У цьому тексті суб’єктом облікової політики визначено керівництво підприємства, а об’єктом облікової політики виступає система бухгалтерського обліку підприємства.

Облікова політика являє собою сукупність способів ведення бухгалтерського обліку, обраних підприємством для використання. Методи обліку різних активів і зобов’язань встановлено положеннями з бухгалтерського обліку, і підприємство повинно самостійно вирішити, які з них воно буде застосовувати. Якщо для будь-яких конкретних ситуацій способи ведення бухгалтерського обліку не встановлені, підприємство може розробити їх самостійно.

Облікова політика підприємства повинна забезпечувати:

- повноту відображення в бухгалтерському обліку всіх фактів господарської діяльності;

- відображення, у бухгалтерському обліку фактів господарської діяльності виходячи не тільки з їх правової форми, а й з економічного змісту фактів і умов господарювання;

- тотожність даних аналітичного обліку оборотам і залишкам. За відповідними рахунками синтетичного обліку на перше число кожного місяця, а також показників бухгалтерської звітності даним синтетичного та аналітичного обліку;

- раціональне і економне ведення бухгалтерського обліку виходячи з умов господарської діяльності та величини підприємства.

Відповідно до нормативно-правовими документами, що регламентують порядок формування і розкриття облікової політики підприємств, кожен елемент облікової політики може мати кілька допустимих законодавством варіантів (наприклад, для обліку складських запасів можуть застосовуватися методи ФІФО, метод середньозваженої собівартості, метод ціни продажу, метод ідентифікованої собівартості однієї одиниці запасів, метод нормативних витрат).

Важливість і значимість правильного та ефективного вибору облікової політики, перш за все, видно з того, що облікова політика, обрана підприємством, підлягає оформленню відповідної організаційно-розпорядчою документацією. Основне призначення цієї документації полягає в тому, щоб зафіксувати складові облікової політики, забезпечити однаковий і по можливості точну реалізацію їх у практиці підприємства всіма структурними підрозділами і кожним виконавцем. Необхідність у цьому обумовлюється двома факторами.

По-перше, нормальна діяльність підприємства неможлива без впорядкованості його внутрішнього життя, одним з аспектів якої є бухгалтерський облік.

По-друге, вплив облікової політики на результати роботи підприємства настільки істотно, що вимагає рішення першого керівника підприємства. Суттєвість і важливість цього впливу випливає з того, що підприємство має право визначати окремі елементи облікової політики.

З вище переліченого видно: наскільки важливо правильно визначити облікову політику підприємства. Однак при цьому слід враховувати також ряд факторів, які значно впливають на вибір:

- організаційно-правова форма підприємства (товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство, державне підприємство тощо);

- галузева приналежність або вид діяльності (промисловість, будівництво, торгівля, посередницька діяльність);

- обсяги діяльності, структура підприємства, середньооблікова чисельність;

- податкове поле діяльності підприємства (звільнення від різного виду податків, ставки податків);

- ступінь свободи дії в умовах переходу до ринку (насамперед, мається на увазі можливість самостійного прийняття рішень у питаннях ціноутворення, вибору партнера);

- стратегія фінансово-господарського розвитку (цілі та завдання економічного розвитку підприємства на довгострокову перспективу, очікувані напрямки інвестицій, тактичні підходи до вирішення перспективних завдань);

- наявність матеріальної бази (забезпеченість комп’ютерною технікою та іншими засобами оргтехніки, програмно-методичне забезпечення тощо);

- система інформаційного забезпечення підприємства (за всіма необхідними для ефективної діяльності підприємства напрямами);

- рівень кваліфікації бухгалтерських кадрів, економічної сміливості, ініціативності та підприємливості керівників фірми;

- система матеріальної зацікавленості в ефективності роботи підприємства та матеріальної відповідальності за виконуваний коло обов’язків.

При формуванні облікової політики мають дотримуватися такі вимоги:

- активи і зобов’язання підприємства існують окремо від активів і зобов’язань її засновників та інших підприємств (допущення майнової відособленості);

- підприємство планує продовжувати свою діяльність у найближчому майбутньому (допущення безперервності діяльності);

- облікова політика підприємства застосовується послідовно з року в рік (допущення послідовності застосування облікової політики);

- факти господарської діяльності підприємства відносяться до того звітного періоду, в якому вони мали місце, незалежно від часу оплати (допущення тимчасової визначеності факторів господарської діяльності);

- облікова політика повинна формуватися шляхом вибору одного їх альтернативних методів з декількох допускаються загальновизнаними стандартами;

- щодо якогось одного конкретного питання підприємство повинна використовувати, як правило, один вибраний спосіб ведення різних операцій в обліку, але в окремих випадках припустимо і доцільно паралельне застосування декількох способів;

- облікова політика підприємства, затверджується керівником і є одним з основних документів, який визначає правила ведення бухгалтерського обліку на підприємстві в рамках стандартів обліку, визначених нормативними актами законодавства з бухгалтерського обліку.

Вибрані способи ведення бухгалтерського обліку повинні застосовуватися всіма структурними підрозділами підприємства, включаючи виділені на окремий баланс, незалежно від місця їх розташування.

Облікова політика, що є реалізацією одного і того ж методу бухгалтерського обліку, неоднакова в різних підприємствах. Можливість вибору конкретних способів оцінки, калькуляції, складу і порядку ведення рахунків, особливості їх використання – це становить ступінь свободи підприємства у формуванні облікової політики.

Отже, основне призначення і головне завдання прийнятої облікової політики – максимально адекватно відобразити діяльність підприємства сформувати повну, об’єктивну і достовірну інформацію про неї, корисну для прийняття ефективних економічних рішень

Облікова політика підприємства повинна відповідати таким вимогам:

- повнота – фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій і подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

- своєчасність – господарські операції та події має бути відображено в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності підприємства в тому звітному періоді, в якому їх було здійснено;

- несуперечність – забезпечення тотожності даних аналітичного обліку відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього календарного дня кожного місяця, а також показників фінансової звітності – даним синтетичного та аналітичного обліку.

В якості основної вимоги виділимо постійність та послідовність облікової політики з року в рік. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, у зв'язку зі змінами в законодавстві, розробкою та застосуванням нових методів ведення обліку або суттєвими змінами в умовах роботи чи у структурі підприємства.

3. Загальні вимоги до Наказу про облікову політику

 

Наказ про облікову політику - це внутрішній нормативний до­кумент з організації та порядку ведення обліку на підприємстві, який передбачає сукупність способів та процедур організації та ведення обліку, що використовуються з метою підготовки, складання та по­дання фінансової звітності. Він є основним внутрішнім документом, який регулює організацію облікового процесу на підприємстві та є обов'язковим для виконання всіма підрозділами та працівниками під­приємства.

Структуру наказу про облікову політику можна представити у такому вигляді:

Преамбула.

1. Організація роботи бухгалтерської служби.

2. Методи і способи відображення в обліку його об'єктів.

3. Організаційно-технічні аспекти обліку.

У преамбулі наказу доцільно наводити основні відомості про підприємство: форму власності, організаційно-правову форму, відомості про державну реєстрацію, місцезнаходження, наявність філій та під­розділів, види діяльності, наявність ліцензій або патентів, кількість ак­ціонерів, середньоспискову чисельність працівників тощо; також мож­на зазначити документи, якими керуються при веденні бухгалтерсь­кого обліку на підприємстві.

У першому розділі наказу "Організація роботи бухгалтерської служби" визначаються загальні організаційні питання роботи обліко­вого апарату. В залежності від розмірів підприємства, обсягів обліко­вих робіт, специфіки діяльності, здійснюється вибір форми організації бухгалтерського обліку, яка є доцільною для підприємства.

Також у цьому розділі наказу необхідно передбачити: схему ведення обліку, рівень централізації обліку, порядок виділення підроз­ділів на окремий баланс (при необхідності), систему внутрішньо­виробничого контролю, взаємодію бухгалтерії з управлінськими служ­бами та інші аспекти діяльності бухгалтерського апарату.

У другому розділі наказу "Методика і способи відображення в обліку його об'єктів" визначаються методичні аспекти організації бух­галтерського обліку. До методичних аспектів облікової політики відно­сяться положення, які передбачають правила визнання та оцінки статей звітності за конкретним напрямом обліку. Наприклад, оцінка запасів, товарів, незавершеного виробництва і готової продукції; метод амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших нео­боротних матеріальних активів; визнання доходів та витрат від реа­лізації продукції, товарів, робіт і послуг; варіанти ведення обліку вит­рат виробництва тощо.

У третьому розділі наказу "Організаційно-технічні аспекти обліку" регламентуються процедури організації роботи облікового апа­рату, вибору форми обліку, порядок затвердження первинних доку­ментів, організація документообігу тощо.

Щодо елементів облікової політики та можливих варіантів процедур, методів обліку, що передбачені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку наведено в додатку А, а також приклад оформлення наказу про облікову політику наведено в додатку Б.

 

ПЕРЕВІРОЧНІ ТЕСТОВІ ПИТАННЯ ДО ТЕМИ 2.

1.Система норм бухгалтерського обліку представлена:

а) 5 рівнями;

б) 3 рівнями;

в) 1 рівнем;

г) 4 рівнями.

2. Перший рівень системи норм бухгалтерського обліку охоплює:

а) Акти вищого органу в системі органів виконавчої влади;

б) П(С)БО;

в) Закони України;

г) Постанови, Інструкції.

3. Суб’єктами нормативного регулювання обліку є:

а) Кабінет Міністрів України, Міністерсво фінансів України, Державна податкова служба, Національний банк України;

б) Національний банк України;

в) Кабінет Міністрів України, Національний банк України;

г) Міністерсво фінансів України, ДПС, Національний банк України.

4. Методологічне регулювання здійснює:

а) Кабінет Міністрів України;

б) ДПС;

в) Міністерсво фінансів України;

г) Національний банк України.

5. Якщо два нормативних документа містять взаємовиключні норми, то:

а) діючим визначаються норми останнього за терміном видання документа;

б) діючим визнається документ, затверджений вищим органом;

в) документи визнаються недіючими;

г) приймається рішення на погляд користувача.

6. На яких підприємствах керівник може самостійно вести бухгалтерський облік:

а) звітність яких не повинна оприлюднюватися;

б) керівник підприємства не має права самостійно вести облік господарських операцій;

в) ПАТ, АТ;

г) вірна відповідь відсутня.

7. Чиїм наказом затверджується графік документообігу:

а) головного бухгалтера;

б) керівника підприємства;

в) касира;

г) менеджера.

8. Професійна діяльність бухгалтерів регулюється:

а) Законом України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”;

б) П(С)БО;

в) рішеннями Уряду України та наказами міністерств;

г) Конституцією України;

9. При використанні нормативних і законодавчих актів необхідно дотримуватися принципу:

а) адаптивності;

б) безперервності;

в) цілісності;

г) несуперечності.

10. Бухгалтерський облік на підприємстві може вестися:

а) штатом бухгалтерів;

б) послугами спеціалістів;

в) цетралізованою бухгалтерією на договірних засадах;

г) всі відповіді вірні.