Основні елементи організації податкової звітності

На сьогодні загальновизнаним фактом є виділення податкового обліку у самостійний напрям бухгалтерської діяльності.

Податковий облік – окремий функціональний облік, що здійснюється з метою посилення контрольно-аналітичної функції обліку правильності нарахувань та сплати податків.

Здійснюється податковий облік шляхом формування показників доходів і витрат для обчислення оподатковуваного прибутку і податку на прибуток.

Вимоги до обліку доходів та витрат з метою формування показників прибутку (об’єкту оподаткування) та податку на прибуток встановлюються розділом ІІІ Податкового кодексу України.

За податковим законодавством об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених у відповідності до вимог Податкового кодексу України.

Розбіжності у визначенні доходів та витрат згідно Податкового кодексу та вимог Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, дотримання яких є обов’язком у процесі ведення фінансового обліку та формуванні фінансової звітності призводять до виникнення податкових різниць. Результатом наявності податкових різниць є формування таких показників фінансової звітності як відстрочені податкові активи та відстрочені податкові зобов’язання.

Терміни подання податкової звітності встановлюються для кожного податку окремо. Першим днем представлення звітності вважається день, наступний за днем закінчення звітного періоду. У випадках, коли останній день подання звітності є вихідним або святковим, днем подання звітності вважається перший робочий день, що слідує за вихідним (святковим).

Форми податкової звітності та порядок їх заповнення розробляються Державною податковою адміністрацією України обов'язковим узгодженням профільного комітету Верховної Ради України. Форми та періодичність подання податкової звітності по місцевим податкам та зборам розробляються і затверджуються місцевими органами влади.

Виділяють дві групи податкових документів

1. Розрахунково-декларативна документація - документи, у яких фіксуються податкові розрахунки й суми податків. По кожному податку існує єдиний розрахунковий документ, що представляє платником податків у податковий орган у встановлений законодавством строк. У розрахунково-декларативних документах указуються строки подання звітності, база оподатковування, податкові пільги, розмір податкового окладу.

2. Довідкова документація - документи, що містять довідкові відомості, що деталізують дані для обчислення податків, що розшифровують або обґрунтовують податкові розрахунки. Подібна документація ділиться на: документи, необхідні для обчислення податків; документи довідкового характеру, що не впливають на вирахування сум податків.

Строки зберігання документів визначає “Перелік типових документів”, який розповсюджується не тільки на підприємства, алей на фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності.

Строки зберігання різних видів документів окрім Переліку типових документів визначаються також окремими Переліками, дія яких поширюється на деякі установи. Окрім того, на території України діють в частині, що не суперечить законодавству України, біля 150-ти відомчих (галузевих) переліків документів.

Для основної частини первинних документів встановлено строк зберігання в три роки за умови проведення перевірки податковими органами за період, до якого відносяться документи. Якщо перевірка не була проведена, то цей строк збільшується до закінчення перевірки. Документи по заробітній платі робітників мають зберігатися до досягнення робітниками 75-річного віку.

Документи поділяються на дві категорії: ті, що направляються та ті, що не направляються до Національного архівного фонду. До Національного архівного фонду надходять документи, що мають наукову історико-культурну цінність, до яких документи більшості підприємств не відносяться. Однак якщо підприємство збирається знищити документи, строк зберігання яких закінчився, ним створюється експертна комісія з числа робітників підприємства та робітника місцевого архіву, яка визначає, чи підлягають документи переданню до Національного архівного фонду або ні. Але оскільки на більшості підприємств таких документів немає, як правило, вони не запрошують робітників архіву для прийняття відповідного рішення. Опис документів, що мають бути знищенні, має бути узгоджений з експертно-перевірочною комісією при архіві.

Якщо документи не підлягають переданню до Національного архівного фонду та строки зберігання їх минули, то їх можна знищити.

Документи підлягають переданню організаціям, що займаються заготівкою вторинної сировини і їхня передача оформлюється відповідними накладними. При незначному об'ємі документів, що підлягають знищенню, вони можуть бути спалені, про що в акті робиться відповідна відмітка.

Слід відмітити, що навмисне знищення документів, здійснене за корисними мотивами чи внаслідок інших особистих інтересів, карається штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів чи обмеженням свободи до 3 років відповідно до ст.357 Кримінального кодексу.

Якщо підприємство правомірно знищило документи, в яких минув строк зберігання, то податкові органи не можуть заявити про те, що валові витрати підприємства відповідного періоду є непідтвердженими.

Згідно з пунктом 6.10 Положення у випадку пропажі чи знищення первинних документів, облікових регістрів та звітів керівник підприємства (установи) письмово сповіщає про це правоохоронні органи та наказом призначає комісію для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їхньої пропажі чи знищення.

Для участі в роботі комісії запрошуються представники органів слідства, охорони та державного пожежного нагляду.

Результати роботи комісії оформлюються актом, який затверджується керівником підприємства (установи). Копія акту направляється органу, в сфері управління якого знаходиться підприємство (установа), а також державній податковій інспекції - підприємствами та місцевому фінансовому органу - установами в 10-денний строк.

Податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Податкове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності 1095 днів у разі коли:

а) податкову декларацію за період, коли виникло податкове зобов'язання, не було подано;

б) судом встановлено скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою - платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов'язання.

Граничні строки для подання податкової декларації, заяв про перегляд рішень контролюючих органів, заяв про повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів), підлягають продовженню керівником податкового органу (його заступником) за письмовим запитом платника податків, якщо такий платник податків протягом зазначених строків:

перебував за межами України;

перебував у плаванні на морських судах за кордоном України у складі команди (екіпажу) таких суден;

перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду;

мав обмежену свободу пересування у зв'язку з ув'язненням чи полоном на території інших держав або через інші обставини непереборної сили, підтверджені документально;

був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку у випадках, передбачених законодавством.

 

3. Організація управлінської звітності

Також для сприяння успішної діяльності підприємство самостійно розробляє систему управлінської звітності, головною метою якої є надання керівництву відповідної інформації щодо:

рівня прибутковості (підприємства в цілому, конкретного підрозділу, певного продукту або груп продуктів);

рівня витрат (підприємства в цілому, конкретного підрозділу, певного продукту або груп продуктів);

зіставлення показників за різні періоди та між фактич-ним виконанням і плановим завданням.

Для створення дієвої системи управлінської звітності підприємству необхідно визначитися щодо:

переліку (назви форм) управлінської звітності;

переліку користувачів управлінської звітності;

формату і змісту кожного управлінського звіту;

дати (часу) подання кожного управлінського звіту;

періоду, за який подається кожний управлінський звіт;

методу накопичення та узагальнення інформації;

відповідальних осіб за складання управлінської звітності;

режиму доступу до інформації, що міститься в уп-равлінській звітності.

Визначаючись щодо назви форм управлінської звітності підприємствам слід знати, що найпоширенішими серед управлінських звітів є:

звіт про виконання — звіт, який містить порівняння за планованих і фактичних показників та розрахунок відхилень із зазначенням їх причин;

звіт центру відповідальності — звіт, який містить по-казники діяльності, контрольовані персоналом відповідного центру.

Взаємозв’язок фінансового обліку з управлінським та податковим обліком. Основою формування фінансової, статистичної, податкової та будь-якої іншої звітності є дані бухгалтерського обліку, ведення якого, згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є обов’язковим для кожного господарюючого суб’єкта.

На практиці ж існують поняття не тільки бухгалтерського обліку, а й фінансового, податкового та управлінського. Ці види обліку спрямовані на забезпечення інформаційних інтересів різних груп користувачів.

Що стосується фінансового обліку, то його мету, завдання та основних користувачів інформації ми розкрили в попередньому матеріалі.

Поняття управлінського обліку також встановлюється на рівні законодавства та визначається як система обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів у процесі управління підприємством. Однак, управлінський облік не підлягає зовнішній регламентації, а цілковито підпорядковується внутрішнім регламентам підприємства та може бути комерційною таємницею.

Основною метою управлінського обліку є забезпечення менеджерів корисною інформацією для планування, надання інформації для прийняття управлінських рішень та перевірки їх виконання, що сприятиме підвищенню ефективності використання ресурсів підприємства. Крім того, у системі управлінського обліку здійснюється оцінка прийнятих рішень на різних рівнях управління на відповідність стратегії розвитку господарюючого суб’єкта.

Отже, сутність управлінського обліку та його основне призначення полягає у генеруванні інформації для здійснення ефективного управління.

Управлінський облік – це інтегрована система підготовки та забезпечення різних рівнів управління інтерпретованою відповідним чином інформацією для ефективного планування, контролю та прийняття управлінських рішень.

Основними завданнями управлінського обліку є підготовка інформації для:

­ забезпечення стійкого фінансового стану підприємства;

­ забезпечення керованості у напрямі стратегічного розвитку підприємства;

­ сприяння утриманню вигідних ринкових позицій підприємства;

­ зменшення ризиків невизначеностей та помилок у поточному та стратегічному плануванні.

Управлінський облік має декілька суттєвих відмінностей від фінансового обліку, до яких слід віднести:

відсутність стандартизації – методи, способи та форми ведення управлінського обліку та формування звітності не встановлюються нормативними документами та можуть бути довільними, інформативними та зручними у користуванні;

конфіденційність – інформація управлінського обліку призначена виключно для внутрішнього використання;

плановий і прогнозний характер – управлінський облік є джерелом інформації, що використовується для планування та прогнозування різних аспектів господарської діяльності;

оперативність інформації – управлінська звітність формується за короткі проміжки часу та забезпечує оперативний контроль та управління діяльністю господарюючого суб’єкта;

використанням інших (крім грошового) видів вимірників (кількісних, якісних тощо);

виділенням нерегламентованих об’єктів обліку, обумовлених потребами управління (види діяльності, центри відповідальності, види продукції і ін.).

4.Організація складання звітності

Процес організації звітності складається з двох послідовних етапів — організації складання та організації подання звітності.

Організація складання звітності, в свою чергу, включає:

1. визначення пакета звітності;

2. розподіл робіт зі складання звітних форм між виконавцями та підготовка таблиці складання звітності;

3. визначення складу облікових робіт, які потребують виконання, до початку складання звітності;

4. розробка робочих інструкцій зі складання звітності;

5. проведення інструктивних нарад зі складання звіту.

Складання звітності здійснюється на підставі інструктивних матеріалів, які входять до нормативного поля підсумкового етапу бухгалтерського обліку. Установа чи організація має бути повністю забезпечена зазначеними інструкціями. Останні після їх надходження до бухгалтерської служби вивчаються головним бухгалтером і передаються для реєстрації відповідальній особі, яка фіксує в журналі факт її надходження із зазначенням дати надходження, реєстраційного номера і дати затвердження інструкції, а також посаду, прізвище, ім’я, по батькові особи, за якою інструкцію закріплено. При передачі інструкції відповідальній особі в журналі робиться відмітка — підпис про отримання.

Інструкції зі складання звітності містять загальні рекомендації щодо заповнення звітних форм. Для забезпечення якісного та швидкого складання носіїв підсумкового етапу бухгалтерського обліку доцільно розробити робочі інструкції до кожної форми з пакета звітності. В інструкціях мають бути відображені особливості облікового процесу даної установи, детальні методичні рекомендації по отриманню необхідних показників звітних форм.

Важливим засобом організації складання звітності є проведення інструктивних нарад. У тижневий термін після отримання Інструкції про порядок складання річних фінансових звітів головний бухгалтер має опрацювати даний інструктивний матеріал, скласти таблицю складання звітності, визначити склад підготовчих робіт до складання звітності та їх виконавців. На спеціальній інструктивній нараді головний бухгалтер докладно подає методику складання звітності та ознайомлює виконавців із напрямами організації складання звітності з метою досягнення найвищого ефекту, доречним є підготовка головним бухгалтером наочних матеріалів формалізації основних методичних положень у вигляді схем, таблиць для роздачі учасникам наради. Учасники наради обговорюють визначені організаційні заходи, висловлюють свої пропозиції щодо їх нормування та ухвалюють їх до виконання. Для запобігання виникненню поточних накладок часовий термін проведення нарад має бути запланований у робочому навантаженні головного бухгалтера, його заступника та інших виконавців робіт зі складання звітних форм.

 

ПЕРЕВІРОЧНІ ТЕСТОВІ ПИТАННЯ ДО ТЕМИ 13

 

1. Основні принципи організації звітності регламентуються в:

а) Положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку;

б) Законі України “Про підприємство”

в) Законі України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”;

г) статуті підприємства.

2. Звіти, які складаються службою управлінського обліку повинні надаватись першочергово:

а) керівнику підприємства;

б) заступнику керівника підприємства, який відповідає за певну ділянку роботи;

в) менеджерам, які контролюють певні ділянки роботи

г) податковим органам.

3. Підставою для складання підготовчих робіт до річного звіту є:

а) наказ про облікову політику підприємства;

б) план-графік комплексу робіт із складання річного звіту;

в) НП(С)БО 1 “Загальні вимоги до складання фінансової звітності”

г) інші варіанти;

4. За характером спрямування розрізняють звітність:

а) річну і проміжну;

б) типову і галузеву;

в) внутрішню і зовнішню.

5. Інструктивна нарада з працівниками облікового апарату щодо складання річного звіту проводиться:

а) по мірі потреби;

б) раз на рік;

в) раз на місяць;

г) правильних відповідей немає.

6. Складання графіка робіт по річному звіту здійснює:

а) замісник головного бухгалтера;

б) немає правильних відповідей;

в) керівник підприємства;

г) начальник відділу кадрів.

7. Ознака, за якою розрізняють статистичну, фінансову, податкову, спеціальну та внутрішньогосподарську звітність:

а) ступенем узагальнення;

б) змістом і джерелами інформації для її формування;

в) терміном подання.

8. Які установи зобов’язані оприлюднювати річну фінансову та консолідовану звітність:

а) всі підприємства без виключення

б) всі фінансові установи приватної форми власності

в) акціонерні товариства, підприємства-емітенти облігацій, банки, довірчі товариства, біржі, страхові компанії та інші фінансові установи

г) всі наведені варіанти вірні

9.Управлінська звітність підприємства:

а) є комерційною таємницею підприємства

б) не є комерційною таємницею підприємства

в) не є комерційною таємницею підприємства, крім випадків, пердбачених законодавством

г) жоден із варіантів не є правильним

10. Деталізація управлінської звітності:

а) однакова для різних рівнів управління;

б) з підвищенням рівня управління рівень деталізації звітності зменшується;

в) з підвищенням рівня управління рівень деталізації звітності збільшується.